ЯКЩО ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ, ТО МОЖНА? ГАДАЄ БІЛЬШІСТЬ У ВИЩІЙ РАДІ ЮСТИЦІЇ

Прийнято вважати, що наші співгромадяни страждають на хронічний правовий нігілізм. Що не поважають закон, відповідно — не поважають його служителів і намагаються в міру сил і можливостей вирішувати свої проблеми обхідними шляхами. Все це, звісно, недобре, хоча й існує ряд об’єктивних чинників, здатних пояснити такий стан справ. Втім, коли йдеться про пересічних громадян — це ще півлиха. Коли ж подібним чином діють представники юридичної еліти — це вже позбавляє всякої надії на краще майбутнє.

Ось про що йдеться у зверненні, підписаному низкою народних депутатів України. Влітку 2001 року народний депутат С.Кивалов був обраний головою Вищої ради юстиції. У порушення Конституції та Закону «Про статус народного депутата України», він не склав депутатських повноважень. Хоча, якщо виходити із закону, не можна паралельно представляти інтереси народу у найвищому законодавчому органі, одночасно перебуваючи на державній службі. До речі, паралельно С.Кивалов був президентом Одеської національної юридичної академії. Не змінилася ця ситуація і після парламентських виборів 2002 року. Знову обраний у ВР, С.Кивалов був зареєстрований Центральною виборчою комісією народним депутатом України. Втім, тоді частина членів Вищої ради юстиції прийняла соломонове рішення, відповідно до якого С.Кивалов виконує повноваження голови Вищої ради юстиції... на громадських засадах до вересня 2002 року. Нічого, що українське законодавство не передбачає можливості керувати державним органом на громадських засадах.

Втім, і вересень уже минув. А С.Кивалов, вочевидь, не збирається визначатися. Суто по-людськи його запросто можна зрозуміти. Та ось тільки юристи-буквоїди стверджують, що сам факт перебування на посаді глави Вищої ради юстиції, безсумнівно, видатного, але, на жаль, усе ж громадського діяча С.Кивалова може мати найнеприємніші і далекосяжні наслідки. А саме: нелегітимність призначених за поданням Вищої ради юстиції суддів, а отже — нелегітимність ухвалених ними рішень, які зможуть бути опротестовані винятково на цій підставі. (До повноважень голови Вищої ради юстиції відноситься направлення подань ВРЮ про призначення суддів Президенту України і звільнення їх із посад. І робити це може лише голова, котрий працює в ній на постійній основі.)

Напевно, непогано бути головою Верховного суду на громадських засадах або генеральним прокурором за сумісництвом. Можна також спробувати сполучати навчання на стаціонарі з виконанням обов’язків міністра юстиції у вечірній час. Адже нести тяжкий хрест цих посад люди погоджуються зовсім не задля зарплати, яка там зарплата у наших бідних чиновників. Тож якщо Вища рада юстиції вирішить поширити свій передовий досвід, багато хто це підтримає. Як проголосували «за» дивне, прямо скажемо, рішення генеральний прокурор і голова Верховного суду.

Ось що повідомила широкій громадськості прес-служба Вищої ради юстиції з приводу гучного засідання ВРЮ, що відбулося 2 жовтня:

«На початку засідання сталася неординарна ситуація. Троє членів Вищої ради юстиції Микола Мельник, Олександр Нечипоренко та Віктор Шишкін залишили зал засідань, пояснивши свої дії незгодою з колегіальним рішенням ради, яка абсолютною більшістю голосів не підтримала їхньої пропозиції про внесення до порядку денного ще одного питання. Адже цим порушувалися встановлені регламентом правила формування порядку денного, оскільки запропоноване питання не було підготовлено до розгляду».

Коментуючи для журналістів дії своїх колег, голова Вищої ради юстиції Сергій Кивалов відзначив, що кожен член ради може висловлювати свою думку, вносити пропозиції тощо. Але ВРЮ — колегіальний орган і всі свої рішення приймає шляхом голосування. Тож, оскільки більшість не згодна з меншістю, остання мусить поважати думку й рішення більшості. «Крім того, — зазначив С.Кивалов, — рада є незалежним органом, тож ми повинні працювати, незважаючи на чиїсь політичні погляди й амбіції. Рада відповідальна за формування високопрофесійного суддівського корпусу. Про це наші колеги, певне, забули. Забули вони, мабуть, і про те, що на засідання ради з усіх регіонів України було запрошено 182 кандидати на посаду суддів, і вони дві доби чекали нашого рішення, проходячи процедуру призначення на посади. Але, попри демарш колег, ми роботи не припинили і свої повноваження виконали».

