Проект нового КПК України — рух у правильному напрямку

Потреба в новому кримінально-процесуальному кодексі (КПК) ви­ник­ла з моменту набуття нашою державою незалежності та вибору демократичного шляху розвитку держави з орієнтацією на захист прав і свобод громадян, запровадження і утверд­ження принципу верховенства права.

Ухвалення 1996 року Конституції незалежної України, яка передбачала суттєві зміни в структурі кримінальної юстиції, зокрема в розподілі повноважень прокурорів та суддів, підвищення ролі судді у питаннях, по­в’язаних з обмеженням прав та свобод громадян, запровадження інституту присяжних засідателів, позбавлення органів прокуратури функції досудового розслідування, обумовило необхідність прийняття нового КПК. Однак концептуально новий підхід викликав запеклу дискусію, що в останні дні перехідного п’ятирічного періоду увінчалася так званою «малою судовою» реформою. У рамках цієї реформи було внесено досить суттєві зміни до КПК 1960 року, які тимчасово розв’язали частину проблем. Однак потреба в радикальних перетвореннях не зникла. Робота над концептуально новим підходом до реформування кримінальної юстиції тривала, проте науковці, політики й експерти-практики не могли дійти згоди в питанні загального підходу до кримінального процесу, який варто запровадити в Україні. Лише 2005 року, ко­ли на політичному рівні було визначено основний орієнтир розвитку нашої держави - інтеграція до Євро­пейського Союзу, окреслилася необхідність приведення українського законодавства у відповідність до європейських вимог та стандартів, зокрема й у сфері кримінальної юстиції.

Першим реальним кроком на шляху до принципово нового КПК стало затвердження у 2008 році президентом України Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні. Згодом Національна комісія з розвит­ку демократії та утвердження верховенства права завершила розробку проекту КПК, попередній варіант якого у вересні 2007 року вивчали європейські екcперти. Розроблений Нац­комісією проект, що відповідав стандартам передових європейських країн, уже у червні 2009 року отримав позитивні висновки від експертів Ра­ди Європи. Подальше громадське обговорення засвідчило загальну підтримку проекту з боку наукової спільноти і практикуючих юристів, виявивши при цьому низку недоліків, які необхідно було усунути.

Починаючи з 2010 року, адміністрація президента і Міністерство юстиції продовжували доопрацьовувати проект КПК, і 16 червня 2011 року його було затверджено на засіданні Робочої групи при президентові України з питань реформування кримінального судочинства. За словами розробників, зараз проект готують до передачі на експертизу Європейській комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія), і нинішнього року планується внести його на розгляд до Верховної Ради.

Оприлюднивши проект нового Кримінального процесуального кодексу на своєму сайті, Міністерство юстиції повідомило, що його роз­робляли на основі напрацювань попередніх років, з урахуванням пропозицій державних органів влади, які здійснюють правозастосовчу діяльність у сфері кримінальної юстиції, та представників провідних вищих навчальних закладів України.

Безперечно, факт завершення роботи над проектом нового КПК, винесення його на обговорення та подання на експертизу до Венеціанської комісії матиме позитивні результати для України. Зокрема, новим проектом передбачається встановити процесуальну рівність сторін і змагальність процесу; розширити права підоз­рюваних та потерпілого; оптимізувати процедуру досудового розслідування; удосконалити процедуру судового контролю, заборонити повернення справ на додаткове розслідування, спростити процедуру оскарження судових рішень, запровадити угоди в кримінальному провадженні тощо. Водночас є потреба у більш глибокому аналізі основних його положень та визначенні перспектив, які нас чекатимуть після його прийняття.

Яким же чином у новому КПК передбачається забезпечити принцип змагальності у кримінальному провадженні? Згідно з положеннями проекту, змагальність забезпечуватиметься гарантуванням рівності сторін та створенням необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав. У проекті передбачено норми, спрямовані на забезпечення реалізації цього принципу, зокрема нові процесуальні повноваження потерпілого. Сприятиме реалізації принципу змагальності і обов’язковість відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні. Це дозволить і захистові, і обвинуваченню вивчати матеріали, зібрані ними в процесі досудового слідства, що урівняє можливості сторін у суді.

