ПРАВОВИЙ ПАРАЛІЧ?

Ступивши на перші сходинки року 2003, ніяк не позбудуся тривоги за можливі «правові сюрпризи» із 2002-го. Не знаю, як кого з колег-правознавців, а мене не перестають непокоїти наслідки однієї з «вибраних сторінок» застосування вітчизняного права, про яку ще раз нагадало інтерв’ю члена Вищої ради юстиції, заслуженого юриста України М.Мельника в одному з останніх чисел (№47) «Дзеркала тижня» за минулий рік. Ідеться про рішення Вищої ради юстиції (ВРЮ), яке виводить проблему нелеґітимності голови цього органу в площину «неможливості функціонування Вищої ради юстиції на законних підставах». І здатне поставити під сумнів, як застерігає колега М.Мельник, не тільки законність «формування судового корпусу», а й подальше «забезпечення судового захисту конституційних прав і свобод людини» в Україні. Навіть страшно уявити можливу лавину скарг від громадян з приводу того, що розгляд їхніх справ здійснюють нелегітимні судді, призначені за поданнями, підписаними головою ВРЮ С.Ківаловим, законність повноважень якого викликає вмотивовані сумніви. Призначені у такий спосіб судді також стають заручниками ситуації, оскільки не можуть бути впевненими у своїй леґітимності. А судді, увільнені з посад, на тій самій підставі можуть оскаржити рішення про звільнення. Отже, наслідки можуть бути катастрофічними. Навряд чи можна порівняти їх навіть із запровадженням проти України економічних санкцій FATF, якими Міжнародна група протидії по боротьбі з фінансовими зловживаннями відреагувала на прийнятий Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Хочу наголосити: ситуація, що склалася у ВРЮ, — це вияв загальної тенденції, яка останнім часом спостерігається в Україні і проявилася, зокрема, під час голосування питань щодо голови НБУ, перерозподілу комітетів та бюджету-2003 у Верховній Раді України 17 грудня 2002 р. Йдеться про нехтування правом і законом, задоволення особистих чи корпоративних інтересів за рахунок державних і суспільних. Запроваджується практика, за якої ігнорується принцип сили права, а натомість культивується принцип права сили — сили влади та грошей. Правова система трансформується у систему безправ’я, у рамках якої неправовим по суті рішенням надається видимість законних.

У руслі недотримання букви і духу Закону, на мою думку, вирішувалось і питання перебування народного депутата України С.Ківалова на посаді голови Вищої ради юстиції. Адже кожному юристові очевидно — таке сумісництво суперечить законодавству. Це аргументовано довів в інтерв’ю «ДТ» М.Мельник. У свою чергу, хочу нагадати, що законодавство України передбачає здійснення на постійній основі як повноважень народного депутата України (ст. 78 Конституції, ст. 1 Закону «Про статус народного депутата України»), так і голови ВРЮ (ст. 19 Закону «Про Вищу раду юстиції). Тому одночасне здійснення на постійній основі повноважень на зазначених двох посадах однією особою виключається в принципі. Дав тлумачення несумісності не хто інший, як Конституційний суд України у рішенні від 4 липня 2002 р. № 14-рп, вказавши, що «правова позиція Конституційного суду України стосовно розуміння словосполучення «на постійній основі»… полягає в тому, що будь-яка робота, яка здійснюється на «постійній основі», виключає її поєднання з певними посадами в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, які передбачають роботу на такій же постійній основі». Щоб не допустити суміщення, закон передбачає й відповідальність за порушення. Згідно зі статтями 3 і 4 Закону «Про статус народного депутата України», члену парламенту заборонено одночасно перебувати на держслужбі (у нашому випадку — на посаді голови ВРЮ), а в разі недотримання вимоги повноваження народного депутата України достроково припиняються. Відповідно до ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією», держслужбовцю (у т.ч. голові ВРЮ) заборонено виконувати роботу на умовах сумісництва (тут — бути народним депутатом України), за що він підлягає штрафу і звільненню з посади.

Здавалося б, кому і які ще потрібні заборони? Сформульовано ж законодавчі приписи чітко та ясно! Відповідно до них, не може С.Ківалов здійснювати повноваження, сидячи, образно кажучи, на двох стільцях — парламентській лаві та в кріслі голови ВРЮ. Але чим зарадиш, коли, як мовиться, виникає нездоланне бажання обійти чи проігнорувати Закон? А тим більше коли в ігноруванні законодавства існує обопільне зацікавлення: як, наприклад, держслужбовця, так і тих, хто прагне правових, політичних або інших дивідендів від подальшого нелегітимного здійснення ним високих повноважень? І тоді починається крутійство. Вибираються засоби відповідно до поставленої мети: відверте ігнорування законодавчих приписів, висмикування окремих положень законів і тлумачення їх у вигідному розумінні, застосування навколонаукової еквілібристики, посилання на рішення, що не мають юридичної сили тощо. В результаті продукуються дивні постулати, як-от: посаду голови ВРЮ можна обіймати не тільки на постійній основі, а й на громадських засадах (це при тому, що закон однозначно вимагає — на постійній основі!), оскільки означена посада, мовляв, не є посадою державного службовця. Або знов-таки: народному депутату можна бути головою ВРЮ, оскільки він не повинен прикомандировуватися до ВРЮ. Як мовиться, не києм, то палицею...

Усі ці твердження юридично неспроможні, оскільки базуються не на законі, а на викривленому його тлумаченні, прагненні припасувати закон до свого інтересу. Щоб не давати підстав для спекулятивних вивертів, процитую законодавчі норми. Перше. У ст. 19 Закону «Про Вищу раду юстиції» зазначено: «Голова, заступник голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції працюють на постійній основі». Підкреслюю: іншого способу виконання повноважень голови ВРЮ (у т.ч. на громадських засадах) не може бути з огляду на ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що посадові особи органів державної влади «зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». У зв’язку з цим постають закономірні запитання до доктора юридичних наук С.Ківалова, його опікунів та апологетів. Якщо ви вважаєте, що такий конституційний орган, як Вища рада юстиції, можна очолювати на громадських засадах, то скажіть, будь ласка, яким іще з конституційних органів держави можна керувати на громадських засадах — парламентом, урядом, Верховним судом України, Конституційним судом України чи, може, здійснювати повноваження Президента? Як можна розпоряджатися фінансами, вирішувати кадрові питання, ухвалювати інші управлінські рішення у цьому органі, не будучи оформленим у ньому на постійну роботу? Друге. Постановою Кабміну України від 27 червня 1998 р. №960 встановлено (п.2): «Відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу» віднести посади голови Вищої ради юстиції, заступника голови та секретаря секції до першої категорії державних службовців». Постанову, нагадаю, прийнято на підставі ч. 3 ст. 25 вказаного закону, в якій зазначено, що «віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців здійснюється Кабінетом міністрів України». Посада голови ВРЮ віднесена до посад державних службовців не безпосередньо законом, як це зроблено стосовно багатьох інших посад, а постановою Кабміну України, оскільки вона в розумінні закону є новою, — ВРЮ утворено 1998 р., тоді як Закон «Про державну службу» прийнято у 1993 р. Не знаю, які ще підстави можна придумати для ігнорування очевидного, однозначного й незаперечного: голова ВРЮ — це державний службовець. А щодо аргументу, який наводиться для мотивації перебування С.Ківалова на посаді голови ВРЮ «на громадських засадах» і пов’язаний з неможливістю відкомандирування народного депутата України до ВРЮ, то, виходячи з його змісту, навряд чи скажеш лаконічніше, ніж М.Мельник, — це просто юридичний абсурд. Підсумуємо: зайняття посади голови ВРЮ «на громадських засадах» за законом неможливе.

Не стану приховувати: прикро спостерігати, як дехто із членів ВРЮ силкується відшукати, всупереч закону й елементарним нормам логіки, якісь аргументи на користь подальшого перебування С.Ківалова на посаді голови ВРЮ. Намагаються довести: С.Ківалов може здійснювати повноваження голови ВРЮ, оскільки 26 квітня 2002 р. було проголосовано рішення про виконання ним обов’язків голови на громадських засадах. При цьому ігнорується факт, що голосування те не мало ніякої юридичної сили. Бо не базувалося на чинному законодавстві. Так само, як і наступне голосування з цього питання — 29 листопада 2002 р. Більше того, дехто, позичивши очі у Сірка, силкується навіть спростувати той факт, що голосуванням (хай і таким, яке не має жодної юридичної сили) встановлювався чіткий термін виконання обов’язків на громадських засадах — до вересня 2002 р. Однак із документів, якими фіксувалися результати голосування, у т.ч. з протоколу засідання та витягу з нього для ЦВК, ця дата завбачливо «випала». Я вже мовчу про моральний бік справи, коли членів ВРЮ, м’яко кажучи, надурили або ж «кинули». До іншого хочу привернути увагу — незаконності цього рішення. І водночас нагадати: кримінальну відповідальність за службове підроблення в Україні ще не скасовано.

Навіщо це робиться? Для чого грубому зневаженню закону, що ставить під сумнів леґітимність судової влади, надається видимість законності? Щоб зробити ВРЮ «ручною», перетворити у репресивний орган, в т.ч. для розправи з неугодними суддями, що вже можна було бачити на прикладі судді Апеляційного суду м.Києва Ю.Василенка? На мій погляд, динаміка така: сьогодні в такий спосіб беруться під контроль суди, посилюється вплив на здійснення правосуддя. А завтра?

Коли моєму знайомому-іноземцю, що очолює одну з юридичних місій в Україні, переклали зміст інтерв’ю М.Мельника в «ДТ» про ситуацію з головою ВРЮ, той довго не міг збагнути колізій ситуації, оскільки, як потім пояснив, просто не міг повірити, що в сучасній європейській державі таке взагалі можливе. А ми, громадяни України, не те що віримо — твердо знаємо: таке у нас є. І буде доти, доки мовчатимемо, миритимемося й потуратимемо крутійству та беззаконню.