Тимофій Мотренко: «Новий закон не можна відкласти ні політично, ні морально»

Насправді життя багатотисячної армії українських чиновників давно регулюється низкою діючих законів про боротьбу з корупцією. Проте питання, наскільки ця обставина зробила репутацію чиновника чистішою, а думку авторитетнішою, як і раніше, залишається відкритим. Тому зовсім не дивно, що вагома частина суспільства подумки аплодує новим антикорупційним нововведенням, які поставили чиновників у ще більш жорсткі рамки.

Водночас деякі мужі від влади вже встигли назвати те, що відбувається, «справжньою розправою над держслужбовцями, яких ставлять у такі умови, не порушувати які буде просто неможливо». Опоненти закону наполягають на тому, що вже з першого січня, коли чиновники почнуть масово втрачати роботу, політичні чистки 2004-го, які з розмаху вдарили по 17 тисячах держслужбовців, здадуться дитячою забавкою.

Наскільки об’єктивні такі прогнози та що насправді приховується за новими правилами боротьби з корупцією в органах державної влади, «ДТ» з’ясовувало в начальника головного управління Державної служби України Тимофія Мотренка.

— Тимофію Валентиновичу, наскільки своєчасним і коректним ви вважаєте нове антикорупційне законодавство? Особливо в контексті численних реплік, які наполягають на потребі відкласти його введення в дію у зв’язку з ризиками, зумовленими нечітко вивіреними і неузгодженими правовими нормами закону.

— Некоректними сьогодні є будь-які розмови, що ставлять під сумнів виконання цього закону. Понад те, нове антикорупційне законодавство не тільки своєчасне, — воно запізнилося. І я відповідально заявляю, що цей крок держави, попри всі його недоліки, уже не можна відкласти ні політично, ні морально. Тому що ми не матимемо ніяких виправдань ні перед суспільством, ні перед нашими європейськими партнерами. На основі досвіду та з допомогою яких ми й писали ці документи.

— А вас не бентежить те, що депутати вкотре вирішили повчити країну жити акурат перед президентськими виборами?

— Навіть якщо й так, то це анітрохи не применшує актуальності, необхідності і, я навіть сказав би, радикальності підходу до проблеми корупції.

По-перше, закон висуває дуже серйозні вимоги до представників державної влади всіх рівнів. Крім того, він уперше (!) ставить президента і секретаря сільради в однакові умови. Що дуже важливо. До того ж не тільки для виборця напередодні виборів, а й для перспективи суспільства загалом. Тобто встановлюється рівний підхід до всіх груп корупційного ризику. До всіх, хто входить у владу й уповноважений на виконання функцій держави та місцевого самоврядування.

По-друге, наявною є спроба зробити цілком прозорим фінансове та майнове становище людей при владі. Шляхом декларування доходів. Важливо, що тепер це стосується не тільки державних службовців, а й міліції та армії. Тим самим виявляється системний підхід до проблеми.

По-третє, цивілізований світ давно не може уявити собі вступ людини на будь-яку державну посаду без попередньої перевірки відомостей про нього. Суспільство має право знати все про цю людину. Йому небайдуже, яке в майбутнього прем’єра здоров’я, наскільки правдиві дані про освіту помічників президента, був колись засуджений голова адміністрації чи ні, які в нього доходи. Все це певні загороджувальні маяки на шляху корупції та непорядності, що їх несуть у владу цілком конкретні люди. І в нас є приклади. Смію вас запевнити, не поодинокі.

— Хочете сказати, що в пана Кислинського є конкуренти?

— На жаль, докладно говорити про ці випадки я не уповноважений. Але якщо в рік ми перевіряємо близько 300 чоловік, то з них 10—15 мають недостовірні дипломи. І це на рівні, де призначення здійснюють президент і Кабмін. А якщо спробувати екстраполювати ці цифри на більш ніж сорок тисяч чоловік, які щорічно поступають на держслужбу на всіх рівнях? Напевно, там теж будуть проблеми. І цифри будуть інших порядків.

— А хіба сьогодні такі перевірки не проводяться? І взагалі, як ви досі боролися з корупцією в рядах держслужби?

— Перед Головдержслужбою не стоїть завдання боротися з корупцією. Для цього є так звані правозастосовчі органи. Ми опікуємося попередженням корупції. Це роз’яснювальні кампанії, професійне навчання, це спеціальне навчання людей, які відповідають в органах влади за попередження корупції. Крім того, наше завдання — перевірка виконання законодавства, що стосується держслужби та боротьби з корупцією в органах влади. Для цього є спеціальний апарат. У рік проводиться близько 120 контрольних дій та службових розслідувань. За дорученням Кабміну зокрема.

Тепер щодо спеціальних перевірок під час прийому на держслужбу. Насправді їхня методика відома. Претендент на роботу в державному органі й нині подає диплом, трудову книжку, довідки про здоров’я та відсутність судимості, пише заяву про те, що він згодний на проведення спеціальної перевірки наданих відомостей. Проте, відповідно до указу президента, такі перевірки обов’язкові тільки щодо держслужбовців 1-ї та 2-ї категорій. А це глави обласних і районних адміністрацій, заступники міністрів, керівники департаментів, апарат СП. В інших випадках аудиту наданих відомостей через податкову адміністрацію, Міністерство охорони здоров’я та освіти, як тепер визначає новий закон, не відбувається. Важливо, що новий закон поширює спецперевірку на президента та депутатів усіх рівнів. З першого січня перевірятимуться всі особи, які претендують на рядовий і начальницький склад у МВС, а також командні посади в армії. Крім того, корисне нововведення — єдиний державний реєстр уже притягнутих до відповідальності за корупцію. Це дозволить більш чітко та професійно робити добір.

— Але таким чином ставиться питання про тотальність перевірок. Що, з одного боку, потребує цілої армії спеціальних кадрів, з іншого — може відкрити необмежені можливості для любителів маніпулювати, давити, заробляти на призначеннях… Нічого собі закон про боротьбу з корупцією!

— Так, це ризик. Справді, ми отримуємо ситуацію, в якій щорічно муситимемо перевіряти десятки тисяч людей. Тому актуальне питання: а чи має влада інституційну можливість забезпечити таку масовану перевірку? І чи досить реальний для такої перевірки термін 15 днів? Відсутність відповідей створює корупційні ризики. Але цього не треба боятися.

— Не треба боятися того, що наша система у змозі за один день будь-яку хорошу ініціативу законодавця перетворити на власну вигоду і можливість збагатитися?

— Хорошу, як ви кажете, ініціативу може нівелювати будь-яка система. Повірте, люди скрізь однакові. Що в Америці, що в Бельгії, що в Україні... Я в цьому переконаний. Перевага перших перед нами лише в тому, що вони це все вже врегулювали. І не дають можливості людині зробити крок у неправильному, з погляду держави й суспільства, напрямі. Але щойно там з’являється можливість проявити себе в неурегульованому законодавчому полі — вони це теж роблять! Ось навіщо нам потрібен час (європейській же демократії 300 років), працездатний парламент і узгоджені дії влади.

Однак, повертаючись до вашого запитання, скажу, що в умовах нашої недосконалої системи ми повинні думати про процедуру контролю. Тобто про те, як нам контролювати самих контролерів.

— Проте закони, які набирають чинності, не дають на це відповідей.

— Почасти відповіді є. Наприклад, ми скористалися рекомендаціями CRECO і тепер маємо антикорупційного уповноваженого при уряді. Це позитивний крок. Буде ще краще, якщо нарешті з’явиться якийсь окремий антикорупційний орган, про який стільки років говорять політики. Потрібен дуже серйозний і дуже сильний орган. До того ж він не повинен бути на базі Кабміну, СП чи якогось профільного міністерства. Це повинна бути абсолютно нова структура, підзвітна парламенту. Керівництво якої призначається на 5—7 років. Парламентом! З дуже обмеженою кількістю причин звільнень: власна заява, рішення суду, смерть, не дай Боже, — і все.

— Щоб захистити від політичного впливу?

— Від будь-якого — від політичного, адміністративного і зробити цей орган максимально незалежним.

— У нас уже є «максимально незалежні» прокуратура, МВС, СБУ, навіть КСУ… Ну, буде ще одне бюро боротьби з корупцією.

— Прокурори, судді й міліціонери — це теж суб’єкти корупційної діяльності. Так у всьому світі. І в усьому світі за ними ведеться надзвичайно суворе стеження. Тобто антикорупційне бюро має стати органом, який буде причетний до всього. Але в дуже вузькому діапазоні — боротьби з корупцією. Саме так відбувається на Заході. Ухвалений пакет законів має загальний характер. І потребує подальшого спеціального допрацювання у вигляді підзаконних актів.

— Однак поки що антикорупційне бюро у нас тільки на папері, а ось, знову-таки, тотальне декларування (у тому числі й чиновниками всіх рівнів) своїх доходів — чітка норма нового закону. Чи не перетворюємо ми й цю норму на якусь бутафорію? Тисячі... сотні тисяч декларацій, яких ніхто ніколи не перевіряє.

— Давайте по черзі. Чи потрібна декларація? Потрібна. І закон передбачає це для держслужбовців усіх рангів. Однак є інший момент — публічність декларації. І тут я переконаний, що для більшості держслужбовців це абсолютно зайва річ. Чиновник — не політик. Це політик повинен розуміти: якщо назвався грибом, то лізь в інформаційний борщ. І розкрийся для громадськості. А держслужбовець на це не «підписувався». Він цього не хоче. У нього інший характер. Тому він має право на конфіденційність відносно широкої громадської думки. Але не відносно власне влади. Яка зобов’язана, як це робиться за кордоном (я недавно був в Албанії, там це давно поширена практика) проводити аудит декларацій. І цей момент має прямий стосунок до другої частини вашого запитання.

Справді, де гарантії, що декларації не є такою ж самою «липою», як і дипломи? Сьогодні ми часто бачимо, як у пресі публікуються декларації відомих політиків, і народ починає активно рахувати. І ніяк не може звести дебет із кредитом. Але це аматорство й інсинуації. Займатися ж аудитом декларацій повинен спеціальний орган.

— Ще один?

— Так. Генеральна інспекція з питань аудиту декларування доходів, наприклад. Тоді це серйозно. Такий генеральний інспектор у Європі має надзвичайно високий статус. Раз на два роки він проводить арифметичний і логічний аудит декларації президента, депутатів. Спеціальна ж комісія із представників громадськості, влади і самого органу, який перевіряють, проводить випадкову вибіркову перевірку декларацій держслужбовців. Ось у такий стохастичний спосіб щороку перевіряють чотири—шість відсотків держслужбовців. Що дуже спонукає до чесності й порядності. Тобто тут я кажу про раціональні механізми контролю виконання цього закону.

— Але, повторюю, цих механізмів не закладено у прийнятий пакет. І взагалі, таке враження, що Головдержслужбу не залучали до обговорення. Де ви раніше були, Тимофію Валентиновичу, зі своїми раціональними пропозиціями?

— Спочатку всі ми висловлювали свої думки. Потім закон довго лежав у ВР, потім влітку його різко прийняли. Тобто підсумкового публічного обговорення з професійною спільнотою справді не було. Саме тому тепер стільки проблем. Але, повторюю, це не привід скасовувати закон. Треба почати жити за його правилами, напрацьовувати практику (у тому числі й судову) і паралельно удосконалювати документ. Інакше ми ніколи не зрушимося з цього ганебного 146-го місця у світі з боротьби з корупцією.

— І як ви плануєте жити в умовах, коли не зможете поєднувати свою фахову діяльність із викладацькою? За новим законом, вас і сотні ваших колег можна оголосити корупціонерами вже тільки за те, що ви підете читати лекцію в університет у робочий час.

— З одного боку, ця норма справді створює проблеми. Як системні (неправильно розділяти ці дві сфери діяльності), так і суто практичні. Тепер або відпустку бери, або відгул, або ділися досвідом із заочниками. Але й це не радикальна проблема, як її намагаються подати. Ми готові внести у ВР аргументовані поправки з цього приводу.

Так само слід припинити дискусії з приводу норм закону стосовно родичів на держслужбі. Для молодої демократії дуже корисно обставити фінансовими та адміністративними маяками ці відносини.

Скажу більше, такого роду законодавство справді створює проблеми для традиційного шляху вирішення питань керівників усіх рівнів в умовах недофінансування. Зокрема мерів, які беруть активну участь в антикампанії. Взаємозаліки з бізнесом на місцях сьогодні реальність. Але, панове, безплатних обідів не буває. І новий закон кваліфікує схему «ти мені бензинчик — я тобі лояльність» як корупційні дії.

При цьому важливо розуміти, що тотальна корупція в Україні одночасно заміщує якісь державні функції. Вона компенсує неналагоджені законні і фінансові механізми. Тому, погоджуючись із нагальною необхідністю застосування цього закону, я не можу не відзначити, що для якісної зміни принципів діяльності держслужби антикорупційний пакет є всього лише одним із необхідних регуляторів. Притому — не ключовим.

— Ви маєте на увазі закон про держслужбу, що його ВР «приймає» вже сім років?

— Безумовно. Насправді, роблячи жорсткішими рамки, поставлені чиновникові, треба створювати умови, які б не заохочували його до якихось незаконних дій на держслужбі. Нові принципи добору кадрів і професійної підготовки, підвищення матеріального статусу, захищеність від політичних впливів, а також гарантії незалучення у політпроцеси — ось основні месиджі нового закону про держслужбу. А хіба не це лежить в основі протидії корупції?

Також ми подали в парламент закон про врегулювання конфлікту інтересів. Адже основна причина корупції на держслужбі — це порушення принципу конфлікту інтересів. У цивілізованій країні чиновник, чий приватний інтерес зайшов у дисонанс із суспільним, самостійно відмовляється від прийняття рішення з відповідного питання. Якщо ж він не зробив цього своєчасно, його чекає кримінальне покарання. Для нас такий підхід — фантастика! Поки що. Бо Головдержслужба продовжуватиме наполягати на прийнятті цих двох законів. Як, утім, і на прийнятті кодексу добропорядної поведінки чиновника, проваленого ВР у травні.

Тому що вже прийнятий антикорупційний пакет законів тільки у поєднанні з підготованими нами документами у змозі комплексно підійти до питання боротьби з корупцією. Якщо закон про держслужбу описує принципи, то два інших закони — механізми. Якщо закон про корупцію описує підхід до отримання чиновниками подарунків, то нещодавно прийнята постанова Кабміну — механізм дотримання цього підходу. Все просто насправді.

— Ви справді вважаєте, що всі ці корисні закони у разі їх прийняття виконуватимуться? Це при нинішній системі приходу до влади політиків і бажанні відпрацювати витрати, у тому числі й на держслужбі? Це при повній впевненості кожної нової влади, що права будь-якого закону — для неї, обов’язки — для решти. Чи не вдаримо знову по стрілочниках?

— Десь, можливо, і вдаримо. Проте нове європейське законодавство, яке, що називається, чудом прийняли в Україні, насамперед б’є по владі. Її вищих ешелонах. І це — головне. Колись же треба почати вказувати їй на обов’язки.

Що стосується приходу до влади, то я наразі не розмірковуватиму, хто і як у нас потрапляє в партійні списки та державні крісла. Але скажу, що в Україні, як і в усьому світі, влада — це мандат довіри народу. Проте в усьому світі реально існують обмеження, яких політики не в змозі подолати. Вони там не панують безроздільно в міністерствах. Оскільки там держслужба відділена від політики і спосіб призначень на посади інший. Там не роздають по двадцять портфелів заступників міністрів, щоб утримати коаліцію і провести потрібний для уряду закон. Там — політична стабільність.

У результаті суспільство має гарантію інституційної пам’яті і наступності влади. В усіх країнах держсекретар у кожному міністерстві призначається терміном на п’ять років. А політик приходить і працює з апаратом, який йому не відданий особисто. Плюс аудит, контроль. І в нас може народитися така схема! Закон про держслужбу вирішує цю проблему. Сьогодні його підтримує абсолютна більшість експертних спільнот і міжнародних організацій. Я впевнений, що будь-який наступний уряд і ВР не зможуть ігнорувати цей закон. Він перебуває в такому стані, що його неприйняття потребуватиме серйозних політичних пояснень. Втім, як і відмова від надання чинності антикорупційному пакету з 1 січня.