Шемякін суд по-нікопольськи. Коли мовчить право, в хід іде кулак…

21 грудня, 2007, 17:12 Роздрукувати Bипуск № 49, 21 грудня-28 грудня 2007р.
Відправити
Відправити

Питання власності на землю завжди визначало темпи розвитку й сталість держави, і навіть її морально-етичні підвалини...

Питання власності на землю завжди визначало темпи розвитку й сталість держави, і навіть її морально-етичні підвалини. Для України з її колосальними, хоча й дуже зіпсованими безграмотним і хижацьким використанням, чорноземами вона узагалі не має ціни.

При формуванні в нас ефективного власника землі і впровадженні сучасних технологій її обробки Україна, за оцінками фахівців, може забезпечити продовольством до 1,5 мільярда людей. Тобто ми маємо історичний шанс перетворитися на світового виробника продовольчої продукції. Неважко уявити, яка золота злива проллється на майбутніх хазяїв безцінних українських чорноземів.

Поки ж замість золотого дощу маємо хворого, що ледь на ладан дихає, чиє життя підтримується «апаратом штучного життєзабезпечення» дедалі зростаючого бюджетного фінансування галузі. Осиковий кіл, який заганяє його в могилу, — незавершеність земельного реформування. При цьому важливо розуміти, що ситуація із сільськогосподарською галуззю в Україні — то є відкладена із 90-х років дедалі гостріша криза. Наочне свідчення цілковитої вичерпаності ресурсу радянського законодавства, яке неприпустимо довго підганяли і пристосовували під реалії ринку, що розвивається. Боязкі аргументи на користь приватної власності на землю жорстко відкидали. Мовляв, прийдуть у країну підступні західні капіталісти і цілком скуплять головну українську цінність, опору і надію. При цьому свідомо замовчували, наприклад, про далеко не злиденну Францію, де, як відомо, половина землі належить іноземцям. Чому?..

Ні для кого не секрет, що законодавча незавершеність процесу впровадження приватної власності на землю затято стримується не одним поколінням наших законодавців — потужним лобі колишніх червоних сільгоспдиректорів, а сьогодні, коли вони пішли в минуле, — великих земельних спекулянтів, чиновників, інших «хліборобів на сезон» від політики, котрі мають доступ до тіньового ринку землі. Реальні натхненники парламентських аліс і базіліо, котрі так активно і безцеремонно хазяйнують сьогодні на цьому земельно-правовому «полі чудес», як вогню бояться чіткої і ясної законодавчої прозорості процесу приватизації землі. Свій головний аргумент — захист інтересів країни і селян — «збирачі земель» самі ж розвінчують тим, що роблять з нею.

Без сили-силенної різних навмисно заплутаних законів, в яких тільки й розцвітає закон джунглів, «хапок» із допомогою тіньових схем, рейдерського захоплення землі, силових методів її непрозорої приватизації й експлуатації просто неможливий. Про цю закономірність ще в III сторіччі до нашої ери писав давньокитайський філософ Лао Цзи, котрий стверджував: коли множаться закони й укази, зростають розбої і здирства. Наочно і більш ніж переконливо підтверджують його справедливість останні земельні війни на Дніпропетровщині. Їх десятки, якщо не сотні. Ми ж зупинимося на одній, можливо, найбільш кричущій і характерній з погляду застосовуваних технологій захоплення і прихватизації сільськогосподарської землі. От уже другий рік розгортаються ці події в с. Борисівка Нікопольського району Дніпропетровської області за особистої участі районної і потурання обласної виконавчої влади. На відміну від поширеного в нас підходу «моя хата скраю...», у Нікопольському районі практично всі — і депутати райради, не кажучи вже про депутатів Дмитрівської сільради, на землях якої відбуваються нинішні «воєнні дії», і місцевий сільськогосподарський бізнес — вже усвідомили очевидну істину: як зроблять із борисівськими, так поводитимуться і з рештою.

