МАЛЕНЬКА СПРАВА СУДДІ ВАСИЛЕНКА

Суддя Апеляційного суду Києва Юрій Василенко виніс постанову про порушення кримінальної справи стосовно Президента України Леоніда Кучми. Про це суддя повідомив журналістам.

У постанові вказано: «Порушити кримінальну справу проти громадянина України Кучми Л.Д. за ознаками злочинів, передбачених ст. 112 («зазіхання на життя державного чи громадського діяча», ст. 161 («порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності чи ставлення до релігії»), ст. 163 («порушення таємниці листування, телефонних переговорів»), ст. 170 («перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій»), ст. 171 («перешкоджання законній професійній діяльності журналістів»), ст. 191 («привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»), ст. 333 («незаконне вивезення за межі України сировини, матеріалів, устаткування для створення зброї, а також військової та спеціальної техніки»), ст. 346 («погроза або насилля стосовно державного чи громадського діяча»), ст. 364 («зловживання владою або службовим становищем»), ст. 365 («перевищення влади або службових повноважень»), ст. 368 («одержання хабара») Кримінального кодексу України».

За словами Ю.Василенка, він виніс цю постанову на підставі звернення народних депутатів, документів тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування убивства журналіста Георгія Гонгадзе, а також на підставі свідчень, записаних на плівках колишнього майора Миколи Мельниченка.

Зокрема суддя вважає за необхідне розслідувати факти розтрати і привласнення 12 млн. німецьких марок Національного валютного фонду 1993 року, коли Л.Кучма ще обіймав посаду прем’єр-міністра.

За фактами тимчасової слідчої комісії ВР, після призначення Павла Лазаренка прем’єр-міністром банку European Federal Credit Bank (Антигуа) було переказано 3 790 815 доларів компанії Omega, що є співзасновником «Київстар GSM» і якою керують брат дружини Президента Ю.Туманов і дочка Президента Олена - у цьому факті суддя вбачає ознаки одержання хабара.

Ю.Василенко також включив у постанову нібито зафіксований на плівках М.Мельниченка доказ участі Президента України у факті продажі зброї країнам, проти яких діяли міжнародні санкції. Крім того, суддя вбачає у діяльності Президента ознаки порушення права громадян на життя, передбаченого статтею 27 Конституції України.

У постанову також внесено факти переслідування журналістів і політичних діячів та факти непідписання Президентом двох законів про Кабінет міністрів України (на які ВР подолала вето Президента) і закону про тимчасові слідчі комісії (що його Президент не підписує протягом двох років). Своєю постановою суддя Апеляційного суду зобов’язав Леоніда Кучму в п’ятиденний термін підписати ці закони.

Гучна кримінальна справа, порушена суддею Василенком щодо Президента України, набула неабиякого резонансу. Як і планувалося. Проте сам факт викликає суперечливі почуття.

Відомі вітчизняні юристи різних політичних орієнтацій, щільно зімкнувши лави, грудьми закривають Президента. Усі вони проти, всі кажуть: такого не може бути, порушення кримінальної справи цілком незаконне, але, що характерно, наводять абсолютно різні аргументи. Це робить кругову оборону трохи схожою на істерику. І, крім того, наштовхує на роздуми: якщо серед видатних юридичних умів, компетентність яких просто поза сумнівами, такий різнобій під час захисту, очевидно, найдорожчого, то, можливо, з огляду на недосконалість нашого законодавства, і суддя Василенко не настільки вже не має рації, як усім їм здається. І тоді річ зовсім не в правовому нігілізмі, йому «інкримінованому», а в різночитаннях одних і тих самих норм нашого різношерстого законодавства? Тим більше що, приміром, деякі колишні високопосадові працівники прокуратури набагато стриманіші у своїх оцінках того, що відбулося.

