СУДОВА РЕФОРМА... ЗА ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ

Усупереч правилу, яке велить діяти зовсім навпаки, влада вкотре продемонструвала здатність мислити локально, а діяти глобально, поширивши київський досвід «перетасування» судів на всю країну. Указом Президента від 15.03.2004 року «Про внесення змін у мережу й кількісний склад суддів місцевих судів» ліквідовано низку міських та районних судів і створено міськрайонні суди. Приміром, у Київській області ліквідовано Бориспільський міський і Бориспільський районний суди. Натомість створено Бориспільський міськрайонний суд.

Очевидно, було вирішено, що найкращий спосіб подолати часто небезкорисливий і далекий від юриспруденції «плюралізм» суддів, які виносять протилежні рішення в одній справі, — це остаточно перевести третю владу на роботу в режимі «ручного керування». А головне — передати цей важіль в одні руки.

Порядок створення судів визначено Законом «Про судоустрій України». Частиною першою статті 20 цього закону передбачено, що суди загальної юрисдикції створюються й ліквідовуються Президентом відповідно до цього закону за поданням міністра юстиції, узгодженим із головою Верховного суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Частина третя цієї статті гласить, що причинами для створення або ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних сил України, зміна визначеної цим законом системи судів та інші підстави, передбачені законом. Проте в тексті указу не згадано жодної з передбачених законом підстав для ліквідації наявних судів і створення нових. Можна з упевненістю стверджувати, що на час видання президентського указу таких підстав не було. Оскільки адміністративно-територіальний устрій не змінювався. Перетворень визначеної Законом «Про судоустрій України» системи судів також не було. Ні передислокації військ, ні реорганізації Збройних сил не проводили. Ну, а що робити, коли законних підстав немає, а дуже кортить? Цю дилему влада розв’язувала вже неодноразово.

Обговорюючи це нововведення, офіційні особи звично лукавлять, стверджуючи, що посади голови й заступника голови суду — суто адміністративні. Теоретично це справді так. Але практика переконує у протилежному. Зокрема, як писало недавно «ДТ», і цього ніхто не спробував спростувати, приміром, у Печерському районному суді столиці голова взагалі дозволяв собі відверто заявляти сторонам у справі, що одержати на руки рішення суду вони зможуть лише після того, як він особисто «перлюструє» рішення колеги. Рішень, проголошених ім’ям України, канцелярія цього столичного райсуду не приймала без візи голови. Тому один із колишніх суддів цього суду був змушений надсилати свої рішення в суд... поштою.

Проте, мабуть, найголовніший момент — це розподіл справ. Світова практика знає чимало різноманітних способів розв’язання цієї проблеми. Щоб уникнути незаконного впливу на суди, при розподілі справ удаються навіть до жеребкування. У нас легковажно покладатися на волю випадку не звикли, тому справи, як відомо, розподіляють голови судів. А справи ці бувають, звісно, дуже різної міри складності й абсолютно непорівнянної «рентабельності». Тобто сторони однієї зі справ готові співчутливо поставитися до скрутного матеріального становища третьої влади загалом і її конкретного представника зокрема, а інша справа не обіцяє нічого, крім багатомісячної мороки і, відповідно, погіршення статистичних показників. Тож посада голови суду, звісно, виключно адміністративна, зате вона — цілком реальний і дуже дійовий важіль впливу.

Безперечно, реалізація цього указу серйозно й на невизначений термін дестабілізує роботу наших судів, і без того дуже далеку від ідеалу. Навіть якщо не говорити про те, скільки коштуватимуть переїзди, такі «дрібниці», як зміна вивісок, печаток тощо. У якому режимі працюватимуть суди в цей перехідний період і взагалі наскільки актуально все це саме тепер, якщо говорити про інтереси рядових громадян і правосуддя, — запитання риторичні.

Адвокат Микола ПОЛУДЕННИЙ: «Я вважаю, що зазначений указ — це інструмент, який дозволяє ліквідувати принцип розподілу влади. Оскільки, по суті, це один зі способів постановки судової влади під контроль влади виконавчої з допомогою неконституційної зміни кадрового складу керівників судів.

Загалом ця ідея не нова. Її було апробовано ще перед минулими муніципальними виборами, коли в Києві змінили територіальний поділ районів. Це призвело до того, що судді були змушені писати заяви про звільнення з одного суду та призначення на посаду в іншому суді. Для тих, хто просто обіймав посаду судді, ці зміни фактично мали формальний характер. Інша річ — судді, призначені на адміністративні посади. Заяву, певна річ, написати можна, а ось призначати тебе на ту саму посаду чи ні — ще під великим запитанням. Ось так, без скандалів, без рішень дисциплінарної комісії та Вищої ради юстиції з керівництва судів прибирали тих, кого хотіли прибрати. Але тоді був хоча б формальний привід для таких перетасовок — зміна адміністративно-територіального поділу, хоча, за великим рахунком, доцільність таких змін — сумнівна. А тепер те ж саме зробили в масштабах усієї країни, не маючи для цього жодної законної підстави.

У приватних розмовах пояснюють, буцімто це викликано тим, що навантаження в міських судах набагато вище, ніж у районних, тож об’єднання забезпечить його оптимізацію тощо. Але ж набагато простіше й логічніше вирішити це питання шляхом маневрування кадрами. Тож, як у нас часто буває, пояснення це абсолютно алогічне, неадекватне і є жалюгідною спробою приховати нелегітимну мету: призначити на адміністративні посади в судах людей, котрі виконуватимуть вимоги виконавчої влади, оминаючи конституційний принцип такого призначення. А для цього в суддів, що обіймають адміністративні посади, можливостей досить.

До чого це призводить в остаточному підсумку? Людей призначають виконувачами обов’язків голів та заступників в обхід кваліфікаційних комісій суддів. У такий спосіб плюндрується сама ідея суддівського самоврядування, закладена в Конституції й закріплена Законом «Про судоустрій». А якщо суддівського самоврядування не існує, хто тоді керує третьою владою? Очевидно, виконавча влада.

Крім усього іншого, тут є безліч проблем психологічного характеру. Адже буває так, що голови районного й міського судів не завжди дружньо налаштовані один до одного. Хто з них очолить новий суд, хто стане його заступником? Чи зможуть вони разом працювати, а коли ні, то як слід вчинити щодо людини, котра не працюватиме на попередній посаді?

Наскільки відомо, судді прагнуть обстоювати свої права. У Мукачевому намагаються вирішити питання в судовому порядку, є інформація, що в Дніпропетровську судді взагалі відмовилися переходити на нові посади».

Справді, у юристів не викликає сумніву той факт, що у зв’язку з реорганізацією судів однозначно порушуються права на працю представників суддівського корпусу. Але, на жаль, як правило, служителі Феміди звертаються в суд тільки тоді, коли вичерпано всі можливості розв’язати власні проблеми іншими шляхами. Найчастіше в суд ідуть лише ті, кому втрачати вже практично нічого. А коли загроза втратити «дохідне місце» стає неактуальною, вони найчастіше миттєво забувають усі свої образи та приниження, а від їхньої непримиренності в боротьбі за власні законні права не залишається й сліду. І не в останню чергу саме з цієї причини виконавча влада вважає суди «молодшою» гілкою влади й поводиться відповідно.