"Бюджетне сито", або Окремий випадок з неекономної практики державного управління

Неспокійну атмосферу нашого суспільства періодично стрясає гуркіт гнівних викриттів: десь піймають урядовця-злодія, десь відкриють запаси позолоченої сантехніки. Автор не помилиться, якщо стверджуватиме, що саме ці бутафорські спецефекти спонукали легковірну номенклатуру Сходу країни вдаритися в сепаратизм. Як не раз зазначалося біологами, через страх слабшає розум.

Умиротворити поборників регіонального колориту цілком міг би тверезий погляд на політичну ситуацію. Прописана новою владою сценарна канва дуже близька до поняття реваншу, що справедливо залишає за поплічниками президента-втікача право піти згодом таким же шляхом.

Однак такий стан справ навряд чи влаштує суспільство, яке спокутувало своє довге мовчання кров'ю. Нескінченне переливання не зовсім молодого вина в латані-перелатані міхи явно віджило своє. Політичний баланс у такий спосіб уже недосяжний. Інстинкти, що їх освіжила революція, достеменно виявляють обман, хоча й без належного розуміння, де відбувається та сама підробка та чому нова політична колода - краплена сильніше за колишню.

Автор наведе окремий випадок безпорадності як найбільш оскаженілої люстрації, так і підлих викривальних процесів. У цьому сенсі є привід піднестися духом усім любителям дармового бюджетного пирога, адже в них з'явиться приклад цілком законного марнотратства.

Йтиметься про саму організацію державного управління, коли чиновник із надутими щоками періодично змінюється чиновником з поглядом Прометея. Ці створіння часто сповнені різноманітними місіонерськими ідеями, які вони відбирають за смаком із варива законоуложень, декларацій та інших випадкових продуктів діяльності верховних органів влади. Будь-яка ідея в наших чиновників підлягає адмініструванню.

Нерозумні запитання про результати такого адміністрування перетворюються на ніщо посиланнями на специфіку цієї галузі управління, тобто на її складність для розуміння простим обивателем, пересічним членом суспільства. В остаточному підсумку під серпанком специфіки народжується армія самих для себе та по собі урядовців-адміністраторів, у яких і свій аршин є, і своя правда, а головне - невичерпний бюджетний ресурс.

На хирлявому тілі української держави є окремі велетенські органи, які нагадують чи то про масштаби колишньої величі, чи то про пікантну хворобу, яка перетворила державний організм на казкового виродка.

Одним із таких органів-велетнів є система виконання покарань, чи, як її тепер прийнято називати, Державна пенітенціарна служба.

Корупційно-адміністративний ресурс цієї системи має біблійні масштаби. Лише уявіть собі: засуджені їдять щодня, і щодня одного м'яса на особу потрібно 100 грамів (у СІЗО - 80). У середній колонії на 1000 чоловік щоденне споживання сягає центнера. Як тут утриматися? А є ще олія, цукор, борошно з його шаленими залишками після випічки. І це тільки продуктове забезпечення! А якщо зона туберкульозна, то золоті (чи які там нині в моді) коронки можна поставити й улюбленій тещі.

Над усім цим величезним господарством стоїть навіть не центральний апарат у Києві, де 80% співробітників животіють під напливом мрій і канцелярських проблем. Контроль над тіньовим та іншим оборотом засобів здійснюють 25 територіальних органів управління (без Криму - 24).

Порівняно з 1991 р. штат цих органів збільшився практично вдвічі при загальному зниженні кількості спецконтингенту (засуджених та ув'язнених) також удвічі - закони Паркінсона в дії!

Додамо для наочності, що якщо в 2010 р. соромливо вводилася одна посада територіального прес-аташе, то нині функціонують цілі прес-служби. І таких важливих служб нині не одна й не дві.

На відміну від міліцейських територіальних управлінь, співробітники яких, будемо чесні, за своїми посадовими обов'язками так чи інакше мають боротися зі злочинністю, співробітники тюремних управлінь не несуть жодного навантаження з погляду основної функції системи - виконання покарань. Тому, хто вважає інакше, слід протерти очі.

Функції органів управління пенітенціарної системи виходять із принципу самодостатності. Інтерес держави для них не менш далекий, ніж інтерес громадянина. Ці структури позбавлені будь-якої доцільності. Ми ніколи не допросимося від них показників рецидивної злочинності, не побачимо викладки для кримінологічних прогнозів, не отримаємо цільного уявлення про типи злочинного життя.

Управління виконання покарань створювали в 70–80-х роках минулого століття під колосальні виробничі програми виправних колоній, коли місячний випуск товару однієї установи міг становити 20 млн карбованців. Мабуть, нині важко знайти й цілу область, де всі установи, разом узяті, дають подібний товарний випуск хоча б за квартал.

Що ж виходить, штат управлінь неймовірно виріс, а реального навантаження немає: кількість спецконтингенту зменшилася, виробничі програми мізерні.

Ці факти було усвідомлено ще представниками золотобатонного режиму. Прописуючи в 2011 р. Положення про Державну пенітенціарну службу, передбачили створення міжрегіональних органів управління, тобто фактично введення одного органу на три територіальні одиниці, з подальшим скороченням числа штатних одиниць, які не мають прямого стосунку до основних завдань системи, на 2/3.

Живі перекази, а віри їм не ймеш. Загалом раціональну схему погубило усвідомлення необхідності скорочувати генеральські посади, що боляче вдаряло не лише по центральному апарату тюремного відомства, а й по адміністрації президента. Вони однаковою мірою остерігалися критичного падіння ринку "дубків і подвійних лампасів".