Інше досить важливе питання. Чому все-таки суддя Василенко порушив цю кримінальну справу? З одного боку, у нашій державі робити такі речі людина при тверезому розумі може, мабуть, лише з однією метою - залишити межі Батьківщини і переїхати в більш пристосовані для життя місця, отримавши статус політичного біженця. Але водночас суддя Ю.Василенко й до того здійснив чимало вчинків і сказав чимало слів, яких цілком вистачило б, аби з повним правом претендувати на це звання. Навіть без урахування фахової діяльності й досить активної громадянської позиції його дружини. Лихі язики, звісно, не забарилися навести інші, не менш приземлені причини того, що відбулося. Але всі ці припущення - не більше як версії людей, котрі звикли думати, що український суддя просто не може діяти, базуючись виключно на законі та своєму, а не чийомусь внутрішньому переконанні. Тому наріжним запитанням залишається: чи мав право суддя порушити кримінальну справу щодо Президента? Пропонуємо читачам аргументи героя минулого тижня.

- Юрію Олександровичу, давайте передусім розглянемо таке запитання: чи мали ви все-таки право порушувати кримінальну справу щодо Президента? Відомі в країні юристи стверджують протилежне, приміром, глава президентської адміністрації В.Медведчук, міністр юстиції О.Лавринович...- Почнемо з того, що мене дуже здивувала позиція пана В.Медведчука, який охарактеризував це рішення як правовий нігілізм. Я розумію, як адвокат він звик захищати, але як юрист він має розуміти, що ніякого правового нігілізму тут і близько немає. Міністр юстиції сказав дуже дивні для юриста речі, які нічого спільного з юриспруденцією не мають. Також дуже здивувала мене позиція народного депутата М.Онищука. Цікаво, що всі вони висловилися проти цього рішення, при цьому точки зору в них - зовсім різні.- Чому все-таки ви прийняли таке рішення?

- Гадаю, у жодній державі світу бути такого не може, щоб президента протягом тривалого часу підозрювали у скоєнні тяжких злочинів. У нашій країні я чую про це вже понад три роки. Зрештою, цьому слід покласти край: або - або... Або народні депутати повідомляють явно неправдиві дані й повинні нести кримінальну відповідальність, або Президент справді причетний до скоєння протиправних дій і тоді він підлягає процедурі імпічменту та притягнення до кримінальної відповідальності.- Ви назвали саме таку послідовність: імпічмент і притягнення до кримінальної відповідальності.

- Давайте звернемося до Конституції. Так, абсолютно правильно посилаються добродії Лавринович і Євдокимов на те, що дві категорії є недоторканними. До речі, не дві, а три, бо судді також мають імунітет. Але всі чомусь забувають про існування стадій кримінального процесу. Отож порушення кримінальної справи - це не притягнення до кримінальної відповідальності. До речі, це підтвердив і Конституційний суд у дуже важливому, на мою думку, рішенні щодо звернення органів внутрішніх справ, зазначивши, що моментом притягнення до кримінальної відповідальності є пред’явлення обвинувачення.

Є категорії осіб, стосовно яких існує спеціальний процес порушення кримінальної справи. Це передусім судді, щодо яких кримінальну справу може порушити генеральний прокурор. Стосовно Президента і народних депутатів порядок порушення кримінальної справи не встановлено. Це справді прогалина в законодавстві.- Тому й постає запитання, чи у вашій компетенції заповнювати цю прогалину?

- Я й не заповнював. Є закон, стаття 97 КПК, відповідно до якої, прокурор, слідчий, орган дізнання та суддя зобов’язані прийняти будь-яку заяву громадян про вчинений злочин або злочин, що готується, і зобов’язані порушити кримінальну справу чи відмовити в її порушенні й направити матеріали у відповідні органи. Тому помиляються добродії Онищук і Лавринович, стверджуючи, що порушити кримінальну справу стосовно Президента може лише Верховний суд.- Онищук посилався на статтю 4 (обов’язок порушити кримінальну справу й розкрити злочин).