Крім того, надання підозрюваному (обвинувачуваному, підсудному) права застосовувати технічні засоби під час проведення процесуальних дій, у яких він бере участь, створить додаткові умови для забезпечення змагальності та підвищить можливості щодо захисту своїх прав.

Не менш важливим елементом, який сприятиме забезпеченню змагальності судового процесу, є положення про безпосередність дослідження судом показань, речей та документів. Суд зобов’язаний безпосередньо досліджувати у судовому засіданні докази й отримати усні показання учасників кримінального провадження. При цьому докази, що містяться у показаннях, речах та документах, які не стали предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими. Більше того, надання суду до призначення судового розгляду будь-яких матеріалів, крім реєстру матеріалів досудового розслідування, взагалі забороняється. Таким чином, захист і обвинувачення не мають можливості приховати «туза в рукаві» й використати його під час судового розгляду.

Забезпечити змагальність у кримі­нальному провадженні допоможе введення інституту «слідчого судді», що на практиці реалізує принцип розподі­лу судових повноважень, пов’я­заних зі здійсненням правосуддя та забезпе­ченням судового контролю за дотриманням прав людини під час кри­мі­нального провадження. При цьому додатковою гарантією дотримання прав громадян є можливість фіксації із допомогою технічних засобів розгляду питань слідчим суддею. Оскільки до категорії питань, котрі ним розглядаються, належать питання обмеження прав та свобод людини, зокрема обрання запобіжного заходу.

Значною мірою змінюють сутність досудового розслідування і ті положення проекту, відповідно до яких суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, що були надані слідчому, прокурору. Адже суд має обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав. На цій стадії процесу відпадає потреба витрачати час, наприклад, на неодноразові допити одних і тих самих осіб (як свідка, як підозрюваного, як обвинувачуваного). Запро­ва­дивши такі норми, автори проекту позбавляють надмірної бюрократизації досудову стадію процесу, властиву сучасному досудовому слідству.

Ці ж самі положення проекту нового КПК не тільки дозволяють заощадити часові, майнові та інші ресурси на здійснення кримінального провадження, а й убезпечують свідків та підозрюваних на досудовій стадії від можливого неправомірного тиску з боку сторони обвинувачення. Фактич­но будь-яке «вибивання показань» втрачає сенс. У слідчих і прокурорів зникнуть мотиви чинити тиск на свідків, потерпілих і застосовувати до пі­дозрюваних та обвинувачуваних насильство (тортури, катування), ос­кіль­ки суд не візьме їх до уваги під час судового розгляду.

Спрощення процедури кримінального провадження передбачається й низкою інших положень проекту нового КПК. Зокрема ліквідується стадія перевірки інформації про злочин та порушення кримінальної справи. Цим усувається найістотніша бюрократична перепона у кримінальному провадженні, що існує в чинному КПК, значною мірою заощаджуються ресурси й час, що витрачаються на досудове розслідування, усувається необхідність дублювання однієї й тієї ж процесуальної дії з одними і тими ж людьми та об’єктами (опитування - допит, дослідження спеціаліста - експертне дослідження). Висновки ревізій та акти перевірок також визнаються документами, які, своєю чергою, визнаються доказами. Згідно з чинним КПК, як докази можуть використовуватися лише висновки експертизи. Принаймні практика склалася таким чином, що після проведення ревізії або документальної перевірки додатково, за тими ж самими обставинами, з тими самими об’єктами, призначається судова експертиза. Це призводить до додаткових витрат часу та ресурсів, як людських так і матеріальних.

