КАТУВАННЯ В УКРАЇНІ БУЛИ, Є І, ОЧЕВИДНО, БУДУТЬ

Минулого вівторка уповноважений ВР у правах людини Ніна Карпачова доповіла парламенту про виконану роботу. З усього видно, що підготовка до цієї події велася заздалегідь і дуже старанно. Про що свідчив, зокрема, яскравий стенд, який відбивав перші кроки уповноваженого.

Приблизно третину своєї півгодинної промови Н.Карпачова присвятила історії питання й цитуванню відповідного закону. Достатньо просвітивши орган, котрий її уповноважив, щодо того, на що він її, власне, уповноважив, Н.Карпачова перейшла безпосередньо до доповіді про стан дотримання й захисту прав і свобод людини в Україні. Власне, за відпущені їй 30 хвилин вона могла лише загалом анонсувати зміст своєї доповіді, вже розданої депутатам, і неодноразово названий нею не інакше, як «акт вищого реагування».

Даний акт являє собою солідну книгу обсягом близько 400 сторінок. Вона вже встигла стати бібліографічною рідкістю. На запитання про те, як можна ознайомитися з цим історичним документом, помічники омбудсмена відповісти вагалися, мляво зауваживши, що, мовляв, грошей на видання дали мало, вистачило лише для парламенту й членів уряду. Втім, прості смертні і так добре інформовані щодо своїх прав, щодня переконуючись у цьому на особистому досвіді.

Під час виступу з парламентської трибуни Н.Карпачова говорила про себе переважно в третій особі. Прозвучала ця конструкція не один десяток разів. Так що в людини, котра не знає в обличчя першого українського омбудсмена, цілком могло скластися враження, що Н.Карпачова виступає від імені і за дорученням цього самого уповноваженого. Можливо, такий хід був покликаний підкреслити, що посада в даному випадку набагато важливіша за конкретну персоналію. А може, навпаки, переконати, наскільки ця сама персоналія невіддільна від посади. Хоча очевидно, що ця посада, може, як жодна інша, з самого початку мала бути досить персоніфікованою. Особистість уповноваженого, особливо першого, має визначальне значення для формування ставлення до нової для нас інституції. Тому в даному випадку скоріше хотілося б чути ім’я, котре говорить саме за себе, а не посаду, хоч як би гордо звучала її назва.

За словами Ніни Карпачової, не існує прав людини, які не порушувалися б в Україні систематично й масово. З 14 квітня 1998 року до Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини звернулися понад 100 тисяч осіб. 56% звернень стосуються порушень громадянських прав, 20% — економічних, 16% — соціальних, 5% — особистих конституційних прав громадян. Крім цього, до уповноваженого за увесь час функціонування інституту омбудсмена надійшло 260 звернень народних депутатів.

Торік існувала тенденція до зростання кількості звернень по реалізації громадянами політичних прав і свобод. Зокрема, із приводу свободи слова, світогляду й віросповідання, вільних виборів, створення об’єднань громадян і профспілкових організацій.

За зверненнями до уповноваженого було відкрито близько 2,5 тисячі проваджень. 1999 року кожне п’яте з них завершилося позитивно, і права заявників було відновлено. Найбільша кількість проваджень стосуються порушень прав людини органами Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції й їхніх органів на місцях, а також судами загальної юрисдикції (насамперед йдеться про тяганину із судовим розглядом).

Однією з найболючіших проблем судового захисту прав людини є хронічне невиконання судових рішень. За словами Н.Карпачової, це зводить нанівець весь сенс судочинства. До речі, як змушена була констатувати недавно міністр юстиції Сюзанна Станик, судові рішення дійсно виконуються сьогодні в Україні лише на 50%. Скарги на невиконання судових рішень становлять значну кількість серед звернень до уповноваженого й у Європейський суд по правах людини. Відповідальність за невиконання судових рішень несуть, за словами Н.Карпачової, насамперед Мін’юст, районні і міські управління юстиції та відділення державної виконавчої служби.

Особливу увагу в доповіді виділено питанню застосування в Україні катувань, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує людську гідність поводженню чи покаранню. Аналіз звернень до уповноваженого свідчить, що найбільша кількість порушень прав людини, пов’язаних із застосуванням катувань, відбувається під час затримки громадян правоохоронними органами і ведення слідства. За словами Н.Карпачової, це відбувається щодня. За її даними, у 1998—1999 роках було порушено 194 кримінальні справи в зв’язку з перевищенням службових повноважень і застосуванням насильства, приниженням людської гідності, за якими було притягнуто до кримінальної відповідальності 285 співро- бітників міліції. Лише за поточний рік уповноваженим відкрито провадження приблизно по 200 справах, які стосуються винятково застосування катувань в Україні. Відкрито провадження з приводу катувань, що спричинили за собою смерть у містах Антрацит, Красний Луч, Суходольськ Луганської області й у Сумській області.

