Справа щодо геноциду без геноциду: про що Україна просить Міжнародний суд ООН

Мета російської спеціальної військової операції — зупинити будь-яку війну, яка могла б розгорнутися на території України або яка могла б початися звідти.

Сергій Лавров

Якби у мене був свій власний світ, в ньому все було б нісенітницею. Нічого не було б тим, що є насправді, тому що все було б тим, чим воно не є...

Льюїс Керрол, «Аліса в країні див»

7 березня цього року Міжнародний суд ООН розпочав слухання у новій справі «Україна проти Росії». Це слухання за позовом, який Україна подала 26 лютого 2022 року про порушення Росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

Суть спору

Раніше російський президент Путін виголосив промову щодо наступу на Україну, у якій заявив, що метою «спеціальної воєнної операції» є «захист людей, які протягом восьми років зазнають знущань, геноциду з боку київського режиму». Українська сторона оспорює це і подібні твердження російської сторони, які з 2014 року лунають на адресу української влади.

Позиція України у Суді ООН полягає у тому, що Росія безпідставно звинувачує Україну в геноциді власного російськомовного населення, що проживає на частинах територій Донецької та Луганської областей. Посилаючись на це хибне твердження і прикриваючись своїми міжнародно-правовими зобов’язаннями за Конвенцією щодо геноциду, Росія розпочала повномасштабні воєнні дії на території України.

Сергій Нужненко / Радіо Свобода

Тимчасові заходи

Одночасно з основним позовом Україна звернулася до Суду ООН із проханням про призначення тимчасових заходів. Тимчасові заходи — це визначені Судом заходи, яких держави-учасниці спору повинні дотримуватися, поки триває розгляд справи по суті, що може затягнутися на роки. Україна наполягає на тимчасових заходах з огляду на терміновість ситуації та непоправну шкоду, яка може бути завдана українському населенню та світу в цілому.

Серед дій Росії, які вимагають негайного втручання, українська сторона назвала обстріли цивільних об’єктів (лікарень, шкіл, карет швидкої допомоги тощо), варварську тактику облоги та блокади міст і відрізання населення від необхідних ресурсів (води, електроенергії та їжі), застосування Росією заборонених типів зброї (наприклад, касетних бомб), напади Росії на об’єкти ядерної промисловості, що може спричинити непоправну екологічну катастрофу, а також кризу біженців і внутрішньо переміщених осіб, спровоковану російською агресією.

Як тимчасові заходи Україна просить Суд ООН, по-перше, наказати Росії негайно зупинити воєнні дії на території України. Цей наказ має поширюватись як на державні (офіційні) збройні сили РФ, так і на збройні формування та окремих осіб, якими російська федерація керує, надає підтримку чи здійснює вплив. Серед іншого, це стосуватиметься членів різних приватних військових компаній, які, за наявною інформацією, воюють на території України.

По-друге, Україна просить Суд ООН наказати Росії утримуватися від будь-яких дій, що можуть загострити або розширити спір, який розглядається, або ускладнити вирішення цього спору.

По-третє, Суд повинен зобов’язати Росію надавати йому на регулярній основі звіти щодо заходів, вжитих РФ на виконання наказу МС ООН.

Варто відзначити, що вищезазначені тимчасові заходи, прийняття яких вимагає Україна, не є чимось нечуваним для Суду ООН, — ідентичні та аналогічні заходи вже було вжито Судом при розгляді інших справ.

Перевагою стадії тимчасових заходів є нижчий стандарт доведення порівняно зі стадією судового розгляду. З огляду на терміновість ситуації, на стадії тимчасових заходів достатньо довести наявність попередньої (prima facie) юрисдикції у Суду ООН і правдоподібність (plausibility) прав, які Україна має на меті захистити своїм позовом до Суду.

Позиція України

Українська сторона не погоджується ні з фактичною (щодо так званого геноциду з боку української влади), ні з юридичною (щодо того, що Конвенція щодо геноциду дає право державі в односторонньому порядку вдаватися до воєнної інтервенції для покарання або попередження геноциду) позицією Росії.

Як зазначив голова української делегації Антон Кориневич у своїй вступній промові, РФ «не розглядає обов’язок запобігати та карати акти геноциду як священний. Вона використовує його як зброю. Хибно звинувачуючи (Україну. — А.М.) у геноциді, Росія використовує один із стовпів сучасного міжнародного правопорядку, щоб знищити інший стовп. Хибно звинувачуючи (Україну. — А.М.) у геноциді, щоб виправдати свою агресію, Росія опоганює Конвенцію про геноцид».

Сергій Нужненко / Радіо Свобода

У відповідь на безпідставні заяви Росії стосовно геноциду російськомовного населення українські представники в Суді ООН послалися на доповіді міжнародних організацій, зокрема, Моніторингової місії ООН з прав людини та Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, а також на доповіді Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду. Жодна з них не містить навіть згадки злочину геноциду. Навпаки, якщо йдеться про міжнародні злочини, то у цих звітах наводилися приклади обстрілів переважно російськомовних міст України, таких, як Маріуполь, саме російською стороною.

