Беркут, який і досі ширяє над нашими головами

Минуло шість років від початку Революції Гідності. Спецпідрозділи міліції "Беркут" розформовано після її перемоги, втім - каральний меч правосуддя замахнувся, але не впав на голови злочинців. Навіть не була дана політична оцінка звірствам беркутівців.

Революція Гідності почалася як відповідь на дії влади після жорстокого розгону "Беркутом" мирного Євромайдану в ніч із 29-го на 30 листопада 2013 року. Він це зробив без судових рішень, прикриваючись необхідністю встановлення легендарної "йолки". Надалі беркутівці чинили насильницькі дії стосовно учасників революції - побиття та викрадення людей, катування, вбивства, знищення майна тощо.

За кілька днів після перемоги Революції Гідності в.о. міністра внутрішніх справ Арсен Аваков ліквідував "Беркут". Але ліквідував тільки назву; люди й виконувані ними функції нікуди не поділися.

Того ж дня самопроголошений "народний мер" Севастополя Олексій Чалий своїм "розпорядженням" створив підрозділ муніципальної міліції "Беркут", а 28 лютого Верховна Рада АР Крим - спецпідрозділ охорони громадського порядку "Беркут". Уже за два тижні російські дипломати рапортували, що сотні беркутівців отримали паспорти РФ. Після анексії Криму в структурі МВС РФ було створено спецпідрозділ "Беркут", який у 2016 році підпорядкували Росгвардії. Підрозділи з аналогічною назвою існували або існують в ОРДЛО.

Нещодавно через спливання термінів притягнення до відповідальности закрили кримінальне провадження щодо полковника міліції, який розігнав Євромайдан у Харкові. П'ять років - термін давности для злочинів середньої тяжкості. Вже чимало беркутівців та інших міліціонерів уникнули покарання. Подекуди беркутівців взагалі виправдовують за недоведеністю вини, - так сталося торік влітку з Андрієм Хандрикіним, якого обвинувачували в катуванні на колонаді стадіону "Динамо". Неефективність системи кримінальної юстиції в резонансних справах, на жаль, є особливістю України, котрої не виправила жодна реформа.

Адвокати беркутівців під новорічну ялинку поклали звернення до президента із закликом переглянути підсумки Революції Гідності. Вони, зокрема, посилаються на те, що в ОРДЛО "особливо гостро сприймають несправедливість судового процесу" над колишніми міліціонерами.

Перед Новим роком незадовго до вироку було звільнено з-під варти й випущено на територію ОРДЛО єдиних беркутівців, відповідальних за розстріл Героїв Небесної Сотні, які все ще були на підконтрольній території. Ось така справедливість у виконанні нової влади. Звісно, ми чекаємо вироків за процедурою in absentia, але доки Росія не розвалиться чи беркутівці не здадуться, доти вироки будуть словами на папері, цінність яких - лише у правовій оцінці подій Революції Гідності. Непокаране зло множиться й підказує нинішнім поліцейським, що система їх захистить.

Не здатні на кримінальне переслідування, попередня і нова влада не спромоглися навіть на притомну політичну оцінку. Єдине, що зроблено, - засновано орден Героїв Небесної Сотні. Була ще спроба створення меморіального комплексу на Алеї Героїв Небесної Сотні, яка ледь не зіграла на шкоду, бо могла б знищити сліди злочинів.

Натомість активізувались апологети дружби зі східним агресором. Риторика Портнова, Лукаш та їм подібних послідовно крутиться навколо деглорифікації Героїв Небесної Сотні з одночасною героїзацією вбивць із "Беркуту", які, стріляючи по беззбройних демонстрантах, нібито захищали Україну. Арсен Аваков у 2014 році наголошував на звитязі "беркутят" в АТО. Беркутівці ж розказують, що воювали на сході, бо їм за це обіцяли "індульгенцію" за злочини на Майдані. В героїчному чині бійців цього спецпідрозділу в січні 2015 року переконалися на одному з віддалених блокпостів у Харківській області Костянтин Реуцький та Анастасія Станко з Громадського телебачення, яких браві воїни побили. Тільки три роки потому під суд пішов один фігурант із трьох. Двоє інших, за традицією, переховуються в Росії.

