Умовно прогресивний кодекс

Значення Кримінального процесуального кодексу переоцінити важко. Зокрема тому, що безліч інших питань і проблем миттєво відступають на другий план, коли за спиною грюкнуть двері тюремної камери. Як правило, ті, хто може посприяти ухваленню максимально продуманого, цілісного КПК, не здатні приміряти цю ситуацію на себе через нинішнє високе суспільне становище. Проте низка статей нового КПК опосередковано підтверджує: повчальні уроки новітньої української історії все-таки в дечому справили позитивний вплив. Епізодично в документі знайшло своє відображення розуміння авторами того, що хоч ким би ти був сьогодні, в наших реаліях ні жебрацької долі, ні арештантської неволі зарікатися не можна. Однак чіткої системи немає. Сказати, що написали його ретельно, «як для себе», не випадає. Зокрема тому, що цей новий КПК, якого чекали 20 років, з’явився на світ, як завжди, в поспіху - з усіма наслідками, що звідси випливають.

КПК був внесений президентом 13 січня й ухвалений у ніч на п’ятницю 13 квітня у традиційному режимі парламентської вакханалії, про що DT.UA писало в одному з попередніх номерів. Щодо того, як працювали над суттю, також свідчать промовисті, з дозволу сказати, деталі. Наприклад, профільний комітет Верховної Ради планував провести «мозковий штурм» проекту в Харкові, Одесі, Дніпропетровську та низці інших міст, які мають авторитетні юридичні школи. Адже після першого читання було запропоновано 3 700 правок. 181 пропозицію (всі, до речі, досить розумні) передано в комітет за підписом Сергія Ківалова (працювали над ними специ з Харківської та Одеської юридичних академій). Тобто тривала серйозна робота, як і має бути, коли йдеться про такий значимий документ, як Кримінальний процесуальний кодекс. Але… налетів форс-мажор у вигляді відмашки згори: треба його кінчати! І автоматично «відпала необхідність» у конференціях на місцях. А Сергій Васильович щодо майже половини своїх правок… наполягати перестав, про що повідомив в офіційному листі на сайті Партії регіонів. А також закликав політиків не піаритися на «такій, здавалося б, буденній темі, як внесення правок у той чи інший законопроект», стверджуючи, що подавав свої правки виключно як юрист, і це «суто професійна юридична робота». Подавав, може, й як юрист, але ж зняв - як політик. А так, звісно, яка там політика, саме лише чисте мистецтво… можливого і неможливого.

Так народжуються, без перебільшення, найважливіші документи, що, втім, не новина. Але ж для багатьох внесення чи невнесення певних коректив у КПК виявиться не просто доленосним - фатальним.

Що ж до опозиції, то ні на етапі підготовки, ні на етапі ухвалення КПК особливої ролі їй зіграти не вдалося. Та, вочевидь, вона, за поодинокими винятками, не сильно й старалася. Ось, наприклад, як стало відомо DT.UA, уже будучи за ґратами, спробувала внести свою лепту у створення нового КПК Юлія Тимошенко. На листках, пописаних розгонистим почерком, - правки, по-справжньому вистраждані екс-прем’єром. Наприклад щодо того, хто може бути захисником підозрюваного та обвинуваченого… Ці пропозиції не знайшли свого відображення в КПК, про що йтиметься нижче. Що ж, настане час, і хтось із нинішніх вивчатиме КПК з непідробним особистим інтересом…

А взагалі, цікаво було б довідатися, скільки народних депутатів прочитали КПК - троє чи, може, навіть п’ятеро? Зате, як зазначив в інтерв’ю DT.UA, яке стосувалося створення нового КПК, Андрій Портнов, «автором та ідеологом цього документа є президент України В.Янукович». Як усе-таки здорово й корисно для суспільства, коли настільки важливими речами займаються люди, які знаються на них!

Дійсність щодня утверджує нас у думці, що народу від влади нічого доброго очікувати не доводиться. Однак постараємося розглянути КПК, не виходячи з презумпції винуватості влади, котра якщо й зробить щось хороше для когось, крім себе, то це виходить зовсім ненавмисно, випадково…

Гуманізація принципів застосування такого заходу, як арешт, у контексті економічних злочинів (хоч би кого вони там мали на увазі насамперед) - це, безперечно, плюс. Фактично «економісти», підозрювані у скоєнні злочину, який карається штрафом, що перевищує три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, можуть «загриміти» лише в разі, якщо раніше вже порушували умови іншого запобіжного заходу або не внесли необхідної суми як застави.

Можливість внесення застави - однозначний позитив. Якщо він не залишиться виключно на папері, що вже траплялося. Питання - як реалізовуватиметься така норма на практиці? Розмір застави повинен максимально надійно гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього зобов’язань. Водночас застава не повинна бути непомірною. І тут є широке поле для суддівського розсуду.

Позитивною є можливість домашнього арешту, яка полягає в забороні залишати житло цілодобово або в певний період доби. Такий запобіжний захід може бути застосований до особи, підозрюваної чи обвинуваченої в скоєнні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

Суд отримує право обґрунтовувати свої рішення тільки показаннями, які було отримано безпосередньо в суді (за винятком низки випадків, передбачених КПК) або в присутності судді під час розслідування. А показання, дані слідчому, прокурору, не повинні мати доказової сили для суду.

Що ж до інших пунктів, то більшість із них слід було б віднести до позитивних моментів, але… не в нашому сьогоденні.

Скасування додаткового розслідування

Без перебільшення, це «переворот свідомості» вітчизняної правоохоронної системи. Додаткове розслідування, від початку запроваджуване для усунення окремих недоліків слідства, обернулося тотально застосовуваною практикою, яка обумовила місяці й роки перебування за ґратами тих, чию провину не зуміли довести. Навіть для тих, хто залишався на волі, направлення справи на додаткове розслідування перетворювалося на нескінченні муки очікування вироку. Безперечно, цій порочній практиці давно треба було покласти край. І на цей факт ніяк не впливає питання, яке залишається поки що відкритим: до якої кількості засуджених безпідставно та виправданих настільки ж безпідставно призведе скасування додаткового розслідування? Адже в цього нововведення є ще одна грань, зумовлена нашою реальністю.

Відомо, що мізерна кількість виправдувальних вироків є наслідком психологічної неготовності суддів їх виносити. Ця неготовність ґрунтується на страху перед прокуратурою, яка затвердила обвинувальний висновок і направила його до суду. З огляду на традиційне вже «полювання» прокурорів на суддів і на, м’яко кажучи, відчутний вплив прокуратури на діяльність Вищої ради юстиції, цей фактор, із розширенням повноважень прокурора в кримінальному процесі, тільки посилиться. Тому якщо раніше суддя, котрий сумнівається в наявності достатніх підстав для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, мав можливість уникнути необґрунтованого рішення шляхом направлення справи на дорозслідування, то тепер він скоріш буде схильний заплющити очі на недоведеність і засудити особу, вину якої належно не доведено.

Показання з чужих слів

Багатообіцяюча стаття в найгіршому сенсі цього слова. По суті це розповідь в усній, письмовій чи іншій (?) формі про якийсь факт зі слів іншої особи. Причому суд має право визнати такий доказ допустимим незалежно від можливості допитати ту саму іншу особу! На цьому тлі досить слабкою розрадою видається обов’язок суду враховувати «складність спростування показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані», «співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка дала ці показання» або те, що «суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами», - адже суд у нас може практично все. І останнє: «суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана». А те, що отримані в такий спосіб докази повинні бути підтверджені іншими, то це в теорії добре, а на практиці самі знаєте, як буває…

Зазначена новела може призводити до випадків обмови особи у скоєнні злочину без можливості перевірити обвинувальні показання - наприклад, першоджерела показань може давно не бути в живих.

Суд присяжних

Таке словосполучення в новому Кримінальному процесуальному кодексі фігурує. Але ні про плюси, ні про мінуси цього пункту говорити не доводиться, бо насправді суду присяжних КПК не передбачає. Видно, що автори старалися, навіть вивчали іноземний досвід, але, можливо, від великої кількості інформації в результаті все переплутали… Те, що в даному документі названо судом присяжних, - це троє народних засідателів при суддях. (До того ж це суд для особливих випадків, який розглядає виключно справи, в яких передбачено довічне позбавлення волі, а не справи про тяжкі та особливо тяжкі злочини.)

Водночас суд присяжних (журі) принципово відрізняється від суду з участю народних засідателів. Зокрема, суд присяжних складається з «представників народу», судді відводиться лише роль ведучого процесу. А після розгляду справи виключно присяжні, без участі професійного судді виносять свій вердикт щодо наявності чи відсутності вини підсудного та обставин, що пом’якшують чи посилюють його вину. Справа судді - оформити вирок юридично, ґрунтуючись на вердикті суду присяжних. Такі суди діють у США, Канаді, Великобританії, Іспанії, Росії.

Автори кодексу стверджують, що запропонована ними «континентальна модель суду присяжних (суд шеффенів) існує в Німеччині, Франції, Греції, Австрії, Швеції».

Що ж, давайте побіжно поаналізуємо цю «континентальну модель».

Німеччина. Посилання на суд шеффенів як на суд присяжних не витримують жодної критики. Суд шеффенів - це «непрофесійні судді», які обіймають суспільно значимі посади і мають під час розгляду справи, при винесенні рішення всі права та обов’язки професійного судді. При розгляді певної категорії справ ці непрофесійні судді представляють зацікавлені групи населення: професійні осередки, роботодавців, профспілки тощо. У Німеччині для виконання ними відповідних зобов’язань установлюється строк чотири роки. Шеффенів вибирає виборча комісія на підставі кандидатського списку, підготовленого представницьким органом відповідного муніципалітету. Мабуть, не все те, що німцеві добре, прийнятне в наших українських реаліях. Хоча, безперечно, дана модель набагато зручніша для влади, ніж справжній суд присяжних, і, певна річ, дешевша.

Франція. Троє суддів і дев’ятеро присяжних, які обираються шляхом жеребкування. Склад суду з 12 осіб спільно проводить засідання і спільно вирішує питання винуватості-невинуватості та покарання. Рішення суд ухвалює більшістю голосів (!). Негативне для обвинуваченого рішення мають прийняти не менш як вісьмома голосами
з 12. Вироки такого суду апеляційному оскарженню не підлягають і можуть розглядатися лише в касаційному суді Франції. Виправдувальний вирок взагалі не може бути оскаржений! Проте рішення тут приймають судді-професіонали разом із представниками народу, тому навіть це - не суд присяжних по суті.

Такі суди у Франції розглядають кримінальні справи, у яких передбачено покарання від п’яти років позбавлення волі. Крім того, існує спеціальний суд присяжних для неповнолітніх (від 13 до 18 років) громадян, що розглядає тяжкі кримінальні злочини.

Коли говорити про Австрію, то тут ідеться саме про засідателів, у тому числі засідателів-спеціалістів у якійсь галузі, залежно від категорії справи, що розглядається, або кількох суддів-неюристів, які представляють роботодавців, найманих працівників тощо.

Отже, те, що запропонував український законодавець, не запатентуєш навіть як якусь «українську модель» суду присяжних. Фактично йдеться про народних засідателів, а коло справ, які розглядаються, остаточно зводить цей пункт нанівець. Крім того, нарадою цього своєрідного суду керує головуючий, а всі питання вирішуються простою більшістю голосів.

Взагалі, маючи такого спеціаліста із судових систем країн світу як Віктор Шишкін, нині - суддя Конституційного суду України, не використати його науковий потенціал і так плутатися в поняттях просто соромно…

Застереження щодо того, що держава не має грошей на створення повноцінного суду присяжних, не переконливі, бо цій же державі не бракує грошей на багато чого іншого. А якщо вже, крім як на це «багато чого іншого», ні на що більше грошей не викроїти, то потрібно було передбачити можливість створення повноцінного суду присяжних у майбутньому, а не його фікції прямо тепер. Ми надто довго його чекали, щоб у результаті отримати такий пшик «континентальної моделі».

Так, інститут суду присяжних у принципі досить неоднозначний. Що й казати про нашу країну, в якій голос виборця інколи коштує не дорожче, ніж пакет гречки та пляшка олії, а в кримінальних же справах ставки будуть у багато разів вищі! Однак давним-давно передбачений Конституцією України суд присяжних мав бути, хай як маленька - але для когось остання надія на справедливість…

Початок досудового розслідування

Згідно з новим КПК, слідчий, прокурор негайно після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним обставин, які можуть свідчити про здійснення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань і почати розслідування. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Тобто було в нас одне лихо: заяви громадян міліція і прокуратура дружно ігнорували. Тепер інше лихо спіткало: вони реєструватимуть абсолютно все без мінімальної перевірки суті заяви. Неважко уявити, що буде з нашими правоохоронцями, коли народ дізнається про таку приємну новацію. І піде писати губернія, і все буде безвідмовно прийматися й відразу, як обіцяють, високоякісно розслідуватися. Надходитимуть заяви від пильних сусідів, скривджених родичів, партнерів, які чогось не поділили. Комусь, може, й не хотілося б, та генетична пам’ять примусить, так би мовити - поклик предків, оскільки в наших краях не одне покоління виросло, змагаючись в епістолярному жанрі. Тим більше настрочив заяву - і автоматично (!) отримуєш усі права потерпілого (надавати докази, заявляти клопотання, брати участь у слідчих діях, користуватися заходами гарантування безпеки, отримувати копії процесуальних документів, укладати договір про примирення з підозрюваним). До чого все це призведе? Не виключено, що до колапсу правоохоронної діяльності, якщо раптом вони всі ці заяви сприйматимуть всерйоз, що, втім, сумнівно. Зате можна не сумніватися, що тут спрацює принцип вибірковості, побудований на субактивних міркуваннях тих, хто вживатиме заходів кримінального переслідування від імені держави.

З іншого боку, той, про кого «доброзичливці» настрочили в компетентні органі, може до 12 місяців навіть гадки не мати про своє перебування «під ковпаком»…

Угода про визнання винуватості

Після укладення такої угоди розслідування або судовий розгляд зупиняється. (Прокурор має право відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до отримання висновку експерта або завершення інших слідчих дій, необхідних для збору та фіксації доказів, які можуть бути втрачені з часом або яких неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату, якщо суд відмовить у затвердженні угоди.) І суд негайно розглядає питання про її затвердження.

Плюси. Поширена у світі практика, що дозволяє значно скоротити час досудового слідства та судового розгляду.

Мінуси. Не зовсім зрозуміло, в яких категоріях справ можуть укладатися такі угоди. Критерії їх укладання та обставини, які при цьому бере до уваги прокурор, забезпечують надзвичайно широкі повноваження прокурора в зазначеному питанні, надаючи йому надто широкі можливості для вирішення питання на власний розсуд.

Виникають небезпідставні підозри на той предмет, чи не стануть такі угоди наслідком улюбленої тактики наших правоохоронців типу «слоник», «ластівка» тощо. Крім того, за умови зловживання положеннями цього інституту з боку слідчого, прокурора або судді він легко може перетворитися на своєрідний шантаж підозрюваного. Чи ж нашим операм і слідчим не знати, як це зробити, та ще й маючи таку нормативну базу… А в КПК впроваджується нова стаття про відповідальність за невиконання угоди. Ким? Правильно - засудженим…

Спрощене провадження

Якщо під час досудового розслідування підозрюваний (тільки стосовно проступків) беззастережно визнав свою вину і згоден із розглядом обвинувального акта за його відсутності, прокурор має право подати до суду обвинувальний акт із клопотанням про його розгляд у спрощеному порядку, без проведення судового розгляду в судовому засіданні. Слідчий і прокурор зобов’язані переконатися в добровільності згоди підозрюваного і потерпілого на розгляд справи у спрощеному провадженні.

Плюси. Розвантаження місць попереднього тримання (підозрюваних у вчиненні проступків не братимуть під варту) і судів, прискорення процесу судочинства.

Мінуси. Ті самі, що і в попередньому пункті.

Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним

Плюси. Забезпечує компенсацію збитку, завданого потерпілому, і дозволяє обвинуваченому впливати на свою подальшу долю.

Ризики. Враховуючи усталену практику, швидше за все, обвинуваченому доведеться платити «подвійний тариф», - навряд чи правоохоронці допустять, щоб гроші йшли повз них.

Захисником не може бути адвокат, не внесений до Єдиного реєстру адвокатів і адвокатських об’єднань або виключений із нього

Плюси. Держава, розчистивши від конкурентів поле для професійних адвокатів - «членів клубу», отримує реальну можливість забезпечувати надання безплатного захисту у передбачених законом випадках, впливати на якість надаваних послуг, чистоту адвокатських лав. Адже наразі нерідко трапляється, що і те й інше в нас, прямо скажемо, «нижче найнижчої межі». Свій привілей захисник отримує в комплекті з обов’язками й відповідальністю, на відміну від того, що відбувається тепер.

Мінуси. Відчутне подорожчання і так недешевих адвокатських послуг. Очевидно, внаслідок цього чимало тих, хто потребує правової допомоги, не зможуть її отримати. Це також означає, що значна кількість осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, не матимуть змоги частіше бачитися з рідними, які позиціюють себе як захисники, хоча й не є такими насправді. Чимало таких захисників згодом настільки набили руку в питаннях юриспруденції, що надавали реальну юридичну допомогу близькій людині.

Якби держава керувалася виключно шляхетними цілями, ґрунтовно «проріджуючи» лави захисників у кримінальному процесі, «мінусів» у цього положення більше, мабуть, не було б. Однак, зважаючи на сучасні реалії, адвокат потрапляє в жорстку залежність від тих, хто вноситиме або викреслюватиме його ім’я з жаданого реєстру. І цей чинник, безперечно, стане безвідмовним важелем, який дозволятиме вплинути на будь-якого захисника у будь-якій справі, де є державний інтерес або інтерес впливових персон із їхніми партнерами, друзями, друзями друзів та іншою камарильєю. Маючи такий важіль, нічого й розмінюватися на дрібниці з якимись санкціями за зволікання з ознайомленням справи стороною захисту. А єдиного, що могло б протистояти цим ризикам, - потужної, авторитетної професійної спільноти, здатної, незважаючи на внутрішньовидову конкуренцію, об’єднатися для лобіювання та захисту своїх професійних інтересів, як і самоочищення власних лав, - поки що не спостерігається. Це вам не легендарні адвокати міста Парижа…

І не варто все-таки ігнорувати той факт, що існує рішення Конституційного суду України від 16.11.2000 року № 13-рп/2000, у якому зазначено: захисниками можуть виступати будь-які особи, котрі мають достатній рівень знань у сфері права, а також родичі обвинуваченого за його бажанням.

* * *

Насправді новий КПК досить неоднозначний. Але головне, що будь-який, навіть ідеально продуманий кодекс, як та ж сокира чи атомна енергія, може, як відомо, застосовуватися з діаметрально протилежними цілями. Тут усе залежить від кадрів, які його втілюватимуть у життя. Візьмемо на себе зухвалість стверджувати: якби в наших судах, правоохоронній системі були люди переважно професійні й совісні, вони б нормально працювали і зі старим кодексом, і з усім нашим, скажемо м’яко, некодифікованим законодавством. Тим часом наявний сьогодні кадровий склад, отруєний багатолітньою традицією свавільної «правозастосовної практики», не працюватиме інакше, хоч який чудовий кодекс їм запропонуй. Отож новий КПК містить одночасно цілу низку безперечно прогресивних положень та статей, що надають величезний простір для творчості правоохоронців, суддів, які на будь-який закон дивляться крізь пальці і читають його «між рядками» у пошуках найзручнішого «обхідного» шляху.

Всупереч обіцянці, даній державою Україна Раді Європи стосовно функцій прокуратури, з прийняттям нового КПК вона лише наростила свою і так чималу могутність. 16 років тому в Перехідних положеннях Конституції України зазначалося: прокуратура виконуватиме функцію попереднього слідства до формування системи досудового слідства (передбачалося, що це станеться впродовж кількох років). Однак «перехід» виявився значно тривалішим, а в результаті ще й вийшли зовсім не туди: нинішній КПК функцію досудового розслідування прокуратури продовжив ще на п’ять років, так і не створивши належної системи досудового розслідування.

У підсумку КПК - об’ємний документ, який дає матеріал для невеселих роздумів та багату поживу для небезпідставних недобрих передчуттів щодо того, як на практиці застосовуватимуться деякі новації, лише частину яких згадано вище. Причина того - не фобії, а реальний досвід виживання в нашій державі, традиційно ворожій до своїх громадян.