ЯК ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ КАТУЮТЬ ГРОМАДЯН

Цього місяця надбанням громадськості став документ за назвою «Доповідь уряду України за результатами візиту в Україну Європейського комітету з попередження тортур і жорстокого чи такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання». Скажемо прямо, документ не першої свіжості — візит відбувся два роки тому. Проте відповідно до статуту Європейського комітету проти тортур такі матеріали є конфіденційними й можуть бути оприлюднені виключно з дозволу уряду відповідної держави. Зрозуміло, що український уряд давати добро не поспішав. Хоча очікувалося, що відповідний дозвіл отримають ще в жовтні минулого року. Втім, відомо, що вітчизняному чиновнику легше власноручно зламати собі палець, ніж зняти гриф таємності навіть із найменш значимого папірця, та все-таки мотиви настільки тривалих роздумів не зовсім зрозумілі. Оскільки, найуважніше вивчивши кожну сторінку даного документа, після прочитання останньої розумієш, що абсолютно нічого нового не довідався. Те, що в міліції громадян катують, а в місцях позбавлення волі до них ставляться гірше, ніж до тварин, — для будь-кого в нашій державі не новина. Втім, як виявилося, не новина це й для делегації, яка відвідувала Україну з метою ревізії відповідних закладів не вперше. Як випливає з нинішньої доповіді, матеріали двох попередніх не те щоб були повністю проігноровані українськими офіційними особами, а за величезною кількістю пунктів гостям довелося повторювати свої рекомендації. Що вони й робили — наполегливо, та досить делікатно. Вони дипломатично радіють тому факту, що де-не-де напередодні їхнього приїзду з вікон зняли залізні жалюзі, які позбавляють ув’язнених денного світла та нормальної вентиляції, і чемно наполягають на тому, що ув’язненого не слід позбавляти питної води. У них узагалі багато «забобонів». Вони, приміром, вважають, що особистий огляд затриманих жінок мають проводити виключно особи тієї самої статі, причому у відсутність чоловіків — як представників персоналу, так і ув’язнених. Їм також здається, що простору в половину квадратних метра не досить для транспортування ув’язнених на далекі відстані, й думають, що в одній камері розміром у шість квадратних метрів не можна утримувати чотирьох людей. Гості наполягають на тому, що неповнолітні затримані мають перебувати окремо від дорослих, і не готові з розумінням сприймати той факт, що в Сімферопольському СІЗО №15 дорослого засудженого помістили в камеру разом із підлітками нібито для того, щоб він дивився за ними. Візитери щиро здивувалися факту наявності такого «піонервожатого» у камері для неповнолітніх.

Члени делегації також наполягають, що, відповідно до Європейської конвенції, комітет має необмежене право доступу в будь-який час у будь-яке місце позбавлення волі.

Втім, судячи з результатів попередніх візитів, українська влада, в основному, не розділяє їхньої позиції. Хоча робить вигляд, що прислухається, та насправді переважно саботує запропоновані заходи й бреше сильно й по дрібницях.

Працівники Управління СБУ в Севастополі відмовилися повідомити місце перебування двох ув’язнених. Згодом виявилося, що їх утримували у військовому гарнізоні Севастополя. Начальник Севастопольського УСБУ запевнив президента ЄКПТ, що їм покажуть цих людей. Замість цього ув’язнених перевели в ізолятор тимчасового утримання. Після чого посадові особи СБУ не тільки відмовилися повідомити точне місце утримання даних осіб, а й спробували приховати документи, які стосуються їх переведення в ІТУ.

Взагалі в делегації склалося враження, що багато затриманих й ув’язнених боялися розмовляти з ними чи піддаватися медичному огляду, проведеному лікарями — членами делегації, через побоювання, що це може позначитися на їх подальшій долі. Особливо очевидно це було в Єнакієвській колонії №52. Пізніше члени делегації отримали докази, яким можна було довіряти, що напередодні їхнього візиту регіональна адміністрація і персонал провели з ув’язненими «профілактичну роботу» у вигляді цілком недвозначного попередження.

Через вищесказане, ЄКПТ рекомендує українській владі вжити заходів, щоб місцеве керівництво й персонал не вдавалися до залякування ув’язнених напередодні візиту делегації комітету.

Що ж до співробітництва в галузі поліпшення ситуації у світлі попередніх рекомендацій комітету, його члени констатують відсутність прогресу в багатьох сферах. Вони неодноразово зазначають: більшість рекомендацій даної доповіді є повторенням попередніх. Зокрема, йдеться про заходи, спрямовані на попередження поганого поводження з особами, позбавленими волі, а також перевантаження місць ув’язнення як у міліцейських, так і в пенітенціарних установах. Члени делегації вкотре повторюють, що реалізація цілого ряду рекомендацій не вимагає значних фінансових витрат і це могло б бути виконане негайно.