«ДТ» вже зверталося до земельних проблем у Нікопольському районі. Тому, коли всі громадські ресурси повернення ситуації в правове поле селянами були вичерпані, постраждалі знову звернулися по допомогу в газету. Колективні звернення до президента, прем’єра, голови обласної адміністрації, обласної прокуратури залишилися без відповіді. Місцеві міліція і прокуратура просто умили руки. Справа про скасування сумнівного розпорядження глави Нікопольської райдержадміністрації, яка розглядається в Дніпропетровському обласному апеляційному суді, постійно зривається через неявку представників райадміністрації. А повсталих проти беззаконня селян для повчання інших жорстоко побили співробітники приватної охоронної фірми.

Розказане людьми, скажу відверто, викликало недовіру. Сумніви розвіяли лише надані борисівцями документи і фотографії, звіти в місцевій пресі з офіційних заходів у районі, на яких розглядався цей конфлікт; матеріали, зібрані нікопольськими журналістами; розмови з юристами, які спеціалізуються на земельних відносинах. А також аналіз законодавчих документів, на які посилався глава райдержадміністрації, котрий підписав розпорядження, що довело ситуацію до вибуху, про безоплатну передачу земель із резервного фонду Дмитрівської сільради для ведення особистого селянського господарства не місцевим селянам, а жителями... Марганця та інших міст.

Ось як почала «звіт» про «земельне побоїще в Борисівці» нікопольська міська газета «Репортер» 30 жовтня нинішнього року, проілюструвавши його більш ніж переконливими фотографіями:

«Безпрецедентний випадок! Молодики приватної охоронної фірми «СОБР» били жінок похилого віку (які вийшли відстояти плоди своєї праці. — Авт.) їхніми ж палицями, потім собрівці підвезли газові пістолети і кийки. Так вони захищали інтереси бізнесмена, директора хлібокомбінату м. Марганця і депутата, який дістав дивним шляхом право на 590 га земель резервного фонду Дмитрівської сільради (у с. Борисівка). Він загнав трактори на поле, засіяне селянами, і знищив усі сходи... У результаті одна жінка похилого віку потрапила в лікарню зі струсом мозку. Люди, котрі зазнали травм від собрівців, приїхали в «Репортер»...

Це була наймасовіша і найкривавіша, але далеко не перша спроба захопити землі борисівців. Їм передували ще три, у яких селянам удалося відстояти свою землю, ставши на шляху тракторів, які йшли на поле.

Напруга наростала довго, як і безкарність загарбників. Тоді борці за справедливість зважилися на крайні заходи. Щоб привернути увагу влади до наростаючого конфлікту, 7 вересня вони перекрили трасу Нікополь—Дніпропетровськ. Отут з’явилася не тільки районна міліція з даїшниками, а навіть співробітники СБУ.

Селяни скаржилися їм, що новоявлений хазяїн їхньої землі (котрий очевидно уже дістав паї городян) не раз погрожував: мовляв, у районному й обласному керівництві в нього усе схоплено і він «відстрілюватиме» бунтівників по одному. У будь-якій хоч трохи правовій державі такі заяви про загрозу життю людей із боку конкретної, тим більше офіційної, особи — привід для дуже серйозного розслідування і вжиття негайних і ефективних заходів. Тільки не для нікопольських охоронців закону,
стверджують учасники цього інциденту. Правоохоронців найменше цікавили причини, які вивели людей на трасу. Головним їхнім завданням було виявити призвідників, котрі зовсім, до речі, не ховалися. Ініціативна група борисівців, обрана загальними зборами селян, довго намагалася пояснити правоохоронцям причини настільки радикального кроку.