- У цій статті йдеться про загальні положення. А конкретно порядок порушення кримінальної справи встановлено статтею 97 КПК.

Отже, я не посягаю на недоторканність Президента. Я не звинуватив його у скоєнні якихось злочинів, не обрав стосовно нього запобіжний захід, не ухвалив постанову про затримання, тому його імунітет не порушено.

Гадаю, якщо всі мої опоненти продовжують тупо наполягати на 27-й статті (притягнення до кримінальної відповідальності не інакше, як за скаргою потерпілого), отже, вони не прочитали статтю 97, вони не знають рішення Конституційного суду. Уже й не знаю, чим вони там займаються. І ще - вони всі не звикли до того, що суддя може мати власну думку.- Як сталося, що розглядати цю заяву довелося саме вам?

- Взагалі-то цю заяву було направлено майже всім суддям нашого суду. Якщо до судді звертаються з заявою персонально, то лише він може її розглядати - не голова, не хтось інший. Голова суду не має права розподіляти заяви, які надійшли на ім’я конкретного судді, серед його колег. Наша канцелярія була зобов’язана рознести адресатам ці заяви. Принаймні, за словами народних депутатів, їм обіцяли зробити це протягом півгодини. Але ні за півгодини, ні через добу такого рішення виконуючий обов’язки голови суду Леонід Глос не ухвалив, жоден суддя цієї заяви не одержав. І це - порушення закону.- Чи правдива інформація, що інший суддя вашого суду прийняв діаметрально протилежне рішення з цієї справи?

- Ні, неправдива. Річ у тому, що Леонід Федорович Глос, зловживаючи своїм службовим становищем, передав усі заяви судді Балацькій. На її адресу, до речі, також було направлено таку заяву. Отож вона мусила розглянути лише її. А вона прийняла всі, здається, 33 заяви. Не знаю, що вона винесла - визначення чи постанову. Вона посилалася на статтю 27 КПК, яка не стосується вирішення цього питання. Оскільки в цьому разі, відмовляючи в порушенні справи чи направляючи її відповідним органам, можна посилатися на статтю 97 КПК, про яку я вже казав. Мені не зрозуміло, чому суддя Апеляційного суду ухвалила таке рішення. Мені також невідомо, куди вона направила матеріали - чи в прокуратуру міста, чи в Генпрокуратуру. Коли я вдруге звернувся до канцелярії, мені відповіли: на моє ім’я заява не надходила. Коли мені зателефонували заявники, я сказав їм про це. І вони принесли мені заяву, підписану тими самими народними депутатами. Я прийняв її і розглянув за добу.- Ви так швидко вивчили матеріали?

- Доби цілком достатньо для такої маленької справи. Тим більше що там були загальновідомі факти, приміром, що Президент не підписує ухвалений ВР закон про Кабмін або про тимчасові слідчі комісії.- До речі, ви впевнені, що маєте право зобов’язати Президента підписати ці закони?

- Давайте знову звернемося до статті 97 КПК. Те, про що йдеться, на мою думку, - продовження злочинів. Я кваліфікую це як причетність Президента до протиправних дій. Отож у статті 97 КПК йдеться про те, що суддя, порушивши кримінальну справу, вживає заходів до усунення протиправних дій. Усунути згадані протиправні дії можна було лише одним шляхом - зобов’язати його підписати ці закони, що я й зробив.- І що буде далі?