Комітет вимагає розпочати реальні зусилля в зв’язку з зауваженнями, що потребують негайної реакції. Перше з них стосувалося умов утримання в ІТУ. Делегація зажадала від української влади забезпечити, щоб усі, хто утримується в ІТУ, мали матраци й ковдри; щоб їм гарантувалася щоденна годинна прогулянка на свіжому повітрі, достатній доступ свіжого повітря і денного світла. Делегація також вимагала, щоб жодна особа не залишалася затриманою у ІТУ понад 10 днів.

Друге зауваження стосувалося умов утримання засуджених до довічного ув’язнення. Українську владу зобов’язали негайно гарантувати цій категорії ув’язнених не менше години фізичних занять щодня, зняття заборони на побачення з рідними та обмежень листування, збільшення кількості й частоти отримання посилок, особливо продовольчих.

Інформація, отримана делегацією під час візиту 2000 року, включаючи переговори з прокурорами, показує, що існує загальна політика утримання підозрюваних у скоєнні кримінального злочину в місцях позбавлення волі.

16-річного підлітка викликали на допит у Залізничний райвідділ внутрішніх справ м. Сімферополя з приводу бійки з іншим підлітком і помістили в Сімферопольський ІТУ. За словами офіцерів ІТУ, підліток скоїв незначне правопорушення. Проте прокурор відмовився випустити його під заставу й сказав, що його переведуть у СІЗО і він може отримати два роки позбавлення волі.

Комітет закликає українську владу негайно переглянути законодавство та практику, яка стосуються попереднього ув’язнення.

Під час візиту в Україну делегація вкотре отримала численні скарги з приводу фізичного впливу на осіб, позбавлених волі, працівниками міліції (оперативниками). Як і 1998 року, йшлося про моменти арешту й про наступні допити. Члени делегації чули про це у всіх регіонах, які вони відвідували. Причому всі, хто вказував на дану обставину, незмінно констатували, що метою таких дій було вибити визнання.

Головним чином ув’язнені скаржилися на побиття ногами, кулаками та побиття з застосуванням кийків. Крім того, йшлося про застосування електричного шоку, запальничок, асфіксії внаслідок одягання протигазу або пластикового пакета на голову ув’язненого; побиття підвішеного за руки і ноги (способи, відомі як «слон», «ластівка», «папуга»); нанесення ударів по ступнях ніг.

Події, на які скаржилася більшість опитаних осіб, відбувалися за кілька тижнів і навіть місяців до візиту делегації. Що не зашкодило гостям зібрати медичні дані, які підтверджують слова потерпілих.

У Донецькому ІТУ людині, із якою зустрічалися члени делегації, за кілька днів до того працівники міліції при затримці нанесли удари палицею по голові, обличчю, грудях і ногах. При огляді медичним працівником — членом делегації, затриманий продемонстрував, зокрема: фіолетово-синю гематому над очима; садно на носі розміром 1,5х0,3 см; садно з запеченою кров’ю на правій скроні, лівому вусі; фіолетову гематому 4х5 см на шостому та сьомому ребрах лівої сторони грудей; два садна розмірами 2х5 см на верхній середній третині передньої, а також задньої поверхонь правої ноги.

Інша людина, яка утримувалася в тому самому ІТУ, заявила, що проти нього застосували електрошок. Його побили ногами, кулаками та кийком працівники міліції вдома й у райвідділі, куди він був переведений три тижні тому. При огляді медпрацівник делегації встановив: на правому боці спини синьо-зелено-коричнева гематома 5х4 см і садно, також фіолетово-зелена гематома в ділянці реберного прогину й лопатки; садно 2х3 см на лівому стегні.

Громадянин, заарештований 13 січня 2000 року працівниками Управління по боротьбі з організованою злочинністю м. Макіївка Донецької області, заявив, що при арешті його побили при дружині та дитині. За його словами, під час допиту він був побитий кулаками та кийком. Потім його зв’язали ременем за шию і ноги, на голову одягли пластиковий пакет і протигаз з амонієм. У такий спосіб його прив’язали до столу. До статевого члена та правого зап’ястя приєднали електричний провід, кілька разів використовували електрошок.

