Бочка для підозрюваного

Наприкінці 2004 року Майдан породив гасло «Міліція з народом!», а в останні дні минулого року в місті Шаргороді Вінницької області — громадянську кампанію з моніторингу прав людини «Народ контролює міліцію».

За словами координатора подільської правозахисної групи Дмитра Гройсмана, чашу терпіння переповнило існування в районі оригінальної «в’язниці» у вигляді пивних бочок, у яких правоохоронці нібито утримували по кілька діб підозрюваних, у т.ч. жінок. Такі от особливості місцевого верховенства права, презумпції невинності й інших надмірностей демократії, відомих у нас здебільшого за фільмами про американських копів.

Увагу правозахисників Шаргород привернув ще три роки тому. Є в цьому давньому містечку завод продтоварів. Банкрут. Територію в 4 га охороняє лише один сторож. Отож розкрадали завод неодноразово. У зв’язку з черговою крадіжкою, яку чи то не було вчинено, чи то вона була гаданою, і стала надбанням громадськості проблема взаємин людей у погонах із підозрюваними.

Міліція запевняє: дільничний міліціонер Юрій Лоянич, котрий заїхав за своєю, працюючою тут дружиною, допоміг заводчанам упіймати злодія, що вкрав алюмінієві листи, — Анатолія Кулика. Правда, на його власному подвір’ї, яке межує з заводом через цегельний паркан. Після чого майор Лоянич доставив Кулика в райвідділ для складання протоколу про злісну непокору працівникові міліції. Наступного дня — 31 грудня — Шаргородський районний суд оштрафував затриманого на 17 грн. А вже 3 січня Кулик зліг у лікарню з діагнозом «перелом трьох ребер, забита ліва нирка, крововилив і травма головного мозку».

Сам постраждалий розповідає про те, що сталося, інакше. Мовляв, побачив із свого подвір’я того злощасного дня на території заводу трьох незнайомих хлопців. Кричати комусь було далеко, ось і вирішив, мовляв, сам перелізти через паркан, аби перевірити, що вони там роблять. Поки перелізав, ті зникли. Бажання зустрічатися з заводчанами не було, тому, почувши їхні голоси, відразу ж повернувся на своє подвір’я.

— За кілька хвилин приходить міліціонер із пістолетом у руках. Хапає мене за комір, б’є рукояткою пістолета по голові. Я впав, Лоянич почав бити мене ногами. Не знаю, що було б, якби не прийшла теща. А в міліції мене били вже вдвох, ще з одним міліціонером, змушували зізнаватися в крадіжці алюмінієвого шиферу на заводі, — розповів Анатолій Кулик.

До цієї події Кулик працював водієм. Після отриманих травм, каже, на роботу його вже не беруть за станом здоров’я. Живуть на зарплату дружини та пенсію тещі. Боротися за справедливість Кулику допомагає Подільська правозахисна група, яка наймає йому адвокатів, оплачує проїзд...

А суди тривають уже три роки. Провину правоохоронців не визнавали чотири прокуратури поспіль, поки дільничного Лоянича не звільнили з органів міліції 2 грудня минулого року за наказом начальника УМВС у Вінницькій області Василя Дремлюги. Але — після перевірки департаментом внутрішньої безпеки вже інших подій.

Так, до правозахисної організації звернулися із заявою громадяни Макаревич і Параскун. Вони стверджували, що їх затримали за «сфабрикованими матеріалами неіснуючих адмінпорушень». Макаревич, зокрема, заявив: майор Лоянич ще з одним міліціонером вивезли його на територію господарства місцевого фермера, у котрого він нібито вкрав п’ять поросят, де запхнули в залізну цистерну та протримали в ній майже три доби. Після чого в ту саму цистерну посадили його дружину, наказавши Макаревичу продати корову, а виручені від продажу гроші віддати фермеру... Оригінально. Так би мовити, нове слово в процедурі дізнання.

