ПЕТРО ШЕВЧУК: «ВИБОРЧА КОМІСІЯ ЗОБОВ’ЯЗАНА БЕЗ УСЯКИХ УМОВ ТА ОБГОВОРЕНЬ ВИКОНАТИ РІШЕННЯ СУДУ!» СУДДІ СВЯТКУЮТЬ СВІЙ ДЕНЬ І… ГОТУЮТЬСЯ ДО ВИБОРІВ…

Чергові вибори до Верховної Ради України, які мають відбутися в останню неділю березня 2002 року, вже проводитимуться відповідно до нового Закону «Про вибори народних депутатів України», що був прийнятий у жовтні поточного року. Істотною особливістю цього закону є можливість судового оскарження певних рішень, дій чи бездіяльності (наприклад, з боку виборчої комісії), що можуть бути зафіксовані під час виборів народних депутатів. Документ також встановлює порядок розгляду таких скарг. Водночас фахівці застерігають, що, оскільки порядок, встановлений законом, має істотні відмінності від порядку, визначеного у главі 30-В Цивільного процесуального кодексу України, то норми цієї глави можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить закону. Щоб докладніше розібратися в нюансах майбутніх судових баталій, «ДТ» вирішило звернутися по роз’яснення до заступника Голови Верховного Суду України Петра Шевчука.

— Петре Івановичу, то куди конкретно можна звертатися зі скаргами на порушення, що виникнуть під час виборчої кампанії?

— Відповідно до ч. 4 ст. 29 закону скарги на рішення, дії чи бездіяльність дільничної виборчої комісії та її членів подаються до місцевого (районного, міського) суду за місцезнаходженням виборчої комісії. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність окружної виборчої комісії та її членів подаються до апеляційного суду, як суду першої інстанції (маються на увазі апеляційні суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя). Рішення ж, дії чи бездіяльність Центральної виборчої комісії оскаржуються до Верховного Суду України. Новим законом про вибори також передбачені скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їх посадових і службових осіб, на акти та дії об’єднань громадян. Вони подаються до відповідного місцевого суду за місцезнаходженням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їх посадових і службових осіб.

— Які суб’єкти виборчого процесу мають право звертатись до суду із зазначеними скаргами?

— Встановлено, що в порядку, передбаченому законом, скарги можуть подавати до суду виборці, кандидати у народні депутати, політичні партії. Крім того, скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових і службових осіб на акти та дії об’єднань громадян, що стосуються виборів народних депутатів, можуть подавати до суду ще й виборчі комісії.

Зауважте, що законом не зараховано до числа осіб, які можуть подавати скарги до суду, уповноважених осіб політичних партій, виборчих блоків партій, які висунули кандидатів у депутати, довірених осіб кандидатів у депутати та визначеної кількості виборців.

— Які терміни відведені для подання скарги?

— Скаргу до суду може бути подано у семиденний термін від дня прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності. Проте на зазначений термін можуть накладатися й додаткові обмеження. Так, якщо порушення відбулися до дня виборів, то скарга може бути подана до суду не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню виборів. На порушення, які відбулися під час голосування, скарга приймається судом не пізніше двадцять четвертої години дня, наступного після дня виборів.

З деякими відмінностями врегульовано й питання про термін подання скарги на помилки, допущені у списку виборців. Подання такої скарги не пов’язується з семиденним терміном і може бути подана до суду як до дня виборів, так і під час голосування.

У законі підкреслено, що встановлений термін подання скарги продовженню або поновленню не підлягає. Скарги, подані після закінчення строку оскарження, залишаються без розгляду.

— Але ж такі дуже жорсткі часові обмеження мають бути якось узгоджені з роботою судів.

— Відповідно до ч. 15 ст. 29 закону суди під час виборчого процесу, у тому числі у вихідні дні та в день виборів, мають організовувати свою роботу таким чином, щоб забезпечити розгляд звернень у встановлені строки. Проте слід наголосити, що вирішення питання про прийняття скарги до розгляду закон пов’язує з дотриманням встановленої ним певної форми і змісту. Хоча в ч. 7 ст. 29 закону сформульовані вимоги лише щодо змісту скарги до виборчої комісії, немає сумніву, що такі самі вимоги стосуються скарг, які подаються до суду, оскільки в головному правила розгляду скарг у виборчій комісії і в суді рівнозначні. Скарга, оформлена без дотримання цих вимог, повертається заявникові.

— Напевне, у реальному житті траплятимуться випадки, коли скаргу щодо тих самих порушень буде подано і у відповідну виборчу комісію, і до суду. Яка на неї чекає доля в такому разі?

— Така обставина не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги до провадження суду, незалежно від стану і наслідків розгляду тотожної скарги виборчою комісією. Відповідно до ч. 12 ст. 29 закону виборча комісія має зупинити розгляд справи до набрання рішенням суду законної сили. Тобто за цих обставин суд приймає і розглядає скаргу. При цьому на суд покладається обов’язок повідомити виборчу комісію, до якої подано скаргу, та виборчу комісію вищого рівня про надходження до нього скарги чи про набрання законної сили рішенням суду.

Скарга, що надійшла до суду, має бути розглянута протягом п’яти днів з дня її надходження, але не пізніше дня, що передує дню виборів, а подана в день виборів чи в наступний після нього день — негайно.

— Невдовзі почнеться реєстрація кандидатів у депутати. Скажіть, будь ласка, чи може бути підставою для відмови у реєстрації кримінальна справа, порушена щодо кандидата?

— Закон визначає вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації кандидата у депутати. Статтею 47 встановлено, що виборча комісія (відповідно Центральна чи окружна) відмовляє у реєстрації кандидата у депутати у разі:

1) порушення встановленого законом порядку висування кандидата у депутати;

2) відсутності або неналежного оформлення документів;

3) припинення громадянства України кандидата у депутати;

4) вибуття особи, висунутої кандидатом у депутати, за межі України для постійного проживання;

5) визнання особи, висунутої кандидатом у депутати, недієздатною чи набранням щодо неї законної сили обвинувальним вироком за вчинення умисного злочину;

6) виявлення суттєвої недостовірності відомостей про кандидата, поданих відповідно до закону.

Наявність чи відсутність цих обставин враховується судом як при оскарженні рішення виборчої комісії про відмову у реєстрації кандидата у депутати, так і при оскарженні дій щодо проведення такої реєстрації. Інші обставини, у тому числі порушення щодо кандидата кримінальної справи, по якій немає обвинувального вироку, що набрав законної сили, не можуть бути підставою для відмови у реєстрації його як кандидата у депутати.

— Хто саме вирішує питання суттєвості недостовірності відомостей про кандидата?

— Це питання вирішує виборча комісія. Проте суд при розгляді скарги, відповідно до ст.62 ЦПК, може обговорити питання щодо обгрунтованості такої оцінки.

Статтею 49 закону вичерпно врегульовано питання щодо скасування рішення виборчої комісії про реєстрацію кандидата у депутати, визначено випадки, в яких його проводить Центральна виборча комісія, а в яких — окружна виборча комісія.

— При застосуванні попереднього законодавства про вибори вважалося, що, встановлюючи обгрунтованість скарги, суд має право лише визнати незаконними оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність (наприклад, визнати незаконною відмову в реєстрації кандидата), після чого комісія повинна повторно розглянути це питання. На практиці це призводило до того, що комісія при повторному розгляді питання, ігноруючи рішення суду, знову приймала аналогічне попередньому рішення, і право суб’єкта оскарження залишалось незахищеним. Як буде тепер?

— Такий підхід, на мій погляд, неправильний. За загальним правилом, способи судового захисту порушених прав і свобод законом не обмежені. Суд, з урахуванням заявленої вимоги та особливостей справи, вибирає той спосіб, який забезпечує повне поновлення порушеного права, в т.ч. і шляхом прийняття рішення по суті справи. Суд, на мій погляд, як за старим, так і за новим законодавством про вибори повинен мати право, наприклад, визнавши незаконною відмову виборчої комісії в реєстрації кандидата, зобов’язати її провести реєстрацію. Інакше права зацікавлених осіб залишаються незахищеними і правосуддя не виконає завдання, покладеного на нього.

Звичайно, суд не повинен підміняти виборчі комісії у вирішенні їхніх питань, якщо при цьому не порушуються права громадян (у підрахунку голосів виборців, визначенні результатів виборів, офіційному оприлюдненні результатів виборів тощо). З проблемою повноважень суду щодо розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій безпосередньо пов’язана проблема виконання рішень судів, якими ці рішення, дії чи бездіяльність визнані незаконними і комісії зобов’язані задовольнити вимоги заявників. Комісії ж у таких випадках повторно обговорюють і голосують те саме питання. Такий підхід до рішень судів може призвести до того, що вони залишаться невиконаними, оскільки комісія — колегіальний орган, при голосуванні кожен її член (а він персонально рішенням суду ні до чого не зобов’язувався і не може зобов’язуватись) залишається вільним і може проголосувати проти того ж рішення, яке зобов’язана прийняти комісія. Виборча комісія зобов’язана без усяких умов та обговорень виконати рішення суду, що повинно зводитись лише до оформлення відповідних документів, наприклад, про реєстрацію заявника кандидатом. Таке оформлення може бути проведене головою виборчої комісії. У разі невиконання рішення до голови можуть бути застосовані відповідні заходи примусового характеру. Тоді як застосування таких заходів до колегіального органу практично неможливе.

Тому, на мій погляд, з метою посилення гарантій судового захисту на випадок порушення прав громадян та інших суб’єктів виборчого процесу рішеннями, діями чи бездіяльністю організацій або колегіальних органів у ст. 207 ЦПК необхідно внести таке доповнення: «Рішення, що зобов’язує організацію або колегіальний орган виконати певну дію (прийняти рішення), і не пов’язане передачею майна або грошових сум, виконується їх керівниками у встановлений судом строк. У разі невиконання зазначеного рішення без поважних причин, керівник організації або колегіального органу несе відповідальність, передбачену законодавством». Це дозволить у випадку задоволення судом скарги на рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії покласти обов’язок з виконання рішення на голову комісії.

Водночас запропоновані зміни до ЦПК вимагають перегляду положень, викладених у частинах 13 та 14 ст. 29 Закону «Про вибори народних депутатів України», оскільки ними, як і нормами попереднього законодавства про вибори, остаточне вирішення питань щодо законності рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій віднесено до відання відповідних виборчих комісій, а не суду. На мій погляд, такі зміни цілком узгоджуються з конституційними положеннями щодо повноважень судів у вирішенні цивільних справ.

Надзвичайно актуальним залишається й питання щодо необхідності внесення змін до глави 30-В ЦПК, якою повинні бути врегульовані питання розгляду справ при застосуванні нового закону про вибори.

Нарешті, законодавець, з огляду на положення розділу ХII закону («Заключні положення»), повинен встановити кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність за порушення законодавства України про вибори депутатів, як це передбачено ст. 85 закону та розділом ХIII закону («Прикінцеві та перехідні положення»).

З урахуванням швидкоплинності виборчого процесу, рішення з зазначеної категорії виборчих справ є остаточними і оскарженню не підлягають. Копія рішення після його проголошення негайно видається чи надсилається заявникові, відповідній виборчій комісії, членам виборчої комісії, відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємству, установі, організації, об’єднанню громадян, посадовій або службовій особі, рішення дії чи бездіяльність яких оскаржується.