Судова реформа: перші результати

Підписання президентом ухваленого Верховною Радою Закону України №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» ознаменувало початок нової ери в національному судочинстві. З часу набрання чинності зазначеним законом, який став відправною точкою довгоочікуваної судової реформи, минуло вже кілька місяців. Залишимо за рамками цієї публікації обговорення структурних змін, що відбуваються в судовій системі. Торкнемося деяких найцікавіших практичних аспектів судової реформи, пов’язаних передусім із введеними законом правовими новелами чинного цивільного процесуального законодавства та практикою їх застосування, яка почала формуватися.

Знаковою в усіх сенсах подією стало повсюдне впровадження в судах загальної юрисдикції з початку поточного року автоматизованої системи документообігу. Це позбавляє голову суду можливості вирішувати, який саме суддя повинен розглядати ту чи іншу справу, що надійшла в суд.

Нововведення, суть якого полягає в автоматизації порядку визначення персонального складу суду для розгляду конкретної справи, покликане забезпечити справедливий і неупереджений розподіл справ між суддями з урахуванням рівня завантаженості, спеціалізації та вимог процесуального закону. Крім того, зробити суддю більш незалежним від голови суду, звузивши таким чином поле для зловживань.

Тим часом я не спішив би зараховувати до категорії абсолютного зла «ручне» розписування справ, що кануло в минуле. Адже воно мало й цілком очевидні позитивні аспекти, зокрема дозволяло враховувати горезвісний людський чинник. Так, в умовах колосальної завантаженості суддів місцевих судів із сотнями справ, які доводиться розглядати за місяць, навіть досвідчений суддя (не кажучи вже про «новобранця» суддівського корпусу) найчастіше не в змозі як слід ознайомитися зі справою, на рішенні щодо якої ставить свій підпис. Тому в цьому питанні він змушений повністю покладатися на професіоналізм і сумлінність помічників, які «виписують» проекти рішень. Це при тому, що реальною ціною допущеної «через недогляд» судової помилки може стати втрата посади або навіть свободи. Хороший же «дореформений» голова районного суду намагався, звісно, не розписувати на недосвідченого суддю особливо складні й заплутані справи, даючи новачкові певну часову «фору» для фахового зростання у процесі вирішення менш складних спорів і таким чином допомагаючи уникнути серйозних помилок на початку суддівської кар’єри. Хоч як це дивно, побічним результатом такої підкреслено «неєвропейської» поведінки ставало загальне підвищення якості винесених таким судом (і суддею) рішень.

До основних новел цивільного судочинства також слід зарахувати обмеження процесуальних прав учасників процесу, уніфікацію і скорочення процесуальних термінів, жорсткість умов оскарження судових рішень.

Так, серйозно підкориговано положення статті 31 Цивільного процесуального кодексу України. Тепер предмет або підстава позову можуть бути змінені тільки до початку розгляду справи по суті, а не під час усього розгляду справи, як це було раніше. Право звернутися із зустрічним позовом віднині також обмежене моментом початку розгляду справи по суті. Аналогічно врегульовано терміни подачі доказів. Із семи до трьох днів скоротився мінімальний термін повідомлення учасника процесу про час і місце судового засідання, істотно змінився порядок вручення судових повісток.

Відчутно ускладнився процес апеляційного та касаційного оскарження судових рішень із цивільних справ. Окремої уваги заслуговує десятиденний термін для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Приміром, у районних судах міста Харкова рішення суду видається на руки, за рідкісними винятками, через два-три дні після його оголошення. Таким чином, термін для підготовки й оформлення апеляційної скарги скорочується ще на кілька днів.

При цьому до спини апелянта приставлено ніж у вигляді положення частини першої ст. 300 Цивільно-процесуального кодексу України. Відповідно до нього заявник апеляційної скарги має право доповнити або змінити її протягом строку на апеляційне оскарження (тобто в той-таки десятиденний термін із моменту оголошення оскаржуваного рішення). Таким чином, хоч би якою складною була справа, в апеляцію найчастіше подається єдиний і остаточний варіант апеляційної скарги.

Своєю чергою, апеляційна інстанція віднині позбавлена права посилати справу на новий розгляд у суд першої інстанції. За наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має розглянути спір по суті й винести відповідне рішення.

У світлі наведеного вище неминучою видається тенденція посилення як ролі адвоката у процесі, так і вимог до якості його роботи.

Привертає до себе увагу розширення переліку джерел права, якими має керуватися суд, відправляючи правосуддя. Зокрема пряме закріплення на законодавчому рівні у числі таких джерел міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України. Хоча застосування в повсякденній судовій практиці норм міжнародного права (скажімо, тієї ж Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод) на двадцятому році незалежності України, як і раніше, є, швидше, унікальною подією.

В умовах наявності серйозних правових прогалин у національному законодавстві безпосереднє застосування норм міжнародного права судом, що є стандартною повсякденною практикою в країнах Євросоюзу, може істотно розширити юридичний інструментарій захисту прав та інтересів громадян України в українських судах. Є над чим замислитися юристам...

Цікавою й багатообіцяючою законодавчою новелою видається застереження статті 13 закону №2453-VI про обов’язковість (преюдиціальність) ухвалених раніше судових рішень для інших судів. Практикуючі українські юристи давно знають, що судовий прецедент як такий (хай поки що в досить специфічному вигляді) де-факто вже посідає певне місце в системі джерела права. Оскільки в ряді країн із високим рівнем правової культури судова практика є своєрідною «енциклопедією» однотипного застосування закону, не виключено, що закріплення на законодавчому рівні згаданої вище норми може дати реальну путівку в життя судовому прецеденту як одному з офіційних джерел права в Україні.