ЗА ПОРОГОМ ЧУТЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ ЗНАЙШЛИ СПОСІБ БОРОТЬБИ З ХІМІОРЕЗИСТЕНТНИМИ ФОРМАМИ ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) б’є на сполох: у світі знову набирає сили туберкульоз, причому в найнебезпечнішій формі — стійкій до більшості наявних проти нього препаратів. Щорічно на планеті з’являється 300 тис. нових хворих, близько 80% яких уражені надстійкими формами до двох та більше видів ліків, що застосовуються у схемах лікування.

Найчастіше від мікобактерії, яка «не пробивається» антибіотиками, потерпають у країнах Східної Європи та Середньої Азії. Як зазначається у звіті ВООЗ, найбільше схильні до цього явища шість країн — Естонія, Казахстан, Латвія, Литва, частина Російської Федерації та Узбекистан, де кількість хворих на туберкульоз, стійкий до багатьох ліків, становить майже 14%. Трохи відстають від них Китай, Еквадор і Південна Африка.

Україна з якихось причин у звіт ВООЗ не потрапила. (Коментуючи ситуацію, один із високих чиновників Мінздоров’я зронив, що «туберкульоз — хвороба політична». Потім, правда, пояснив, що мав на увазі національну програму боротьби з туберкульозом, фінансування якої — справді політична проблема.) Та якби в нашій країні проводилися дослідження, то не виключено, що за кількістю хворих на стійкі форми туберкульозу Україна посіла б перше місце.

Як зазначив на прес-конференції, присвяченій Всесвітньому дню боротьби з туберкульозом, директор Інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Яновського академік Юрій Фещенко, в Україні таких хворих — близько 20% (!). Поширилася хвороба через нестандартне лікування, яке проводилося у 1993—2000 роках, коли засобів не вистачало і хворих, у кращому випадку, лікували не чотирма препаратами, як годилося, а одним-двома, та ще й у недостатній кількості. Знищити настільки живучу мікобактерію в такий спосіб практично неможливо — можна лише «розлютити» її й змусити краще пристосовуватися. Адже кожний із чотирьох препаратів діє на певний етап життя збудника, отже, якщо використовувати замість призначених чотирьох один, два чи три, то загине лише частина мікобактерій, а решта відразу народжують покоління, яке вже «знайоме» з антибіотиком і вміє йому протистояти. До того ж усі наявні препарати існують давно — останній ефективний засіб винайшли ще 1965 р., — і резистентність до них розвинулася природним шляхом.

Слід сказати, що останні чотири роки ситуація з медикаментами трохи поліпшилася. Держава повністю забезпечує всіх хворих протитуберкульозними препаратами (щоправда, йдеться не про ліки проти опортуністичних хвороб, які неминуче приєднуються до туберкульозу й потребують великих фінансових витрат), а з минулого року навіть розпочалася закупівля устаткування: як за рахунок державних та місцевих бюджетів, так і за грант Світового банку (60 млн. дол.). Лише регіональна влада, здебільшого індиферентна до проблеми, за останні два роки витратила на закупівлю устаткування майже 10 млн. грн., закупивши рентгенапарати, пересувні та стаціонарні флюорографи, апарати для функціональної діагностики тощо.

Завдяки своєчасному фінансуванню та поліпшенню діагностики, зазначив академік Фещенко, уже торік ситуація із захворюваністю на туберкульоз стабілізувалася в Дніпропетровській області, а в 11 областях цей показник має чітку тенденцію до зниження. Зменшилася й захворюваність у дітей — на 2,8%. Тобто, на його погляд, епідемія стала контрольованою.

Проте роки безгрошів’я та злочинної безгосподарності не минулися безслідно. На заміну морально застарілого обладнання, що вийшло з ладу, і ремонт непридатних для утримання хворих приміщень потрібні роки. Так само, як і на відновлення колись стрункої системи профілактики захворювання та його ускладнень. Вибіркові заходи — а саме так сьогодні проводяться профілактичні огляди й видаються направлення на рентген — потрібного результату не дають, і всіх хворих виявити неможливо. Це визнають цілком офіційно: статистика в нас ведеться виключно за зверненнями. Під наглядом медиків перебувають 670 тисяч пацієнтів. Але, як вважають фахівці, реально хворих мінімум удвічі більше.

