Нащадки лікарів проти лікарського товариства

Нечасто так трапляється, щоб по завершенні суду комусь хотілося поаплодувати головній дійовій особі - судді. У справі, де в центрі майнового конфлікту опинився будинок Ук­раїнського лікарського товариства у Львові, саме так і сталось. Але, як з’ясу­валося, тішитися було рано. Про­гравши справу у Личаків­ському районному суді у м. Львові, позивачі подали позовну заяву до Апеляційного суду Львівської області.

Двоповерхова споруда на вулиці Кармалюка, 3, є пам’ят­кою історії та архітектури м. Льво­ва. Збудована на початку
XIX ст. у стилі арт-деко, вона пов’я­зана з особою засновника Українського лікарського товариства, чиє 100-ліття було урочисто відзначено у 2010 році на міжнародному рівні. Буди­нок має досить складну історію, оскільки за час існування змінив безліч господарів. Із 90-х років минулого століття його орендує Українське лікарське товариство, тут розміщується музей одного з його фундаторів - Мар’яна Панчи­шина та Музей медицини Галичини.

Проте ще напередодні святкування ювілею знайшлися люди, котрі пред’явили суду документи на право володіння будинком, видані органами влади м. Львова у 1948 році.

Як заявила в позовній заяві від 6 листопада 2009 р. до Личаківського районного суду м. Львова дочка одного з колишніх мешканців будинку на вул. Кар­ма­люка, 3, Галина Г., її незаконно позбавили права на цей будинок. «У Личаківської районної адміністрації м. Львова не було правових підстав припиняти моє право власності, оформляти таке право за громадою Львова, так само як і не було правових підстав у Тери­торіаль­ної громади м. Львова набувати майно, що є моєю власністю».

- Виникла правова колізія, - каже голова юридичної комісії Всеукраїнського лікарського товариства Олег Іванців. - Документ на право власності будинком на вулиці Карма­люка, 3, мав усі ознаки чинності, проте обставини, за яких його було видано подружжю, професору Львівського медичного університету Тимофію і Валентині Г., не витримують жодної критики. Адже від часу, коли 9 жовтня 1943 році помер власник цього будинку М.Панчишин, і аж по листопад 1944 року у ньому ще залишалася мешкати його дружина. Після приходу радянської влади будинок перебував на балансі львівської громади. У 1947 році у будинок, який було розділено на окремі квартири, поселяється професор Львів­ського медичного університету Тимофій Г. разом із дружиною. Того ж року він почав шукати можливість викупити будинок.

І така можливість знайшлася. Було відшукано сестру М.Пан­чишина, яка на той час мешкала у Львові на вул. Личаківській, 54, Михайлину Пан­чишин. 15 листопада 1948 року вона отримує сві­доцтво про право спадщини на будинок на вул. Кармалюка, 3, а вже 17 листопада того ж року було оформлено договір купівлі-продажу на спільне володіння цим будинком на прізвище Тимофія та Валентини Г., де подружжя мешкало до 1967 року. Після цього воно виїжджає до Києва й отримує там квартиру.

Але повернімося до нашої справи. Згідно з чинним на той час Цивільним кодексом УРСР, перевагу на успадкування прав власності на будинок мали саме дружина М.Панчишина та його діти. І лише у разі їхньої відмови від прав власності його могла успадкувати сестра М.Панчишина. Але згоди у дружини та дітей М.Панчишина ніхто не запитував.

Отож від імені Львівської міської ради до Личаківського районного суду в м. Львові було подано зустрічну позовну заяву з вимогою визнати незаконними свідоцтво на право власності будинком на вулиці Кармалюка, 3, за сестрою М.Пан­чишина та наступну операцію купівлі-продажу будинку професором Тимофієм Г.

Ще однією підставою на користь нинішніх орендарів будинку на вул. Кармалюка, 3 стало те, що діти М.Панчишина та його внуки, які проживають у США, продовжують вважати його своєю власністю. Ще 1990 року в листі на ім’я міського голови м. Львова В.Шпіцера син М.Панчишина - Мар’ян Мар’яно­вич Панчишин просить передати будинок свого батька на вулиці Карма­люка, 3, УЛТ у м. Львові. Саме тут нині функціонують Меморіальний музей М.Панчишина та Музей медицини Галичини.

Проте найголовнішим аргументом є остання воля доктора Мар’яна Панчишина. 25 жовтня 1937 року він пише (стиль і правопис збережено. - DТ. UA): «Генеральним спадкоємцем цілого мойого майна є моя жінка Ольга Панчишин і мої діти Маріан і Юрій Панчишини. З того мойого майна має право жінка вирівняти довг затягнений мною у тітки і матері і Стефка. Инших довгів не маю. Инших зобовязань не маю».

Як вважає доцент кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львів­ського Націо­нального університету Володимир Мартин, порушення, котрих було допущено при оформленні спадкових прав у 1948 році, суто юридично лягли в основу прийняття нинішнього рішення на користь Львівської міської ради та Ук­раїнського лікарського товариства. Згідно з Цивільним кодексом УРСР, яким керувалися на час видачі свідоцтва на право власності будинком на вул. Кармалюка, 3, у 1948 році, воно могло бути видане іншим членам родини, якщо прямі спадкоємці його не прийняли або відмовилися від нього. Як свідчить син М.Панчишина Мар’ян та інші свідки, у часи німецької окупації члени родини не відмовлялися від свого права на будинок. Але надалі його було грубо зігноровано.