Торік на базі поліції особливого призначення (ПОП) Київської області виявили чотириметровий пам'ятник "Беркуту". Тобто в "нашій новій поліції" культивується шана і повага до явища, яке було однією з причин реформи. Здавалось би, поліцейських у кольористиці "міський камуфляж" на вулицях немає. Але ПОП використовує берети малинового кольору, які були фішкою "Беркуту". Птах із шевронів "Беркуту" перелетів на шеврони ПОП, трішки поменшавши. "Беркут" зник як назва, але продовжує існувати в символічній реальності.

У 2018 році - до п'ятої річниці розгону Євромайдану - спробою дати політичну оцінку стало внесення на розгляд парламенту проєкту Закону № 9354 "Про засудження діяльності підрозділів міліції "Беркут" під час масових акцій громадського протесту протягом листопада 2013-го - лютого 2014 року і тимчасової окупації території України та заборону пропаганди їхньої символіки". Проєкт міг стати коли не законом, то принаймні каталізатором дискусії. Втім, правоохоронний комітет рекомендував його відхилити. Перебіг обговорення невідомий, - тодішній голова комітету Андрій Кожем'якін спочатку зафіксував відсутність кворуму, а після того, як усі розійшлися, кворум матеріалізувався, й засідання відбулось. Депутати майже не вмикали мікрофонів, а традиційна онлайн-трансляція не велася, тож стенограма виявилася порожньою. Парламентський діалог не відбувся, зупинившись на комітеті, до якого входило, зокрема, п'ять генералів.

Підрозділи міліції "Беркут" створені в 1992 році, і майже весь час існування брали участь у порушенні прав людини. Найвідоміші - відкриття вогню на ураження проти мітингу кримських татар 25 червня 1995 року, перешкоджання похорону патріарха УПЦ КП Володимира (Романюка) в Софійському соборі 18 липня 1995 року, розгін мітингу шахтарів 24 серпня 1998 року та учасників кампанії "Україна без Кучми" 9 березня 2001 року, неодноразові побиття футбольних фанатів, зокрема в Житомирі (2002) та Дніпрі (2007). "Беркут" активно використовували центральна та місцева влада для досягнення політичних і бізнесових цілей.

У 2014 році всі очікували смерті "Беркуту". Не смерті бійців, хоч і такі бажання виникали. Але смерті підрозділу як такого, смерті його кривавих цінностей і брутальності, смерті "Беркуту" як символу всього найгіршого в силових органах.

Проте ані у 2014 році, ані досі "Беркут" так і не вмер. Йому підітнули крила, забрали чорно-сіре забарвлення "міський камуфляж", яке дуже муляло око. Але "Беркут" не зник. Він лише зачаївся й набирає сили, прагне й готується до реваншу. Понад чверть ексберкутівців пройшли атестацію і служать у поліції! На початку минулого року продовжували служити 1185 із 3780 ексберкутівців. Семеро - в миколаївському й черкаському підрозділах тактико-оперативного реагування патрульної поліції, решта - в ПОП. Майже третина ПОП - із "Беркуту". У Києві новий "Беркут" вилітає зі свого гнізда на проспекті Лобановського, щоб дошкульно дзьобнути протестувальників. Керує ним Руслан Цикалюк, якого ідентифікували як одного з командирів розгону Євромайдану. Саме ПОП позаторік навесні поставила у сніг на коліна мітингарів біля парламенту під час жорстокого й незаконного розгону Міхо-Майдану.

Чи були в "Беркуті" чесні працівники, які не порушували закону та прав людини? Можливо. Але чому ці гіпотетичні люди не зупинили звірств колег і не свідчили в суді? Адже міліціонерам пам'ять відбивало на допитах щодо Революції Гідності.

Нам під силу нарешті деберкутизувати поліцію. Крім того, "Беркут" має бути знищений у символічній площині, традиційно слабкому місці нашої державної політики. Це один з елементів гібридної війни, і якщо ми не дамо оцінку подіям, то за нас це зробить Кремль силами пропаганди та руками агентів впливу з українськими паспортами.

Влада мусить дати хоча б належну політичну оцінку подіям Революції Гідності, якщо не спроможна на кримінальне покарання. Шість років, які минули від часу тих трагічних подій, дозволяють без зайвих емоцій зробити це. Прийдешні покоління можуть по-своєму інтерпретувати Євромайдан і Революцію Гідності, але наше покоління потребує цієї рефлексії та розставлення крапок над "і".