«МИ СЕРЙОЗНО ГОТУВАЛИСЯ ДО ЦІЄЇ АКЦІЇ»

«Подивилися юридично… Деякі сигнали в нас були, але ми їх опрацьовували і вийшли на те, що маємо сьогодні. Ми затримали його (кіровоградського мера Олександра Нікуліна. — Авт.) по гарячих слідах, як у нас кажуть, при одержанні хабара», — заявив начальник УВС України в Кіровоградській області генерал-лейтенант міліції Микола Білокінь в інтерв’ю місцевим журналістам, показаному в понеділок увечері. Але сенсаційна новина докотилася до Кіровограда — із Києва, з центральних телеканалів — за добу перед тим. Це ще раз підкреслило рівень підготовки.

Затримали мера в рідному місті в неділю у районі Ново-Миколаївського пляжу. Саме тут О.Нікуліну і передав 5 тисяч доларів США один із підприємців. Так, за офіційною версією, київський підприємець був змушений добиватися виділення землі під відкриття автозаправки і торгового комплексу в Кіровограді.

Стосовно О.Нікуліна обласна прокуратура порушила кримінальну справу за статтею 168 ч. 3 КК України — за одержання хабара в особливо великому розмірі. Стаття передбачає покарання від 10 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна і забороною обіймати певні відповідальні посади терміном на 5 років. Того самого дня затримано і директора фірми «Горн» Івана Мосейка, підозрюваного у кількаразовому підсобництві при передачі хабара О.Нікуліну. Його дії підпадають під статтю 169 ч. 2 КК України, що у випадку доведення вини передбачає покарання від 7 до 10 років позбавлення волі.

26 лютого в ході прес-конференції ці факти коментували начальник Кіровоградського УВС генерал-лейтенант міліції Микола Білокінь і прокурор області Валерій Цвігун. Вони також повідомили, що правоохоронні органи мають інформацію про три випадки передачі хабара за посередництва І.Мосейка з аналогічного приводу — виділення землі під будівництво АЗС. У попередніх епізодах фігурують суми в 5, 2 і 3 тисячі доларів, передані через І.Мосейка, а 25 лютого 5 тисяч доларів передано безпосередньо О.Нікуліну. Тож загальна сума хабарів становить 15 тисяч доларів.

Оперативна зйомка, покладена в основу місцевих випусків новин, зафіксувала приголомшливі факти з місця події. Їх слід або беззастережно сприймати, або не вірити очам своїм. До машини О.Нікуліна (у кадрі) підходить начальник обласного управління по боротьбі з економічною злочинністю Володимир Підіпригора. Він пропонує міському голові видати предмет злочину, тобто отриманий напередодні хабар. Нікулін неймовірно здивований і розгублений. Вміст кишень кіровоградського мера миттєво викладається на капот автомобіля. В.Підіпригора (на камеру!) зосереджує увагу телеглядачів, а також свідків і понятих на одній рукавичці, з якої витягуються гроші.

На вимогу пояснити їх походження Олександр Васильович (у кадрі — крупний план!) вимовляє геть неадекватну, але єдино потрібну фразу: «Я ще раз кажу — це гроші, які я знайшов». І після цих слів, як-то кажуть, — усім спасибі й усі вільні. Окрім, зрозуміло, Нікуліна. І залишаються ще, напевно, назавжди в пам’яті народній кадри педантичного перерахунку 50 банкнот номінальною вартістю 100 доларів кожна. Ці шокуючі дві-три хвилини оперативної зйомки, неодноразово відтворені в інформаційних випусках у реальному часі, — явна знахідка творчої спілки телевізійників і правоохоронців! Ці факти щодо своєї завершеності і переконливості можуть змагатися хіба що з контрольним пострілом у потилицю.

