Адміністративні суди України. Підсумки і наслідки роботи

Минулого тижня в ошатному Кловському палаці правосуддя підбивали підсумки стану здійснення судочинства адміністративними судами. Очевидно, що цей день був не найкращим у житті голови Вищого адміністративного суду України Олександра Пасенюка і його колег по адмінсудам. Фактаж, оприлюднений доповідачами, справляв сильне враження навіть на втаємничених у суддівську кухню колег.

Проект постанови спільного засідання президії Верховного суду України і президії Ради суддів був настільки жорстким, що не лише автор цих рядків, а й навіть судді нічого подібного пригадати не змогли. Втім, забігаючи наперед, слід зазначити, що деякі з констатацій з остаточного варіанта постанови зникли. Судді проголосували за пом’якшення багатьох формулювань, що спочатку звучали, без перебільшення, як вироки. Деякі «масові порушення» шляхом голосування перетворилися на «непоодинокі випадки», «незабезпечення правосуддя на належному рівні» на «потребує вдосконалення», «втручання керівництва ВАСУ при переданні касаційних скарг суддям» на аморфні «порушення при передачі», «випадки втручання голови ВАСУ в спосіб, не передбачений законом» на так само неперсоніфіковані «недоліки» тощо.

Власне результати вивчення робочою групою роботи адмінсудів займають 400 сторінок і свідчать про те, що більше правди було в проекті постанови до його редагування. Втім, перш ніж заглибитись у цей докладний і приголомшуючий за своїм змістом документ, не можна не згадати про очевидні і вагомі «пом’якшуючі обставини», через які адмінсуди були просто приречені народитися саме такими, якими вони є нині. Найголовніші з них такі: наша держава не була готова до створення системи адмінсудів ані фінансово, ані в організаційному, законодавчому і кадровому сенсі. До того ж новостворені суди були одразу ж обтяжені величезною кількістю адміністративних справ. Наслідком усього цього стало те, що ми маємо сьогодні — адміністративні суди, які помітно вирізняються своїми вадами навіть на тлі нашого загалом унікального і неповторного правосуддя.

Робоча група досліджувала стан організації та здійснення судочинства у Вищому адміністративному суді України, Львівському апеляційному адміністративному суді, Львівському та Івано-Франківському окружних адміністративних судах. Досліджуваний період — 2007 рік—перше півріччя 2008 р.

Юрисдикція на власний розсуд

Встановлено численні порушення адмінсудами правил підсудності та вихід за межі компетенції. Зафіксовано численні випадки розгляду цими судами по суті справ, які взагалі не належать до компетенції адміністративних судів.

Адміністративні суди на чолі з ВАСУ вирішували по суті справи, які мають розглядатися в порядку цивільного чи господарського і навіть кримінального судочинства. І скільки б Верховний суд України не скасовував рішення адмінсудів щодо земельних спорів, права власності на інші об’єкти нерухомого майна, вони продовжують розглядати такі справи, взагалі непідсудні адмінсудам. Катастрофічно порушуючи передбачені законом строки розгляду власних справ, адміністративні суди на чолі з ВАСУ ніяк не хочуть змиритися з тим, що земельні питання — не їхні. Ну як після цієї повсякденної нудьги, пов’язаної із вирішенням численних соціальних справ громадян, пройти повз неймовірно цікаві (у суто професійному розумінні цього слова) спори, де йдеться про землі під Києвом на обухівському напрямку або у Криму? Так само й зі справами, що стосуються приватизації майна, житлових спорів, захисту честі й гідності, відшкодування моральної шкоди, оскарження дій держвиконавця, пов’язаних із виконанням рішень судів інших юрисдикцій.

У самому ВАСУ є численні випадки істотних помилок у застосуванні норм матеріального та процесуального права, не кажучи вже про неоднакове застосування законодавства. При вирішенні більшості категорій справ не врахову­ється судова практика Верховного суду України. Так само ставляться до судової практики ВСУ і в решті адміністративних судів, куди завітала робоча група.

Показовою є справа за позовом ТОВ «Блек-Ойл» проти ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. ВАСУ залишив попередні судові рішення без змін. І доки справа не дійшла до Верховного суду України, жоден суд не зацікавило, який такий глибокий економічний сенс є у продажу товару за ціною, значно нижчою за ціну придбання, і заподіянні самим собі збитків на суму понад 5 млн. грн.? А в той же час намір отримати дохід виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ навряд чи можна назвати самостійною діловою метою, відзначили члени робочої групи, посилаючись на відповідну постанову ВСУ. І встановлення таких обставин є підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Встановлено справи, в яких ВАСУ залишив без змін попередні судові рішення, якими задовольнялися позовні вимоги платників податків, визнавалися недійсними податкові повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ, стягувалися з держбюджету значні суми заборгованостей за ПДВ та нараховані на них відсотки на підставі податкових декларацій по ПДВ за певні періоди лише на основі податкових накладних. Без з’ясування обставин, на які вказував у відповідній постанові Верховний суд України. Без з’ясування реального характеру операцій із придбання та реалізації, можливості здійснення таких операцій, сплати відповідних податків за наслідками здійснення цих операцій, а також наявності ділової мети, наприклад у разі систематичного продажу товару за ціною, значно нижчою від ціни виробника.

Верховний суд неодноразово скасовував рішення такого роду і направляв справу до суду першої інстанції, вказуючи на необхідність дослідження того, чи були дії позивача спрямовані на безпідставне отримання коштів із держбюджету.

Або ще один приклад. ВАСУ робить висновок про звільнення від оподаткування акцизним збором підприємства-виробника алкогольних напоїв, розташованого в зоні гарантованого добровільного відселення на підставі Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Незважаючи на те, що Закон «Про акцизний збір на алкогольні та тютюнові вироби» таких пільг для позивача не передбачає і що саме останній закон є спеціальним з питань акцизного збору.

Попри перше враження, що справи, пов’язані з оподаткуванням, для адмінсудів є китайською грамотою, з’являється підозра, що вони її таки опанували. Щоправда, на власний манер, так би мовити, на побутово-прикладному рівні.

Мало того, у справах, в яких і третьокурсник юридичного факультету дав би раду, адмінсуди один за одним виносять діаметрально протилежні рішення, ніби там є якась непідвладна людському розуму колізія правових норм. Годі й казати про випадки, коли труднощі справді існують.

Як уже зазначалося, ВСУ зробив висновок про непідсудність адміністративним судам спорів щодо права власності на об’єкти нерухомого майна. Тим часом ВАСУ продовжує розглядати такі спори, причому в його судовій практиці питання про підсудність цих справ вирішується неоднаково. Навіть у тих випадках, коли справа розглядається колегією суддів із тим самим суддею-доповідачем.

Взагалі судді ВАСУ до виконання службових обов’язків підходять несподівано творчо. Наприклад, є випадок, коли ухвалами, постановленими в один і той самий день однією й тією самою колегією суддів прямо протилежно визначено підсудність спорів за скаргами на дії (рішення) Державної виконавчої служби Мін’юсту.

Результати вибіркового дослідження рішень ВАСУ дали робочій групі підстави зробити висновок про те, що деякі судді не повною мірою усвідомили повноваження ВАСУ як суду касаційної інстанції, основним зав­данням якої є виправлення правових помилок судів першої та апеляційної інстанцій, а також забезпечення єдності судової практики в адміністративних справах.

Мало того, що вони не усвідомили своєї високої місії. Вищий адміністративний суд неодноразово помилково скасовував законні й обґрунтовані рішення судів першої і апеляційної інстанцій. Статистика результатів скасування ВАСУ рішень судів вражає. Із 3185 судових рішень, скасованих ВАСУ в 2007 році, більш як половину касаційний суд направив на новий розгляд. Причому в членів робочої групи обґрунтованість рішень касаційного суду в багатьох випадках викликає сумнів. Як, наприклад, скасування ухвалених рішень попередніх судів і направлення справи на новий розгляд для встановлення обставин, що їх ніхто не оспорював (!). Або скасування ухвалених рішень і безпідставне, абсолютно безперспективне направлення справи на новий розгляд. Адже в даному конкретному випадку застосування конфіскації було неможливим з причин, докладно обґрунтованих попередньою судовою інстанцією.

При розгляді справи про зобов’язання внести дані до особової картки платника податку колегія суддів ВАСУ правильно дійшла висновку про дію закону в часі, повноту встановлення обставин справи, і не тільки могла, а й повинна була ухвалити нове судове рішення. Але справу було... направлено на новий розгляд. Знову ж таки абсолютно безпідставно.

Іноді, направляючи справи на новий розгляд, ВАСУ дає вказівки встановити обставини, які не мають стосунку до суті спору і ніяким чином не впливають на ухвалення рішення.

Встановлено, що ВАСУ ухвалював рішення, постановлені на підставі нових доказів, кваліфікованих як нововиявлені обставини на обґрунтування скасування відповідних судових рішень. Хоча суд касаційної інстанції повинен перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права і не може досліджувати докази, які не були встановлені в судовому рішенні, і з’ясовувати достовірність того чи іншого доказу.

І ще — можливо, й не типовий, але показовий і курйозний прокол. Суддя завбачливо підготував два проекти судового рішення, протилежні за змістом і результатом розгляду касаційної скарги. Перший — постанова про задоволення скарги із скасуванням ухвалених судових рішень і задоволенням позовних вимог у повному обсязі. Другий — ухвала про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених судом рішень без змін. Її і було проголошено в суді. А направили зацікавленій стороні постанову про задоволення касаційної скарги. Обуреним громадянам пояснили, що на адресу сторін помилково направлено копію одного з проектів постанови.

Загалом про професійний рівень промовисто свідчать такі факти. У деяких випадках, постановляючи ухвали у конкретних справах, ВАСУ керується насамперед не законом, а підзаконними нормативно-правовими актами. А одна з найпоширеніших помилок у правозастосуванні ВАСУ, «системна вада» в окремих суддів при застосуванні закону при суперечливому регулюванні спірних відносин полягає в наданні переваги законам, які встановлювали правила, що були згодом змінені при ухваленні Верховною Радою нових (пізніших) законів. Хоча в такому випадку має застосовуватися закон, ухвалений пізніше. Також укотре констатується ігнорування ВАСУ практики вирішення подібних спорів судовою палатою в адміністративних справах Верхов­ного суду України.

У матеріалах довідки звертає на себе увагу ім’я судді Н.Фадєєвої, яка своєрідним чином увійшла в історію. Ну просто суперстар — у матеріалах довідки вона скрізь. Всюди, як яскрава ілюстрація очевидного-неймовірного, є справа, до розгляду якої вона долучилася.

Хто ховається під «іменем України»?

Часом складається враження, що, певне, все-таки даючи собі звіт у тому, що вони роблять, судді адмінсудів наївно «шифруються»: не зазначають головуючого і доповідача, не вказують номера справи або помилково вказують номер справи, суддю-доповідача, головуючого у справі і закон, яким суд керувався при винесенні рішення.

Судові рішення нерідко не відповідають не тільки вимогам КАСУ, а й, власне, здоровому глузду: приміром, не містять мотивувальної частини (обґрунтування позиції суду), посилання на норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу. Не вказується, коли рішення набирає законної сили і порядок його оскарження. Зате серед суддів ВАСУ модно зазначати: «Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає». Така-от «манія величності».

Вищий адміністративний суд допускає численні порушення норм КАСУ щодо порядку прийому касаційних скарг. Це порушує право особи на касаційне оскарження, у зв’язку із чим рішення ВАСУ неодноразово скасовувалися Верховним судом.

Якщо довго мучитися

В адмінсудах встановлено масові випадки порушення строків відкриття провадження у справі. У переважній більшості справ судді-доповідачі порушували строки підготовки справ до касаційного розгляду. (Касаційна скарга має бути зареєстрована в день її надходження до адмінсуду касаційної інстанції і не пізніше, ніж наступного дня, передана судді-доповідачу. Адмінсправи мають розглядатися протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.)

Строки розгляду багатьох справ перевищують два місяці. У Вищому адміністративному суді України у ряді випадків вони становлять понад два роки.

Переважна більшість обліково-статистичних карток свідчить про те, що касаційна скарга не передається судді наступного ж дня після надходження до суду, як це має бути. В окремих випадках це відбувалося... більш як через рік. Касаційна справа про поновлення на роботі, яка, зрозуміло, не терпить зволікань, чекала на розгляд рік і три місяці, а справа про перерахунок пенсії — рік і сім місяців. Є випадки, коли більш ніж через рік встановлюється, що справи... непідсудні цьому суду.

У запереченні представники адмінсудів вказують, що їм не передають справи вчасно. Але, як встановила робоча група, непоодинокими є випадки, коли витребувана справа швидко надходила до ВАСУ, але все одно тривалий час не розглядалася.

Стосовно строків ВАСУ має своє ноу-хау: в багатьох обліково-статистичних картках вказується дата, коли справу передають судді, а не коли вона надійшла до суду, як це має бути.

У судах не ведуться процесуальні документи відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Обліково-статистична робота є незадовільною. Стан організації роботи з ведення судової статистики, діловодства та архіву у ВАСУ свідчить про істотні порушення нор­мативно-правових актів, що регламентують таку діяльність. Наприклад, обліково-статистичні картки зберігаються у відповід­них картотеках не за датою надходження до суду справи або матеріалу, а окремо по суддях відпо­відної судової палати, що є грубим порушенням інструкції. У багатьох картках не заповнюється або неправильно заповнюється пункт «Строк розгляду справи», «Справа перебувала в суді».

Внаслідок вад організації діяльності суду у ВАСУ здійснення правосуддя на належному рівні не забезпечується, констатували члени робочої групи.

Мені, тобі, знову мені...

Касаційні справи розподілялися суддями всупереч КАСУ на підставі резолюції голови ВАСУ О.Пасенюка або його заступників, вважають члени робочої групи. Рішення про передачу справи судді ухвалювалося керівництвом протягом тривалого часу. Питання про відкриття касаційного провадження або відмову інколи вирішувалося більше року.

Втім, у відредагованому варіанті постанови ці констатації змінилися такими узагальненнями: «Мають місце порушення при передачі касаційних скарг суддям. Виявлено випадки, коли рішення про передачу справи судді-доповідачу приймалося протягом тривалого часу після дати надходження касаційної скарги до суду. Питання про відкриття касаційного провадження, відмову у відкритті касаційного провадження, залишення касаційної скарги без руху не вирішувалися тривалий час, в окремих випадках цей строк становив понад один рік від дати надходження справи до суду».

«Головою Вищого адміністративного суду України неналежним чином організовано роботу в частині забезпечення виконання його повноважень щодо внесення подань про призначення та обрання безстроково суддів відповідних місцевих і апеляційних спеціалізованих судів, вищого спеціалізованого суду. У не встановлений законом спосіб (усунувши від виконання повноважень кваліфікаційну комісію, Державну судову адміністрацію України) створено можливість його протизаконного впливу на процедуру призначення та обрання безстроково суддів відповідних місцевих і апеляційних спеціалізованих судів, вищого спеціалізованого суду», — йдеться в постанові.

Відзначено також, що голова Вищого адміністративного суду України порушував законодавчо встановлену процедуру призначення та обрання безстроково суддів відповідних місцевих і апеляційних спеціалізованих судів, вищого спеціалізованого суду. А також те, що він ухвалював відповідні документи стосовно необґрунтованого запровадження посад (у тому числі заступників голів судових палат) та утворення структурних підрозділів апарату Вищого адміністративного суду України.

У цитованій нами довідці докладно описано, що фактично рішення про зарахування до кадрового резерву приймається одноосібно головою ВАСУ, а не кваліфікаційною комісією на підставі кваліфікаційного іспиту. А це суперечить закону.

У журналі реєстрації заяв кандидатів на посаду суддів адміністративних судів до кадрового резерву окружного адмінсуду включено Л.Шурховецьку, юриста ЗАТ «Український науково-інженерний сервіс». В особовій справі є лише резюме цієї пані з резолюцією О.Пасенюка: «Викликати на співбесіду як кандидата в судді в окружний адміністративний суд міста Києва, зарахувати в резерв. Після цього також співбесіда зі мною».

На думку членів робочої групи, голова ВАСУ усунув державну судову адміністрацію від виконання своїх повноважень, зокрема стосовно підготовки матеріалів щодо призначення на посаду професійного судді вперше. Усі передбачені законом документи щодо кандидата готуються управлінням кадрової роботи ВАСУ. Навіть заяву про зарахування до кадрового резерву кандидати пишуть на ім’я голови ВАСУ. У більшості заяв кандидатів не зазначено дати. Стверджують, що була така вказівка.

На підставі заяв кандидатів у судді голова ВАСУ звертається до кваліфкомісії суддів адмінсудів із проханням розглянути питання про те, щоб рекомендувати їх для призначення на посаду судді. Не передбачене чинною процедурою і подання голови ВАСУ до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з приводу надання висновку про рекомендацію на посаду судді безстроково.

Львівський апеляційний «імені Зварича»

На цьому тижні характерно відзначилася ще одна суддя цього суду. Що, звісно, зовсім не свідчить про те, що судді там якісь особливі. Просто не пощастило бути під особливим контролем. Бо, наприклад, інший суддя, який, як і багато інших візитерів, завітав на чайок до судді І.Зварича не з порожніми руками (і це зафіксувала есбеушна «кінохроніка»), тепер бадьоро виступав перед колегами на описуваному нами заході, випромінюючи оптимізм...

Так-от, виходячи з матеріалів довідки, не можна сказати, що Львівський апеляційний адміністративний суд вирізняється чимось особливим серед інших адміністративних судів. Тут не дотримується принцип черговості передачі справ та встановлені законодавством строки їх передачі судді-доповідачу. А де його дотримуються? Суддями-доповідачами масово порушуються строки підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду. Але така ситуація характерна для всіх суддів апеляційного адміністративного суду і переважно стосується спорів, пов’язаних із захистом соціальних прав громадян, стягненням соціальних виплат.

Виявлено адміністративні справи, які колишній голова цього суду І.Зварич, забравши в одного судді-доповідача, передав іншому для продовження їх розгляду, що є втручанням у діяльність судді. Серед справ, переданих на підставі таких ухвал голови суду, вже були призначені до розгляду — через більш як один рік після відкриття провадження. Після того, як справи передавали іншим суддям, вони чекали свого розгляду відповідно до дати, призначеної попереднім суддею-доповідачем.

У мотивувальній частині часто не зазначалися положення закону, яким керувався суд при винесенні рішення, мотивів ухвалення рішення, допускалися численні випадки порушення матеріального і процесуального права. Встановлено ухвали суду, вступна і описова частини яких не відповідають мотивувальній та резолютивній частинам. Не враховується судова практика Верховного суду України при розгляді більшості категорій адміністративних справ. Ну і, звісно, зафіксовано той самий невгамовний потяг суду до землі та іншої цінної нерухомості.

Одне слово, на тлі ВАСУ та інших адмінсудів якогось особливого враження результати роботи знаменитого суду не справили.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд, хворий на всі перелічені вище хвороби, оригінально відзначився хіба що тотальним потягом до «свіжої крові». Там сімох громадян, які взагалі не мали стажу роботи в судовій системі, призначили на посаду судді вперше, незважаючи на те, що у списку претендентів були судді й працівники інших судів.

* * *

Підбиваючи ці разючі підсумки, члени робочої групи стримано відзначили, що «зазначеними судами не забезпечується ефективний судовий захист прав, свобод та інтересів громадян і т. ін.». Не забезпечується — це однозначно. Мало того, вони вбивають надію, що ще, можливо, жевріє в окремих наших громадян, на суд як на останню інстанцію в пошуках правди.

Система адмінсудів утворювалася під гарними гаслами. Вона була покликана зробити судовий захист прав людини ефективнішим. Насправді новонароджені адмінсуди істотно ускладнили цей захист, сам доступ до правосуддя, визначення підсудності справ. Строки розгляду справ подовжилися, відчутно зменшилися шанси пересічного громадянина на виправлення судової помилки вищою судовою інстанцією.

Адмінсуди не лише не виконали свого головного, надзвичайно важливого в наших реаліях призначення — захистити людину від свавілля влади. Вони, здійснюючи судочинство на власний розсуд, а не відповідно до закону, показали, що таке справжнє судове свавілля. Від дня свого народження адміністративні суди почали працювати на себе, відверто, нахабно і масово беручи до розгляду «хлібні» справи, не підсудні їм у принципі. Вони піднесли свою незалежність до абсолюту, демонструючи нехтування принципу єдності судової системи. Вони перестали чути будь-кого, демонструючи тотальний відхід від закону з моменту прийняття до розгляду заяв і скарг і закінчуючи оформленням рішень. А ВАСУ, як вищий у системі адмінсудів суд, не виконує своїх основних завдань: сам не здійснює правосуддя відповідно до закону і не забезпечує єдиної судової практики адмінсудів.

Порушення закону адмінсудами стало нормою їхньої діяльності — це лейтмотив як висновків робочої групи, так і ухваленої президіями постанови. І з цим важко не погодитися. Водночас із виступів керівництва ВАСУ можна зробити висновок: воно щиро вважає, що ні в чому не винне. І таке ставлення означає, що змін на краще поки що не передбачається.

Із заперечення на довідку, складену робочою групою Верховного суду України та Ради суддів України за результатами вивчення стану здійснення судочинства Вищим адміністративним судом України

З огляду на повноваження Верховного суду України (далі — ВСУ) щодо вивчення судової практики, ознайомлення в судах із практикою застосування законодавства, а також на повноваження Ради суддів України стосовно здійснення контролю за організацією діяльності судів, ми з розумінням сприйняли спільне розпорядження голови Верховного суду України та голови Ради суддів України про вивчення стану здійснення судочинства Вищим адміністративним судом України.

Таке розуміння ґрунтувалося на тому, що вивчення, як правило, має на меті виявлення позитивного досвіду роботи, недоліків та причин їх породження, надання практичної допомоги в розробленні заходів щодо усунення цих недоліків.

Аналіз змісту довідки, складеної за результатами вивчення стану здійснення судочинства Вищим адміністративним судом України (далі — довідка), дає підстави стверджувати, що наше уявлення відрізняється від мети робочої групи.

Зазначивши в довідці численні порушення суддями ВАСУ строків відкриття провадження за касаційними скаргами та строків розгляду справ, автори довідки не вказали на об’єктивні причини таких порушень і не взяли до уваги недосконалу редакцію ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ). Так, лише протягом 2007 року щодо більш як 150 касаційних скарг суддями палати вирішувалося питання про поновлення строку на касаційне оскарження, що автоматично призводить до порушення п’ятиденного строку для вирішення питання про відкриття провадження за касаційною скаргою. Крім того, на оперативність призначення та розгляду адміністративних справ впливають численні випадки несвоєчасного направлення до ВАСУ справ судами першої інстанції.

Насправді застосування норм чинного законодавства при вирішенні податкових спорів здійснюється судовою палатою з урахуванням позицій Верховного суду України, висловлених у конкретних справах. Загальною тенденцією судової практики ВАСУ в розглядуваних категоріях спорів є саме врахування правових позицій ВСУ.