У жалюгідному стані перебуває більшість лабораторій. Найчастіше вони не мають не лише устаткування, а й реактивів для проведення якісної діагностики. Багато протитуберкульозних диспансерів із самостійних лікувальних установ перетворилися на відділення лікарень, що негативно позначилося на їхньому матеріальному становищі. Цілий ряд спеціалізованих санаторіїв приватизували, продали й перетворили на бази відпочинку та готелі для здорових громадян. З санаторіїв, у яких лікувалися хворі на нелегеневу форму туберкульозу, взагалі залишився лише один. (При цьому нові господарі воліли забути, що паличку Коха ремонтом не виведеш — вона може жити роками й десятиліттями, готова в будь-який момент уразити курортника.) У не менш скрутному становищі опинилися й лікарі-фтизіатри, більшість яких пішла з медицини.

Але найтяжча спадщина — це все-таки мульти- та полірезистентний туберкульоз, який ми, можна сказати, виростили своїми руками. Хоча проблема, як уже зазначалося, існує в усьому світі. Не випадково останніми роками Міжнародний альянс із розробки медикаментів для лікування туберкульозу, партнер ВООЗ, залучує приватні компанії для створення медикаментів нового покоління. Підшукуються й нові методики для запобігання розвитку туберкульозу, стійкого до ліків. Одна з них — відома система ДОТС (прискорений курс амбулаторної терапії), розроблена фахівцями ВООЗ із урахуванням обмежених фінансових можливостей країн, що розвиваються. Вона викликала широку дискусію в середовищі вітчизняних фтизіатрів. Система робить упор на жорстку хіміотерапію та мікробіологічний (він дешевший за рентген-діагностику, але, на думку наших лікарів, не завжди інформативний) контроль захворювання. Експерти ВООЗ вважають, що своєчасно виявлене захворювання можна «задавити» потужною лікарською терапією, перш ніж розвинеться хронічна форма.

В Україні пілотні проекти з упровадження ДОТС діють у Донецькій області й частково в Києві, але, за спостереженнями деяких фтизіатрів, не дають стовідсоткового ефекту. Без організації повноцінного харчування, відпочинку в курортних зонах та нормальних житлових умов «хімія», у найкращому разі, «вижене» мікобактерію, завдавши при цьому непоправного удару печінці, ниркам, наднирковим залозам, у гіршому — ці хвороби просто приєднаються до туберкульозу. Втім, і самі розроблювачі системи зазначали, що виліковування з її допомогою становить близько 70%, приблизно на третину хворих потужна «хімічна атака» не діє. При цьому багато вітчизняних чиновників сприйняли методику з ентузіазмом і дають їй «зелену вулицю». Можливо, тому, що за її стандартами лікувати хворих на туберкульоз можна амбулаторно й виключно «хімією», тобто не потрібні, навіть у тій кількості, яка в нас залишилася, високовитратні диспансери, санаторії, армія кваліфікованих медпрацівників. До того ж ліки, передбачені за системою ДОТС, надходять безплатно — принаймні поки що.

Тим часом у колишньому СРСР існувала найкраща у світі система лікування туберкульозу, запозичена нині розвиненими країнами Заходу. (До речі, два з чотирьох основних протитуберкульозних препаратів розроблені саме нашими вченими. Інша річ, що якісніше їх сьогодні роблять на Заході. Трохи більше контролю за виробництвом та інвестиції — і вітчизняні антибіотики були б не гіршими, ніж закордонні аналоги.) Наші лікарі застосовували гнучку систему впливу на мікобактерію, впливаючи не тільки «важкою артилерією» лікарських препаратів, а й підключаючи сили організму хворого, враховуючи культуральні властивості палички Коха. Навіть із найнебезпечнішим противником, якого не вдалося знищити відразу, можна спробувати домовитися: підписати, приміром, «пакт про ненапад» чи умовити скинути «захисну броню», через яку не можуть пробитися «снаряди»-антибіотики.

