Україна 2015: рік без Януковича, та з корупцією

У лютому 2014 р. Віктор Янукович хутко спакував валізи, прихопив усе цінне з власної резиденції Межигір'я та рушив подалі від Києва, столиці України. Він чітко розумів - мільйони обурених українців, доведені до відчаю роками корупційних поборів, точно не вибачать екс-президентові і його оточенню ані смертей безневинних громадян, ані намагань кинути державу в обійми путінської Росії.

Розпочавши кількамісячний страйк проти корумпованої влади, що згодом стане Українською революцією проти корупції, громадяни швидко вивели для себе просту формулу життя:

кардинальне оновлення влади

+ реальне втілення європейських стандартів урядування

+ нещадна боротьба з корупцією

= успішне майбутнє держави та добробут її громадян.

За рік після втечі Віктора Януковича та його відсторонення від управління країною влада України справді помітно змінилася. У країні обрані новий президент і парламент, двічі переформатовано уряд, уже готуються місцеві вибори на всіх територіях, підконтрольних Києву. Нова владна команда таки підписала Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом і зобов'язалася здійснити ключові реформи, пов'язані із євроінтеграцією.

За великим рахунком, на цьому успіхи й закінчуються.

З нещадною боротьбою з корупцією поки що нічого не вийшло. Навіть успіхи парламенту і президента у прийнятті кардинально нових антикорупційних законів є, швидше, першим кроком на шляху великих змін. З ухваленого - створення Антикорупційного бюро, розкриття інформації про реальних власників бізнесу, відкриття доступу до різних типів державних реєстрів, а також запровадження регулювання конфлікту інтересів та тотального декларування витрат чиновників, у перспективі - контроль у режимі реального часу за витрачанням усіх публічних коштів.

Усі ці новації постійно наштовхуються на незадовільне дотримання уже чинних законів українськими судами та правоохоронними органами. Останні заплющують очі на очевидні факти корупції й навіть упродовж року, попри максимальне сприяння міжнародних партнерів, не спромоглися притягнути до відповідальності за корупційні діяння ані Віктора Януковича, ані його поплічників.

Як наслідок, наприкінці 2014 р. 80% громадян України були переконані в тому, що рівень корупції в країні з часів Євромайдану не змінився або навіть зріс.

Корупція. У чому причини?

Аби належно розібратися з причинами такого стану речей, українське відділення Transparency International провело комплексну оцінку здатності владних інститутів України ефективно протидіяти корупції в державі. Дослідження показало, що причина поточного стану справ - не тільки відвертий саботаж із боку українських судів та правоохоронців.

Навіть в умовах глибокої економічної кризи держава й досі не спромоглася бодай створити сприятливі умови для розвитку бізнесу. А вже той міг би наповнювати економіку України новими ресурсам. Натомість, і через рік після Євромайдану закони, які регулюють ведення бізнесу, створюють численні перешкоди для економічного зростання.

Основна причина цього - відсутність чіткого, а головне - узгодженого бачення економічних, як, зрештою, і всіх реформ, у головах топ-реформаторів. Часто їхні дії взаємно суперечливі й готуються в умовах тотальної закритості від майбутніх "споживачів" наслідків реформування.

Не секрет, що Віктор Янукович робив усе можливе, аби Україна сьогодні мала саме такий результат. Усі роки перебування при владі Янукович розставляв на ключові державні посади, на керівні посади у правоохоронні, судові та інші контрольні органи осіб, безпосередньо відданих йому і його найближчому оточенню. Тому контрольні органи країни поступово деградували й перетворювалися на слухняну обслугу примх владної еліти та розсадник корупції. Наприклад, 2010 р., на час вступу Віктора Януковича на посаду президента, найсильнішою серед українських державних інституцій у здатності долати корупцію Transparency International вважала Рахункову палату України (вищий орган фінансового контролю). Проте відтоді ситуація настільки погіршилася, що тепер палата фактично втратила будь-який вплив на ефективність витрачання держфінансів.

У спадок від Віктора Януковича нинішній владній команді дісталися корумповані політичні партії, недієздатні правоохоронні та судові органи й малоефективний публічний сектор.

Єдиним помітним успіхом за ці роки стала активність громадянського суспільства. Саме громадські організації та журналісти на сьогодні є найуспішнішими борцями з великою політичною корупцією в Україні.

Саме вони створюють прецеденти і змінюють усталені правила корупційної поведінки перших осіб держави та є сторожовими псами досягнень Революції Гідності. Як приклад, можна згадати про великий реформаторський рух із майже 300 незалежних експертів країни під назвою Реанімаційний пакет реформ, який уже примусив нову владу ухвалити майже три десятки ключових законів, у тому числі весь антикорупційний пакет.