Не заперечуючи непорушних істин про порок, який мусить бути покараний, і закон, який, природно, має тріумфувати, хотілося б звернути увагу на деякі супровідні обставини. Як наголошував на прес-конференції 26 лютого начальник УВС області Микола Білокінь, «в інтересах таємниці слідства ім’я особи, котра давала хабар, не розголошується. Ця людина зараз перебуває під охороною. Сьогодні ми говоримо про те, що стосовно неї відбувалося вимагання хабара протягом чотирьох місяців. Тобто вона ходила, порушувала питання, під різними приводами їй відмовляли. Відповідно до норм Кримінального кодексу, особа, стосовно якої було вимагання хабара, і вона добровільно заявила про це в органи, звільняється від карної відповідальності»… Кореспондент «ДТ» мав честь бачити цей інформаційний випуск. Насторожувала невідповідність коментаря логіці розвитку подій. Відомо, що хабар — одномоментний злочин: один дає — другий бере. Як це могло тривати «протягом чотирьох місяців» і тим більше — вимагати «тривалої підготовки»? Ці нещасні чотири місяці разом із підготовкою чомусь викликають масу сумнівів. Передумови, на які вказувала посадова особа, швидше годилися б для якоїсь оперативної комбінації, ніж для злочину такого роду.

До того ж, ситуацію доповнює загадкова позиція хабародавця — як мінімум, непрозора і небездоганна. Це відомий у Кіровограді київський підприємець В., якому міський поголос приписує кримінальне минуле й одночасно тісну співпрацю з правоохоронними органами тепер. Поголос, звісно, може помилятися, але факт хабара все одно потребує наявності щонайменше двох діючих осіб — того, хто дає хабара, й хабарника. Коли ми говоримо лише про Нікуліна, а також, за словами М.Білоконя, про особу, ім’я якої в інтересах таємниці слідства не розголошується, то хочеться зрозуміти: а що ж є таємницею? Чи не є однією з «таємниць» необхідність вивести людину із ймовірної оперативної комбінації, котра з «виробничої необхідності» взяла участь у створенні умов для дачі хабара. Звісно, така людина суду не потрібна, бо вона вже в усьому зізналася, покаялася і перебуває під охороною. І знову залишається запитання: а чи існують у цій історії повноцінні учасники суду і слідства, чи тільки підозрюваний і — учасник оперативної комбінації?

Швидше за все, пригода з кіровоградським мером свідчить про те, що вдалося зіграти на людській слабкості. Але, схоже, було запущено відповідний механізм. Мабуть, він працював тривалий час і до нього залучили чимало сил та засобів. «Ми серйозно готувалися до цієї акції...» — у цій фразі могли б міститися відповіді на багато запитань. У тому числі — як можна серйозно готуватися до дачі хабара. Одну з відповідей можна знайти, згадуючи методи роботи часів царської охранки. Тоді було заведено готуватися до дачі хабара, наприклад, шляхом створення умов для провокації. Це загальновідомі історичні факти.

Велике враження в Кіровограді на кореспондента «ДТ» справив репортаж із місця події в програмі державної телекомпанії «День за днем» того самого понеділка о 19.30. Місцева тележурналістка, розповідаючи, як «застукали на гарячому» Олександра Нікуліна, на всі боки сипала термінологією внутрішнього вжитку, яка, здавалося б, у таких випадках (дуже схожих на розробку оперативної комбінації), як правило, не виноситься за поріг приміщень спецслужб. Я дозволю собі процитувати початок авторського тексту репортажу: «На перший погляд, все було до банального просто: оперативне документування, відслідковування, чітке прорахування кожної позиції, взаємодія правоохоронців кількох областей... А потім, як кажуть, стоп, машина!»... Я попросила фахівців прокоментувати деякі терміни і дізналася, приміром, що оперативне документування — це приховане стеження з використанням спецзасобів на шляхах руху об’єкта; відстеження передбачає встановлення зовнішнього стеження, використання агентури й великої кількості інформаторів; чітке прорахування кожної позиції свідчить про наявність плану операції, проведення аналітичної роботи, отримання вивідної інформації; а взаємодія правоохоронців кількох областей полягає у використанні оперативних можливостей цих сил, що зазвичай робиться в особливо важливих випадках за вказівкою згори, тощо. То про що все ж таки був цей провінційний телерепортаж, тим не менш дуже спеціальний? Наскільки відповідає ця інформація дійсності?