«РУСЛАН» І ФЕМІДА ПРОДАТИ НЕ МОЖНА КУПИТИ, АБО «ЗЕЛЕНИЙ СВИСТОК» ДО МАСОВОГО СУДОВОГО ВІДЧУЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА КОРДОНОМ

Після більш як трьох місяців роздумів, перед самісіньким Різдвом, суддя Федерального суду Канади Мірель Табіб ухвалила нарешті рішення продати заарештований 26 червня в аеропорту Гузбей літак Ан-124-100 «Руслан», що належить АНТК ім. Антонова. Таким чином, юристам авіабудівного підприємства були забезпечені веселі свята — вони провели їх, напружено працюючи над підготовкою апеляції. Правда, на сьогоднішній день виконати рішення канадського суду важко за всього бажання: навряд чи знайдеться покупець, котрий захоче вирішувати численні юридичні й технічні питання, необхідні для успішної експлуатації горезвісного «Руслана». А продаж машини на брухт не задовольнить і сотої частки вимог кіпрської компанії TMR до Фонду держмайна України, задля забезпечення яких і було заарештовано літак третьої сторони. Яка прямого стосунку до конфлікту не має.

Проте рішення про продаж власності саме цієї «третьої сторони» створює важливий прецедент, за яким будь-яка власність будь-якого українського державного підприємства може бути відчужена для забезпечення позовних вимог будь-якої зарубіжної компанії до будь-якого іншого держпідприємства або державного органу України. Виходячи з цього, можна очікувати серію нових арештів української власності за кордоном. Передусім — літаків, суден і нерухомості.

Нагадаємо, що літак Ан-124-100 «Руслан», державний реєстраційний знак UR-82007, серійний номер 19530501005, що належить АНТК ім. Антонова, заарештовано в Канаді 26 червня 2003 року шерифом провінції Ньюфаундленд і Лабрадор. Арешт вчинено на основі рішення Верховного суду Канади про визнання рішення Арбітражного інституту торговельної палати Стокгольма від 30 травня 2002 року в зв’язку зі справою за позовом компанії ТМR Еnergy Ltd. до Фонду державного майна України. ТМR вимагає заплатити їй 42 млн. дол. за невиконання контракту з модернізації Лисичанського НПЗ. АНТК ім. Антонова оскаржило арешт літака, оскільки підприємство є самостійним господарським суб’єктом і не входить у сферу підпорядкування ФДМ, до якого було повернено позов. ФДМ, із свого боку, мав оскаржити рішення Стокгольмського арбітражу, проте поки що не зробив цього. Кіпрська компанія, у свою чергу, доводила, що оскільки АНТК ім. Антонова є державним підприємством, вона повинна відповідати за зобов’язаннями ФДМ України — державного органу. Слухання справи завершилися 17 вересня. Рішення слід було ухвалити в місячний термін...

Через три місяці Федеральний суд Канади цілком і повністю погодився з аргументацією кіпрської компанії. У рішенні суду, зокрема, говориться:

— що рішення суду про арешт літака розглядається як спрямоване до держави Україна, а не до АНТК ім. Антонова;

— літак є предметом управління ФДМ й до нього не застосовні норми Державного акта про імунітет (канадського закону, що забороняє судове відчуження військового майна. — В.К.);

— всі зауваження відповідача і третьої сторони відхилено;

— шерифу провінції Ньюфаундленд і Лабрадор, котрий виніс рішення про арешт літака, слід негайно розпочати процедуру продажу літака на основі цього судового рішення.

«ДТ» попросило прокоментувати це судове рішення кількох експертів.

Сергій Козьяков, адвокат:

— Відбулася жахлива людська несправедливість стосовно одного з найкращих і найвідоміших підприємств країни АНТК ім. Антонова. Найприкріше, що це відбулося гранично коректно юридично. Ознайомлення з повним текстом рішення канадського судді, викладеним на 105 сторінках (хтось бачив рішення українського суду щодо господарського спору обсягом 105 сторінок?) не дає повних підстав погодитися з висловленою думкою, що вона «неправильно зрозуміла українське законодавство щодо режиму державної власності». Релікти радянських часів — право повного господарського ведення та право оперативного управління — описані в десятках монографій найвідоміших радянських учених-юристів. Цивільний кодекс Української РСР, що був чинним до 31 грудня 2003 року, цей режим зберігав. Не дивно, що українські юристи у своїх роботах наполягали на можливості допустимості повернення стягнення на майно юридичної особи, майно якої перебуває в державній або комунальній власності, за зобов’язаннями держави (див. уже не раз згадуваний у публікаціях «ДТ» «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України» Д.М.Притики, В.Я.Карабаня, В.Г.Ротаня, під загальною редакцією В.В.Медведчука, том перший, стор. 294).