Однак про те, яке реальне покарання загрожує тим, вочевидь, украй нечисленним співробітникам міліції, чиє свавілля все ж привело їх на лаву підсудних, вражає не менше, аніж факти знущань над людьми, котрі потрапили в руки правоохоронців. Двоє працівників міліції, вибиваючи свідчення- зізнання, побили підозрюваного, зламали йому ребра і, одягнувши наручники, декілька разів топили в річці. До речі, як виявилося згодом, людина не мала відношення до крадіжки, котра стала причиною «допиту з пристрастю». Працівників міліції було притягнуто до кримінальної відповідальності. Відповідальність ця полягала в позбавленні волі терміном на три роки... умовно. Тож нескладно зробити висновок про те, що катування в нас будуть застосовуватися й надалі.

Повсюдно порушується положення статті 44 КПК України, що передбачає допуск захисника до участі в справі з моменту пред’явлення обвинувачення, у випадку затримки особи, підозрюваної в скоєнні злочину. Однією з причин застосування катувань є, на думку Н.Карпачової, недопущення адвоката на ранній стадії слідства. Іншою причиною цього кричущого явища, відзначила омбудсмен, є те, що окремі правоохоронці для досягнення позитивних показників у своїй роботі намагаються розкрити злочини із застосуванням недозволених методів ведення слідства.

Н.Карпачова також звернула увагу депутатів на проблему суїциду в Україні. За її словами, омбудсмен уперше провів моніторинг цієї проблеми за останні 10 років. За її словами, із 1990 по 1999 роки в Україні вчинено понад 133 тис. самогубств, і особливе занепокоєння викликає почастішання випадків суїциду серед дітей.

Дуже актуальною проблемою для України омбудсмен назвала попередження торгівлі людьми, наголошуючи, що це є одним із головних пріоритетів у діяльності уповноваженого. За її словами, за підтримки міжнародних організацій при омбудсмені створено координаційну раду із запобігання торгівлі людьми, у рамках якої готується спеціальна доповідь з цього питання, котре незабаром представлять у Верховну Раду.

Н.Карпачова справедливо вважає, що забезпечення прав громадян України за кордоном повинно враховуватися під час підписання міжнародних договорів. Проте українська сторона, за її словами, не ставиться до цієї проблеми з розумінням, бо в такому випадку слід було б надати відповідні права іноземним громадянам, котрі перебувають у нас.

За словами уповноваженого, щодня в 5—6 судах України розглядаються позови посадових осіб до ЗМІ про захист честі й гідності. 1999 року було (подано) понад 2258 таких судових позовів.

За роки незалежності України в морських портах різних країн світу затримано й арештовано понад 150 суден з українськими екіпажами. Серед основних причин арештів Н.Карпачова назвала невиплату Чорноморським морським пароплавством й іншими державними та приватними судноплавними компаніями боргів іноземним фірмам, боргів за обслуговування суден в іноземних портах, а також арешт суден за надуманими обвинуваченнями з їх наступним продажем за безцінь. За словами Н.Карпачової, разом з МЗС України вдалося повернути в Україну 50 її громадян-заручників.

За словами Н.Карпачової, 1998 року, коли уряд і парламент були зобов’язані створити відповідні умови для роботи уповноваженого, цього так і не зробили. Майже вісім місяців уповноважений і її апарат виконували свої функції безоплатно. Фінансування почалося наприкінці року, причому робота цієї інституції було профінансовано на 32%. Це стосовно грошей. Коли говорити про повноваження омбудсмена, то чинне в Україні законодавство надає всі можливості для плідної роботи. Звісно, якщо йдеться про цивілізовану державу. Адже за кордоном висновки омбудсмена переважно мають характер рекомендацій. Омбудсмен не має функцій ні прокурора, ні судді. Проте рівень правосвідомості й поваги до цієї інституції такі, що думка омбудсмена в конкретному питанні є вагомим аргументом. Причому для будь-якої державної інстанції. У нас ставлення влади до цієї інституції істотно інакше. Реальний контроль над дотриманням прав людини вкрай мало цікавить державу, яка допускає порушення всіх мислимих прав своїх громадян.