Чорні гроші з «білого пластику»

Недавно прийнятий, із наближенням до виборів, законопроект №10656 щодо розвитку безготівкових розрахунків - це перша з 2004 року масштабна зміна платіжного законодавства України, вважають експерти міжбанківських асоціацій. Проте нововведення, які стали компромісом між банками та Нацбанком України, не передбачають ефективної юридичної протидії спустошенню банківських рахунків.

З кожної тисячі трансакцій щонайменше дві є проблемними, - зазначає Центр дослідження комп’ю­терної злочинності. І хоча збитки становлять незначний відсоток від загального обсягу банківських операцій, суми - чималі. Постійне збільшення таких фінансових махінацій свідчить про існування підпільної кримінальної індустрії, яка займається виготовленням та незаконним використанням пластикових карток.

Термін «білий пластик», підроблена банківська картка, побутує в кулуарах злочинних угруповань та серед правоохоронців. Технологія виготовлення такої картки передбачає нанесення на пластик реквізитів реальних платіжних карток, інформацію про які було отримано незаконним шляхом. Візуально від справжньої платіжної картки білий пластик відрізняється відсутністю класичних символів розпізнавання банку-емітенту та відповідної платіжної системи. Професійні підробки використовуються в торгівельних мережах для розрахунку за товари і послуги, а менш досконалі - при знятті готівки у банкоматах.

За даними досліджень міжнародної аудиторської компанії Price­water­houseCoopers, у 2011 році кіберзлочинність стала одним із п’яти найпоширеніших економічних злочинів в Україні; кожен третій респондент (37%) вважає, що ризик кіберзлочинності зріс за останні 12 місяців; понад 25% організацій не мають відповідної політики та механізмів реагування на кіберзлочини; 46% опитаних не проходили навчання з кібербезпеки протягом останніх 12 місяців.

Потенційний кіберзлочинець має можливість за три-п’ять хвилин зняти готівки на суму до 200 тисяч гривень. За даними Нацбанку, кількість шахрайських операцій із використанням платіжних карток, емітованих українськими банками, у 2009 році зросла, порівняно з минулим, у 6,5 разу, сягнувши 39,3 тисячі випадків. У 2010 році через підроблені картки зазнали значних збитків 44 банки, члени платіжних систем. Практично всі операції (99,7% їх загальної кількості), що спричинили збитки банкам, було здійснено з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем Visa та MasterCard, - як свідчать загальні показники розвитку ринку платіжних карток в Україні, за матеріалами НБУ.

Рівень суспільної небезпеки злочинів у сфері обігу платіжних карток, зі слів Губської Діани, керівника робочої групи з уніфікації кримінальної відповідальності за карткові злочини Української міжбанківської Асоціації членів платіжних систем «ЄМА», полягає у проблемі кваліфікації використання білого пластику в Україні.

«Злочини, які скоюються з платіжними картками, часто називають «шахрайствами з платіжними картками», при цьому слово «шахрайство» зазвичай помилково, з точки зору юридичної логіки, використовують як синонім слова «злочин». Насправді ж, за своєю правовою природою, ці терміни різні й, відповідно, мають власну класифікацію». Залежно від того, як відбуваються правопорушення у сфері платіжних карток (тобто за критерієм об’єктивної сторони), їх поділяють на три групи:

1. Види злочинів, які пов’язані з незаконним збиранням інформації про платіжні картки. До цієї групи належать злочини, кримінальна відповідальність за які передбачена такими статтями ККУ: Стаття 361-1 «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут» (скіммінг, використання шкідливих програмних засобів, у т.ч. в банкоматах, зокрема комп’ютерних вірусів, програм, призначених для нейтралізації паролів, програм-шпигунів); Стаття 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства» (службові злочини уповноважених осіб банківських установ та інших осіб, що мають доступ до такої інформації при вступі ними у злочинну змову зі зловмисниками); Стаття 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю» (так званий фішинг - інтернет-шахрайство, спрямоване на отримання конфіденційних даних шляхом проведення масових розсилок, наприклад від імені банків. У листах часто є посилання на сайт, який зовні важко відрізнити від справжнього, або на сайт із редиректом, на якому пропонується ввести свої персональні дані, які відкривають шахраям доступ до банківських рахунків).