Останнім, до речі, зайнята й світова фармація. З одного боку, розробляють нові препарати, а з іншого — займаються пошуками методів відновлення чутливості мікобактерії до старих. Але жоден із напрямів донедавна не дав якихось значних результатів.

Спосіб повернути бактерії колишню чутливість до протитуберкульозних препаратів знайшли українські вчені. Йдеться про метод інформаційно-хвильової терапії та прилад «Поріг», розроблені керівником клініки сімейної медицини «Біополіс» професором Миколою Колбуном і застосовані у Полтавській стоматологічній академії.

— Ми вивчали ефективність інформаційно-хвильової терапії (ІХТ) з допомогою апарата «Поріг» у комплексному лікуванні хворих на полірезистентний туберкульоз, — розповідає завідуючий кафедрою фтизіатрії Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава) професор Анатолій Ярешко. — З’ясувалося, що електромагнітне поле апарата не лише позитивно впливає на перебіг хвороби, а й відновлює чутливість збудника туберкульозу до антибактеріальних препаратів. Так, у двох культурах мікобактерії туберкульозу, стійкої до одного препарату, чутливість до стрептоміцину відновилася через п’ять хвилин після впливу, а до ізоніазиду — через 15. У культурах, резистентних до двох препаратів, ріст мікобактерій припинився через півгодини впливу. А в культурах, стійких до трьох препаратів, інтенсивність росту зменшилася через чверть години, і лише в одному випадку ефекту практично не було. Ще менші зміни росту спостерігалися в культури мікобактерії, стійкої до всіх чотирьох препаратів: виражені зміни виявилися лише в одному зразку. Проте ефект отриманий, і, на мій погляд, його слід серйозно вивчати.

Лікувальний вплив апарата «Поріг» очевидний, за словами Анатолія Григоровича, не лише на культурах, а й у комплексному лікуванні хворих. Уже після першого тижня інформаційно-хвильової терапії всі пацієнти, які брали участь у дослідженні, почувалися краще, відзначали приплив сил, поліпшення сну та апетиту. Аналіз результатів клініко-лабораторного обстеження цих пацієнтів засвідчив, що курс ІХТ справді дав ефект: зменшилася інтенсивність бактеріовиділення — мікобактерії перестали виявлятися методом бактеріоскопії, їх знаходили лише культуральним методом у вигляді поодиноких колоній. Частково відновилася чутливість збудника до протитуберкульозних препаратів. У хворих, які отримали понад 40 сеансів, не лише поліпшився загальний стан, відновилися сон, апетит, вони набрали 3,5—5 кг ваги, а й нормалізувалися температура та показники гемограми, припинилося бактеріовиділення. Рентген показав виражене розсмоктування інфільтрації, зменшення та ущільнення вогнищевих тіней, а також зменшення у 2—2,5 разу гігантських старих товстостінних каверн. Такі хворі краще переносили хіміотерапію, у них були знижені або взагалі зникли токсико-алергічні реакції на препарати.

Найдивніше, що про апарат професора Миколи Колбуна та його можливості лікування полірезистентного туберкульозу вітчизняні фтизіатри й чиновники Мінздоров’я знають. Проте чомусь ніхто не поспішає не те що впроваджувати методику — а хоча б налагодити продуктивний діалог із ученими. Втім, усе й так зрозуміло: вирішення питання лежить у фінансовій площині, а додаткові кошти в найближчому майбутньому навряд чи з’являться. Та й навіщо напружуватися, якщо можна постати перед Заходом «в усьому білому», впровадивши прагматичну систему ДОТС. Ну то й що, що заражені резистентною мікобактерією туберкульозу практично не мають шансу на порятунок? Ми ж, мовляв, зробили все, що могли.