Слідство ведуть веселі та кмітливі

У вівторок, 14 вересня, заступник міністра внутрішніх справ України Михайло Корнієнко заявив про те, що міліція не встановила факту стеження за журналістом Георгієм Гонгадзе. «Люди, котрі тоді працювали, починаючи з керівника тієї служби і закінчуючи рядовими працівниками, заперечують, що таке стеження було. Тобто вони цього не підтверджують. Документи, котрі могли б про це свідчити, знищені. Тобто 2001 року». За словами М.Корнієнка, частину документів у цій справі було знищено у зв’язку зі спливанням строку давності і через службову халатність.

Через два дні з’ясувалося, що відповісти на запитання, чи здійснювалося 2000 року стеження за журналістом Г.Гонгадзе, нереально. Причиною такої невизначеності є відсутність документів із цього приводу і неможливість проведення слідчих дій. Тому «ми не можемо говорити ні «так», ні «ні» і «могло бути» чи «не могло бути», пояснив генерал. За його словами, було допитано кількох колишніх працівників органів внутрішніх справ, які вийшли на пенсію, і вони «категорично відмовляються, що стеження велося».

З приводу документів М.Корнієнко зазначив, що їх було знищено 2001 року, оскільки на той час вони не були затребувані, а строк їхнього зберігання збіг. Документи було ліквідовано в термін, зазначений в інструкції МВС, і залишилася «мізерно мала частина» тих, строк яких не сплив. «Коли прокуратура почала документи вимагати, виявилося, що їх знищено, тобто доказів стеження немає».

Втім, якщо, як нам вже авторитетно пояснювали, розкрити убивство Г.Гонгадзе неможливо, якщо не буде знайдено його голови, то що вже тут говорити про настільки тонкі матерії, як фіксація роботи «наружки». Хоча аргумент про знищення документів через «незатребуваність» все одно вражає - за словами генерала, це сталося 2001 року, хоча на початку листопада 2000 року в Таращі було виявлено труп, котрий, на переконання рідних і колег, належав Гонгадзе.

Нагадаємо, кримінальну справу стосовно колишнього глави департаменту зовнішнього спостереження МВС О.Пукача було порушено Генпрокуратурою рік тому за ч.3 статті 364 КК «Зловживання владою або службовим становищем». Інкримінували йому знищення документів, які свідчать про стеження за Г.Гонгадзе. О.Пукач цілком міг позбавитися волі на п’ять, а то й на 12 років. Йому довелося навіть пережити арешт, який замінився підпискою про невиїзд рішенням апеляційного суду Києва. І вся ця чехарда, як годиться, сталася з генералом, котрий щойно вийшов на пенсію. Але потім у Печерському суді столиці, об’єктивно і всебічно, як там найчастіше роблять, вивчили матеріали справи і закрили її - через відсутність складу злочину. А інші колишні працівники МВС сьогодні, як було зазначено вище, катастрофічно мало пам’ятають із того, що доводилося їм виконувати в силу службових обов’язків й усних наказів начальства ще зовсім недавно.

Відповідаючи на запитання журналістів про ставлення до міліції О.Пукача, М.Корнієнко заявив: «Я думаю, що він любить МВС». І, напевно, заступник міністра сказав так не тільки тому, що за своєю природою він дуже веселий і кмітливий. Я особисто теж анітрохи не сумніваюся, що О.Пукач дуже любить МВС. І є за що. Бо не залишили його в біді колеги - ні діючі, ні колишні, ні ті, котрі в резерві. Попри те, що спогади генерала напевно багатьом були б украй неприємні, і для них «строк давності» настане ще дуже нескоро, зуміли уберегти його від «радикальної амнезії». Адже коли пішли чутки, що в розпал відомих подій здоров’я О.Пукача похитнулося, чимало особливо підозрілих громадян стали передчасно проводити неприємні аналогії. Натякаючи на долю ще одного багато знаючого пенсіонера МВС, котрого не вберегли, хоч як намагалися. Мова про покійного Ігоря Гончарова, звинувачуваного в організації банди перевертнів, певний ряд установлених членів якої, як відомо, походить із того ж самого міністерства.

Однак у зв’язку з цією епідемією провалів пам’яті, що спостерігається серед колишніх працівників МВС, виникає запитання, що ж сталося з цими людьми, котрі дали показання, наведені нами нижче? Це що, брехливі показання, дані під тиском? Чи від них були змушені відмовитися не з власної волі? Чи були опитані ці люди в ході проведення Міністерством внутрішніх справ службового розслідування з приводу стеження за журналістом? Втім, із моменту, коли було оприлюднено останні висновки МВС щодо стеження, минули вже аж два дні - цілком досить часу, щоб міністерство уточнило свою версію в черговий раз.

З протоколів допитів свідків у «справі Гонгадзе», опублікованих в Інтернеті, і приєднаних Генпрокуратурою до кримінальної справи про розголошення матеріалів досудового слідства, котра підтвердила таким чином їхню справжність.