Також спрощується процедура і надаються альтернативи у проведенні окремих процесуальних дій у рамках кримінального провадження. Наприклад, необов’язковість записувати все до протоколу у тих випадках, коли допит фіксується з допомогою технічних засобів, з практичного погляду, також заощадить багато часу та ресурсів для органів розслідування. Новаторськими є положення нового КПК, що передбачають можливість проведення досудового розслідування дистанційно, з використанням сучасних телекомунікаційних можливостей, наприклад відеоконференції (Skype).

Позитивним, на наш погляд, є віднесення слідчого до сторони обвинувачення у кримінальному процесі. Такі норми усувають ваду чинного КПК, відповідно до якого слідчий має збирати докази як із боку обвинувачення, так і з боку захисту, хоча де-факто слідчі були змушені перебувати на боці обвинувачення і їх розслідування завжди мало обвинувальний характер. Таким чином, автори проекту позбуваються подвійних стандартів соціалістичної ідеології кримінального процесу, відповідно до яких, наприклад, слідчий штучно вважався постаттю, яка перебуває між стороною обвинувачення і захисту, за умов практичної неможливості забезпечення його об’єктивності та неупередженості.

Значно розширено арсенал слідчих дій завдяки запровадженню категорії негласних слідчих (розшукових) дій, які по суті є оперативно-розшуковими заходами. Врегулювання на рівні процесуального закону проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій, як використання конфіденційного співробітництва, негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, конт­роль за вчиненням злочину, аудіо-, відеоконтроль місця, спостереження за особою, річчю або місцем, установлення місцеперебування радіоелект­ронного засобу, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів, фіксація та збереження інформації, отриманої з телекомунікаційних мереж із допомогою технічних засобів та в результаті зняття відомостей з електронних інформаційних систем, аудіо-, відеоконтроль особи забезпечуватимуть додаткові гарантії дотримання прав сторін кримінального розслідування. Надан­ня слідчому права на проведення таких негласних слідчих дій сприятиме вирішенню одвічної проблеми професійних відносин слідчих та оперативних співробітників, яка існує в рамках чинного кримінального провадження.

Революційними можна назвати норми, що дають можливість укладати угоди між потерпілим та обвинуваченим про примирення. Цей елемент відновного правосуддя дозволить більшою мірою враховувати інтереси потерпілої сторони. Укладання ж угод між прокурором та обвинувачуваним про визнання винуватості дозволить істотно заощадити час і ресурси органів досудового розслідування й суду і сприятиме зменшенню застосування до громадян репресивних заходів кримінально-правового характеру. Також істотно розширено перелік злочинів, кримінальне провадження у яких здійснюється у формі приватного обвинувачення. Тобто кримінальне провадження може бути розпочате виключно на підставі заяви потерпілого і має бути негайно завершене з ініціативи потерпілого у будь-який момент, що істотно зменшить кількість кримінальних проваджень та осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності.

Положеннями нового проекту КПК підсилюється гарантія захисту прав та свобод окремих учасників і сторін кримінального провадження. Зокрема, запровадивши такий суб’єкт як «заявник», автори врахували випадки, коли ця особа не є потерпілим чи свідком у справі, і надали заявнику право на одержання інформації про закінчення досудового розслідування. Цим самим розробники підвищили можливості громадського контролю за кримінальним провадженням.

Покращення захисту прав потерпілого передбачається й низкою інших положень проекту кодексу. Так, наприклад, потерпілому надається право ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження, що робить його повноцінним учасником кримінального провадження. Крім того, потерпілому має видаватися пам’ятка про його права, тоді як згідно з чинним КПК йому про це повідомляється під підпис, а документ (протокол допиту) з переліком прав залишається в матеріалах справи. Практика свідчить, що мало хто з потерпілих, ставлячи підпис у розділі протоколу з переліком прав, намагається вивчити й запам’ятати ці права.

Крім того, забезпечується право свідка на правову допомогу при даванні показань, що теж є кроком уперед у питанні захисту прав та свобод громадян. Адже непоодинокі випадки, коли потенційні підозрювані допитуються спочатку як свідки і попереджаються про відповідальність за відмову давати показання, а потім - уже як підозрювані. Більше того, такі показання новим проектом визнаються недопустимими.