Гримаса історії полягає в тому, що проклятий у багатьох інтерв’ю представниками АНТК професор А.Довгерт був одним з ідеологів нового Цивільного кодексу, що набрав чинності з 1 січня ц.р. і з якого вказаний режим як застарілий і в багатьох випадках просто небезпечний для інтересів держави було нещадно викинуто.

Не варто, проте, радіти. У новому Господарському кодексі, що набрав чинності одночасно з новим Цивільним кодексом і рішучим та публічним супротивником якого є професор Довгерт, відбулася талановита й дуже детальна реінкарнація права господарського ведення та права оперативного управління. Ці терміни згадуються в тексті Господарського кодексу в кілька десятків (!) разів частіше, ніж у колишньому Цивільному кодексі УРСР. Тобто в Україні не просто все залишилося, як у роки радянської влади. У цій частині протягом останніх двох тижнів стало незрівнянно гірше. І небезпечніше для країни. Чинність Господарського кодексу необхідно терміново призупинити й проаналізувати можливі негативні наслідки подальшого застосування права повного господарського ведення й оперативного управління. Чи програних сорока двох мільйонів доларів мало?

Як громадянин України щиро бажаю АНТК ім. Антонова й ФДМУ виграти апеляцію. Сподіваюся, що особи, котрі приймають відповідальні рішення, звернули увагу на такі варіанти розвитку подій. Якщо кіпрська компанія програє в апеляційному суді, то залишаються ще мінімум чотири країни, де рішення Стокгольмського арбітражу вже визнано. У цих країнах, як і раніше, існують проблеми як для АНТК, так і для інших державних підприємств і органів. Якщо кіпрська компанія виграє в Апеляційному суді, то вказане рішення, по-перше, стане прецедентом на території Канади, по-друге, буде енергійно використовуватися як приклад судової практики адвокатами, що ведуть справи проти України в інших країнах. Нині, можливо, уже пізно радити, але, на мій погляд, необхідно було все-таки постаратися укласти мирову угоду для того, щоб не допустити ухвалення канадським судом рішення, яке може стати прецедентом. До речі, досвід укладання такої мирової угоди вже є. Кілька років тому Україна з участю тодішнього віце-прем’єра пана Тігіпка підписала таку угоду з інвестором із США паном Джозефом Леміром, що звернувся в Міжнародний суд з інвестиційних спорів. Умови угоди влаштували обидві сторони.

Останнім часом відповідальні держоргани стали приділяти серйозну увагу забезпеченню захисту прав та інтересів України під час розгляду справ в іноземних юрисдикційних органах. У Мін’юсті створено спеціальне управління, а в Державному бюджеті на 2004 р. на ці цілі виділено 18 млн. 766 тис. 300 грн. Із урахуванням цього можна сподіватися, що не повторяться випадки, коли в зв’язку з відсутністю коштів Україну буде нікому представляти в зарубіжному суді. Одночасно слід врахувати, що в багатьох випадках, разом із стягненням суми збитку суд також виносить рішення про сплату стороною, що програла, видатків на судочинство. Середня сума таких витрат становить близько мільйона доларів США. Залишається сподіватися, що нинішнього року Україна програє не більше трьох судових спорів.

І останнє. За моїми даними, Україна стоїть на порозі принаймні двох нових судових позовів на території США, що зачіпають її інтереси. Видатки почалися?

Дмитро Ківа,
перший заступник
генерального конструктора
АНТК ім. Антонова:

— Апеляцію на рішення Федерального суду Канади ми й ФДМУ подали 7 січня. Зараз ми чекаємо підтвердження того, що її прийнято до розгляду. Наша позиція залишається незмінною: АНТК ім. Антонова не повинно відповідати своєю власністю, у даному випадку — літаком Ан-124-100, ні за борги держави Україна, ні тим паче за борги інших державних підприємств чи установ. І ми будемо продовжувати доводити її в усіх інших інстанціях, аж до міжнародних судів.

