Побутовий вандалізм. Проти лома немає прийому?

Нинішнім літом у Черкасах вчинено серію актів вандалізму. Зазвичай «вандалізмом» ми називаємо безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей. У цьому конкретному випадку говорити про безглуздість складно. Назвемо це досить добре відоме всім явище побутовим вандалізмом.

Отже, акт перший. Із парку 50-річчя Жовтня в ніч на 13 червня викрали черкаську улюбленицю, бронзову русалоньку — одну з візитних карток міста. Скульп­тор увічнив у камені той момент, коли закохана в принца русалонька, випивши відьминого зілля (хто пам’ятає Андерсена), з рибохвостої мешканки моря перетвори­лася на прекрасну дівчину. Без малого сорок років на тлі її бронзової постаті, яка завмерла на острів­ці в ставку серед струменів фонта­на, полюбляла фотографува­тися молодь; пам’ятна вона й багатьом гостям міста. Черкаська русалонька була унікальним художнім явищем у низці паркових скульптур радянського періоду. Унікальність її й у тому, що була вона без горезвісного весла й оголена. Була.

Акти другий і третій. 30 липня співробітники дитячої Художньої школи ім. Д.Нарбута виявили пропажу меморіальної дошки, присвяченої художникові Данило­ві Нарбуту. Дошку, прикріплену спе­ціальними якірними штирями, видерли; на стіні на рівні двох метрів від асфальту залишився слід від взуття... Ну а дата зникнен­ня дошки, встановленої на честь скульптора Анатолія Фу­женка, з його будинку залишається невідомою. Одні кажуть, украли її «до Нарбута», інші — «після». Але ж меморіальні дошки Фуженка й Нарбута викрали зі стін будинків, розташованих на центральних вулицях, які, на відміну від парку 50-річчя Жовтня та кладовищ (про кладо­вища розмова попереду), у нічний час патрулює міліція.

Складається враження, що після русалоньки грабіжники відчули прибутковість бізнесу. Ще раніше в Черкасах розграбували меморіал афганців, звідки вкрали бронзові мальви й пробиту кулею флягу...

Сищики шукали русалоньку ретельно, кажуть, перевірили всі пункти прийому металу. Пошук результатів не дав. Деякі особи в мерії впевнені, що «не випадково русалонька зникла тоді, коли парк переходив з одних рук в інші». Начальник Сосновського райвідділу міліції Валерій Мендусь вважає, що русалоньку швидше за все з міста вивезли, й тепер, не виключено, вона встановлена на якій-небудь приватній дачі... Якщо так, «ДТ», публікуючи фотографію черкаської улюблениці, звертається з проханням до її нового власника, який, можливо, й не знає про її кримінальне походження, повернути русалоньку черкащанам.

У ЗМІ міста повідомлялося, що невідомі особи готові виплатити винагороду тому, хто знайде русалоньку. Цікаво, що у зв’язку з цією пропажею через ЗМІ поширювалася чутка, ніби русалоньку виготовлено не з бронзи, а з бетону, «лише покрито чимось». Якщо оцінювати Черкаси з погляду «перспектив вандалізму», то легко з’ясується, що в місті є чим поживитися: на центральних вулицях і площах усе ще красується кілька бронзових дощок, барельєфів, пам’ятників. До останніх уже точно шукають підходів: в Богдана Хмельницького, наче на пробу, відпиляли шматок його великої шаблі...

Розкрадання художніх та матеріальних цінностей із парків, вулиць і площ пригнічує. Але це лише вершина гігантського айсберга з викраденого на території України металу. Якщо десь високо на його вершині зледеніла скульптура нашої русалоньки, то під ним спресовані джунглі зі сталевих труб, сотень тисяч люків, рейок, мільйонів кілометрів проводів, могильних хрестів...

Подейкують, що брухт «кришує» міліція. Час від часу на цю тему (може, й безпідставно) висловлюються офіційні особи. От, наприклад, наприкінці липня мер Кривого Рога Юрій Любоненко обвинуватив місцевих правоохоронців у «кришуванні» незаконних пунктів прийому металу. «У місті, — ска­зав він, звертаючись до міліцейського керівництва, — вже стало традицією, що машини з металом супроводжують працівники міліції. — І поцікавився: — Чому ви не викриваєте цих злочинних угруповань, які працюють у вас, у міліції?».

...У Стародавньому Єгипті був сумний період, коли, змовившись зі злодіями, будівельники влаштовували в саркофагах замасковані ходи — для спрощення процесу пограбування. А бували ще сумніші часи, коли охоронці некрополів, доведені злиднями до краю, самі починали грабувати об’єкти, які охороняли. У нас, здається, до цього ще не доходило. Історія вічна. Ось і в Пушкіна: «Ворами со столбов отвинченные урны...».

Однією з причин, яка пояснює безкарність кладовищенських злодіїв, у надрах міліції називають таке: «Кладовищ не патрулюють піші наряди. Лише кілька патрульних машин, яких недостатньо. До того ж вони обслуговують усі мікрорайони міста, і тільки час від часу заїжджають на кладовища. Ефективність такої охорони надто мала».

Це при тому, що злодії частенько й серед білого дня орудують. Такий собі П. завів «особистий трудовий графік», за яким на велосипеді приїжджав на кладовище с. Червона Слобода Черкаського району об 11 годині, виламував уподобані елементи з нержавіючої сталі і їхав собі. Слід­чий довів чотири епізоди, справу передано до суду. Началь­ник відділу дізнання Черкаського райвідділу міліції майор Світлана Нерознак розповідає: «П. затрима­ли випадково. Його впіймали охо­ронці підприємства, яке сусідить із кладовищем. Згідно із ч. 1 ст. 297 «Наруга над могилою» П. загрожує до трьох років позбавлення волі. Але судді в таких випадках часто обмежуються штрафом або умовним терміном. Сільські кладовища практично не охороняються. Для безпритульних, наркоманів, бомжів крадіжки на кладовищах — найлегший хліб...».

У тому ж Черкаському райвідділі дільничний інспектор старший лейтенант Олександр Гречуха та оперативні працівники з ентузіазмом розповіли, як упій­мали громадян Л. і С., котрі вночі грабували сільські кладовища (у селах Шелепухи, Хрещатик, Березняки, Першотравневе). «Продуктивність» у Л. і С. була високою, вивозили награбоване автомобілем і мотоциклом. Уже вдома вони розрізали труби «болгаркою» на шматки по 10—40 сантиметрів і вивозили в Черкаси... Вийшли на цю групу майже випадково: дільничний запідозрив раніше засудженого Л. у причетності до розкрадання. При обшуку в домоволодінні Л. виявили обрізки труб — елементів могильних огорож.

Затримання Л. вилилося у справжній пригодницький сюжет — із засідками, погонями... Якщо раніше ми говорили про випадкове або майже випадкове викриття кладовищенських злодіїв, то слід сказати й про цілком закономірне. Дільничний Сосновсь­кого райвідділу міліції майор Олексій Бондар під час проведення операції «Візит» отримав інформацію про такого собі М., котрий як на роботу ходить на кладовище № 2. Бондар із колегами влаштував засідку й затримав М. на гарячому, у результаті було доведено 12 епізодів пограбування могильних пам’ятників, які М. учинив у травні-червні 2007 р. Більшість випадків викриття кладовищенського вандалізму — заслуга дільничних, які зуміли налагодити роботу з населенням. Це при тому, що посада дільничного багато років у нас вважалася непрестижною, коли аніскіни, котрі мають життєвий досвід і авторитет серед населення, пішли з МВС. Правда й те, що затяті брухтозлодії не на їхні зуби.

У літнього подружжя Д. є в Ротмистрівці дачка (це Смілянсь­кий район Черкащини). Ділянку в 0,4 га було обнесено металевою огорожею... Почалося все зі зникнення її частини. Дільничний, крім іншого, повідомив, що шкода від крадіжки не перевищує 525 гривень, тож за законом кримінальної справи він порушити не може. На тому й розпрощалися. Через якийсь час подружжя Д. (за станом здоров’я бувало воно в Ротмистрівці нечасто) виявило, що пролом в огорожі значно збільшилися. Знову з’явилися правоохоронці, усе оглянули й повідомили, що й цього разу шкода від крадіжки не перевищує 525 гривень. На висловлене міркування, що, мовляв, якщо сумувати обидва епізоди, то вже явно більше, — правоохоронці слушно заперечили: мовляв, іще не факт, що в обох випадках орудували ті самі особи. Тобто першого разу була одна група, тепер інша. Просто-таки вахтовим методом орудують хлопці! Але чого не буває. Коли ж подружжя Д. утретє приїхало на дачу, то про їхню огорожу нагадували тільки дві опори від воріт. Решти — як не було. Опори встояли, бо були міцно забетоновані. Але, зазнавши невдачі зі стовпами, злодії взялися за водогін, який і демонтували буквально при пні — разом із величезним баком... Хочете знати, що сказали правоохоронці, коли приїхали втретє?.. А от сусідню дачу невідомі, вже давно покінчивши там із металом, взялися розбирати на цеглини й інші елементи. Розгромили будинок повністю! У тому районі Ротмистрів­ки місцевість горбкувата, садиби стоять на віддалі одна від одної. По сусідству з Д. є ще один будинок, у ньому мешкала місцева жителька. Їй довелося покинути будинок напризволяще й переїхати до рідні після того, як уночі на дах забралися невідомі...

Такі-от ротмистрівські реалії, які втілюють один із варіантів майбутнього не тільки інших наших сіл, а й міст. Якщо так діло піде, незабаром на брухт потягнуть віконні ґрати й сталеві двері!

Іноді закрадається підозра, що у владних коридорах існує якийсь таємний циркуляр, відповідно до якого крадіжка металу визнається найменшим злом, на що й вирішили дивитися крізь пальці.