ЧЕКАЄМО НА ВІДПОВІДЬ…

На цьому тижні було оприлюднено депутатський запит Григорія Омельченка, голови Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, про надання інформації щодо результатів досудового слідства так званої «справи перевертнів».

Ось про що йдеться в запиті. Розслідування кримінальної справи № 62-2222, широко відомої як «справа перевертнів», що перебуває на контролі найвищих посадових осіб держави, набуло великого резонансу й викликає значний інтерес громадськості. Водночас, незважаючи на низку публікацій у ЗМІ, присвячених розслідуванню цієї кримінальної справи (статті «Таємниці слідства» і «Таємниці слідства-2», газета «Дзеркало тижня» від 8.11.2003 р. та від 7.02.2004 р., стаття «Снігурі» не відлетіли?», газета «Голос України» від 5.12.2003 р.), належної, передбаченої законом реакції на ці публікації не було. Крім того, МВС України не дало відповіді на запит, поданий редакцією газети «Дзеркало тижня» до нього у зв’язку з проведенням журналістського розслідування подій, які стали предметом зазначеної кримінальної справи.

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України також не отримала від правоохоронних органів повної відповіді на свої звернення, що стосувалися питань, порушених у пресі.

У газетних публікаціях, зокрема, порушувалися питання про фігурантів цієї справи - старших офіцерів міліції, які на момент скоєння цілої низки тяжких злочинів (викрадення людей з метою одержання викупу і наступні вбивства потерпілих) були діючими співробітниками органів внутрішніх справ. Серед них - колишній співробітник Управління з боротьби з організованою злочинністю, два співробітники секретної оперативної служби ГУКП МВС та слідчий з особливо важливих справ МВС.

Використовуючи своє посадове становище і зв’язки у правоохоронних органах, члени банди збирали інформацію про заможних осіб як потенційних об’єктів нападів. Крім того, члени банди - співробітники органів внутрішніх справ - інформували решту членів банди про дії співробітників міліції, спрямовані на розкриття скоєних бандою злочинів. Слід зазначити, що саме цей фактор зробив можливими тривале існування і протизаконну діяльність банди.

Наскільки відомо, у цій справі членам банди інкримінуються десятки тяжких злочинів, пов’язаних із викраденням людей, вимаганням викупів та наступним убивством потерпілих, що були скоєні на території Києва й Київської області протягом 1997-2002 років. Загалом обвинувальний висновок містить посилання на більш як десяток статей Кримінального кодексу України. У ЗМІ також висловлювалися версії щодо можливої причетності цієї банди до викрадення та вбивства журналіста Г.Гонгадзе.

У вищеназваних газетних публікаціях порушувалися питання про позицію МВС у розслідуванні цієї справи, висловлювалися аргументовані сумніви стосовно того, що слідство ведеться належним чином і встановлено всіх, хто брав участь у діяльності міліцейської банди.

Досудове слідство у справі завершено, але залишається ряд запитань, на які в ході слідства справді не було дано відповідей. Привертає до себе увагу і той факт, що 7-й відділ УБОЗ, співробітники якого розкрили цю безпрецедентну справу, того ж року був фактично розформований, а переважна більшість його співробітників - понижена на посадах або звільнена.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 89 Конституції України, ст.15 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат просить у передбачений законом термін надати повну і достовірну інформацію з цілого ряду питань. Зокрема, чи є у слідства однозначна відповідь на запитання про причетність членів «банди перевертнів» до вбивства журналіста Г.Гонгадзе? Чи встановлено місцезнаходження грошей, одержаних внаслідок злочинної діяльності банди? Чи підтверджено факти безпосереднього зв’язку членів банди, і передусім її керівництва, з українськими високопосадовцями? Чи встановлено справжню причину смерті обвинувачуваного в організації цієї банди І.Гончарова, який помер 1 серпня 2003 року, перебуваючи під арештом? Чому вже 2-3 серпня 2003 року (у вихідні дні) прокуратура дозволила кремацію, поховання трупа І.Гончарова, не давши можливості здійснити комісійну експертизу й ідентифікувати тіло, чим було створено привід для поширення чуток, буцімто І.Гончаров живий і в такий спосіб уникнув покарання? З якої причини особовий склад 7-го підрозділу УБОЗ, який розкрив цю справу, того ж року було оновлено майже на 90%? Чи був законним і обгрунтованим наказ тодішнього начальника ГУ МВС Києва П.Опанасенка про зняття з посад керівництва відділу і звільнення ряду співробітників, зважаючи на те, що ряд із них уже поновився на місці роботи за рішеннями суду? У зв’язку з чим Київським ГУВС не реєструвалися особливо тяжкі злочини - убивства, вимагання, захоплення заручників - одразу після їх виявлення? Наскільки відомо, їх було зареєстровано лише через рік.

Залишається сподіватися, що цього разу у чиновників правоохоронних структур буде бажання і час для того, щоб поінформувати громадськість про діяльність своїх відомств.