Після прибуття в СІЗО №5, фельдшер не зафіксував жодної ознаки ушкодження. Тільки через шість місяців за рішенням суду заарештований був оглянутий судово-медичними експертами Донецька. Експерти дійшли висновку, що ушкодження були отримані приблизно шість місяців тому і відповідають словам потерпілого.

Крім того, від численних джерел делегація отримала інформацію, що скарги на погані умови утримання, подані в прокуратуру, систематично відхилялися чи не розглядалися. Як йдеться в доповіді, «запевнення заступника генерального прокурора, що всі скарги на погане поводження розглядалися компетентними прокурорами, які зустрічалися зі скаржниками, і в разі потреби призначали судово-медичні експертизи, не відбивають повною мірою наявну практику».

ЄКПТ рекомендує проінструктувати прокурорів, щоб у зв’язку зі скаргою на погане обходження працівників міліції, хоч коли вона надійшла б, вони негайно вимагали проведення судово-медичної експертизи відповідної особи, попри наявність чи відсутність явних ушкоджень».

Комітет також рекомендує припинити практику, коли затриманих із наявністю ушкоджень відмовляються поміщати в ІТУі повертають до райвідділу міліції, звідки його направили, у випадку, якщо міліція не надає відповідної довідки про наявність ушкоджень. Зрозуміло, що в такий спосіб персонал ІТУ намагається уникнути відповідальності за чужі правопорушення. Втім, на думку комітету, вихід тут в обстеженні затриманих у момент, коли їх поміщають у ІТУ.

Особи, які перебувають в установах міліції, повинні мати право негайно поінформувати близького родича чи третю сторону про цей факт. Проте дане право порушується повсюдно. І ця ситуація, констатували члени делегації, не змінилася протягом останніх років. Затриманим також відмовляють у доступі до адвоката доти, поки вони не дадуть потрібні показання. У багатьох випадках цей період явно перевищував перші 24 години з моменту затримання, а тривав три і більше діб.

Комітет укотре порекомендував українській владі негайно вжити заходів, які гарантували б кожному право на адвоката з моменту затримання. Зазначивши, що доступ до адвоката не має залежати від дозволу слідчого, і що адвокат повинний мати можливість зустрітися з клієнтом наодинці, а не при слідчому чи офіцері міліції.

Як і 1998 року, зазначили візитери, затримані особи не були належним чином зареєстровані в більшості відвіданих райвідділів міліції та ІТУ. Хоча основною гарантією проти неналежного поводження з затриманим є негайна й відповідна його реєстрація відразу після взяття під варту. З цього приводу комітет нагадує свою рекомендацію, щоб українська влада забезпечила негайну реєстрацію факту утримання будь-якої особи в установах міліції, незалежно від причин і термінів утримання. Пропонується також увести єдиний вичерпуючий реєстр, у якому буде зафіксований кожний затриманий, всі обставини його затримання і всі наступні дії аж до інформації, коли він зустрічався з адвокатом і коли була запропонована їжа.

Члени делегації переконалися, що затриманим відмовляють у наданні питної води, тим паче їжі. Такий самий стан справ вони констатували під час попередніх візитів. Щодо їжі українська влада поінформувала комітет, що для забезпечення їжею на одну особу виділяють три гривні на день. Однак жодного прикладу такого забезпечення, приміром, у Залізничному райвідділі міліції Києва, не було. Попри це, затриманим далеко не завжди дозволяють отримувати їжу від родичів.

Делегація порекомендувала українській владі забезпечити кожному затриманому доступ до питної води, і у випадку затримання більше, ніж на кілька годин, годувати.

Більшість відвіданих ІТУ були переповнені. У Севастопольському ІТУ понад десятка осіб утримувалися в камерах у 15 квадратних метрів, причому ліжок було менше, чим ув’язнених.

Що ж до контактів із зовнішнім світом, делегація констатувала, що ситуація залишається незмінною з 1998 року. Візити та кореспонденція залишаються на розсуд відповідних слідчих органів.

Члени делегації почули ряд скарг на погане поводження тюремним персоналом у трьох закладах. У Єнакієвській колонії №52 йшлося про побиття трубами, нестандартними кийками та кулаками. У ряді випадків затримані заявили, що були побиті на третьому поверсі адміністративного будинку. У Сімферопольському СІЗО №15 отримано кілька скарг у зв’язку з використанням сльозоточивого газу в камерах через дверні віконця. Декілька неповнолітніх засуджених заявили, що педагогічний персонал бив їх дерев’яними кийками, а також що вони були викликані у викладацьку в спідньому й у такому вигляді залишалися там протягом тривалого часу. У Вінницькій в’язниці №176 члени делегації почули багаторазові скарги засуджених на побиття дерев’яними предметами після прибуття до в’язниці. Під час регулярних перевірок камер, які здійснюються переважно вночі, для того, щоб швидко вигнати ув’язнених із камер, використовували собак породи ротвейлер.