Нарешті, врегульовано й визначено процедуру надбання особою статусу підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно з чин­ним КПК, особа вважається підоз­рюваною з моменту її затримання під час або відразу після вчинення злочину чи якщо до неї застосовано запо­біжний захід. При цьому не вимагається складання відповідної постанови. Проектом нового КПК передбачено складати повідомлення про підоз­ру і ознайомлювати з ним запідозрену особу, що значно покращує гарантії такої особи на захист і сприяє змагальності процесу. Серед заходів, спрямованих на посилення захисту підозрюваного та обвинувачуваного, ще раз виділимо: надання їм права застосовувати технічні засоби; розширення обов’язкових обставин участі захисника - у всіх особливо тяжких зло­чинах, а не лише в тих, за які пе­ред­бачено довічне ув’язнення; можли­вість залучення захисника до участі у проведенні окремої процесуальної дії.

Значним заходом із забезпечення прав підозрюваного та обвинуваченого є детальне врегулювання процедури обрання запобіжних заходів. Особ­ливо слід відзначити спробу врегулювання застосування такого запобіжного заходу як застава, з визначенням розмірів застави залежно від тяжкос­ті вчиненого злочину, розширено перелік запобіжних заходів, альтернативних взяттю під варту, зокрема особисте зобов’язання, домашній арешт, ліквідовано найпоширеніший запобіжний захід, який істотно обмежує пра­­ва особи на пересування, - під­­пис­ку про невиїзд. Тримання під вартою визначається як винятковий запобіжний захід. Більше того, проек­том визначаються випадки, коли зас­тосування такого заходу категорично забороняється. Це гарантуватиме захист прав та свобод осіб, стосовно яких розпочато кримінальне провад­ження, зменшать кількість тих, хто ут­римується під вартою під час досудового і судового слідст­ва. Також новим проектом обмежено строк тримання під вартою: шість місяців для злочинів невеликої або середньої тяжкості і дванадцять місяців - для тяжких і особливо тяжких злочинів, встановлено судовий контроль (в особі слідчого судді) за дотриманням прав осіб, які перебувають або перебували під вартою.

До позитивних надбань належить врегулювання на рівні кримінально-процесуального закону питань міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, що набуває особливого значення в умовах глобалізації та активізації пересування осіб через державні кордони, спрощення візового режиму з окремими країнами, а також прагнення до спрощення візового режиму з країнами Євро­союзу.

Незважаючи на низку позитивних новацій, які дадуть змогу змінити суто репресивну спрямованість системи кримінальної юстиції в Україні, проект має і вади.

Серед ключових, на наш погляд, вад нового проекту КПК - положення, які стосуються суду присяжних. Згідно з новим проектом, до складу суду присяжних входять двоє професійних суддів та троє присяжних. Це дуже скидається на радянську модель суду, до складу якого входять професійні судді та народні засідателі, тільки тут народних засідателів підмінено присяжними. Такий склад суду при­сяжних та його повноваження не мають нічого спільного з судом присяжних, який існує в деяких європейських країнах та в Російській Феде­рації. Вважаємо, що цим спотворено саму ідею суду присяжних, згідно з якою громадяни (присяжні) приймають рішення про винуватість чи невинуватість особи без впливу на це рішення професійних суддів. Обме­ження юрисдикції суду присяжних лише справами, котрі передбачають можливість довічного позбавлення волі, не тільки позбавляє сенсу створення такого інституту, а й не узгоджується з конституційними приписами щодо права особи бути судимою судом присяжних.

У проекті майже не зазнає змін нинішня система процесуального керівництва розслідуванням на досудовій стадії. Фактично впливати на процес розслідування можуть як слідчий і прокурор, так і керівник органу досудового розслідування. За керівником органу розслідування слід залишити лише адміністративно-господарське забезпечення процесу розслідування. Він не повинен мати можливість втручатись у перебіг розслідування.

Крім того, слідчого слід позбавити повноважень визначати напрями та хід розслідування, а також права на складення обвинувального акта. При застосуванні нового КПК у запропонованій редакції нечіткий розподіл повноважень між слідчими і прокурорами може викликати певні конфлікти та непорозуміння. З одного боку, керівна роль у кримінальному провадженні надається прокуророві, а з іншого - слідчий має майже такий самий обсяг повноважень, як і прокурор, включно з правом на складання документів про закриття кримінального провадження та акта про обвинувачення. Якщо останнє не віднести до виключних повноважень прокурора, то на практиці прокурори не займатимуться складанням обвинувальних актів. Незрозумілою залишається і доля оперативних підрозділів та оперативних працівників, які згадуються у проекті КПК без визначення кола їхніх повноважень. При цьому слідчому і прокурору надається право давати доручення оперативним працівникам на проведення окремих слідчих (розшукових) дій та, враховуючи наявність у слідчих повноважень, проводити негласні слідчі (розшукові) дії самостійно.

Ще однією вадою проекту можна назвати деякі зміни в термінології. Так, наприклад, у проекті змінено назву сторони провадження «державний обвинувач» на «прокурор». Така зміна термінології нелогічна з двох причин. По-перше, згідно з положеннями проекту КПК, підтримання державного обвинувачення в суді може бути доручене «уповноваженій службовій особі органу досудового розслідування». По-друге, сторони у кримінальній справі краще позначати, виходячи із функціонального навантаження - захист і обвинувачення. Зокрема, такий підхід застосовується у більшості країн Європи, де для позначення сторони обвинувачення використовується логічна назва - державний обвинувач, публічний обвинувач.

Слід звернути увагу також на те, що положення нового проекту КПК, які передбачають можливість прокурорам у певних категоріях справ передоручати підтримання державного обвинувачення в суді іншим службовим особам, - не відповідають нормам Конституції України. Відповідно до Основного Закону, підтримання державного обвинувачення в суді покладається виключно на прокуратуру. Підтримання обвинувачення в суді прокурором Конституція визначає як одну з основних засад судочинства в Україні.

Дискусійним, на наш погляд, є видалення з нового проекту КПК положень щодо незмінності прокурора. Модель змагального кримінального провадження, якої значною мірою дотримується проект (на відміну від нинішньої), робить неприйнятною участь різних прокурорів під час розслідування та в судовому засіданні. Можливість призначення для підтримання обвинувачення в суді іншого представника прокуратури, який інколи ознайомлюється із матеріалами справи за кілька хвилин до початку судового засідання, значно знижує ефективність обвинувачення. Таке регулювання у новому проекті призведе до низької ефективності обвинувачення.

Суперечливими є положення щодо строків кримінального провадження. З одного боку, вводиться поняття «розумні строки», а з іншого - встановлюються конкретні граничні строки. Більше того, згідно з проектом розумні строки не можуть перевищувати передбачених строків виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. На практиці це призведе до того, що використовуватимуться лише встановлені граничні строки, а положення про розумні строки залишиться декларативним. Слід зауважити, що в жодному процесуальному кодексі країн Європи не встановлюються граничні строки провадження. Крім того, Європейський суд з прав людини оперує поняттям «розумний строк», який є індивідуальним для кожної конкретної справи. Обмеження ж граничними строками може призвести до прийняття поспішних рішень, прискореного виконання окремих процесуальних дій, що негативно позначиться на встановлення істини у справі.

Важко погодитися з віднесенням до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, процесуальних витрат. За логікою, доказування має стосуватися події злочину, винуватості особи у його вчиненні, ступеня винуватості, розміру шкоди, заподіяної діянням. Процесуальні ж витрати пов’язані безпосередньо з діяльністю органів розслідування та сторін кримінального провадження. Більше того, це не відповідає завданням кримінального судочинства, передбаченого цим проектом: захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного й неупередженого розслідування, аби кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності у міру своєї вини, жодна невинувата особа не була обвинувачена або засуджена і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу. Незрозуміло також, із допомогою яких процесуальних дій можливе доказування процесуальних вит­рат.

