Донецьке «прецедентне» право

Богиню правосуддя Феміду зображають із зав’язаними очима — на знак того, що суд повинен бути неупередженим і справедливим. Проте деякі судді, як-от Донецького окружного адміністративного суду, видно, вважають інакше — що можна заплющувати очі на все, навіть на закон. Другого квітня 2010 року колегія суддів у складі В.Стойка, О.Бєломєстнова та К.Абдукадирової визнала незаконним указ президента України Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання Герой України.

Це рішення викликало гостру реакцію в суспільстві. Українці розділилися на тих, хто вважає Степана Бандеру героєм, і тих, хто це заперечує.

Якщо зазначене рішення суду набере законної сили, це може мати досить серйозні політичні наслідки. Тому відповідь на питання, чи є воно законним і обгрунтованим, цікавить сьогодні не лише прихильників і противників С.Бандери. Більшу частину українського суспільства цікавить те, чи є в Україні неупереджений і незалежний суд, і чи може громадянин України розраховувати на справедливий суд у своїй конкретній справі.

Тим часом незаконність рішення — очевидна. Його ухвалено виключно з політичних мотивів, без найменшої спроби юридично обгрунтувати. На чому базується таке твердження?

Насамперед слід звернути увагу на те, що Донецький суд, узявши справу до провадження, порушив вимоги ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства. В ч. 3 цієї статті чітко й однозначно визначено: адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів президента України вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна підсудність якого поширюється на місто Київ. Усупереч вимогам закону, Донецький окружний адміністративний суд застосував ч.2 ст. 19, якою передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання позивача.

Указ президента України про присвоєння С.Бандері звання Герой України аж ніяк не є актом індивідуальної дії хоча б через те, що він зачіпає інтереси дуже великого кола осіб. Це і президент України В.Ющенко, і нащадки С.Бандери, і вчені-історики, і громадяни, які вважають і які не вважають С.Бандеру національним героєм України.

Донецький суд міг розглядати справу в Донецьку, за місцем проживання позивача, як це передбачено ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, лише у випадку, якби позивач оспорював, наприклад, наказ про своє незаконне звільнення з роботи. Наказ про звільнення є правовим актом індивідуальної дії і стосується лише конкретної особи, яку звільнено з роботи.

Прийнявши до провадження позов громадянина В.Оленцевича щодо оскарження указу президента України, Донецький окружний адміністративний суд явно вийшов за межі наданих йому законом повноважень. Суд припустився порушення вимог процесуального права, зокрема
ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Цей суд не мав права розглядати позов В.Оленцевича до президента України В.Ющенка, оскільки це є виключною компетенцією Київського окружного адміністративного суду.

Крім порушення вимог процесуального права, суд порушив і норми матеріального права. Визнаючи незаконним указ президента України про присвоєння С.Бандері звання Герой України, Донецький окружний адміністративний суд безпідставно дав розширене тлумачення ст. 6 Закону України «Про державні нагороди України», акцентуючи увагу на тому, що «з аналізу зазначеної норми вбачається, що вона містить імперативний припис відносно правового статусу особи, яка нагороджується, — вона обов’язково повинна бути громадянином України». Таке твердження є безпідставним і необгрунтованим, оскільки у ст. 6 Закону України «Про державні нагороди України» йдеться лише про те, що звання Герой України є вищою державною нагородою і за що саме громадянинові може бути присвоєно звання Герой України.

Зі змісту Закону України «Про державні нагороди України» випливає: оскільки звання Герой України є державною нагородою, а державні нагороди можуть присвоюватися як громадянам України, так і іноземцям та особам без громадянства, можна зробити висновок, що відповідно до ст.6 цього закону звання Герой України може бути присвоєно громадянинові іноземної держави або особі без громадянства за такі самі заслуги перед Україною, як і громадянам України. Тобто — «за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення». У цьому зв’язку твердження суду про те, що звання Герой України може бути присвоєне лише громадянам України, є необгрунтованим і незаконним. А отже, президент України
В.Ющенко, присвоюючи звання Герой України С.Бандері, діяв виключно в рамках Конституції і законів України, а Донецький окружний адміністративний суд, визнавши указ президента України незаконним, ухвалив протиправне рішення. Відтак воно є незаконним і підлягає скасуванню.

Аналогічні висновки можна зробити і щодо рішення Донецького апеляційного адміністративного суду, який 21 квітня 2010 року ухвалив рішення щодо скасування указу президента України В.Ющенка про присвоєння звання Герой України Роману Шухевичу. Як уже наголошувалося, ні Донецький, ні будь-який інший суд, крім Київського окружного адміністративного суду, не може розглядати справи про оскарження нормативно-правових актів президента України.

Надуманою підставою для скасування указу президента про присвоєння звання Герой України Р.Шухевичу є відсутність у нього українського громадянства. У ст. 3 Закону України «Про державні нагороди» визначено, що звання Герой України є державною нагородою, а відповідно до ст. 5 цього закону державними нагородами можуть бути нагороджені як громадяни України, так і особи без громадянства та іноземці, в тому числі посмертно. Отже, рішення Донецького апеляційного адміністративного суду у справі Р.Шухевича також є незаконним.

Це основні моменти, які вказують на те, що Донецький суд ухвалив незаконне і необгрунтоване рішення. Крім того, можна стверджувати, що це було зроблено з прямим умислом. Судді не могли не знати, що ухвалюють не юридичне, а політичне рішення. Останнім часом в Україні взагалі з’явилася небезпечна тенденція втягувати суддів у політику, що аж ніяк не сприяє становленню України як правової демократичної держави.