М.Сергієнко: «Особисто мною, як колишнім начальником відділу оперативних установок - заступником начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю та тяжкими злочинами ГУКП МВС України протягом 2000 року неодноразово давалися вказівки моїм підлеглим про проведення оперативних установок щодо журналіста Г.Гонгадзе. Факти проведення оперативно-пошукових заходів щодо Г.Гонгадзе, швидше за все, протягом липня-вересня я підтверджую.

Вказівки, у свою чергу, я отримував від начальника ГУКП О.Пукача, його першого заступника В.Святенка (тепер начальника відповідної служби податкової міліції України), а також колишнього і нинішнього заступника начальника ГУКП О.Прилипка, котрий був безпосереднім куратором як відділу оперативних установок, так і відділу зовнішнього спостереження.

В.Гордієнко, колишній працівник відділу оперативної установки 2-го управління ГУКП МВС України: «Наприкінці серпня - на початку вересня 2000 року Є.Іванищев (начальник відділення оперативної установки. - «ДТ») особисто давав мені завдання провести оперативне встановлення зв’язків журналіста Георгія Гонгадзе... Таких встановлень зв’язків я зробив два чи три, точно не можу сказати. Звіт про проведену роботу я друкував на бланку оперативного встановлення в двох примірниках і віддавав їх Іванищеву. У книзі реєстрації завдань на оперативне встановлення ці завдання не реєстрували, а заносили запис РПЗ (розвідувально-пошукові заходи)... Прізвище Гонгадзе я запам’ятав тому, що на бланках завдань на оперативне встановлення було вказано його прізвище і йшлося про пошуки грузина».

Сергій Чеменко, колишній оперуповноважений ГУКП МВС України: «Що стосується проведення зовнішнього спостереження за журналістом Георгієм Гонгадзе, то його проводили наприкінці літа - початку осені. За відповідними наказами зовнішнє спостереження ведеться за об’єктом не більше 10 днів. За Гонгадзе зовнішнє спостереження велося довше... Зовнішнє спостереження за Гонгадзе велося до самого його зникнення і навіть у день зникнення... Зовнішньому спостереженню за Гонгадзе чомусь надавали важливого значення. На посту бував навіть начальник ГУКП Пукач Олексій Петрович».

Людмила Левченко: «Приблизно після 20 липня 2003 року, перебуваючи на робочому місці, з начальником ДОС генерал-лейтенантом міліції О.Пукачем відбулася розмова про те, що необхідно принести до нього в кабінет справи з табелями щодо пільгового обчислення робочого часу працівників кримінального розшуку за 2000 рік... Він ознайомився з ними і сказав, що строк зберігання цих справ минув і вони підлягають знищенню. Я сказала, що строк їх не минув, оскільки строк зберігання цих справ минає із січня 2004 року згідно з наказом №07-94. Однак він сказав, що я неправильно обчислюю строки і просте арифметичне додавання (2000 плюс 3 роки) визначило, що строк зберігання минув. Я знову стала заперечувати, посилаючись на наказ, однак він не став слухати і сказав, що ці справи необхідно знищити... Таким чином, частину бухгалтерських документів, а саме за 2000 рік, було знищено раніше строку.

Я запитала О.Пукача, чи не буде проблем, оскільки саме ці документи вимагає Генеральна прокуратура України. Він нічого конкретного не відповів, а сказав, що строки зберігання вийшли і ці документи знищуй».

Колишній глава слідчої комісії Верховної Ради в справі Гонгадзе Олександр Жир: «Те, що МВС здійснювало зовнішнє спостереження за Гонгадзе - це аксіома. Існують незаперечні докази того, що це було, і я готовий довести це в суді.

Заява, котра стосується стеження, зроблена МВС, є черговим кроком у хронології брехні, яку взяла на озброєння влада, Генпрокуратура, МВС із першого дня зникнення Г.Гонгадзе. Я гадаю, не страждають на склероз ні нинішній міністр внутрішніх справ М.Білоконь, ні М.Корнієнко, котрий безпосередньо озвучував усі ці речі. Першим, хто заговорив про доведення стеження працівниками міліції, був екс-генпрокурор С.Піскун. Чомусь ніхто не чув заперечення цього факту тоді. І вони напевно повинні пам’ятати про заяви Ю.Кравченка, котрий стверджував, що розслідування з цього приводу проводили. У черговий раз виникає запитання, чи усвідомлюють офіцери в міліцейських, у тому числі генеральських, званнях, те, що за брехню з давніх часів люди в погонах відповідали. І чи готові вони до належних для офіцера дій щодо захисту своєї честі та гідності, коли буде доведено їхню неприкриту брехню?»

Відповісти на це ідеалістичне запитання можна вже сьогодні - стрілятися ніхто не стане. Переживали і не таке. Чого ще робити не стануть, про це прямо заявив заступник міністра внутрішніх справ М.Корнієнко. Він пообіцяв, що у разі, якщо після виборів виникнуть заворушення, міліція буде діяти відповідно до закону й адекватно ситуації. «Я не намагаюся нікого залякувати, але ті функції, що на нас покладені, ми виконаємо. І ми не будемо їх перевищувати, але й соплі жувати не будемо», - зазначив він. На запитання, котре уточнює, що означає це колоритне висловлювання в даному контексті, М.Корнієнко прямо пояснив, що «соплі жувати» означає «сидіти без дії». І віриш цьому беззастережно. У контексті всього вищесказаного - особливо. Які функції покладені на МВС - теж усім добре відомо. Не так із Закону «Про міліцію», як із виступів міністра внутрішніх справ, котрі особливо вразливим іноді нагадують повідомлення про підготовку злочину.