Але повернімося до початку конфлікту. Ще в 2000 році пайовики земель АТ «Борисівське» Дмитрівської сільради здали в оренду свої паї приватному підприємству «Оазис», а резервний фонд і землі запасу як колективну власність лишили для нащадків — своїх онуків і фахівців, які приїдуть працювати в село. Коли набрав чинності закон про виділення земельних ділянок із резервного фонду для ведення особистих підсобних господарств, багато жителів Дмитрівської сільради написали заяви на ім’я глави райдержадміністрації Володимира Євтушенка з проханням виділити їм земельні ділянки відповідно до ухваленого закону. Але 28 квітня 2006 року він призупинив приймання заяв до 1 вересня, посилавшись на потребу проведення інвентаризації землі. Проте всупереч своєму ж розпорядженню 28 серпня новим розпорядженням виділив 590 га 295 жителям сусідніх міст, серед яких, як свідчать борисівці, виявилися і небіжчики. Виділив попри те, що Дмитрівська сільрада в ухваленні цього рішення, як того вимагає закон, не брала участі. Більш того, своїм рішенням від 15 серпня 2006 року звернулася в Нікопольську райдержадміністрацію з проханням «земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які надаються на землях Дмитрівської сільської ради, надавати тільки тим, хто проживає на її території».

У результаті цієї таємної операції виявилося, що на одну й ту саму землю різним людям двічі було видано держакти на право власності. Автор свідомо не зупиняється на розлогих, дуже і не дуже переконливих аргументах та посиланнях на закон обох сторін. Нехай їх оцінює суд. Додам лише, що на березневій сесії нинішнього року Нікопольська районна рада у своїх рекомендаціях главі Нікопольської районної держадміністрації чітко вказала на допущені під час ухвалення розпорядження порушення, на ігнорування вимог закону під час ухвалення рішення про виділення землі марганчанам. Уже те, що підписала заяви про виділення землі всупереч рішенню сесії сільради навіть не її голова, а секретар, саме по собі підстава для розслідування. Але висновків зроблено не було. Тому на травневій сесії районної ради, з огляду на категоричну незгоду депутатів Дмитрівської сільської ради зі згаданим розпорядженням глави райадміністрації, прийняли звернення у прокуратуру району з пропозицією перевірити законність розпорядження голови РДА від 28 серпня 2006 року. Проголосували одноголосно, зокрема й Володимир Євтушенко.

Останній, як свідчать місцеві журналісти, на той час уже зізнався борисівцям: «Це моя помилка, я на карту не подивився, коли підписував рішення про виділення паїв марганчанам, думав, що на цьому великому полі працює тепер агрофірма «Атлант». Трохи запізніле зізнання, тим більше що ще 30 листопада 2006 року Нікопольський держрайонний суд виніс рішення призупинити дію розпорядження райдержадміністрації про виділення землі городянам.

Здавалося б, до торжества справедливості рукою подати. Володимир Євтушенко, не погодившись із рішенням місцевого суду, опротестував його в обласному апеляційному суді. Тут, як уже згадувалося, воно й лежить без руху з вини представників райдержадміністрації, яка не з’являється на засідання.

Доки стриножена неявкою в суд представників райдержадміністрації апеляційна Феміда не діє, а районна прокуратура півроку не може розібратися, чи законні дії глави райдержадміністрації, які вже отримали належну оцінку держрайонного суду, свій суд над селянами вершить приватна охоронна структура. Ось як пояснив місцевим журналістам влаштоване його працівниками «земельне побоїще в Борисівці» господар «СОБРА» Ігор Вобликов: «Я, перш ніж підписати договір із цим бізнесменом із Марганцю, уважно вивчив справу. Правда на його боці. Наводити лад у цій справі мене попросили і міліція, і прокуратура».

…Ось такий Шемякін суд по-нікопольському!

Про те, чия правда в цьому конфлікті, автор, на відміну від усезнаючого господаря «СОБРА», як уже зазначалося, судити не береться. Хай, як і годиться в цивілізованому суспільстві, всі крапки над «і» в цьому питанні розставлять уповноважені законом органи. Але про низку висновків, що випливають із цієї непривабливої історії, згадати слід.