Не менш потужно працює й низка мас-медіа на національному та місцевому рівнях, які щоденно оголяють зворотний бік життя політичної еліти України.

Водночас слід чесно визнати, що загальний рівень прозорості та доброчесності неурядових організацій і медіа України, порівняно з 2010 р., так і не змінився. Оприлюднення ними власних фінансових та програмних звітів, як і реальне застосування стандартів внутрішнього урядування, так і не стало поширеною практикою. Все це й тепер не дозволяє говорити про Україну як про державу з розвиненою інфраструктурою громадянського суспільства.

Політичні партії опинилися в ролі маріонеток у руках своїх спонсорів - олігархів та великих промислово-фінансових груп. Як наслідок, сподіватися на демократію в інституціях, повністю залежних від приватного капіталу і купки функціонерів, просто не доводиться. Ні норми прозорості, ні норми підзвітності політичних партій так і не прописані в жодному законі й не забезпечені на практиці.

Аналогічна ситуація в українських медіа, які, швидше, працюють рупорами інтересів власних олігархів, аніж ефективними контролерами суспільних процесів. Поодинокі випадки існування насправді ефективних і впливових інтернет-медіа чи телеканалів, як і недавно розпочата реформа зі створення суспільного телемовника, все ще не роблять погоди на загальному медіа-ринку країни.

Тож ключовими топ-5 причинами фактичного гальмування антикорупційної реформи в Україні є:

- політична і ресурсна залежність суддів та прокурорів від керівництва держави і його "наглядачів" на місцях;

- тотальна залежність політичних партій та медіа від грошей олігархів - їхніх спонсорів, без створення реальних можливостей вільно збирати пожертви громадян;

- відсутність фінансування на забезпечення нормальної роботи як державних органів загалом, так і контрольних органів, зокрема;

- нерозвиненість процедур внутрішнього урядування та запобігання корупції в державних і недержавних організаціях;

- слабка координація дій між ініціаторами національних реформ та просування таких реформ без належного діалогу з громадянським суспільством.

Що робити Україні?

Будь-яка реформа має бути проговорена з суспільством. Тільки тоді вона заручиться його підтримкою та розумінням. Навіть створення десятка координуючих органів чи найм найкращих міжнародних радників не здатні просунути реформу, якщо громадяни не розуміють її суті. Саме тому сьогодні так важливо пояснювати людям їхньою мовою та в зручних для них місцях зміст розпочатих реформ. Не менш важливо регулярно й чесно звітувати топ-реформаторам як за проведену роботу, так і про засвоєні уроки.

Країні потрібна реформа політичних партій, зокрема запровадження державного фінансування партій, впровадження реальних обмежень на обсяг приватних пожертв, дотримання їх прозорості та ефективний моніторинг одержаного держфінансування.

Оскільки судова влада і правоохоронні органи відіграють ключову роль у притягненні до відповідальності осіб за скоєні корупційні діяння, докорінних змін потребує Конституція. Вона має гарантувати незалежність прокурорів та суддів. Аналогічно, чинні закони "Про судоустрій і статус суддів", "Про Рахункову палату", "Про державну службу" потрібно переглядати на предмет ліквідації в них корупційних лазівок та обрізання мотузочок для смикання контрольними органами.

Ефективна боротьба з високопосадовими корупціонерами неможлива без інституцій, забезпечених найкращими кадрами та ресурсами. Саме тому слід якнайшвидше завершити всі дії, пов'язані із запуском Національного антикорупційного бюро (розслідує високопосадову корупцію) та Національного агентства з питань запобігання корупції (концентрується на запобіганні конфлікту інтересів та моніторингу стилю життя службовців). Міжнародні партнери мають надавати цим інституціям усебічну підтримку, включно із навчанням нових кадрів.

Україна має негайно реалізувати комплексну реформу державної служби, спрямовану на чітке розмежування політичних та професійних функцій державних службовців, посилення професіоналізму і доброчесності посадовців та їх захист від політичного втручання. Слід визначити і встановити чітку систему винагород, адекватну обсягу виконуваних завдань. Та не слід гратися в популізм, знижуючи майже до нуля зарплату чиновників. Через такі кроки найбільш енергійні й професійні вже залишають державну службу.

Віктор Янукович навіть не ставив собі за мету братися за реформи. Через рік після втечі топ-корупціонера з країни важливо розуміти, чи готові до реформаторських дій його наступники. А їм самим слід дуже чітко усвідомити, що "катання у смітниках" - це найменше лихо, яке з ними може статися, коли й далі "гратимуться у реформи"…