Генпрокуратура може розслідувати справу Пукача. Вважає Верховний суд України

Як пам’ятають читачі «ДТ», представники Генеральної прокуратури невтішно побивалися з приводу того, що для розслідування кримінальної справи, порушеної у зв’язку зі знищенням колишнім начальником Департаменту зовнішнього спостереження МВС України Олексієм Пукачем документів, котрі стосувалися стеження за журналістом Г.Гонгадзе, немає процесуальних можливостей. Відмова Верховного суду України розглянути касацію Генпрокуратури стосовно закриття кримінальної справи, порушеної щодо Пукача, «фактично позбавила Генпрокуратуру процесуальних можливостей надалі розслідувати цю справу». Про це заявив керівник прес-служби ГПУ Сергій Руденко, наголосивши, що прийняття такого рішення Верховним судом «неправомірне і продиктоване якимись іншими міркуваннями, а не законом». Він також зазначив: «Ми готові до будь-яких варіантів подальшого відновлення кримінальної справи стосовно О.Пукача, однак усе залежить від бажання Верховного суду України».

Скориставшись нагодою, С.Руденко від імені відомства, яке він репрезентує, також дозволив собі узагальнення щодо жалюгідного стану української судової системи, «серйозно ураженої негативними процесами», та сумне пророцтво: «Якщо судова система надалі не позбудеться таких негативних явищ, говорити про об’єктивність правосуддя буде неможливо». Звісно, дуже багато громадян, котрі на власному досвіді зіштовхнулися з українським правосуддям у дії, повністю поділяють стурбованість «речника» Генпрокуратури станом судової системи. Однак такі узагальнення видаються, м’яко кажучи, недоречними в устах представника настільки серйозного відомства, який дозволив собі зневажливу оцінку всієї судової влади, фактично аргументуючи це одним-єдиним прикладом. Так, розслідування справи Пукача досить симптоматичне. Але насамперед - як приклад чистоти намірів самої Генеральної прокуратури, яка багаторазово і гучно декларує своє прагнення розслідувати цю кримінальну справу, в чому їй нібито завадив Верховний суд.

Юристи в Генпрокуратурі цілком правильно прорахували, що за гучними заявами про загрози існуванню правосуддя у державі непростий та мутнуватий юридичний бік питання відійде на другий план. Так і сталося. Тому спробуймо заповнити цю прогалину.

У листі до генерального прокурора Г.Васильєва за підписом першого заступника голови Верховного суду Петра Пилипчука зазначається, що «суддів України надзвичайно турбує той факт, що С.В.Руденко від імені Генеральної прокуратури намагається чинити непроцесуальний тиск на суди з метою прийняття тих судових рішень, які, на його думку, були б правильними. Крім того, правові позиції, на яких безапеляційно наполягає С.В.Руденко, обгрунтовуючи свої висновки про те, що Верховний суд перешкоджає розгляду цієї справи, помилкові».

27 лютого 2004 року суддя Печерського районного суду м. Києва скасував постанову начальника відділу управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України про порушення кримінальної справи щодо О.Пукача. Як пам’ятають читачі «ДТ», йому інкримінувалася ч.3 статті 364 Кримінального кодексу України - зловживання владою або службовим становищем, здійснене працівником правоохоронного органу (від п’яти до 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю терміном до трьох років і конфіскація майна). Цією ж постановою матеріали, які були підставою для порушення кримінальної справи, направлено в Генеральну прокуратуру для додаткової перевірки. Апеляційний суд м. Києва залишив цю постанову судді без змін, а апеляцію прокурора щодо скасування постанови судді - без задоволення.

Постанова судді від 27 лютого 2004 року набрала чинності, а отже, підлягала виконанню. Тобто Генеральна прокуратура була зобов’язана провести додаткову перевірку і за її результатами або прийняти рішення про порушення кримінальної справи, або відмовити в цьому. Як стверджує представник Верховного суду, Генпрокуратура не прийняла жодного рішення. А через три місяці старший прокурор відділу нагляду Генпрокуратури звертається до Верховного суду з касаційним поданням про скасування зазначених судових рішень.

Водночас Верховний суд приймає до провадження касаційні скарги та подання не на всі судові рішення, які оскаржують постанови органів дізнання або досудового слідства про порушення кримінальних справ, а лише на ті, які виключають можливість подальшого провадження у справі. Тобто про скасування постанови про порушення кримінальної справи у зв’язку з її закриттям.

Питання, що стосуються порядку та термінів оскарження постанов про порушення кримінальних справ, рішень судів щодо цих постанов, не врегульовані чинним законодавством. Тож, приймаючи рішення стосовно справ цієї категорії, Верховний суд керується, зокрема, рішенням Конституційного суду від 2 січня 2003 року, загальними принципами кримінального процесу.

Відмова у прийнятті до касаційного розгляду скарг та подань на вищезазначені судові рішення не порушує прав учасників процесу, оскільки можливість перевірки цих рішень у судовому порядку не втрачається.

У Верховному суді вважають, що, за наявності підстав, Генеральна прокуратура могла і має право повторно порушити кримінальну справу щодо О.Пукача. А тому твердження С.Руденка, буцімто Генпрокуратура не має можливості завершити розслідування цієї справи у зв’язку з тим, що Верховний суд відмовив у розгляді її в касаційному порядку, вважають безпідставним, а також таким, що вводить громадськість в оману.

ДО РЕЧІ:

З листа головам апеляційних судів голови Верховного суду України Василя Маляренка:

«Останнім часом у засобах масової інформації було оприлюднено низку матеріалів, у тому числі й від імені Генеральної прокуратури України, в яких дається украй негативна оцінка станові правосуддя в державі, відзначається, що судова гілка влади - безпрецедентно корпоратизована і корумпована, робляться висновки про значне поширення судового свавілля, безвідповідального, а іноді злочинного ставлення суддів до службових обов’язків і присяги, зневажання суддями вимог закону та ухвалення ними неправосудних рішень.

Така оцінка переважно є спотворенням існуючого стану справ, безпідставним узагальненням і некоректним використанням фактів порушення окремими суддями законодавства або присяги судді.

Водночас не можна не визнати, що ця оцінка стану правосуддя грунтується на реальних недоліках у роботі судів. Судді допускають неуважність і поверховість при вивченні справ, суттєві помилки при застосуванні законодавства. Є випадки, коли судді скоюють злочини або дії, несумісні з їхнім високим званням.

З метою підвищення авторитету судової гілки влади прошу:

1. Вжити негайних заходів, спрямованих на вивчення стану правосуддя, вияснення й викорінення причин незадовільної роботи судів та суддів.

2. Забезпечити повну і всебічну перевірку скарг громадян на поведінку суддів, порушення ними правових або етичних норм. Кожне порушення закону чи присяги суддею має викликати відповідне реагування, у тому числі притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

3. У справах про притягнення до кримінальної відповідальності суддів за скоєння злочинів, пов’язаних із їхнім посадовим становищем, мати на увазі, що будь-яке порушення законодавства при розгляді таких справ або необгрунтоване пом’якшення становища таких підсудних може бути сприйняте в суспільстві як прояв корпоратизації суддівського корпусу».