ПОЧАТОК КІНЦЯ КАТУВАНЬ В УКРАЇНІ?

Факт присутності катувань в арсеналі наших правоохоронних органів загальновідомий і навіть, на жаль, тривіальний. Уповноважений Верховної Ради з питань людини Ніна Карпачова якось заявила, що вона щодня одержує десятки телеграм із різних регіонів країни зі скаргами на працівників правоохоронних органів, котрі застосовують недозволені методи дізнання чи просто вибивають показання. Причин того — кілька. По-перше, наші правоохоронці успадкували цю звичку від своїх радянських попередників. По-друге, очевидно, дається взнаки загальний рівень професіоналізму кадрового потенціалу та їхнього матеріально-технічного забезпечення, що не дозволяє доводити факт вчинення злочину винятково законними способами. По-третє, дотримання прав людини в країні досі не стало нормою.

І ось цього тижня сталася подія, яка, на думку окремих оптимістів, може вплинути на стан справ у питанні дотримання прав людини правоохоронними органами. 28 травня у Львові відбувся безпрецедентний у вітчизняній практиці суд. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини позивалася з обласними СБУ та прокуратурою, домагаючись компенсації моральної шкоди, заподіяної батькам Юрія Мозоли. Останній загинув у слідчому ізоляторі УСБУ у Львівській області.

Лише нині, можна сказати, завершилася в юридичному плані історія, яка розпочалася сім років тому. На початку 1996-го всі правоохоронні структури (прокуратура, служба безпеки, міліція, внутрішні війська) Львівської області були кинуті на пошуки невідомого тоді серійного вбивці, котрий із надзвичайною жорстокістю знищував у регіоні цілі сім’ї, не жаліючи навіть дітей. Наймоторошніший злочин він тоді вчинив у селі Братковичі Городоцького району Львівської області. За назвою цього села нелюда прозвали «братковицьким маніяком». Силовики ніяк не могли його вирахували, а столичне начальство вимагало дати результат. Одного березневого дня того самого року до Городоцької районної прокуратури прийшла 78-річна громадянка й дала показання проти Юрія Мозоли, 27-річного автослюсаря. Жінка заявила, що бачила, як її сусіда Ю.Мозола ховав обріз... Розпорядження на затримку підозрюваного дав тодішній старший помічник генерального прокурора України Л.Винокуров. При цьому обставину, що літня сусідка перебувала на обліку в психлікарні, значення не надали. Через надзвичайність злочинів затриманого «оселили» в СІЗО УСБУ у Львівській області. «Потенційний злочинець» брати на себе низку убивств категорично відмовлявся. Через кілька тижнів справжнього вбивцю усе-таки спіймали. Ним виявився Анатолій Онопрієнко. Але Юрій Мозола про це вже не дізнався. Його бездиханне тіло з поламаними ребрами й численними побоями віддали родичам.

«За перевищення службових повноважень» протягом 2000 і 2001 років засудили сім «стрілочників». Велике начальство залишилося осторонь. Ключова фігура — Винокуров, на котрому тримаються всі нитки тодішнього інциденту, зник. Ще кілька місяців тому з’явилася інформація про те, що він офіційно знаходиться в розшуку, хоча, з деякими твердженнями, він в одному з навчальних закладів сусідньої Російської Федерації готує майбутніх міліціонерів. За іншими даними, окремо відкриту на Винокурова справу тихенько вже закрили.

На суді в справі Юрія Мозоли, який відбувся 30 листопада 2000 року, його вдову визнали потерпілою стороною й зобов’язали СБУ виплатити їй 50 тисяч гривень. Батьків Юрія тоді потерпілою стороною не визнали. І ось нині Н.Карпачова, відвідавши пенсіонерів Івана й Іванну Мозолів і вивчивши їхній побут, вирішила допомогти старим. Вона знайшла свідків, котрі на суді підтвердили, що батько й мати втратили здоров’я після важкого морального удару, пов’язаного із загибеллю свого єдиного годувальника. Усі чотири свідки показали, що різке погіршення здоров’я в пенсіонерів настало саме через смерть сина.

Безпрецедентність останнього суду не лише в тому, що як позивач виступив уповноважений з прав людини. Річ у тому, що вона вперше виступила не проти конкретних правоохоронців, причетних до службового злочину, а проти системи як такої. Більше того, Карпачовій вдалося вперше застосувати 56-у статтю Конституції як норму прямої дії. Тоді як вдова одержала майже два року тому компенсацію за статтями Цивільного кодексу України (440-а прим. і 441-а). (До слова, ті гроші СБУ має право через суд стягти зі своїх колишніх співробітників.)

Суд задовольнив вимогу позивача й зобов’язав СБУ сплатити по 50 тисяч, а прокуратуру по 15 тисяч гривень кожному з батьків Юрія Мозоли. СБУ не висловила небажання виплачувати компенсації за моральну шкоду, заподіяну старим людям. Водночас представник служби безпеки вину свого відомства побачив лише в доборі конкретних працівників, котрі виявилися аморальними людьми, і в недостатньому контролі за їхньою діяльністю. Прокуратура ще збирається вивчити мотивувальну частину судового рішення. А взагалі вона воліла б компенсувати моральну й матеріальну шкоду тільки в розмірі зарплати Ю.Мозоли за ті три дні, протягом яких він перебував у слідчому ізоляторі.

Як довго пенсіонери Мозоли чекатимуть отримання компенсації, невідомо. Залишається незрозумілим механізм цієї процедури. Адже справа нова. А саме судове засідання пройшло на подив швидко. У даній ситуації судовій оперативності, очевидно, посприяла та обставина, що влада не захотіла подальшого поширення інформації про цей скандал. Адже Карпачова раніше пригрозила, що домагатиметься компенсації моральної шкоди через Європейський суд. А там це «коштує» значно дорожче 130 тисяч. А гроші фактично вилучаються з державного бюджету, не кажучи вже про моральні витрати на міжнародному рівні.