Із запрошених на зустріч із громадськістю Шаргорода силовиків прибув заступник начальника УМВС Вінницької області полковник міліції Юрій Мельник. І він відверто визнав:

— Міліція не хоче замовчувати факти порушення прав людини. Відкрито вже 23 кримінальні справи проти працівників міліції. У т.ч. проти Ковальова, котрий справді незаконно обмежив свободу громадян, про яких ми з вами говоримо. Але я не можу погодитися з тим, що в Шаргороді мають місце масові порушення прав людини.

— Юрію Володимировичу, чому взагалі стають можливими випадки самосуду?

— Передусім, напевно, тому, що частина працівників міліції переконана: злочини можна й потрібно розкривати будь-яким шляхом. Сьогодні вже особливо не карають керівників міліції за те, що вони розкривають, скажімо, не 80, а 70 і менше відсотків злочинів. Але колишній стереотип ще спрацьовує. Та й матеріальний чинник не сприяє класичному розкриттю злочинів. Коли цього немає, працівники міліції компенсують, можливо, відсутність деяких оперативно-пошукових засобів шляхом незаконного отримання інформації. Але таким фактам немає виправдання. Можливо, до дільничних інспекторів Лоянича й Ковальова застосують жорстке покарання, але, якщо суд визнає їх невинними, у нас буде можливість поновити їх на роботі. Зате це стане наукою для тих, хто сьогодні хоче розкривати злочини таким ось чином.

Кампанія «Народ контролює міліцію» стартувала 29 грудня. І її учасники ще не знали, що на день раніше обласна прокуратура винесла постанову про закриття кримінальної справи за фактом нанесення тілесних ушкоджень А.Кулику й відповідно про відмову в порушенні кримінальної справи проти Юрія Лоянича й Володимира Петлика.

Цю постанову передав «ДТ» друг і колишній товариш по службі Юрія Лоянича Микола Греля. Було б, напевно, правильніше, аби цей документ зачитав на зборах представник прокуратури. Але, як уже відзначали правозахисники, «прокурорські» вкотре проігнорували запрошення.

На запитання, чи вважає сам Микола Греля нормальною ситуацію, коли з підозрюваними розбираються без суду і слідства, з допомогою сили, той відповів:

— Тоді з органів треба звільняти майже всіх...

Ой, не мав, схоже, зовсім не мав рації міністр МВС Юрій Луценко, розповівши в недавньому інтерв’ю, яким для нього «страшним відкриттям стала величезна закривавлена киянка (дерев’яний молоток) із написом «Добровільне зізнання полегшує биття» на стіні в слідчого в одному з міськвідділів Київської області. Причому міліціонери дуже пишалися своїм «гумором», хоча на інструменті були сліди закипілої людської крові».

Либонь проблема, звісно, не зріла один день. Присутній на зустрічі правозахисників із громадськістю губернатор Вінничини Олександр Домбровський визнав неефективною існуючу сьогодні правоохоронну систему в Україні.

— Запитань у мене сьогодні більше, ніж відповідей. Але з досвіду своєї роботи знаю, що в діяльності правоохоронних органів трапляються різні ситуації. Було, коли негідники й циніки котком проходилися по людях, у т.ч. і на виборах президента. А є випадки, коли нормальних міліціонерів посадили за грати лише за те, що вони впіймали двох бандитів, котрі згвалтували маленьку дівчинку, і зробили те, що цим бандюганам давно треба було зробити. Ситуації можуть бути різні, а нам із вами потрібна правда. Я прийняв рішення, що разом із громадськими організаціями ми в Шаргородському районі проведемо експеримент. Проаналізуємо всі скарги за останні п’ять років.

Хотілося б вірити, що вже ця кампанія з викорінення ганебної практики знущань над людьми не перетвориться на чергову кампанійщину. Як це сталося на Вінниччині позаторік, коли міліція зайнялася збиранням розписок на кшталт «потерпілі претензій не мають» не лише в затриманих, а й у всіх підряд відвідувачів райвідділів ще черговими на вході.

Ну, я, як журналіст, після такого просто перестала ходити на «їхню територію». А що дають ці розписки тим, кого піддали «перевіреним» методам одержання вдячних показань при «терористичній зачистці» міста? Нові нирки замість відбитих, знаєте, не виростають.