Вовки. По сліду НАБУ

25 липня, 2020, 13:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Безчинство, що розгортається в судовій системі й розкрите НАБУ у «плівках Вовка», — шокувало юристів. Але не зачепило інших громадян, які заплуталися в розлогих абревіатурах та ненормативній лексиці служителів Феміди. Однак не проходьте мимо. На вас теж напали.

Вовки. По сліду НАБУ

21 липня 50 народних депутатів (більшість — із фракції ОПЗЖ) спрямували подання в Конституційний суд, поставивши під сумнів низку норм закону про Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), у тому числі його підзвітність президентові, а не парламенту.

22 липня в КСУ пішов ще один папір, практично тих самих підписантів, — подання про неконституційність Вищого антикорупційного суду (ВАКС).

Синхронно судді Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК), звернулися до президента з проханням захистити від тиску та навмисного розпалювання скандалу навколо суду. Нагадавши гарантові Конституції, що з часу першої фази скандалу минув рік, який не дав конкретних судових процесів і вироків.

Скандал, як відомо, «розпалює» НАБУ. Однак не на рівному місці. За кілька днів до спрямування політиками подань у КСУ підопічні Ситника виклали в публічний доступ другу частину прослуховування з кабінету голови ОАСК Павла Вовка. Перша, опублікована рік тому, стосувалася спроб заблокувати роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів і вилилася в три підозри. У тому числі й голові ОАСК Вовку. Справа не закрита, проте тільки цього тижня остаточно перейшла у провадження НАБУ.

Тепер НАБУ пред’явило підозри відразу 12 фігурантам. Ідеться вже про ОЗГ, створену в судовій системі України на основі Окружного адміністративного суду Києва з метою захопити державну владу шляхом встановлення контролю над Вищою кваліфікаційною комісією суддів (ВККС) та Вищою радою правосуддя (ВРП). Відбулися обшуки, і всім 12 особам надійшли повістки на допит.

Особливості саме цієї ситуації полягають у тому, що виняткові повноваження ОАСК дають цьому суду право розглядати справи, які стосуються позовів на центральні органи державної влади. Понад те — під час розгляду справ, практично, блокувати будь-які дії держави. У поєднанні з корупційною мережею та зв’язками голови ОАСК в судах іншої юрисдикції, у тому числі й Конституційному, ця історія, на думку детективів НАБУ, прямо пов’язана з національною безпекою.

Фронтмен цієї історії — голова ОАСК Павло Вовк. І він захищає одного разу захоплену територію. Кордонів якої не змогли зруйнувати ні постмайданні реформатори Порошенка, ні нові обличчя Зеленського.

«Те, що коїться останнім часом навколо судової системи, мені здається, дає підстави говорити про існування такого собі плану, в якому Україні наготовлено не найпочеснішу роль, — бідкається на сторінці Фейсбук голова суду Вовк. — Група іноземних агентів і їхніх поплічників, на замовлення закордонних держав, намагається захопити судову гілку влади й через неї контролювати президента, країну, позбавити її суверенітету. Для цього й використовуються такі інституції, як НАБУ».

Десь там-таки в медіа звучить нагадування, що подання про неконституційність призначення самого голови НАБУ Артема Ситника лежить у КСУ з травня. І що друга хвиля «плівок Вовка» — це лише самооборона Ситника. У цьому ж контексті вже зробили свої заяви Вища рада правосуддя та Рада суддів України.

Так чи інакше, але в країні, по суті, відкрито другий — внутрішній — фронт у війні за незалежність держави. Між судовою гілкою влади, де впливові позиції в ключових місцях усе ще займають представники старої судової гвардії Януковича, і НАБУ, за яким, за ідеєю, має стояти президент.

Однак не тіште себе надією, що зрештою з цієї сутички переможцем вийде чесний суд. Є проблема: сам Володимир Зеленський про цю війну, можливо, нічого не знає. Хоча, швидше за все, інтуїтивно розуміє, що НАБУ, попри всю його неоднозначність, — єдиний незалежний майданчик спротиву вже сформованому консенсусу старих ватажків зграї та нових облич із його оточення.

Насправді голова ОПУ Андрій Єрмак і перший радник президента Сергій Шефір уже давно домовилися і з Ахметовим, і з Коломойським, щодо яких НАБУ веде справи. І з Джуліані, який метає блискавки на адресу Ситника, теж домовилися. Та, оскільки Зеленський приймає рішення тільки у присутності цих двох людей, розраховувати з його боку на адекватну оцінку того, що відбувається, навряд чи варто. Наївного Зеленського наполегливо виводять із окопу НАБУ.

Інакше навряд чи така безпрецедентна операція розгорталася б на тлі, практично, заблокованого по всій країні судочинства. Включно з відправленою майже рік тому (!) у відставку й досі не укомплектованою ВККС, з недоукомплектованими на 35 відсотків судами (понад дві тисячі вакансій із 6 600) та завислими з минулого літа без присяги 500 суддями.

Інакше президент досі не мовчав би як риба, а Офіс генпрокурора не зволікав би з поданням на усунення з посади семи суддів ОАСК, яким уже надійшли повістки і пред’явлені підозри НАБУ.

Інакше у громадських активістів, які в темі й роблять публічні заяви з цього приводу, не горіли б будинки. Як це сталося вчора з будинком голови Центру протидії корупції Віталія Шабуніна.

Чому все це стало можливим? Чиїх порад напередодні виборів слухає президент? На чию користь діє НАБУ? Яку роль у цій історії відіграє Саакашвілі зі своїм «революційним» проєктом судової реформи? Ми спостерігаємо за черговим переділом сфер впливу — чи все-таки це продовження зачистки судової системи від старих корупційних еліт і пов’язаних із ними осіб? Давайте розбиратися.

У чому суть судової реформи Порошенка?

Слід віддати належне вмінню Петра Олексійовича тримати форму. У цьому, власне, й полягає сила самого експрезидента і всього, що сталося з країною в період його каденції.

Європа, чиєї підтримки Порошенко (який необережно пообіцяв країні закінчити війну за два місяці) катастрофічно потребував, вимагала дотримання стандартів. Правоохоронна і судова системи, які під час Революції Гідності автоматично піднялися на захист режиму, стали ключовими точками для реформ нової постмайданної влади. На них Порошенкові й належало спертися, щоб підтвердити політичним партнерам чистоту своїх намірів.

І якщо в силовій вертикалі на перший рядок рейтингу європейських перетворень вивели бренд нової поліції (завбачливо затінивши «досягнення» генпрокурора Луценка), то те, що відбувалося в судовій системі, з самого початку не отримало досить широкого розголосу. Проте саме в цій точці зосереджена реальна перспектива країни, без якої жодна реформа не має сенсу. Бо можна вдягнути яку-завгодно форму — хоч із крильцями, провести «сто піццот» економічних реформ і децентралізацій, але без гарантованого права громадянина на справедливий суд демократичної держави не побудувати.

«Лінію судової реформи ми вибудовували під кальку рекомендацій Ради Європи, — розповідає один із безпосередніх учасників реформи. — Так само, як і в поліції, основну ставку було зроблено на розробку нового законодавства, очищення суддівських лав від старих прогнилих еліт і прозорість».

Судова система, на думку реформаторів (реформу курирував заступник голови АП Олексій Філатов), підлягала повному перезавантаженню. Це стало альтернативою «звільненню в один день усіх суддів», як того вимагали багато політиків і активісти. Хоча жодна з 52 країн Ради Європи не проходила такого масштабного перетворення та чистки судової системи, які почалися в Україні 2015 року. 2016-го на рівні Конституції з кадрової процедури призначення/звільнення суддів були вилучені парламент і президент. 2017-го президент видав указ про ліквідацію всіх місцевих та апеляційних судів і створення нових. Оптимізованих.

Як працювала судова система до початку реформи?

«Раніше все, пов’язане з призначенням і звільненням суддів, було абсолютно закритим кулуарним процесом, — розповідає про дореформений стан судової системи один із високопоставлених чиновників того часу. — Жодних публікацій стосовно вакансій не було. Призначаючись уперше й після п’яти випробувальних років — на безстроково, треба було йти на уклін до Вищої кваліфікаційної комісії, потім бігти в АП… І тільки в рамках кабінетних процедур можна було отримати місце в тому ж таки престижному Печерському суді. За 100 тисяч доларів. Але це дрібниці, порівняно з головою, наприклад, кримської апеляції, який коштував 7 мільйонів доларів, або адміністративної у Львові — за 3 мільйони доларів».

«Звісно, на суддю в Національній школі суддів могли вчитися всі охочі, попередньо склавши іспит. Однак реально в обойму потрапляли тільки члени кланів або династій. Спочатку по родинній лінії — діти, брати, племінники, потім за зв’язками — коханки, друзі дитинства тощо. Безумовно, була частина людей, котрі довго працювали в суді і здобули якусь професійну довіру. Пройшли весь шлях, і хтось у певний момент їм по-людськи підставив плече, щоб вони стали суддями. Але це дуже маленький відсоток. І в кожному разі судді — це особливе середовище, де всі свої і всі віддані», — додає суддя-викривач Жовтневого районного суду Полтави Лариса Гольник, на яку 2017 року було скоєно напад.

Навіщо Вища кваліфікаційна комісія суддів отримала драконівські повноваження?

Підірвати це «особливе середовище» була покликана нова ВККС. У результаті, Вища кваліфікаційна комісія суддів, виділена в окрему структуру ще при Януковичі, при Порошенку отримала драконівські повноваження і таке саме навантаження. Поряд із Вищою радою правосуддя, комісія стала одним із ключових органів суддівського самоврядування. Як «кадрове агентство» ВККС мала пропустити через себе дев’ять тисяч суддів (мінус 400 кримчан), відітнути гниле й відкрити шлюз у систему для молодих та необтяжених особистими і корупційними зв’язками суддів.

Комісія — колегіальний орган, у який половину з 16 людей обирають судді на з’їзді суддів України, по два — з’їзди адвокатів і юристів-учених, плюс двоє — Державна судова адміністрація, за якою в системі судоустрою всі фінанси. Ну й фінальну двійку в комісію делегує уповноважений ВР з прав людини. Тобто 12 членів комісії обираються з’їздами колегіально і чотири — одноособово. Це важливо, в контексті подальшого розвитку подій.

Крім кваліфікаційного оцінювання, ВККС мала провести конкурси до нового Верховного суду, Антикорупційного суду, а також до суду з питань інтелектуальної власності. Щоб збалансувати навантаження й повноваження, всі дисциплінарні справи було передано у Вищу раду суддів. У законі про ВККС було виписано процедуру очищення системи — кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді та проведення конкурсів на заміщення вакансій у вже існуючих і нових судах.

Ідеться про професійний та психологічний тести, практичне завдання і, головне, — співбесіди з кандидатом за підсумками вивчення суддівського досьє. Останнє — незаперечна фішка реформи. Сьогодні на сайті комісії розміщено понад мільйон сторінок досьє на тисячі суддів. Досьє охоплює докладну інформацію про суддю. Три декларації (в тому числі доходи), родинні зв’язки та декларацію доброчесності, а також статистику, якісні показники розгляду справ, висновок Громадської ради доброчесності та ін.

Громадська рада доброчесності запрацювала при комісії на самому старті реформи. До неї ввійшли представники більш як 15 громадських організацій. Постреволюційна атмосфера була, м’яко кажучи, напружена. Але «сміттєва люстрація», у тому числі й суддів, яку не дуже засуджували ЗМІ, ще не оговтавшись після Майдану, остаточно знецінила судову систему.

Чому з системи за кілька місяців пішли майже дві тисячі суддів?

«У 2015 році під час первинного оцінювання ми опрацювали тільки 364 особи, — розповідає один із колишніх членів ВССК. — За дуже простою процедурою, в якій було тільки дві речі: довідка НАБУ та трансляція співбесіди у прямому ефірі. До повноцінного досьє ми тоді ще не доросли. І вже тоді в системи був шок.

Упродовж кількох місяців за власним бажанням звільнилося близько 1 600 суддів. У тому числі й кістяк. З різних причин. Більшість банально злякалася відкритості. Частина, маючи певний стаж, розраховувала на пільги при звільненні. Були й компетентні судді, які просто втомилися від погроз та тиску. І, слід визнати, тоді ми просто дозволили людям піти. Без публічної страти й заощадивши фінанси, щоб вони потім не пішли у Європейський суд із прав людини. Чи можна було знову залучити професіоналів? Можна. У тій-таки Європі в окремих країнах є закон, який в умовах кадрового голоду дозволяє їм повернутися в систему».

Однак основне запитання — в яку систему сьогодні могли б повернутися ті, хто пішов 2015-го.

У який момент реформи форма підмінила її зміст?