Нині про плани реорганізації ніхто не хоче згадувати, і зграї "чиновників-худобинок", цих ласкавих упирів-керівників, продовжують монопольничати і встановлювати адміністративні оброки персоналу, який щодня та щоночі осягає гіркоту тюремної служби.

За невгамовною розвиненістю управлінського апарату системи виконання покарань Україна обігнала й Францію, і Німеччину, та й інші країни, які не можуть собі дозволити подібних форм державної добродійності: там безробітних направляють у соціальні служби, а в нас вигадують оригінальні види зайнятості, у тому числі з допомогою такої галузі, як тюремне управління.

У Франції на 190 пенітенціарних установ припадає лише 9 міжрегіональних управлінь. В Україні на 181 установу - 25 органів, які ними керують.

Є приклад і більш складного порядку. Федералісти-німці давно зажили слави оригіналів! З баварською пенітенціарною системою з 36 установ управляється орган зі штатом 25 чоловік. У Донецькій області на 20 установ маємо управління зі штатом 120 чоловік. Природно, порівнювати Донбас із Баварією нерозумно: Донбас кращий, проте і його глибоких надр не вистачить, щоб прогодувати всіх стражденних.

Скільки таких структур по країні в цілому, які шалено п'ють кров у людей і в держави, адмініструючи марно малозрозумілі громадянам ідеї? У сьогоднішніх умовах розумному функціонеру-відщепенцю час не підігрівати сепаратизм, а відшукувати отакі бюджетні насоси та домовлятися з ким треба про їхню здачу в концесію. Просто треба перебудуватися зі своїх мегамасштабів і без істерики опуститися на грішну землю, тимчасово задовольняючись таким от підніжним кормом.

Надавати адміністративні послуги все-таки вигідніше, ніж шарахатися щоразу від гуркоту революційних барабанів.

Однак повернімося до суті завдань тюремного управління та заглянемо в гості до знавців цього адміністративного жанру. Ось здоровань інтендант, який замислився над директивою про користь зелені в перших стравах, а ось і розумник виробничник, котрий натякає на бариш за затвердження кошторису спецфонду. Не на рівні з цими маститими матеріалістами дрібочуть думки тюремного вихователя: який конкурс організувати, що б таке вигадати та, нарешті, аби чого не вийшло? В оперативно-режимному блоці передбачувано не збігається цифра, мозковий штурм змінюється галопуючим відступом, боротьба зі злочинністю триває. Панікери кадровики в тридесятий раз попереджають персонал про правила поведінки на воді, адже потенційні потопельники - головна проблема українських в'язниць.

Наші герої далеко не простаки, і навіть вони починають розуміти, що нескінченно довго адмініструвати петрушку в борщі та готуватися до пляжного сезону неможливо. Тут вони вдаються до свого улюбленого засобу й оголошують хрестовий похід на неголені щоки арештантів і недопалки в тюремних приміщеннях. Сам по собі похід приречений на невдачу, але обсяг витрачених сил, коштів і нервів уже не дає змоги говорити про даремність управлінської роботи. Даремна жертовність - для нашої свідомості феномен незбагненний.

Крім відомої частки місіонерства, робота тюремних управлінь, як ми знаємо, передбачає й контроль над тіньовим оборотом матеріальних благ, що в остаточному підсумку робить цей оборот нездоланним, адже на його захисті стоїть не одна сотня старанних адміністраторів, включаючи й дотепні піар-служби.

У тюремному відомстві вічно скаржаться на низькі зарплати рядових співробітників. При цьому ніхто не пропонує зробити цілком очевидні речі: скоротити управлінський апарат на 2/3 і спрямувати отриманий ресурс на зарплати співробітників колоній і СІЗО.

Усі заперечення про грандіозну координуючу та спрямовуючу роль територіальних управлінь слід рішуче відкинути: транспортне плече з радянських часів помітно скоротилося, а засоби зв'язку значно вдосконалилися. Скажемо прямо, у реальному секторі економіки вже немає виробників, які будують свою логістику за рахунок масштабної адміністративної присутності в територіальних одиницях. Чим можна пояснити існування Тернопільського тюремного управління з його чотирма установами, коли є подібне йому Дніпропетровське з чотирнадцятьма? Все це ширма для корупційних схем і безбожного пограбування країни. І цьому настав час покласти край.

Вважатимемо цей матеріал викликом міністру юстиції на маленьку переможну війну з адміністративним апаратом, який сам собі понавигадував функцій і щороку безцільно освоює десятки бюджетних мільйонів. Скажемо більше, Міністерство юстиції має бути готове й до наступу бюрократів на цьому фронті: не сьогодні-завтра від відчайдушних канцелярських голів із системи виконання покарань надійде пропозиція про формування штату так званої служби пробації. Адекватною відповіддю на це бравування європейськими стандартами може бути тільки розформування відомої частини органів тюремного управління. Тут і штатний, і матеріально-технічний ресурс для впровадження будь-яких найсучасніших пенітенціарних практик.

Усім же поборникам суспільних змін варто раз і назавжди усвідомити, що наявність у державному тілі структур-пустушок навіть при найжорсткішому революційному терорі не дасть можливості викорінити урядовця-кровожера як вид. Люстрація та інші механізми будуть марними доти, доки всім відомі школи марнування суспільних благ радуватимуть країну своїми випускниками, які мають особливий смак до життя.