-Далі прокуратура зобов’язана прийняти цю постанову і провести слідчі дії, встановити, чи є докази, перевірити дані, на які посилаються депутати, і ухвалити рішення, чи пред’являти йому обвинувачення. Якщо рішення буде позитивним, настає нова стадія - йдеться вже про конституційну відповідальність Президента. Отже, прокуратура зобов’язана винести рішення про призупинення справи і звернутися до Верховної Ради. Тимчасова слідча комісія (якщо є відповідний закон) і прокурор встановлюють наявність або відсутність у діях Президента ознак злочину. Потім, якщо ці ознаки встановлено, ВР може ухвалити рішення про усунення Президента з посади. Це рішення й матеріали слідства перевіряє Верховний суд України. Він дає свій висновок щодо того, чи правильне ухвалене рішення, чи достатньо доказів з розслідуваних епізодів. Потім матеріали справи перевіряє Конституційний суд України й також дає свій висновок. Лише після цієї процедури Президент стає звичайним громадянином, органи слідства пред’являють йому обвинувачення й обирають запобіжний захід.

Тому добродії Лавринович і Євдокимов чи то не дочитали закони, чи то неуважно вивчали їх. Навіть слідчий органів внутрішніх справ може порушити кримінальну справу і проти депутата, і проти Президента. Хоча законодавець справді не передбачив процедури порушення кримінальної справи стосовно Президента, до речі, як і стосовно самих народних депутатів.

Тому я прийняв рішення відповідно до Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу, Закону «Про статус суддів», і я не порушив закону. У мене було достатньо підстав для порушення кримінальної справи. До речі, М.Потебенько - людина обережна - не сказав, що я порушив закон, він лише підкреслив: така велика кількість статей потребувала тривалої перевірки. Але навіщо проводити тривалу перевірку, якщо є ціла низка вже загальновідомих фактів, про які я казав вище, потрібно нарешті з’ясувати слідчим шляхом, чи мають під собою підстави всі ці звинувачення.

Отже, принцип порушення кримінальної справи встановлено. Якщо внесуть зміни до закону, відповідно до яких, кримінальну справу щодо Президента може порушити, приміром, лише генеральний прокурор, - тоді інша річ. А нині чинного законодавства я не порушив.- Ви розуміли, що це рішення змінить ваше життя?

- Так, звісно, вже змінило - на гірше. Мені відомо з достовірних джерел, що за мною встановлено зовнішнє спостереження. Але я й раніше ухвалював непрості рішення, приміром про порушення кримінальної справи щодо заступника генерального прокурора, високих посадовців органів Комітету державної безпеки.- У зв’язку з цим запитання. Особисто я вважаю, ви багато зробили для того, щоб судова система стала відкритішою, ви дозволяли собі приймати самостійні рішення, які суперечили волі владоможців. Чи не прикро вам насамкінець увійти в історію саме у зв’язку з діями опозиції, у лавах якої є особистості дуже одіозні? Вам як юристові, судді це не гидко?

- Звісно. Проте я дивлюся на цей аспект виключно з правової точки зору. Є заява, і мене не цікавить, хто саме звернувся до мене, якщо він навів дані, достатні для порушення кримінальної справи.- Ви не вважаєте, що опозиціонери покладали надію виключно на вас, хоча й видали заяву чималим накладом?

- Ні, я так не вважаю. За моїми даними, є цілий ряд суддів і старших слідчих, готових ухвалити таке ж саме рішення. Зі зрозумілих причин я не хочу називати їхніх імен.- Ці судді та слідчі, так би мовити, концентруються виключно в Києві?

- Так, звісно.- Цю справу називають безпрецедентною, але ж насправді це не зовсім так...

- Так, я розмовляв із багатьма колегами, і вони нагадували мені про те, що я вже розглядав справу за скаргою пана Макара, який був тоді народним депутатом. Він звернувся в Генпрокуратуру з метою порушення кримінальної справи стосовно Л.Кучми. Зараз я пам’ятаю лише один із пунктів звинувачення - незаконне перебування іноземних військ на території України. Генпрокуратура направила документи в міську прокуратуру, міська передала цю справу якомусь співробітнику-початківцю, який, не провівши жодної слідчої дії, відмовив у порушенні кримінальної справи через відсутність складу злочину. Макар оскаржив це рішення, і його чомусь направили мені. Я тоді скасував постанову слідчого й виніс окрему ухвалу щодо того, що не можна доручати слідчі дії стосовно Президента слідчому такого рівня, й направив справу знову в Генпрокуратуру. Вони оскаржили мою постанову у Верховному суді, а Верховний суд її скасував. Справу було припинено. Самого Макара, як мені відомо з його слів, потім було притягнуто до кримінальної відповідальності за наклеп і засуджено одним із районних судів.- Умовно?