«Найсумніше, що не дуже чесні колеги, котрі звільнилися з системи 2015 року, сьогодні дуже жалкують з приводу свого вчинку, — продовжує Лариса Гольник. — Незважаючи на низку конкретних плюсів реформи, система не змінилася. На жаль, у певний момент форма повністю замінила зміст. Стало абсолютно очевидно, що чиясь рука втручається в процес і коригує ситуацію. У реформу втрутилася політика. Але це моя суб’єктивна думка.

Не було чітко встановлено критеріїв відбору в судді Верховного суду. Та й у всьому кваліфікаційному оцінюванні — теж. Доброчесність визначалася психологічним тестуванням. Комусь занижували бал, як, наприклад, моєму колезі з Черкас, який виступив викривачем. Його понизили в рейтингу доброчесності. Когось, навпаки, з невідомих причин підвищували.

Саме НАБУ цю історію не потягне. В таких, як Струков (ексголова Жовтневого районного суду Полтави, з яким Лариса Гольник після викриття в корупції колишнього мера Полтави Олександра Мамая перебуває в тривалому судовому процесі. І.В.), «чуйка» на гроші. Вони працюють обережно та кваліфіковано. Конверти з винагородою проходять через кілька рук. І вони знають, як це зробити. Питання доброчесності судді точно не може вирішуватися шляхом автоматичного заповнення анкети з таким самим автоматичним «так» у потрібній графі. Має ввімкнутися реальний, а не формальний механізм співвідношення доходів із витратами, зі стилем життя тощо. Тут відповідні завдання стоять перед Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК)», — зробила висновок суддя.

Чому судді досі можуть переписувати активи на родичів?

Тут ми, вочевидь, сягнули точки, коли стає зрозуміло, чому можна тридцять років незалежності реформувати судову систему, але так і «не злетіти». Для того, щоб НАЗК виконало поставлені перед ним завданням і співвіднесло доходи з якістю життя судді, свої завдання насамперед має виконати законодавець. Який досі дозволяє суддям, державним чиновникам і політикам записувати свої активи на родичів. Звісно ж, на тих, хто не проживає з ними, отже й не зобов’язаний декларувати свої доходи і витрати.

«Таким чином, під тисячами пригладжених особистих досьє суддів у багатьох випадках виявився далекий від реальності вакуум, — додає колишній учасник Громадської ради доброчесності при ВККС. — Маючи на руках розслідування журналістів, ми не знаходили підтвердження очевидним речам у деклараціях кандидатів. Їхні шлюби оперативно ставали фіктивними, а досьє — ідеальними. При цьому склалося враження, що є люди з преференціями, а є — без. Тобто свої для правлячого політичного класу й чужі. Згодом члени Громадської ради стали говорити, що конкурс підмінили, і ми, взагалі, перестали розуміти, як відбувається відбір і чому, попри ідентичні ввідні, в конкурсі перемагає й стає суддею та чи інша людина. Цього нікому не пояснювали. Закон не передбачає ні пояснень, ні оскарження».

Чому Вовк не зміг домовитися з командою Порошенка?

Ексголова ВККС Сергій Козьяков, відповідаючи на критику на адресу роботи комісії, неодноразово публічно парирував, що «саме влада, максимально відкривши кадровий процес, дала можливість різноманітним активістам аналізувати будь-яку персоналію, її позицію в системі й робити власні висновки». І з цим теж навряд чи можна посперечатися.

Є ще один момент, який усе-таки дозволяє наполягати на тому, що правильна форма важлива. Бо рано чи пізно її доведеться наповнити відповідним змістом. На 2019 рік, на момент публікації плівок Вовка, лише кілька суддів ОАСК пройшли кваліфікаційну комісію. Репутація в рішень цього суду була, безперечно, підмочена, що не могло не позначитися на суддівських досьє та довідках НАБУ. Скасування приватизації «Приватбанку» державою, визнання законності засекречування декларацій військових прокурорів, призупинення зміни назви УПЦ МП, скасування перейменування проспектів Московського та Ватутіна, заборона Уляні Супрун виконувати обов’язки міністра. Це — лише початок списку, що характеризує, в тому числі, й політичну позицію окружного суду.

Однак персонажі, між якими був затиснутий вузький прошарок реформи, інстинктивно шукали можливості домовитися. Проте авторитету Олександра Грановського, що «курирував» від імені президента Порошенка вирішення оперативних питань у правоохоронній системі та в судах, забракнуло, аби гарантувати безпеку суддям ОАСК під час проходження ними кваліфікаційного оцінювання. Вовк справді домовився з Грановським, але результати дозволяють припустити, що звичайний набір засобів переконування, якими скористався Грановський, не допоміг йому домовитися з Козьяковим і самою ВККС. ВККС не здавалася й слала запрошення суддям ОАСК на екзамен, який на той час пройшли вже майже всі судді. У бекграунді Вовка на той момент були обшук і провал у конкурсі на посаду в адміністративну інстанцію Верховного суду.

Система, може, й залишилася тією самою, але в ній точно могло не знайтися місця для Вовка і Ко.

Навіщо було організовано напад на ВККС?

26 липня 2019 року голова НАБУ Артем Ситник і начальник управління Генпрокуратури з розслідування справ Майдану Сергій Горбатюк вийшли на спільну прес-конференцію і оприлюднили першу частину «плівок Вовка». Голову ОАСК слухали в рамках розслідування розстрілів протестувальників у лютому 2014-го. Колись заступник Вовка суддя Євген Аблов прийняв рішення про заборону протестувальникам блокувати вулиці, по суті розв’язавши руки владі. Однак під час розслідування детективи НАБУ вийшли на факти, що підтверджують прагнення голови ОАСК вплинути на роботу ВККС.

Плівки, які підтверджують припущення НАБУ, в загальному доступі. Однак варто звернути увагу на те, що в коментарях до цього годинного запису, який сам основний його фігурант Павло Вовк характеризує виключно словосполученням «фейк і монтаж», НАБУ вказувало на масову подачу позовів від підставних осіб на ВККС, щоб створити конфлікт інтересів і припинити кваліфікаційне оцінювання.

Понад те, скориставшись юридичною нібито суперечністю в законодавстві про ВККС (воно неодноразово змінювалося в частині терміну повноважень членів комісії), Вовк планував вивести зі складу комісії її голову Сергія Козьякова, його заступника Станіслава Щотку та члена комісії Тетяну Весельську, буцім у зв’язку зі спливанням їхніх повноважень. Своїх людей на звільнені місця планувалося завести через квоту омбудсмена Людмили Денісової та голови Державної судової адміністрації Зеновія Холоднюка. Скориставшись специфікою ОАСК як єдиного суду, котрий займається позовами до органів державної влади, обговорювався, практично, шантаж Денісової, яка мала серйозні проблеми з НАЗК. Вирішення яких Вовк пропонував обміняти на два місця для його людей у ВККС.

Досить яскравим моментом, котрий ілюструє, що відбувається за лаштунками правосуддя, можна вважати історію, пов’язану вже безпосередньо з рішеннями ОАСК щодо «виведення зі строю» Козьякова та Щотки.

Так, у травні 2019 року суддя ОАСК Ігор Погрібніченко виніс ухвалу, якою з 25 жовтня 2018 року визнав відсутність у голови ВККС Козьякова повноважень. До речі, за іронією долі, того ж таки травня суддя Погрібніченко пройшов співбесіду у ВККС. Що саме примусило його зіпсувати, очевидно, ідеальне досьє (ну якщо пройшов перевірку), нам залишається тільки здогадуватися.

Як, утім, цікаві й мотиви паралельного рішення іншого судді ОАСК — Андрія Федорчука щодо повноважень іншого члена ВККС — Станіслава Щотки, який потрапив під роздачу Феміди. Увага: суд, попри наявність таких самих ввідних, як і в Козьякова, визнав за Щоткою шестилітні повноваження до 5 грудня 2020 року.

А що ж Вовк? З таким висновком свого підопічного судді, м’яко кажучи, не погодився.

Я, грішним ділом, подумала, що наштовхнулася на огранений реформою Порошенка діамант судової системи України в особі судді Андрія Федорчука. На адресу якого, до речі, зразу полетіло каміння та звинувачення у змові з ВККС, де він, буквально, через кілька тижнів успішно пройшов співбесіду і підтвердив свою, слід вважати, вищу суддівську кваліфікацію. Проте, зважаючи на повну прозорість суддівських досьє, я, звісно, туди зазирнула. І знайшла в декларації його дружини, з якою він усе-таки веде спільне господарство, крім кількох будинків та квартир, аж 33 земельні ділянки загальною площею 60 га. Ха!

Однак, поки ми з вами замислюємося про людські цінності, помічниця судді Вовка в них, схоже, не сумнівається. Виконуючи команду накопати на Федорчука компромат і закидати скаргами на його погану роботу Вищу раду правосуддя. У неї, правда, не дуже виходило, але вона старалася. Для баті.