Що ж до можливостей держави почати в односторонньому порядку воєнну інтервенцію під приводом покарання чи запобігання злочину геноциду, то, як було заявлено українською стороною, такі дії є незаконними. Посилаючись на практику Суду ООН і, зокрема, рішення у справі «Нікарагуа проти США», українська сторона заявляє, що захист окремих прав людини, кодифікованих у конвенціях, має відбуватися відповідно до заходів, передбачених у цих конвенціях, і що «застосування сили не може бути належним механізмом для моніторингу або забезпечення поваги» до прав людини.

У справі «Боснія і Герцеговина проти Сербії та Чорногорії» стосовно Конвенції щодо геноциду Суд заявив, що, виконуючи зобов’язання із запобігання геноциду, «очевидно, що кожна держава може діяти лише в межах, дозволених міжнародним правом». Так, зокрема, у випадку ймовірного акту геноциду або серйозного ризику геноциду Конвенція щодо геноциду передбачає можливість для держав звернутися до компетентних органів ООН, наприклад до Ради Безпеки, із закликом вжити заходів відповідно до Статуту ООН, необхідних для попередження чи придушення акту геноциду (стаття VIII).

Українська сторона також посилається на обов’язок держав добросовісно виконувати положення міжнародних договорів, що охоплює зобов’язання держав не вчиняти дій, які перешкоджають меті та цілям договору. На думку України, дії Росії, яка відстоює право на агресію під виглядом запобігання видуманому та сфабрикованого геноциду, прямо суперечать цілям Конвенції та, зокрема, її моральній і гуманітарній основі.

Позиція Росії

Позиція Росії з питань, порушених у Суді ООН, залишилася без висвітлення, адже вона не брала участі у засіданні. Причина відсутності російської делегації невідома. Головуюча суддя Джоан Донох’ю повідомила про лист, отриманий від посла Росії у Нідерландах, в якому Росія відмовилася брати участь у слуханнях. Радник України Жан-Марк Тювенін зазначив: хоча в усіх інших справах проти Росії представники останньої запекло доводили відсутність юрисдикції Суду, у цій справі вони змовчали.

Коли очікувати на Наказ Суду

Під час засідання Суд ООН заявив, що рішення буде прийнято найближчим часом. У іншій справі України проти Росії, яка стосується порушень Конвенції про заборону фінансування тероризму та Конвенції про заборону расової дискримінації, Міжнародному суду ООН для видання Наказу щодо попередніх заходів знадобилося трохи більше місяця після слухань у справі.

За аналогічний строк Суд прийняв рішення і у справі Ґамбії проти М’янми, що теж стосувалася Конвенції щодо геноциду. Разом з тим з огляду на непоправність і невідкладність шкоди, яка може бути завдана населенню України і світу в цілому, є шанс, що Суд прийме рішення раніше. Наприклад, у справі Індії проти Пакистану, яка стосувалася долі громадянина Індії, засудженого до смертної кари у Пакистані, між слуханнями у справі та Наказом Суду минуло лише три дні.

Чи виконуватиме Росія Наказ Суду у разі позитивного для України рішення

Відповідно до статті 41(2) Статуту Суду, накази Суду про тимчасові заходи автоматично надсилаються до Ради Безпеки ООН, яка гіпотетично може шляхом прийняття відповідних резолюцій змусити державу дотримуватися заходів, визначених Судом. Водночас добре відомо, що Росія як постійний член Ради Безпеки може накласти вето на будь-яку резолюцію, запропоновану іншими членами Ради Безпеки. Наприклад, Росія так і не почала дотримуватися тимчасових заходів, призначених Судом 2017 року в рамках позову України щодо порушення Конвенції про фінансування тероризму та Конвенції про заборону расової дискримінації.

Водночас згідно із статтею 27(3) Статуту ООН член Ради Безпеки, який є «стороною у спорі», має «утриматися від голосування» з питання такого спору, якщо таке питання підпадає під положення глави Статуту ООН «Мирне вирішення спорів». Формально це мало б гарантувати дотримання Росією тимчасових заходів, визначених Судом ООН.

На практиці ж це залишається одним із найбільш спірних питань функціонування системи органів ООН. За всю історію роботи Ради Безпеки ООН не набереться і 15 випадків, коли б держави — учасниці Ради Безпеки утрималися від голосування відповідно до статті 27(3).

Незалежно від того, чи виконуватиме Росія тимчасові заходи, якщо такі буде призначено Судом ООН, їхнє прийняття є вкрай важливим для України. По-перше, це сильний удар по тому павутинню пропаганди, яким Росія обплітає Україну вже понад вісім років. По-друге, Наказ Міжнародного суду ООН лише укріпив би міжнародно-політичну підтримку України. Нарешті, по-третє, такий Наказ надихнув би інші міжнародні та регіональні компетентні органи більш рішуче здійснювати необхідні кроки для захисту миру і безпеки, а також для притягнення винних до відповідальності.