«ДТ» надало можливість пояснити свою позицію трьом членам Вищої ради юстиції, котрі опинились у меншості, а потім вдалися до настільки радикальних дій.

Микола Мельник, заслужений юрист, обраний членом ВРЮ Верховною Радою України:

«Я прибічник безконфліктного розв’язання проблем, і мені надзвичайно прикро через те, що сталося на засіданні ВРЮ 2 жовтня. Рішення залишити зал засідань далося мені непросто, цей крок було зроблено в умовах крайньої необхідності. До речі, я не пропустив жодного засідання ВРЮ, жодного засідання кадрової секції.

Це був не демарш, як оцінив його мій колега — член ВРЮ Сергій Кивалов, а вимушений крок. Інших законних способів захистити закон у ситуації, що склалася, я не бачив. Більше того, цей крок було скеровано на захист кандидатів у судді й суддів, справи яких мали розглядатися на засіданні. Оскільки саме вони передусім потерпали від того, що ситуацію з головою не вдалося залагодити.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти тільки на основі і в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Закон України «Про Вищу раду юстиції» прямо зазначає, що «голова, заступник голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції працюють на постійній основі». Отже, здійснення повноважень названими особами на іншій основі — на громадських чи на якихось інших засадах — є незаконним. Що, у свою чергу, породжує незаконність всіх інших дій, здійснюваних особою, котра не працює на посаді голови на постійній основі. Власне, така особа, з правової точки зору, не є головою Вищої ради юстиції. Навіть якщо члени ВРЮ проголосують за виконання повноважень голови на громадських засадах, таке рішення не може мати юридичної сили. З таким самим успіхом члени ВРЮ можуть прийняти рішення про визнання свого колеги учасником Куликовської битви чи обрати його на громадських засадах Генеральним секретарем ООН.

Отож ця ситуація паралізує діяльність ВРЮ на законних підставах, оскільки всі рішення ВРЮ повинен підписувати її легітимний у правовому плані голова. А підписання рішення нелегітимним керівником породжує ланцюжок наступних незаконних рішень. У незаконні відносини мимоволі втягуються органи й посадові особи, причетні до реалізації рішень ВРЮ. Так, під час підписання нелегітимним головою подання Вищої ради юстиції про призначення суддів Президентові України та про звільнення їх із посади, так би мовити, підставляється глава держави, парламент і його голова, оскільки їхні указ та постанова про призначення суддів видаються на основі нелегітимних у правовому плані документів. Але найнебезпечніше в цій ситуації те, що ставиться під сумнів законність призначення чи звільнення самих суддів, здійснення ними правосуддя, ухвалення судових рішень. З правової точки зору, це не що інше, як колапс судової системи.

Власне, про це і йшлося у зверненні 19 народних депутатів України до членів ВРЮ, на розгляді якого й наполягали я та мої колеги. Пропонувалося лише розглянути звернення, обговорити його з позицій закону й ухвалити законне рішення. З мого боку тут немає жодних амбіцій, нічого особистого щодо мого колеги Сергія Васильовича Кивалова. Є закон, є безперечні, очевидні не тільки юристові, а й кожному громадянинові положення про неможливість очолювати конституційний державний орган на громадських засадах і про несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності. Закон потрібно виконувати. Тим паче такому особливому державному органу як Вища рада юстиції, яка притягує судів і прокурорів до юридичної відповідальності за порушення ними законів, присяги, вимог щодо несумісництва тощо. З огляду на це, рішення ВРЮ, дії її членів повинні бути бездоганними з правової точки зору. Як можна висувати якісь претензії до рядових суддів, якщо «верховний суддя» — Вища рада юстиції — діє поза законом?

Олександр Нечипоренко, заслужений юрист, обраний членом ВРЮ з’їздом адвокатів України:

— Якщо говорити про практичний бік цього питання, то я не сумніваюся, що керівник такого органу повинен працювати на постійній основі. Але головне — є закон, яким передбачено таку вимогу.

Крім того, існує цілий ряд морально-етичних проблем. Навесні на настійливе прохання С.Кивалова, який просив дозволити йому виконувати обов’язки голови до вересня, відбулося голосування. Напередодні літніх канікул і через переїзд, безліч господарських, організаційних питань це здавалося доцільним, з огляду на «мертвий сезон».

— Але, взагалі-то, ви покривили душею, голосуючи за таке рішення?

— Ну, у принципі, було зрозуміло: рішення не може мати юридичних наслідків. Коли зібралися у вересні, виявилося, що на порядку денному це питання не стоїть. І тут мені кажуть: мовляв, про те, щоб залишити все в силі до вересня, і не йшлося. Тоді я звернувся до стенограми протоколів засідання й до рішень. Там це справді не було зафіксовано. Мене це просто обурило, адже не лише я стверджую, що йшлося про вересень. Я тоді подумав: можливо, мався на увазі вересень включно. Але на засіданні 2 жовтня — та ж сама ситуація, питання не стояло на порядку денному. Тут з’явилося звернення народних депутатів. Ми безуспішно домагалися одержання через секретаріат копії цього звернення. Я сподівався, що ми все-таки вирішимо це питання, не виносячи його за межі ВРЮ. Одного разу виникала ситуація, коли мені довелося різко виступити й заявити, що якщо такий стиль діяльності ВРЮ не припиниться, я буду змушений винести питання на загальне обговорення.

— Якщо не таємниця, що то була за ситуація?

— Не таємниця, тим паче що це не поодинокий випадок. Йшлося про призначення на велике прохання, заочно, по телефону. Ось і це питання ми сподівалися вирішити, не виносячи за стіни ВРЮ. Але вражає цинізм, із яким поставилися до абсолютно рівноправних членів ВРЮ, взагалі не внісши питання до порядку денного. Це було наче ляпас.

Стосовно докорів, що ми забули про свою відповідальну роботу, то можна звернутися до офіційної довідки, підготовленої секретаріатом ВРЮ. Порівняйте відвідування тих, кого сьогодні звинувачують у демарші, і тих, хто «рятує Україну й суддівський корпус» (із прибуттям В.Медведчука засідання тривало). Протягом останніх трьох років В.Медведчук був на засіданнях тричі, цей раз був четвертим (хоча засідання відбуваються щомісяця). Та якщо бути формалістами, то з приїздом В.Медведчука кворум однак не було відновлено. Бо якщо спиратися на закон, то має бути не 13, а 14 чоловік. І ця цифра ніколи раніше не оскаржувалася.

Не можна ставити під сумнів діяльність Вищої ради юстиції в рамках закону, задовольняючи хворобливі амбіції однієї людини, котра, обіймаючи стільки посад, ставить під загрозу легітимність рішень ВРЮ.

Віктор ШИШКІН, заслужений юрист, обраний членом ВРЮ з’їздом суддів України:

— Тут наявна спекуляція на нібито потребах держави. Мовляв, якби не прибув В.Медведчук, не було б кворуму і 180 суддів не пройшли б. Але на попередньому засіданні було стільки ж кандидатів, раніше — ще більше. Отже, прикриваючись долею окремо взятих суддів і всього суддівського корпусу, можна постійно зволікати з небажаною процедурою.

На другому році роботи ВРЮ ми розглядали на засіданнях по 20, 30, 40 кандидатур. Тепер чомусь розглядається по 180. Така сама ситуація буде й на наступних засіданнях. І ми не можемо під тиском цієї кількості, якою постійно спекулюють, приймати рішення, що є нелегітимними, оскільки їх підписує нелегітимний голова. Якби я був адвокатом і захищав у суді позов звільненого судді, приміром, за порушення присяги, то мав би залізні аргументи стверджувати: вся процедура звільнення судді відбулася з порушенням закону. Фактично всі рішення, підписані С.Киваловим за час виконання ним обов’язків глави ВРЮ на громадських засадах, ущербні з формально-правової точки зору.