ОДИН ВІДСОТОК ДЛЯ БАТЬКІВЩИНИ

Нестикування статистичних даних правоохоронних органів та судів уже давно нікого не дивують. Традиційно міліція розкриває набагато більше злочинів, ніж суди виносять обвинувальних вироків. Причому, відповідно до судової статистики, результати роботи правоохоронних органів видаються інколи на порядок скромнішими. Питання це неодноразово обговорювалося на найвищому рівні, проте, зрозуміло, нічого не змінилося, і досі всі вважають, як кому зручніше. Та насправді навіть результати узагальнень судової практики можна сміливо ділити на два. Адже, як розповіла під час свого перебування міністром юстиції Сюзанна Станік, в Україні виконується 50% судових рішень.

Узагалі ж на практиці виходить, що реально вершить долю людини або підприємства часто і не суддя, а судовий виконавець. Причому підходить до виконання своїх посадових обов’язків украй погано. Про це, зокрема, йшлося на розширеному засіданні колегії Міністерства юстиції минулого тижня. Перший віце-прем’єр України Олег Дубина констатував дуже низький рівень кваліфікації цієї категорії працівників.

Виявляється, з якоїсь невідомої причини знижується показник роботи державних виконавців зі стягування боргів на користь громадян і структур усіх форм власності. «Навіть відзначаючи об’єктивні причини, не можна зрозуміти, — губиться в здогадах перший віце-прем’єр, — чому торік державні виконавці Дніпропетровської області стягнули лише 5% від суми, яка підлягає стягненню, а державні виконавці Києва — близько 7%». Стосовно показників роботи зі стягування на користь держави також похвалитися нічим. За словами О.Дубини, оперативні дані засвідчують: державні виконавці Києва за п’ять місяців нинішнього року вилучили на користь держави менше 1% сум, що підлягають стягненню, а ще п’яти областей — менше 10%.

З’ясувалося, існує низка порушених адміністративних і кримінальних справ по державних виконавцях. Хоч би якою великою була ця «низка», очевидно, такі правопорушення та злочини мають досить високу латентність. Бо обидві сторони, як правило, кровно зацікавлені в полюбовному вирішенні питання.

На справедливу, загалом, думку міністра юстиції Олександра Лавриновича, працівники служби державних виконавців піддаються досить великій спокусі зловживання службовими обов’язками. У зв’язку з чим він пропонує створити спеціальну контрольну структуру, яка «відстежуватиме роботу державних виконавців». Напевно, краще створити відразу дві такі структури, бо ті, хто контролюватиме держвиконаців, — також люди, у них також виникне спокуса, і за ними також незле було б наглядати. Хоча на всіх, хто відчуває сильну спокусу зловжити службовим становищем і не в силі протистояти їй, ніяких контролюючих структур не напасешся.

Утім, держава власними руками організувала все так, що судові виконавці приречені або помирати від голоду, або перебувати на «самоокупності». Хто піде працювати судовим виконавцем на зарплату від 90 до 170 гривень? Лише той, кому більше йти нікуди, або той, хто щиро дивується, що «тут іще й зарплату платять». Ну, можливо, хтось тягне лямку, рахуючи дні до пенсії. Крім того, раніше було значно менше судових рішень, які потребують примусового виконання, а сьогодні завантаження держвиконавця вп’ятеро перевищує рекомендоване (щомісяця понад 200 проваджень на одного). Тому розмови про недостойний кадровий склад і неналежну кваліфікацію, щонайменше, смішні. У держави й не на такі важливі речі гроші знаходяться, причому — багато.

Водночас багато співвітчизників не з чуток знають, що вітчизняний чиновник середньої руки заради 90 гривень зі стільця зайвий раз не підведеться. А від тих, кому Батьківщина щедро поклала таку суму як місячний оклад, чиновники вищого рангу чомусь чекають «своєчасного, точного й неупередженого виконання рішень», ще й «передбачених законом», що, як відомо, буває дуже непросто.

Тож дивуватися нічого. Людям, котрі ухвалюють рішення від імені нашої держави, ніколи не була потрібна незалежна й неупереджена судова влада. Ще менше їм потрібен незалежний і неупереджений, а отже — добре оплачуваний і наділений серйозними повноваженнями судовий виконавець. Бо, зрештою, він підбиває риску під кожним рішенням суду, яке вимагає примусового виконання. Злидар, перевантажений роботою, беручи хабарі по-великому й по-малому, він набагато краще розуміє, «як потрібно» виконувати конкретне рішення суду, й набагато поступливіший.