Наша міліція береже... не нас

Ситуація, коли потерпілий від злочину не може домогтися правди через те, що співробітники міліції зайняті важливішими справами, добре знайома занадто багатьом жителям України. Часто міліціонери відкритим текстом просять жертву вуличного пограбування, кишенькової, а іноді й квартирної крадіжки не писати заяви, оскільки в них немає ні часу, ні технічних можливостей для розслідування. А якщо скривджений все-таки хоче домогтися покарання злочинців... що ж, нехай чекає закінчення строку давності. Але трапляються випадки, коли особливо активний потерпілий зненацька перетворюється... на підозрюваного, а то й обвинувачуваного у власній справі! У випадку з братами Юрієм і Віталієм Гринюками, котрі влітку нинішнього року стали жертвами нападу у Святошинському районі столиці, до цього поки що не дійшло. Однак на можливість такого розвитку подій у міліції їм давно й недвозначно натякають.

Іронія долі в тому, що один із братів є позаштатним співробітником міліції. Били їх... вилами. Юрій і Віталій одержали різноманітні тілесні ушкодження: колоті рани, переломи кісток носа та кистей рук, струс мозку, забиті місця, внутрішні крововиливи, що почали даватися взнаки через кілька місяців після травми. Стався напад 2 липня, коли вони йшли по вулиці Якуба Коласа з двома цуценятами рідкісної породи (обидва вони — професійні кінологи). З іномарки, що зупинилася поруч із ними, вискочили двоє чоловіків і жінка. Один із них вихопив із салону вила і почав ними бити по обличчю. Жінка при цьому поливала братів із газового балончика. Відбувалося все вдень, при численних свідках, котрі, як водиться, поспішали пройти повз, роблячи вигляд, що нічого не відбувається. І лише те, що співробітник міліції у цивільному, який повертався з чергування, викликав наряд і повідомив про це нападникам, змусило їх сісти в машину й поїхати.

Звісно, напад на братів мав своє підгрунтя. Жінку й одного з нападників, її співмешканця, вони добре знали, і перебували з ними, висловлюючись мовою Кримінального кодексу, у неприязних стосунках. Справа давня — хтось колись із кимось дружив, позичав гроші, розійшовся, гроші не повернув, оскільки вважав себе скривдженим... За кілька годин до цього брати, проходячи повз них, зробили жінці і її приятелю зауваження, що припаркований біля її будинку автомобіль заважає проходу та проїзду. Спалахнула сварка. Брати пригрозили міліцією, їхні опоненти — розправою. Брати все-таки зайшли до дільничного, але не застали його. А коли поверталися додому з песиками, які проходили дресирування, — сталися усі вищевикладені події.

Наряд патрульно-постової служби ГУ МВС у місті Києві, який приїхав за викликом, поставився до розповіді двох закривавлених молодих людей «філософськи». І це незважаючи на те, що вони відразу назвали прізвища та місце проживання осіб, які завдали їм тілесних ушкоджень. Слідчо-оперативна група на місце події викликана не була, речові докази вилучено не було. Дві бригади «швидкої допомоги» відвезли братів у 12-у міську клінічну лікарню. Три тижні по тому їх виписали, проте наслідки травм даються взнаки й досі — продовжуються набряки й оніміння кінцівок, головний біль і утрудненість дихання.

Інформацію про тілесні ушкодження було передано з лікарні до Святошинського райвідділу, і дев’ять днів по тому до братів у лікарню прийшов дільничний інспектор Я.Сушкевич. Він досить різко пояснив, що свідків бійки немає, результатів огляду місця події немає, у свідченнях потерпілих багато нестиковок. А головне — що виклику в чергову частину не надходило, наряд на місце події не виїздив, таких машин і працівників міліції, які були в тому наряді, у Святошинському РУ немає. Зате там є заява тієї самої жінки та її співмешканця про завдані їм братами побої, а їхніми собаками — укуси (чому вони в такому випадку поїхали з місця події, не чекаючи на міліцію, незрозуміло). Мовляв, невідомо, як іще повернеться ця справа, якщо потерпілі наполягатимуть на своєму трактуванні ситуації.

Лише втручання друзів і родичів, багато з яких є співробітниками міліції, сприяло тому, що через десять днів після подій усе-таки було порушено кримінальну справу №08-04872 за статтею 296 КК України — хуліганство. А ще тиждень по тому міліція нарешті знайшла ті самі вила, балончик і закривавлену та проколоту футболку Юрія. Знайшовся запис про виклик наряду міліції на місце події.

Відтоді минуло чотири місяці. Нікого з нападників, особи та місця проживання яких добре відомі, не затримали. Їм навіть не пред’явлено обвинувачення. Юрій і Віталій продовжують час від часу зустрічатися з ними на вулиці. Ті їх бити вже не намагаються — лише єхидно посміхаються в обличчя.