По-перше, після вивчення всіх матеріалів цього конфлікту, спілкування з його учасниками важко не погодитися з тими представниками сільського бізнесу та юристами, які стверджують: наше земельне законодавство скрізь і повсюди побудоване на недомовках, його ніби створено для масової корупції та рейдерських переділів. Внаслідок цього земельні війни тільки набирають сили. І важко собі уявити, яких вони набудуть розмаху і наслідків, якщо на законодавчому й правоохоронному рівнях не поставити рішучий заслін земельному свавіллю.

По-друге, весь перебіг конфлікту, що продовжує наростати, наочно продемонстрував повну незахищеність простих власників паїв, сільського бізнесу від свавілля чиновників, брак у районі ефективної правоохоронної системи, зобов’язаної, попри все, стояти на варті закону. Системи, головний обов’язок якої — профілактика злочинності. Не можна чекати, щоб через її злочинну, на глибоке переконання автора, бездіяльність пролилася кров і процес став некерованим, а за гратами опинилися не реальні організатори конфлікту, а ще одні стрілочники. Якби відреагувала своєчасно, наприклад, районна прокуратура на явні порушення під час прийняття й реалізації цього скандального розпорядження райдержадміністрації, конфлікт, безперечно, погасили б у зародку. Не довелося б тепер і райдержадміністрації шукати обхідні шляхи його врегулювання. Намагатися замість «експропрійованої» у борисівців землі, яку вони споконвіку вважають своєю, наділити їм ділянки на чужій території, де вже їх вважатимуть чужаками й загарбниками.

Така політика районної прокуратури не може не дивувати ще й тому, що обласна прокуратура на своїй останній прес-конференції абсолютно чітко кваліфікує ситуацію, що склалася: «Дедалі більше виявляється осіб, які обзаводяться землею зовсім не для того, щоб вести на ній фермерську чи іншу діяльність, а з однією метою — перепродати її дорожче». Чи не прямий обов’язок Нікопольської районної прокуратури до перелічених на прес-конференції порушників закону додати й названі тут прізвища організаторів земельного конфлікту в Борисівці з викладом вжитих до них заходів прокурорського впливу — або, навпаки, реабілітувати їх, доказово пояснивши багаторазово приниженим і побитим борисівцям їхню неправоту?!

І останній, третій, на мій погляд — найболючіший і найнебезпечніший для суспільства аспект. Колись У.Джеймс назвав інстинкт власності фундаментальним інстинктом людської природи. Його ігнорування вже знищило великий і могутній Радянський Союз. Тепер його полум’яні парламентські наступники заради продовження їхніми ляльководами земельного грабунку в країні тим-таки ігноруванням права власності на землю нищать не тільки нашу економіку, сільське господарство й унікальний божий дар — чорноземи. Нині через їхні постійні теревені про невчасність приватизації землі невблаганно руйнуються базові цінності нашого суспільства — моральне ставлення до землі, любов до неї, повага й захист, що їх століттями формували і бережно передавали своїм наступникам багато поколінь хліборобів. І, природно, моральний клімат у суспільстві. Випущена іржа одномоментного інтересу наскрізь прогризає й руйнує моральні підвалини, що формувалися століттями. Тепер уже мало кого навіть із пристаркуватих селян турбує, як обробляється їхній пай. Аби більше платили, а там — хоч трава не рости!

Дуже показовими на цьому тлі видаються результати загальнонаціонального дослідження «Стан корупції в Україні», проведеного «Дніпровською асоціацією розвитку регіонів» в листопаді. Воно засвідчило, що в Дніпропетровській області 54,6% населення... виправдують корупцію. А Дніпропетровська облдержадміністрація оприлюднила дані про зниження на 21% у нинішньому році скарг та звернень у цей орган, порівняно з аналогічним періодом 2006 року. Можливо, планувалися вони як переможна реляція до ста днів правління в області нового губернатора, а прозвучали на тлі розгортання земельних воєн як факт, що свідчить про якість роботи обласної виконавчої влади і довіри до неї. Зокрема і в справі захисту сільського населення від земельних експропріаторів, які плодяться нині, як сарана.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК