Таємне і явне з життя колоній

Позов закладу пенітенціарної системи — Стрижавської виправної колонії №81 (Стрижавка — селище за п’ять кілометрів від Вінниці) — проти місцевої правозахисної організації вже багато хто назвав першою судовою справою такого роду в історії України. Вінницькі правозахисники давно вже як більмо на оці для пенітенціарних установ не тільки цієї області. Вони неодноразово робили заяви у зв’язку з порушеннями законності в колоніях суворого режиму різних областей України. Адже телефон координатора «Вінницької правозахисної групи» (ВПГ) Дмитра Гройсмана відомий багатьом, чиї родичі відбувають покарання за скоєні злочини, і часом стає буквально гарячим від дзвінків то з Сум, то з Черкас.

Донедавна соціально активна частина громадськості Вінниччини уважно стежила за повідомленнями правозахисників про порушення умов тримання ув’язнених у Літинській колонії суворого режиму (Вінницька область). Коли пристрасті в Літині ущухли, темою номер один на сайті ВПГ стали повідомлення про аналогічні порушення в Стрижавській колонії. Спочатку був конфлікт, який супроводжувався взаємними обвинуваченнями в місцевих ЗМІ: правозахисники поширювали інформацію про спроби деяких ув’язнених вчинити самогубство через важкі умови перебування в колонії та нелюдські умови праці на підприємстві колонії, що адміністрація колонії категорично заперечує. Прокуратура заявила, що перевірки не виявляли фактів порушення. Ситуацію різко загострило побиття Дмитра Гройсмана в під’їзді його будинку. Пізніше прес-служба уповноваженого з прав людини у Верховній Раді Ніни Карпачової, висловлюючи думку омбудсмена, повідомила, що напад на Дмитра Гройсмана пов’язаний з його правозахисною діяльністю. Правозахисники були ще конкретніші, недвозначно вказуючи на тих, кому вигідно залякати колегу.

Далі гучний конфлікт перейшов у розгляд справи в залі суду. Стрижавська колонія №81 жадала від Ленінського суду м. Вінниці захистити її честь, гідність і ділову репутацію, яку нібито заплямували вінницькі правозахисники. Крім спростування інформації про порушення умов тримання ув’язнених, колонія вимагала 100 тис. грн. компенсації за завдану їй моральну шкоду. Проте суд установив, що позов подано з грубим порушенням правил підсудності, що унеможливлює його розгляд судами загальної юрисдикції. Що ж до заявленої суми — 100 тис. грн., то для того, щоб її вимагати, потрібно сплатити мито в розмірі 5 тис. грн. За словами Дмитра Гройсмана, ці гроші було сплачено не з бюджету колонії, а з грошей існуючого при установі підприємства, де працюють в’язні. А це протизаконно. Як і те, що, за його словами, начальник колонії Магомед Магомаєв є одночасно й керівником підприємства.

За словами тих-таки правозахисників, продукція, яку випускає це підприємство, досить дорога і має налагоджені канали збуту. Наприклад, покупцями барабанів для кабелів зв’язку є великі західні фірми; замовником деревного вугілля (до речі, шкідливе виробництво) — велика донецька фірма. Виробляють тут і затребуваний саман (глиняна цегла), піноблоки, піротехнічні товари тощо. Якщо врахувати ці чинники й те, що використовувану працю можна вважати рабською (зеки отримують по 10—15 грн. на місяць), то, звичайно, немає сумніву, що це виробництво процвітає.

Одного недільного дня під стінами Стрижавської колонії зібралося відвідувачів більше, ніж зазвичай. Крім тих, хто заздалегідь збирався приїхати провідати рідних, сюди примчали й ті, хто отримав на свій мобільний смс-повідомлення про те, що нібито їхній син, брат — одне слово, родич, намагався покінчити життя самогубством — порізати вени. За різною інформацією, таких мало бути близько 20 осіб. Офіційно інформація про те, що в’язні намагалися порізати собі вени, не підтвердилася. У департаменті з питань виконання покарань категорично заперечують навіть думку про можливість такого інциденту. Тоді мати одного з засуджених, яка приїхала його провідати, повідомила, що не знає місця перебування сина. Мовляв, їй сказали, що сина перевели, не попередивши рідних, в іншу колонію. За словами адміністрації колонії, він перебуває в Одесі, за даними вінницьких правозахисників — у Житомирській колонії суворого режиму. Чи отримала жінка відповідь зі Стрижавської колонії суворого режиму на офіційний запит про те, де саме її син і, головне, з якої причини його перевели, точно на сьогодні невідомо.

А тим часом на Вінниччині тривають перевірки пенітенціарних установ. Зокрема, з приводу смерті в липні цього року ув’яз­неного Петра Сандора, кот­рий відбував строк у Вінниць­кій колонії №86. Перевірку щодо можливого порушення прав засудженого Сандора, який загинув за нез’ясованих обставин, організувала з подачі вінницької правозахисної групи парламентський уповноважений з прав людини.

Минулого понеділка у Стрижавській колонії суворого режиму ситуацію почала вивчати комісія, створена з ініціативи першого віце-прем’єр-міністра Олександра Турчинова. Очолює її заступник міністра юстиції Є.Корнійчук. Комісія працювала чотири дні. Які будуть і чи будуть взагалі оргвисновки для керівництва пенітенціарних установ, сподіваємося, стане відомо достеменно й дуже скоро.