Дискусійним, із погляду Консти­туції та загальних принципів кримінального процесу, є надання потерпілому права самостійно збирати докази. З одного боку, це має вигляд позитивного надбання: потерпілий стає повноцінною стороною і учасником кримінального провадження, - однак захист громадян, які постраждали від злочину, є прямим обов’язком держави. Для цього в державі діють прокуратура, органи досудового розслідування та суд. Надання потерпілим права самостійно збирати докази на практиці може призвести до перекладення функції кримінального переслідування на особу. Органи досудового розслідування та прокуратури можуть використати це як формальний привід для перекладення своїх обов’язків на потерпілих.

На тлі розширення гарантій та реальних заходів із реалізації принципу змагальності у кримінальному провадженні непослідовними й контраверсійними виглядають повноваження сторони захисту у збиранні доказів. Так, сторона захисту збирає докази шляхом ініціювання слідчих (розшукових) дій, тобто мусить звертатися до слідчого або прокурора з клопотанням про проведення тієї або іншої дії, що фактично консервує нинішній стан речей, обмежуючи можливості захисника зі збирання доказів. У даному разі можливості сторони обвинувачення і захисту важко назвати пропорційними, адже обвинувачення може проводити слідчі (розшукові) гласні і негласні дії самостійно, а сторона захисту може лише ініціювати проведення таких заходів, які, знову ж таки, можуть проводитися лише стороною обвинувачення. А те, що в захисту є можливість витребувати й отримати від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речі, документи, відомості, висновки експертів, висновки ревізій та акти перевірок, - не може компенсувати можливості проведення слідчих (розшукових) дій. Крім того, сама процедура ініціювання захистом слідчих (розшукових) дій у проекті не передбачена.

Деякі положення нового КПК суперечать нормам Конституції України та рішенням КСУ. Так, Конституційний суд України ще 2000 року, у справі Солдатова, визнав, що як захисники у кримінальній справі можуть виступати не лише адвокати, а й інші фахівці в галузі права. Однак у проекті нового КПК захисниками можуть бути лише адвокати. Таке положення обмежує права громадян на вільний вибір захисника у кримінальному провадженні, що передбачено статтею 59 Конституції України.

Незважаючи на наявність відповідної глави у проекті нового КПК, порядок кримінального провадження стосовно професійних суддів та народних депутатів залишається не до кінця врегульованим. Зокрема, не врегульовано порядок вилучення та зберігання речей, документів і предметів у професійних суддів та народних депутатів у разі їх затримання під час або відразу після вчинення злочину, на чому європейські інститути неодноразово наполягали, зокрема у рамках рекомендацій, спрямованих на протидію корупції.

Певні сумніви виникають і щодо успішної реалізації запровадження зазначеного кодексу. Так, проектом передбачено функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань, на розробку та впровадження якого виділено всього три місяці. Оскільки дос­туп до цього реєстру має бути забезпечений у кожному органі внутрішніх справ і в кожній прокуратурі, такий термін видається не зовсім реальним, не кажучи про необхідність фінансового забезпечення цих та інших заходів, передбачених проектом.

Варто також зауважити, що проект КПК передбачає внесення змін до низки законів України, які регулюють систему кримінальної юстиції в Україні. Натомість автори концепції реформування кримінальної юстиції виходили з необхідності одномоментного й системного перегляду всього законодавчого масиву цієї сфери. Зокрема передбачалось ухвалення нової редакції закону «Про прокуратуру», «Про органи досудового слідства», «Про адвокатуру» тощо.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що завершення роботи над проектом нового КПК є значним кроком на шляху до європейської інтеграції України, декриміналізації суспільства, запровадження і практичної реалізації принципу верховенства права, захисту основоположних прав та свобод громадян. Наявні вади проекту КПК можуть бути усунені під час його доопрацювання за результатами громадських обговорень, експертизи Венеціанської комісії та розгляду цього проекту у Верховній Раді України.