Окремо у прослушці НАБУ, але не в загальній палітрі справи, стоїть рішення судді Суворовського райсуду Одеси Івана Шепітька. Одесит жорстко й конкретно взяв і взагалі заборонив вісьмом членам ВККС проводити кваліфікаційне оцінювання. Правда, потім апеляційна інстанція скасувала це рішення. Інакше робота ВККС була б повністю заблокована ще навесні 2019-го, а не восени, як це й сталося після прийняття закону вже Верховною Радою Зеленського. Розвалу якої, судячи з записів, і добивався Вовк. Про наслідки цього ми ще поговоримо нижче. Стосовно ж судового висновку судді Шепітька Вовк напередодні телефонував такому собі Сергію Васильовичу в Одесу. Прізвище якого, за припущенням НАБУ, Ківалов. Тут саме є нагода згадати розповідь судді Гольник про те, як працювала судова система до реформи Порошенка. Бо так вона працює й зараз. Хрещений батько озброєний, небезпечний і по-своєму справедливий.

Однак ви помиляєтеся, якщо думаєте, що нашого героя цікавить виключно політична і професійна тематика. Павло Вовк виявився великим поціновувачем антикваріату. І, знаєте, цей нижче наведений експертний діалог із громадянином «Ч» в усій цій історії можна зарахувати як пом’якшувальну обставину. Бо предмети мистецтва дорівнюють духовним цінностям нашого народу. Правда ж?

Чи проведено фоноскопічну експертизу «плівок Вовка»?

Але, перш ніж перейти до другої серії цілком реального політичного детективу, який країна спостерігала минулого тижня, читачеві слід дізнатися, що перша серія, показана у 2019 році, виявилася з відкритим фіналом. Буквально, через три місяці — в листопаді 2019-го — суд виніс рішення про закінчення досудового розслідування. На той момент фоноскопічна експертиза оприлюднених записів ще не була проведена. Питання автентичності записів так відтоді й зависло. Ба більше, вже в січні 2020 року усунений на час розслідування від керівництва судом Вовк, якому та ще двом його колегам було пред’явлено підозру, успішно повторно переобрався на свою посаду голови ОАСК. Де й продовжує сьогодні героїчно трудитися.

Ось інколи здається, що НАБУ — це національне агентство анонсів. Але ж головне завдання цього потужного антикорупційного органу - якісне розслідування і аргументовані докази корупційних діянь, а не просто викриття і дискредитація підозрюваних. Чи не так? Тоді чому анонс є, а вихлопу — немає? Чому в команди адвокатів Вовка експертиза плівок, які, за їхніми словами, змонтовані, давно є, а в НАБУ — немає? Всього кілька днів тому на брифінгу з нагоди затримання ексголови «Укравтодору» Новака Артему Ситнику журналісти поставили це запитання. І голова НАБУ вперше заявив, що експертиза першої частини «плівок Вовка», оприлюднених у 2019 році, все-таки завершена. Хоча ще й не була ніде офіційно представлена.

«Найтяжче, що мені пред’являли, — це прийняття неправосудних рішень суддями нашого суду, чому я нібито сприяв, — заповнюючи слідчі лакуни, пояснював ситуацію Вовк 2019-го у завідомо компліментарному інтерв’ю Дмитру Гордону. — Але, по-перше, неправосудне рішення — це абсолютно мертва стаття. По-друге, є рішення ВРП, що 375 стаття КПК використовується з метою тиску на суд. Що неодноразово підтверджував своїми публічними тезами генпрокурор Юрій Луценко. По-третє, є виправдовувальне рішення Верховного суду щодо судді Майдану у частині 2-й 375 статті, де ВС написав, що законодавцем не визначене поняття «завідомо неправосудне рішення». А це означає, що ми маємо справу з юридичною невизначеністю і відсутністю принципу верховенства права. Крапка».

Рівно через рік НАБУ, очевидно вирішивши, що була все-таки кома, презентує другу серію кіно. Пред’являючи Павлу Вовку ще серйозніші обвинувачення. Заявляючи про наявність у судовій системі країни кримінального анклаву з необмеженими повноваженнями, жителі якого досить креативні й винятково зухвалі.

До чого це може привести країну, і чи вистачить цього разу сил та доказів у НАБУ, щоб довести розпочату справу до обвинувального вироку в суді, читайте на сайті ZN.UA у другій частині матеріалу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК