Удар у стик

Німецькі генерали часів Другої світової війни уславилися вмінням проривати оборону противника, завдаючи удару в стик його частин. Такий стик зазвичай є слабким місцем оборони, оскільки додатково до багатьох інших проблем додається проблема розподілу відповідальності між командирами-сусідами. Згадати військову історію примушує той факт, що тугий вузол проблем так званого рейдерства утворився саме на стиках. На стику сфер впливу і відповідальності державних органів, а також на стику цивільного, господарського, трудового, фінансового, адміністративного, кримінального (список не є вичерпним) права України.

Поняття «корпоративне захоплення», «рейдер» сьогодні настільки часто вживаються журналістами, що фактично перестали бути неологізмами. Інша річ, що їхнє значення, м’яко кажучи, не є чітким та загальнозрозумілим. Тому запеклі корпоративні війни, що вирують у реальному житті, у мас-медіа дуже часто відображаються неприпустимо спрощено й однобічно. І не тільки у відверто замовних матеріалах. А спрощеність і однобічність призводить до того, що, замість вжити виважених ефективних заходів, спрямованих на вирішення проблеми, в Україні починається чергова кампанія на кшталт достопам’ятної антиалкогольної. В Україні потихеньку набирає обертів кампанія антирейдерська.

Як і належить при проведенні кампанії, про рейдерство заговорили всі. Багато серйозних державних органів і громадських організацій побачили в рейдерстві мало не головну проблему сучасної України і навперебій почали таврувати сяких-таких рейдерів та пропонувати рецепти подолання рейдерства, що полягають переважно у внесенні змін до законодавства. Як свідчать матеріали українських газет, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) обіцяє подати на розгляд парламенту не простий, а «рейдеростійкий» проект закону «Про акціонерні товариства» (Бізнес, №39(714), 25 вересня 2006 р., с.94—95). Крім того, ДКЦПФР веде консультації з питань рейдерства з СБУ та виявляє схеми, за якими «працюють рейдери при захопленні, використовуючи реєстраторів».

Як завжди, жодна кампанія не обходиться без участі прокуратури. За свідченням інтернет-сайта «Остров», Генеральна прокуратура проводить тотальні перевірки можливих фактів незаконного захоплення підприємств (рейдерства). І, звичайно, прокуратура бачить шляхи вирішення проблеми. Гідним апофеозом «антирейдерської кампанії» стане широко анонсоване ЗМІ створення при Кабінеті міністрів України робочої групи для боротьби з рейдерством. Ось тільки з чим саме боротися? Адже юридичного визначення термінів «рейдер» і «рейдерство» в Україні немає.

Взагалі українські чиновники полюбляють боротися з чимось невизначеним. Адже невизначеність у термінології дозволяє багато кого внести до списку ворогів і тишком-нишком розправитися. Згадаймо, як у часи колективізації до куркулів зараховували не тільки багатіїв, а й просто заможних селян, особливо тих, хто чимось дошкулив колективізаторам. А ось приклад з недавньої історії — боротьба з фіктивними підприємствами (вони ж — юридичні особи з ознаками фіктивності). Хто тільки не постраждав під час боротьби податківців із цими фантомами, точного юридичного визначення яких немає до цього часу!

Що ж таке «рейдер» і «рейдерство»? Що означають ці терміни, і чи правильно ми їх розуміємо? На жаль, останнім часом в Україні дуже популярне запозичення іншомовних слів без збереження їхнього справжнього змісту. «Рейдер» (raider) слово англійське. Одне з його значень — компанія, що поглинає інші компанії шляхом масованого скуповування акцій компанії-жертви з метою отримати контрольний пакет. Така діяльність у багатьох країнах врегульована законодавчо. Наприклад, у США правила Комісії з цінних паперів та бірж (Securities and Exchange Commission) вимагають повідомляти комісію а також компанію — об’єкт поглинання про намір придбати понад п’ять відсотків акцій. Зауважимо, що західні рейдери виглядають просто дітьми порівняно з їхніми російськими та українськими тезками. Адже в матеріалах ЗМІ, присвячених рейдерству, ми читаємо не стільки про купівлю акцій, скільки про зайняття територій і офісів підприємств озброєними загонами.

Що ж розуміють під «рейдерством» в Україні? А хто що! Генеральна прокуратура, як було зазначено вище, вважає рейдерством незаконні захоплення підприємств, а от голова ДКЦПФР Анатолій Балюк, як свідчить «Комерсант» (№169 від 26.09.2006 р.), — недружні поглинання як такі, що, однак, не заважає йому пропонувати запровадити за рейдерство кримінальну відповідальність!

Але ж недружні поглинання в Україні не заборонені законом! Мало того, нормативні акти Антимонопольного комітету регулюють порядок отримання дозволу на недружнє придбання акцій компанії. При цьому під недружнім розуміється придбання, що здійснюється за фактичної протидії з боку суб’єкта господарювання, акції якого скуповуються. Зрозуміло, що притягнення до кримінальної відповідальності за не заборонені законом операції є нонсенсом.

Повернімося до прокурорського визначення рейдерства як незаконного захоплення підприємств. Перше, що спадає на думку, — якщо є захоплення незаконні, то мають бути законні. Друге — що означає в даному контексті термін «захоплення»?

Захопити підприємство можна фізично, наприклад, ввести на територію озброєні підрозділи. Однак значно важливіше контролювати господарську діяльність підприємства, тобто здійснювати функції виконавчого органу, що дає можливість розпоряджатися активами. Тому силове зайняття території і адмінбудівель якщо і здійснюється, то саме з метою забезпечити встановлення контролю над активами. Але навіть такі, прямо скажемо, жорсткі дії, в жодному разі не є апріорі незаконними. Не такими поодинокими є випадки, коли керівники підприємств не бажають підкорятися цілком законним рішенням власників про звільнення чи відсторонення від посади. І не просто не підкоряються, а споруджують справжнісінькі барикади, ховають печатки. Буває, що на захист абсолютно незаконної позиції звільненого директора стають цілі трудові колективи з традиційною зброєю пролетаріату — каменем-кругляком у руках. А поряд з трудовими колективами нерідко стає персонал охоронних фірм у камуфляжі і з серйознішою зброєю. За таких обставин захист законних прав та інтересів акціонерів неможливий без застосування певних заходів примусового характеру. Саме тому слід детально з’ясовувати всі обставини кожного факту так званого захоплення для визначення його законності. А клеїти підряд без розбору на всі такі випадки ярлик «рейдерство» означає грати на руку саме правопорушникам.

Незаконність захоплення означає існування закону, якому це захоплення суперечить. Отже, як і будь-яка інша незаконна дія, незаконне захоплення пропонує державі лише один варіант поведінки. Державні органи мають застосувати закон, тобто довести незаконність дій, припинити незаконні дії та поновити порушені права осіб, що постраждали. Тобто прокуратура та інші компетентні органи у випадках незаконних захоплень мають просто виконувати свою роботу, а створювати будь-які робочі групи при Кабміні немає жодної потреби.

Державні органи (у тому числі правоохоронні) мають боротися не з абстрактним рейдерством, а з конкретними порушеннями закону, багато з яких передбачені Кримінальним кодексом. Наведемо приклади.

Як свідчить преса, представники Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку вважають суди «ключовою ланкою у рейдерських атаках». Однак за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови в Україні передбачена кримінальна відповідальність (ст. 375 Кримінального кодексу). Тому, якщо такі факти існують, слід не волати про рейдерство, а вживати заходів щодо притягнення недобросовісних суддів до відповідальності.

Мало того, навіть поверховий юридичний аналіз повідомлень ЗМІ свідчить, що за красивими словами на кшталт «рейдерська атака» часто ховаються банальні кримінальні злочини, такі як самоправство; викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів; зловживання владою або службовим становищем; службове підроблення, службова недбалість тощо.

І тут прокуратурі знайдеться стільки роботи, що може не вистачити часу на прес-конференції.

Боротьба з наведеними вище правопорушеннями річ непроста навіть попри наявність необхідної правової бази. Значно легше розводити балаканину про рейдерство і його небезпеку для вітчизняної економіки. Що ж до вдосконалення законодавства з метою полегшити вирішення корпоративних конфліктів, то таке вдосконалення, безумовно, є доцільним. Адже основною передумовою корпоративних конфліктів і боротьби за контроль над підприємствами є той факт, що в умовах українських реалій особи, які контролюють активи підприємства (а це не тільки власники контрольних пакетів, а іноді й керівники), мають достатньо можливостей штучно зменшувати прибуток та привласнювати доходи і майно за поширеними і загальновідомими схемами. Час змінити і норми трудового законодавства, що регулюють порядок звільнення посадових осіб органів управління господарських товариств. Слід забезпечити акціонерам можливість швидко та ефективно замінювати керівників підприємств за умови забезпечення зазначеним керівникам відповідних матеріальних компенсацій.

Однак удосконалення законодавства, що регулює корпоративні відносини, потребує неспішної копіткої праці. І в жодному разі не в рамках «антирейдерської» чи будь-якої іншої кампанії.