Чому рішення канадського суду було прийнято з такою затримкою — важко сказати. Проте з огляду на чинник часу, його можна було передбачити. Адже ми не раз заявляли, що готуємо зустрічний позов про відшкодування збитків, заподіяних вимушеним простоєм літака і витратами на адвокатів. Відповідачами за цим позовом мали стати як TMR, так і канадська судова влада, яка незаконно заарештувала літак. І що довше не приймалося б це рішення, то більшими були б ці збитки. На сьогодні, за скромними підрахунками, ця сума могла б сягнути 30 млн. дол. Зрозуміло, що канадському судді було б важко прийняти рішення на збиток судовій владі Канади. Проте ми все-таки сподівалися на об’єктивність і свободу суду в країні, що називає себе однією із найдемократичніших у світі.

До речі, за нашими даними, суддя Мірель Табіб певний час працювала в адвокатській компанії, що вела судові процеси проти «Бласко». Можливо, саме тому її рішення містить пасажі про те, що українські закони й інші правові документи можна не брати до уваги, оскільки вони не діють. Рішення абсолютно однобічне: нашу аргументацію в ньому цілком відкинуто, аргументацію наших опонентів цілком прийнято.

Приміром, на думку судді, літак не потрапляє під дію Акта про імунітет, оскільки на ньому немає озброєння та військових розпізнавальних знаків. І це попри подані нами докази того, що літаки цього типу стоять на озброєнні ВПС Росії і що наша машина виконувала рейс в інтересах військових Італії та Канади.

Наші докази того, що літак є власністю АНТК ім. Антонова, а не держави Україна, також відкинуто під досить натягнутим приводом. Суддя вважає, що поняття відповідальності і власності в Україні розуміють не так, як в інших країнах. Тож канадські норми права до них незастосовні, і можна керуватися лише показаннями експертів. Їх також оцінено по-різному. Так, мої показання щодо власності АНТК ім. Антонова на літак і відносин АНТК й держави не було взято до уваги, оскільки, на думку судді, я не юрист і не можу вважатися експертом. Зате було враховано помилкову інформацію, розміщену на офіційному сайті ФДМУ, згодом зняту звідти і спростовану фондом. Проте прийнято її саме в початковому, помилковому вигляді — де говорилося, що за борги ФДМУ відповідає держава. Це ще раз свідчить про те, що у фонді чи серед його юристів є особи, зацікавлені в програші нами цієї справи.

І на закінчення — про долю літака. Навіть якщо ми програємо всі можливі суди й рішення про продаж літака набере сили, хто його купить? Адже покупець ніколи не зможе використовувати його за призначенням. Із кількох причин. По-перше, уся технічна, юридична документація на машину, сертифікати — перебувають у нас. Господарський суд Києва прийняв рішення, що забороняє знімати літак із реєстрації в Україні. У двох реєстрах літак значитися не може. Тобто перереєструвати літак і експлуатувати його немає юридичної можливості. Не говорячи вже про те, що жодна авіабаза світу, крім кількох російських і українських, не має технічних засобів для обслуговування літаків цього типу. І найголовніше: півроку стоянки на березі океану зробили літак непридатним для експлуатації. Сьогодні ми навіть не знаємо точно, чи можна його підняти в повітря, щоб хоча б перегнати в Київ для капітального ремонту. Для цього потрібно відправляти в Канаду літак із необхідним устаткуванням і проводити цілий комплекс досліджень — але ж будь-який наш літак або устаткування буде відразу ж заарештовано, поки не буде скасовано всі ці судові рішення!

Тобто реально літак можна продати тільки на брухт. І одержати за нього тисяч п’ятдесят доларів. Таким чином, продаж літака — не головна їхня мета. Уся ця ситуація, заручниками якої ми стали, — лише інструмент тиску на Україну.

Так, продаж літака не компенсує TMR навіть коштів, «вкладених» 1992 року в СП «Лисмарк». Схоже, на це й не розраховували. Є інформація про те, що в приватних розмовах представники TMR не раз пропонували «антоновцям», урядовим чиновникам й адвокатам усіх учасників конфлікту вирішити питання про хоча б часткове погашення боргу України перед компанією. Зокрема за комісійні. Механізми могли бути різні: «антоновцям» пропонували внести за літак грошову заставу, що потрібно було попросити в уряду. ФДМУ пропонували хоча б частково задовольнити вимоги кіпріотів — знов-таки за кошти держави. Іншими словами, байдуже, яким чином українські фігуранти справи повинні домовитися з урядом України й одне з одним — аби тільки TMR одержала «живі» гроші.

Консультації з цього приводу проводяться й зараз. Ухвалення такого рішення не виключено. До речі, з огляду на думку «антоновців» про те, що потенційних покупців на літак немає, крім них самих, та ще двох-трьох російських авіакомпаній, можна припустити, що їм запропонують купити власний літак.