«Підслідність» картин класиків соцреалізму

Майже рік триває процес у справі викрадення картин шляхом підміни оригіналів копіями з музеїв Ямполя (Вінницька область) та Умані (Черкаська область). Чотирьох «любителів мистецтва», двоє з яких — у погонах, допитують у вінницьких судах як обвинувачуваних у викраденні 21 картини майстрів періоду соцреалізму — Яблонської, Глущенка та інших. Одинадцять полотен повернули музеям. Решта перебувають у розшуку. Найдорожчу з картин експерти оцінили у 250 тисяч гривень.

Складається враження, що детективна доля цим картинам готувалася з самого початку, з часу їх появи в зазначених музеях — понад два роки тому. Наче було зрежисовано, що викрадення надбання народу з музеїв невеличких міст не викличе такого ажіотажу, який викликало б їх зникнення бодай із обласних музеїв. Не можна сказати, що з самого початку не було інтересу до цієї події. Але зволікання, перенесення засідань судів із одного населеного пункту в інший стає схожим на спробу цю справу «заїздити».

Отже, у судах у справі викрадення картин відомих художників епохи соціалізму допитують колишнього начальника Ямпільського міжрайвідділу СБУ, екс-заступника начальника Уманського райвідділу міліції, колишнього директора Уманського краєзнавчого музею, директора Ямпільського водоканалу, і як свідок у справі проходить місцевий воєнком.

А передісторія така. Тимчасово, на час синхронних ревізорських перевірок, щоб прикрасити свої робочі кабінети й справити враження на інспектуюче начальство, керівники райуправління СБУ, військкомату та водоканалу попросили в дирекції музею картини класиків соцреалізму. Музейні картини в оренду цінителі живопису отримали, але з проханням виготовити нові рамки, тому що старі розсохлися. Нові рамки повернулися до музею разом із новими полотнами — підробками. Оригінали було вивезено в сільський будинок батьків директора водоканалу. Їх замінили на копії, які через кілька місяців віддали музеєві. У той-таки сільський будинок вивезли й картини з уманського музею. Там для виставки їх позичив заступник керівника райвідділу міліції. Працівники музею в Умані швидко виявили, що з міліції їм повернули не оригінали Яблонської, Шишка, Глущенка, і відразу заявили про це в СБУ. Коли аферу було викрито, уманські музейні працівники горіли бажанням свідчити в суді. Але засідання, за їхніми словами, тричі скасовувалося саме того дня, коли мали говорити свідки з Умані.

І це не єдиний випадок у довгій історії судових засідань у справі викрадення картин. Перше судове засідання відбувалося в Ямполі, друге — в сусідньому райцентрі Крижополі, і обидва — під головуванням судді Ямпільського районного суду Миколи Боднарука. Саме в «крижопільській» дії позначився певний перелом у подальших судових засіданнях. По-перше, в процесі оприлюднення обвинувачення прокурором наче мимохідь прозвучало прізвище людини, котрою буцімто прикривалися викрадачі, — якогось Порошенка. Хто це? Довідатися не вдалося. Як відомо, в Україні багато людей із таким прізвищем.

По-друге, у викраденнях із Ямпільського музею всю вину на себе взяв директор місцевого водоканалу, мовляв, це він отримав від офіцера СБУ та воєнкома картини для виготовлення рамок, а повернув їм копії.

До речі, деякі незалежні адвокати припускають, що цей хід добре продуманий: «груповухи» карають суворіше. А одна людина й під президентську амністію може потрапити.

І, по-третє, адвокат екс-начальника Ямпільського райвідділу СБУ заявив про недовіру судді. За його словами, його підзахисний, працюючи в Ямполі, займався оперативно-пошуковою діяльністю, отримував інформацію, що стосувалася органів влади, судів зокрема. Мовляв, цей факт може вплинути на прийняття судового рішення. Обласний апеляційний суд скаргу адвоката задовольнив. Тільки ось що цікаво. А що, вінницькі колеги ямпільського офіцера оперативно- пошуковою роботою не займаються? І не мають впливу на голову обласного апеляційного суду?

І все ж наступним пунктом, де мало продовжуватися слухання справи про викрадення картин класиків соцреалізму, був названий Старогородський суд міста Вінниці. Останній 30 січня ц.р. повернув справу в обласний апеляційний суд. Наступне засідання має відбутися в жовтні. Чи так це й де воно проходитиме, точно не відомо. Про це немає єдиної однозначної інформації.

Цікаво, яким поворотом здивує чергове засідання суду? Складається враження, що тема ця затягується не просто так, а щоб приспати пильність журналістів та громадськості.

Що ж до картин Яблонської, Глущенка, Шишка та інших, то, можливо, ті, не знайдені, давно прикрашають чиїсь особняки. І може статися так, що саме під Новий рік, напередодні президентських виборів (аби потрапити під амністію) навіть винесуть вирок. Уся ця історія поки що незаперечно свідчить лише про одне: нам із вами відведена єдина принизлива роль — нездатних захистити своє культурне, національне надбання. То ж чи зможемо ми відстоювати свої права на більш достойне життя?