2. Види діянь, пов’язаних із підробленням платіжних карток: стаття 200 «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення». Під незаконними діями в цій статті розуміють підробку документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а так само їх придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чи збут. Варто звернути увагу на те, що 17.01.2012 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності». Відтепер за вчинення злочинів, передбачених статтями 200 і 231 КК України, встановлено єдиний вид покарання - штраф. Раніше альтернативою штрафу виступало обмеження або позбавлення волі, а при кваліфікованому складі (ч. 2 ст. 200 ККУ) - позбавлення волі на строк від двох до п’яти років. Цікаво, що в усіх країнах - членах ЄС наявність покарання за цей вид злочину у вигляді позбавлення волі мінімум на рік є імперативною нормою права - згідно з вимогами «Рамкового рішення Ради ЄС (2001/413/ПВД) по боротьбі з шахрайством та підробкою безготівкових платіжних засобів» від 28.06.2001, на практиці ж терміни позбавлення волі сягають восьми років (ст.ст. 386, 387 Кримінального за­ко­ну Іспанії) ті навіть 25 років (ст. 310 Кримінального закону Поль­щі). Порівнявши нинішні міри покарання за ці злочини в Україні та в сусідніх європейських державах, можна зробити висновок, що територія України стає привабливішою для іноземців і осіб без громадянства для скоєння кіберзлочинів.

3. Види протиправних діянь із використанням платіжних карток (їх реквізитів). До таких діянь належить використання викраденої, втраченої картки, використання підробленої картки, а також використання незаконно отриманих реквізитів справжньої картки. Усі ці діяння є корисливими злочинами майнового характеру з матеріальним складом і кваліфікуються, залежно від обставин справи, за двома статтями ККУ - ч. 3
ст. 190 та ст. 185.

- Стаття 185 «Крадіжка» - кваліфікується при використанні викраденої, втраченої, такої, що тимчасово вибула з володіння законного держателя, картки, а також при фізичному впливі на банкомат, у т.ч. траппінг - поширена шахрайська схема з застосуванням пристрою «ліванська петля».

- Стаття 190 (ч. 3) - «Шахрай­ство, здійснене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки». Тра­диційно під дію статті підпадає: 1) Придбання товарів та послуг у торговельно-сервісних підприємствах (ТСП) з використанням підроблених карток. 2) При­дбання товарів в інтернет-магазинах шляхом використання реквізитів платіжних карток законних держателів. 3) Переведення грошових коштів законного держателя в електронні (безготівкові) системи фінансових розрахунків та їх незаконне використання з їх подальшим переведенням у готівкову форму чи без такого. 4) Викрадення безготівкових грошових коштів з рахунків законних держателів шляхом неправомірного використання реквізитів їхніх карток у системах Інтернет, мобільного банкінгу.

Варто зазначити, що вітчизняна правозастосовча практика пішла шляхом кваліфікації за ч. 3 ст. 190 зняття готівки за підробленими картками і в банкоматній мережі України (а не лише в торговельній) - врозріз правозастосовчій практиці найближчих за сутністю правових систем країн-сусідів.

«Білий пластик» - діяння, охоплене єдиним кінцевим злочинним умислом, з юридичної точки зору, розпадається на два окремих склади злочину: 1) підробку платіжних карток та 2) умисне протиправне таємне заволодіння чужими готівковими коштами шляхом зняття їх у банкоматній мережі. Цьому ланцюжку передує стадія «незаконного збирання інформації». Злочинці можуть як зібрати її самостійно одним зі способів, наведених вище (скіммінг, фішинг, шкідливе програмне забезпечення), так і придбати на спеціалізованих кардерських сайтах у анонімних осіб за досить незначні кошти. Теоретично всі ці дії можуть вчинятися від початку й до кінця однією особою, проте, як правило, відбувається так званий «розподіл ролей» - одні виготовляють, інші отримують кошти за підробленими картками.

Як зазначалося раніше, небезпечність білого пластику та суміжних із ним злочинів посилює факт їх організованості й транскордонності. Кібер­злочинність не знає державних кордонів, що ускладнює проведення як оперативних, так і процесуальних заходів (міжнародний характер розслідування тощо). Її міжнародний характер породжує проблему кваліфікації злочинів, яка має бути вирішена шляхом уніфікації національних законодавств. На це спрямована дія Між­народ­ної конвенції про кіберзлочинність, укладена 23 листопада 2001 року в м. Будапешт, до якої недавно приєдналась і Україна. Аналогічні міжнародні договори існують і на регіональному рівні, в т.ч. на рівні СНД і ЄС.

Різниця підходів до застосування кримінального законодавства у цілому порушує конституційний принцип рівності всіх перед законом і судом (ст. 24 Конституції України). Проблема додатково посилюється фактом гуманізації ст. 200 КК України. Іноземний кардер, сплативши штраф на суму 51 000 грн., зможе спустошувати українські банкомати на сотні тисяч гривень.

Вирішення проблеми лежить у юридичній площині й передбачає перегляд правил кваліфікації використання «білого пластику» у банкоматній мережі на рівні вищої судової влади і кваліфікації його як «крадіжки» конкретних грошових коштів, за ст. 185 ККУ у сукупності зі ст. 200 ККУ - за фактичну підробку платіжних карток.