Штрихи до майбутньої реформи

Уже з самої назви адміністративно-територіальної реформи зрозуміло, що йдеться про зміну внутрішнього територіального устрою України та принципів управління відповідними територіями. Але, перш ніж проводити якісь зміни, необхідно знати, що саме слід змінювати і як, а також чітко усвідомлювати, до яких соціально-економічних наслідків приведуть такі перетворення. Сьогодні ж противники проведення реформи стверджують, що вона матиме негативні наслідки для суспільства, а прихильники, навпаки, переконують, що така реформа вкрай необхідна державі і від неї буде тільки користь нашому народу. Але аргументів як «за», так і «проти» реформи і в однієї, і в іншої сторони практично немає.

Якщо говорити про необхідність проведення адміністративно-територіальної реформи, то, мабуть, потрібно починати з проблем, які перешкоджають органам державної влади та місцевого самоврядування ефективно виконувати свої функції.

Почнемо з обласного рівня. Згідно з Конституцією, Україна поділена на 24 області та АР Крим. Якщо виходити з практичних потреб нашого суспільства, то такий поділ не зовсім раціональний. Наприклад. У центрі України лежить місто Умань. Де-юре це місто є одним із районних центрів Черкаської області, а де-факто Умань — економічний, культурний і науковий центр для багатьох жителів прилеглих до Умані сіл та міст Черкаської, Київської, Вінницької і Кіровоградської областей. Умань займає вигідне географічне положення, і цей фактор враховувався, коли в часи УНР Умань була адміністративним центром обласного рівня. Мабуть, і нам слід подумати над тим, як відновити історичну справедливість, а найголовніше — зробити так, щоб людям було зручно добиратись до свого адміністративного центру, де вони зможуть отримати весь набір необхідних соціальних послуг.

Свого часу прагматичні французи, коли вирішували питання територіального устрою, кордони департаментів встановлювали так, щоб місцеві жителі, користуючись кінним екіпажем, могли протягом дня добратись до адміністративного центру і повернутися назад.

Під час проведення реформи ми також мусимо зробити так, щоб людям було зручно добиратись до своїх адміністративних центрів. Це заощаджуватиме час і кошти наших громадян, що, зрештою, повинно сприяти підвищенню добробуту народу. Раціональне розміщення обласних центрів має позитивно вплинути і на ефективність державного управління.

На обласному рівні потрібно вирішити питання виконавчих органів обласних рад. Обласні ради повинні мати власні виконавчі органи, які втілюватимуть у життя рішення цих рад. Щодо функцій обласних державних адміністрацій, то вони мають зводитись до забезпечення реалізації державних програм та нагляду за дотриманням законності органами місцевого самоврядування. Аналогічні принципи проведення адміністративно-територіальної реформи можуть бути застосовані і на районному рівні.

Тепер перейдемо до проблем, які існують на рівні адміністративно-територіальних одиниць базового рівня. Ідеться про рівень села, селища, міста. Саме на цьому рівні й постає найбільше проблем. У першу чергу через те, що не врегульовано питання встановлення меж між відповідними адміністративно-територіальними одиницями, виникає ціла низка питань практичного характеру. Так, наприклад, Вишгородська районна рада 26.12.2001 року в односторонньому порядку прийняла рішення про зміну меж міста Вишгорода. Волюнтаристським рішенням у міста було відібрано частину території, на якій живуть основні платники податків, і передано до села Нові Петрівці, що за три кілометри від м. Вишгорода. Очевидно, що таке рішення і не логічне, і незаконне.

На те, що рішення районної ради прийняте з перевищенням наданих законом повноважень, суперечить статті 43 Закону України «Про місцеве

Реформи мають відбутись і у сфері управління великими містами. Управляти великими містами значно складніше, і тому спеціальні закони мають діяти не лише у містах Києві та Севастополі, а й у таких містах, як Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Луганськ , Донецьк, Кривий Ріг, Харків. У цих містах потрібно значно посилити роль місцевого самоврядування.

Нинішня система адміністративно-територіального поділу України має ще одну ваду. Вона передбачає входження одних населених пунктів до меж інших. При цьому значна частина населених пунктів, які входять до інших населених пунктів, має власні органи місцевого самоврядування, що значно ускладнює управління відповідними територіями. Яскравим прикладом наявності такої проблеми є ситуація, що склалась у містах Ялта і Севастополь.

Наступне питання полягає в тому, що не всі територіальні громади мають достатньо матеріальних і фінансових ресурсів для забезпечення надання соціальних послуг населенню. Очевидно, що такі громади повинні об’єднуватись, але робити це слід виключно на добровільній основі. Щодо розвитку депресивних територій, то тут має діяти спеціальна державна програма.

Отже, реформа адміністративно-територіального устрою потрібна і навіть необхідна, але вона мусить бути продуманою і виваженою. Тим більше що немає необхідності створювати щось нове. Потрібно лише перейняти позитивний досвід вирішення аналогічних питань у країн, що входять до Європейського співтовариства, а також втілити в життя принципи Європейської Хартії місцевого самоврядування, юридичні норми якої з 1 січня 1998 року стали частиною національного законодавства України.