Поширення судових помилок інших судових палат ВАСУ на палату з розгляду податкових спорів спричиняє необ’єктивну оцінку діяльності податкової палати в довідці.

Вважаємо невиправданими твердження про помилковість певних рішень ВАСУ в той час, коли на момент складання довідки ці рішення залишалися чинними. Цей факт є запереченням принципу загальнообов’язковості судових рішень.

У довідці наводяться приклади, коли судді ВАСУ, всупереч КАСУ, відкривали касаційне провадження щодо судових рішень, постановлених за правилами Господарського процесуального кодексу України. Проте окремі із цих прикладів є недоречними. Оскаржувані позивачем судові рішення були постановлені до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України.

Загалом аналіз висновків, викладених у довідці стосовно неправильного і неоднакового застосування ВАСУ норм податкового законодавства засвідчує таке. Основною причиною виявлених у довідці випадків протилежної судової практики є об’єктивно наявна суперечливість нормативного масиву, який регулює податкові відносини в Україні. При цьому відповідні нормативні акти зазнають численних змін, які здебільшого вносяться несистемно, без дотримання правил законодавчої техніки. Зазначене породжує ситуацію, за якої суперечлива судова практика має місце не лише всередині ВАСУ. Навіть ВСУ і Конституційний суд України подекуди дотримуються протилежних підходів до базових засад тлумачення податкового законодавства — наприклад, щодо можливості зміни податкових ставок і правил законами про державний бюджет на відповідний рік. Іншою причиною ускладнень у застосуванні норм податкового законодавства є те, що перегляд судових рішень ВСУ здійснюється лише після того, як виникає різна судова практика. Водночас ВАСУ та інші адмінсуди не можуть передбачити правової позиції судової палати в адміністративних справах ВСУ з деяких проблемних питань.

У зв’язку з неоднозначним застосуванням норм процесуального права, які регулюють питання підвідомчості земельних спорів з участю суб’єктів владних повноважень, судова палата з розгляду справ за зверненням юридичних осіб вирішувала ці спори, виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 3; п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, які відносять до юрисдикції адміністративних судів спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, та статті 12 Господарського процесуального кодексу України, яка виключає можливість розгляду справ про незаконність актів у господарських судах.

Автори довідки зауважують, що касаційні скарги розподілялися суддями всупереч ст. 214 КАС України на підставі резолюції голови ВАСУ Пасенюка О.М. або його заступників — переважно Панченка О.Н та в окремих випадках Сіроша М.В. Проте це твердження не відповідає дійсності, оскільки до впровадження відповідних програмних засобів у Вищому адміністративному суді України в червні 2007 року розподіл касаційних скарг відбувався в порядку черговості працівниками апарату, що засвідчувалося підписом керівництва суду для уникнення зловживань та помилок після розподілу.

Твердження стосовно порушення суддею-доповідачем строку підготовки справи до касаційного розгляду та винесення ухвали про закінчення підготовки та призначення справи до касаційного розгляду у переважній більшості справ є перебільшенням. Такі випадки мають місце, але у значно меншій кількості.

Твердження про те, що голова ВАСУ втручається в діяльність кваліфікаційних комісій суддів, можна вважати безпідставними. Законом України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» не визначено чіткого порядку підготовки матеріалів для подальшого направлення їх у відповідні кваліфікаційні комісії. Тому голова ВАСУ, керуючись положеннями ст. 41 Закону України «Про судоустрій України», вносить подання про призначення та обрання безстроково суддів відповідних місцевих та апеляційних спеціалізованих судів, вищого спеціалізованого суду, а також про звільнення їх з посад.

Усвідомлюючи, що в окремих справах суд справді припустився помилок при застосуванні норм матеріального і процесуального права і що справді мали місце випадки неоднакового застосування законодавства, неврахування практики Верховного суду України, все ж таки категорично заперечуємо проти висновку про систематичний характер таких порушень.