Попри заходи, про які йшлося у відповіді українських офіційних осіб на рекомендації комітету, висловлені в двох попередніх доповідях, делегація не виявила жодних поліпшень умов утримання у відповідних ІТУ (включаючи Київ).

З матеріалів доповіді Єврокомітету

«У вересні 2000 року кількість засуджених становила 220 306 осіб при кількості місць 207 506, попри амністію від 11 травня 2000 року, у результаті якої звільнили 30 тисяч чоловік. Переповнення в ізоляторах також становить велику проблему: 46 655 осіб при кількості місць — 36 443».

«Деякі будівлі були пофарбовані, поклеєні шпалери, але основні недоліки так і не були усунуті. Зокрема, санітарні вузли в житлових зонах залишаються в жахливому стані, що спостерігалося й 1999 року. У зовнішній будівлі третього блоку (вісім отворів у землі на 300 осіб, без водопостачання і підлога, покрита екскрементами); умови є ризикованими для здоров’я; дане приміщення не можна використовувати в такому стані».

«У чоловіків був великий дефіцит основних предметів для підтримання особистої гігієни (лише 80 г мила на місяць). Крім того, їм не видавався туалетний папір».

«З відповідних записів у журналах реєстрації стало відомо, що ув’язнених часто поміщали в ШІЗО (штрафний ізолятор) на періоди до 15 діб з багатьох підстав (висловлювання незгоди з персоналом, спроба відкрити віконце на дверях, небажання виконувати денну норму виробітку). Комітет хоче отримати з цього приводу коментар української влади.

Комітет стурбовано зазначає, що, попри твердження, надані українською владою у своїх відповідях, ув’язненим, поміщеним у ШІЗО, не надають годинної щоденної прогулянки. Комітет рекомендує українській владі негайно забезпечити, щоб видані нею інструкції щодо цього дотримувалися в усіх установах. Крім того, комітет нагадує свою рекомендацію, надану в доповіді 1998 року, що ув’язнені в ШІЗО мають забезпечуватися літературою».

«Умови в камерах ШІЗО колонії №52 були злидарськими. Рівень перенаселення був занадто високий (12 осіб на 17,6 квадратних метра). Ширина спальних лавок, що прибиралися на день, становила 22 см. У камерах немає денного світла, проточної води й туалет виставлений на загальний огляд».

«Комітет висловлює занепокоєння в зв’язку з тим, що в колонії 52 спільно використовується суворий камерний режим (ПКТ) і дисциплінарні камери (ШІЗО). Уважне вивчення відповідних журналів і ряду особистих справ виявило, що для багатьох ув’язнених розміщення в ПКТ проводилося до або після перебування в ШІЗО. В одній справі комбінація цих двох заходів призвела до того, що засуджений провів понад півроку в ШІЗО і ПКТ. Комітет хоче отримати коментар української влади з цього питання».

«У відповіді української влади 1998 року було зазначено, що засуджені мають право конфіденційно звертатися до прокурора й обмудсмена. Як виявилося на практиці, це не відповідає дійсності. Більше того, прокурори, які зустрічалися з делегацією, підтвердили, що скарги й заяви, адресовані в міжнародні органи, такі, як Європейський суд з прав людини, не могли бути направлені запечатаними.

Комітет рекомендує українській владі забезпечити заарештованим і засудженим особам конфіденційний доступ до органів державної влади, у чиїй компетенції перебуває розгляд справ, відповідно до взятих на себе міжнародних зобов’язань».

«Делегація не почула жодної скарги й не зібрала жодного доказу поганого поводження з пацієнтами у відвіданих психіатричних установах».

«Метод лікування електрошоком регулярно використовується в Кримській психіатричній лікарні №1. Лікування проводилося в немодифікованій формі (без анестезії та м’язових релаксантів). Більше того, не було спеціальних журналів проведення електрошокової терапії.

Електрошокова терапія є визнаною формою лікування хворих, які страждають на особливі розлади. Проте комітет дуже стурбований тим, що даний метод застосовується в немодифікованій формі; такий метод не можна більше вважати прийнятною психіатричною практикою. Крім ризику ушкодження м’яких тканин та інших негативних медичних наслідків, такий процес є таким, що викликає деградацію як пацієнтів, так і персоналу.

Крім того, електрошокову терапію не повинні проводити за присутності інших пацієнтів».