ЧЕТВЕРТА ВЛАДА ЧИ П’ЯТЕ КОЛЕСО?..

Судовий розгляд, про який так довго й багато писала преса України, завершено. Одержавши ще минулого року позов колишньої редакторки газети «Вісник Жовтневщини» Тетяни Фабрикової, суддя Корабельного суду м. Миколаєва Тетяна Покровська 1 серпня ц.р., нарешті, сказала вагоме слово. А оскільки винесення вердикту потребувало багато часу, то висновок напрошується сам собою: справа архіскладна, заплутана, обтяжена різноманітними протиріччями. Давайте кинемо коротким оком.

22 листопада 2002 року редактор газети «Вісник Жовтневщини» Тетяна Фабрикова одержала на руки трудову книжку з таким записом: «Звільнити з посади редактора у зв’язку з реорганізацією газети. 22.11.2002р. Головний редактор І.Кулик».

Так-так, Тетяну ще не звільнили, вона ще лежала в лікарні, а газетою вже керувала інша людина, заворгвідділом райдержадміністрації Ірина Кулик, яку назвали не просто редактором, а головним редактором. Та хіба це так важливо, як називається посада, тим паче, що йдеться про малу районну газету, де для переліку журналістів і однієї п’ятірні забагато? І на того, хто поставить таке запитання, зверхньо подивиться голова Жовтневої райдержадміністрації Олександр Стахорський: невігласе, мовляв, це ж свідчить про реорганізацію газети! Йому підтакне сама Ірина Кулик, яка навіть у суді не втомлювалася поправляти опонентів: «Я не редактор, я головний редактор». (Ми з колегами тільки знизували плечима на судовому засіданні: видно, не по нашому розуму ця зміна назви керівника редакції, бо сама Кулик, яка до «головного» і дня не робила в пресі, відверто зізнавалася, що вона матеріалів не пише, а написане іншими — не править). За Стахорським і Кулик — правофлангова з тріо, суддя Покровська, яка в рішенні зафіксує різницю функціональних обов’язків головного редактора «Вісника Жовтневщини» та просто редактора. Мало того, суддя у рішенні запише: «Изменены условия труда — увеличена зарплата, увеличены финансирование газеты и ее тираж. Все это свидетельствует о реорганизации газеты». Відтак — Фабрикову звільнено на законних підставах.

Завважмо: для того, аби зробити таке супервідкриття у тлумаченні слова «реорганізація», судді Покровській знадобилося майже дев’ять місяців!

Захищаючи свавілля голови райдержадміністрації, Покровська в рішенні ставить їй у вину і «не таку» освіту — інженерно-будівельну. Насправді ж Фабрикова, вже працюючи редактором, одержала в Києві і академічний диплом магістра державного управління.

Прийшовши три роки тому до районного керма, Стахорський майже одразу заявив Фабриковій, що вона його як редактор не влаштовує. Оскільки Фабрикова — кваліфікований керівник газети, позицію Стахорського можна пояснити хіба що майже генетичною ненавистю до преси взагалі: про його вибрики наш брат писав не раз, і не двічі, від Миколаєва — до столичних ЗМІ.

На подив Стахорського, тиха і скромна Фабрикова посміла не послухатися. І не тільки: помістила на першій полосі відкритий лист нардепа Олександра Кузьмука, в якому генерал армії однозначно став на захист редакційного колективу. Еге, аж Стахорський злякався генерала! Взяв і переселив редакцію з п’ятикімнатного приміщення в один-єдиний кабінет, де розмістилися всі 9 працівників, 6 шаф, 12 столів, видавничий комплекс і копіювальний апарат. Фабрикова щось там говорить про можливості четвертої влади? А ми ось — листа друкарні: «Газету до друку не приймати без погодження із засновниками — Жовтневою райдержадміністрацією і Жовтневою районною радою». Газетярі скаржаться? Так ми їх поставимо на місце! Зібралися втрьох: керівники адміністрації, райради і редакції. «Хто за те, щоб трудовий колектив «Вісника Жовтневщини» вивести з числа співзасновників?» «За» — двоє, «проти» — один. Рішення прийнято.

Непокірна, але не дуже міцна здоров’ям Фабрикова потрапляє в лікарню. Відразу ж туди — працівник прокуратури (о, недремне око!): дайте історію хвороби, скажіть, коли випишете. 8 листопада районні ескулапи, позичивши в Сірка очі, таки виписали геть хвору Тетяну. І того ж дня «швидка» одвезла її до обласної лікарні. А 22 листопада, ще будучи на лікарняному, вона одержала трудову книжку із записом про «реорганізацію». Так примхи переросли в жорстокість. Досвідчений редактор, мати двох дітей, які навчаються, уже майже рік — безробітна.

Конфлікт у Жовтневому районі стоїть осібно лише завдяки своїй формі, але аж ніяк не суті. Ігнорування властями глибинних принципів преси, її демократичності — явище, характерне для всієї Миколаївщини. Районна газета ніколи не те що критичного слова, а навіть крихти сумніву не надрукує щодо дій, вчинків голови райдержадміністрації чи райради. Обласна преса — аналогічна щодо обласних лідерів.

До речі, ситуація у тій же, скажімо, обласній газеті «Рідне Прибужжя» не дає підстав дивуватися з авторитаризму Стахорського. Журналісти «Рідного Прибужжя», заснованого облрадою 1991 року, десятки разів заводили мову про те, аби в газеті було два засновники: облрада і трудовий колектив редакції. З приходом на керівний пост Олексія Гаркуші їх таки стало два: облрада і... облдержадміністрація. А «четверта влада» знову зосталася п’ятим колесом до воза. Нині «РП», яке свого часу енергійно нарощувало тиражі за п’ятдесят тисяч, замовляє в друкарні ледве більше семи тисяч примірників. Практично немає в газеті критичних матеріалів про дії влади, немає проблем із розміщенням фотознімків губернатора, але немає й читача.