- Так, але через судимість він тривалий час не займався адвокатською діяльністю.- Тепер давайте розберемося, так би мовити, з вашим правовим становищем. У вас є ще чотири роки до 65-річчя, й ви могли б здійснювати правосуддя. Проте ви подали заяву про відставку. Чому?

- Громадська організація «Гельсінки-90» запросила мене головувати на громадському суді присяжних. Мені сказали, що всі судді, до яких організатори заходу зверталися досі, відмовили, навіть судді у відставці. Як відомо, Печерський районний суд Києва звільнив Фельдмана з-під охорони, й це рішення підлягало негайному виконанню. Проте пан Кудрявцев, заступник генерального прокурора України, направив керівникові департаменту виконання покарань розпорядження, зобов’язавши його не виконувати судового рішення, порушивши Конституцію, Закон.

Я взяв участь у розгляді справи Фельдмана, але присяжні, а не я, виносили рішення. Запитання було таке: «Чи порушив права людини, Конституцію пан Кудрявцев?» Потім Кудрявцев звернувся до кваліфікаційної комісію з поданням про притягнення мене до відповідальності за порушення статусу, створення незаконного судового формування. Комісія оголосила мені догану. Але я лише взяв участь у його роботі, як я беру участь у мітингах, оскільки це моє право як громадянина. І це не суперечить присязі. А до жодної політичної партії я не належу. Я оскаржив це рішення у Вищій раді юстиції. Дев’ять чоловік було, так би мовити, за мене, сім - проти мене. Але для скасування рішення потрібно було 11 голосів. Прочитавши рішення, я був шокований тим, у чому мене звинуватили. У тому, що я займаюся політичною діяльністю (визнавши тим самим, що справа Фельдмана - політична), що я викрикував у судовому засіданні «Ганьба», хоча я був єдиним у залі, хто підвівся під час появи суду. Рішення ухвалили за абсолютно неперевіреними фактами. Крім того, під рішенням стояли підписи Тація й Варфоломєєвої, які взагалі не брали участі в засіданні. А це вже фальсифікація рішення. На знак протесту я подав заяву про відставку.

За 32 роки до цього я не мав жодного стягнення. За всі роки в мене не було скасовано жодного обвинувального вироку й лише три виправдувальних. А протягом останніх двох років мене тричі притягали до відповідальності, і, я вважаю, причина цього - виключно моя позиція й мої стосунки з головою суду паном Зубцем.- Тобто ваша заява про відставку аж ніяк не пов’язана з кримінальною справою щодо Президента?

- Ні.- Вам загрожували після ухвалення цього рішення?

- Ні. Але мені передали джерела, яким варто довіряти, що стосовно мене готується порушення кримінальної справи.- Ви передбачали, що порушена вами справа викличе такий резонанс?

- Ні.- Але, поклавши руку на серце, тим більше ви самі з прокурорських і чудово розумієте, що ходу справі не дадуть - обгрунтована вона чи ні...

- Я вважаю, якщо зараз відмовлять, то це рішення може бути оскаржене й настане час, коли так чи інакше до цього прийдуть, на що я й розраховую.- Ви ще не жалкуєте з приводу свого рішення?

- У жодному разі.- А ваша сім’я вас підтримує?

- Так.P. S. Як повідомили «ДТ» у прес-службі Генеральної прокуратури, матеріали справи передано і в Генеральну прокуратуру та в прокуратуру Києва. Законне рішення буде ухвалене в термін, встановлений законодавством України.