Не відстає від МВС у плані кмітливості й «око государеве». Тиждень тому було оприлюднено результати експертизи, проведеної на замовлення Генпрокуратури із залученням російських і литовських експертів. Як випливає з висновку, надані для експертизи записи є змонтованою копією, а ідентифікувати голоси на ній неможливо. «Зафіксовані на носіях мовні сигнали були піддані спотворенням, які не дозволяють установити, кому вони належать». Експерти не повідомили, звідки Генпрокуратура взяла ці записи. Згодом вустами керівника прес-служби Сергія Руденка Генпрокуратура заявила, маючи намір переконати громадськість у легітимності походження матеріалів, підданих аналізу: «Жоден запис не потрапив у Генеральну прокуратуру просто так». Із приводу того, що «не просто так», сумнівів немає. Просто, наскільки відомо, частина оригіналів записів знаходиться у самого Миколи Мельниченка, інша - в Олександра Жира. І жоден із них Генпрокуратурі матеріали не передавав... А до експертів, у принципі, запитань немає. Що їм дали, те вони й аналізували. Оскільки те, що їм дали, попередньо побувало в руках Генпрокуратури, результати експертизи мало у кого викликали сумніви ще до того, як їх було оголошено офіційно.

Олександр Жир: «Мені заздалегідь було достеменно відомо, що Генпрокуратура готує саме такий результат, який було оприлюднено наприкінці минулого тижня. Це - складова частина так званих антикризових заходів, пов’язаних із ліквідацією наслідків оприлюднення записів у кабінеті Президента. Вони давно готувалися до такого результату.

Якщо пам’ятаєте, протягом восьми місяців проводили широкомасштабні заходи, метою яких було будь-що змусити мене віддати в Генпрокуратуру наявні у мене матеріали. Багато людей тоді казали, що я негідник і я зобов’язаний віддати ці записи. Щоб виключити всякі інсинуації, я пішов у Генпрокуратуру і написав заяву про те, що підтверджую наявність у мене диктофона й інших матеріалів у даній справі. Я заявив, що готовий передати всі ці речі в розпорядження Генпрокуратури в тому разі, якщо буде виконано певні умови. Це було на початку минулого року. Відтоді мене двічі викликали на допит. Востаннє - на початку літа. Вже тоді Генпрокуратура оголосила, що проводить вивчення матеріалів у справі. Я казав, що не знаю, де вони їх узяли, і що очікуваний результат - записи змонтовані. Час показав, що я правий. Бо якби в їхнє розпорядження було передано диктофон, котрий знаходиться у мене, й інші матеріали, вони могли б винести постанову про невизнання їх речовими доказами й подальшим знищенням. Це ставило б хрест на цій справі, і вже ніколи не дало б можливості встановити істину в ній.

Ми були змушені залишити оригінали під своїм контролем. Поки вони знаходяться у нас, є гарантія того, що вони збережуться в такому вигляді, котрий виключить можливість висунути претензії до них як доказів. Я переконаний, що ми діємо цілком правильно, і я доведу це в суді.

Є рекомендації міжнародних організацій, у тому числі Віденського інституту преси, що є в розпорядженні комісії. Вони передбачають способи оцінки правдивості записів, засновані не лише на їхньому технічному аналізі. Зокрема, це упізнання голосів, що звучать на плівці. Адже там фігурують не лише Кучма, а й, наприклад, Чорновіл, Пинзеник, багато інших. І вони, як відомо, дали офіційні показання про те, що це їхні голоси і що за часом і змістом тексти записів відповідають розмовам, що мали реальне місце. Другою рекомендацією, котра стосується встановлення правдивості записів, визнаним у світі доказом є зіставлення записів змісту розмови з реальними подіями. Ми можемо зіставити факти, що стосуються Подольського, Фельдмана і величезної кількості інших епізодів, зафіксованих на записах, які за часом і змістом є цілком ідентичними подіям, котрі реально відбувалися.

Існує нормальний варіант дій у ситуації, що виникла. Відповідно до українського законодавства, зокрема, Кримінально-процесуального кодексу, має бути призначена експертиза, котру буде проведено під контролем міжнародної організації журналістів. Що значить «під контролем»? Це значить, що Генпрокуратура має винести постанову про проведення експертизи. Відповідно до цієї постанови, має бути призначена група експертів. Половину призначає Генпрокуратура, другу половину називають міжнародні журналісти - спеціалістів належного рівня кваліфікації, яким вони вірять.

Для нас прийнятним є будь-який варіант, будь-яка форма взаємодії, котра реально гарантує, що надані нами речі не пропадуть, не будуть спотворені, а будуть об’єктивно вивчені. Це умова, за якої я протягом дня надам для експертизи все, що у мене є в даній справі».