З ЧОРНОЮ ПОВ’ЯЗКОЮ НА ОЧАХ

Наркоманія… Дедалі більше людей реагують на це слово як на обірваний поруч провід високої напруги. Її називали чумою XX, а тепер і XXI століття, і, попри «конкуренцію» СНІДу, SARS тощо, вона такою залишається, забираючи та калічачи щорічно мільйони життів.

З економічної точки зору, наркотики — зовсім не дефіцитний товар. Навіть якщо все людство поголовно взялося б курити маріхуану та ковтати синтетичні таблетки, задовольнити цей попит було б неважко. Виробництво такого товару технологічно просте й обходиться дуже дешево: ринкова ціна його була б не вищою за ціну на тютюн чи аспірин. І доходи виробників та постачальників наркотиків (за відрахуванням податків) не перевищували б доходи виробників тютюну й алкоголю чи фармацевтів. Проте мільярдні прибутки наркобізнесу мають іншу природу. Їх приносить не стільки саме виробництво чи постачання товару, скільки... заборона на виробництво й постачання. Щоб звести до мінімуму ризик покарання, наркоділок перекладає всі витрати на споживача-наркомана, піднімаючи ціну на товар. Оскільки наркотики для наркомана — річ найпершої необхідності й альтернативи їй немає, нещасний завжди знаходить можливість платити за неї будь-яку ціну. За даними ООН, наркотики дають 70% усіх прибутків кримінальних організацій.

Як свідчить історія, силі наркобізнесу даремно протистояти, спираючись лише на заборони та репресії. Правоохоронним органам усього світу вдасться перехопити не більше чверті всіх призначених до продажу наркотиків. Кількість наркоманів щорічно зростає і спричиняє за собою спалахи СНІДу, величезну кількість убивств і самогубств. Кілька років тому в доповіді Національної комісії США з кримінальної юстиції відзначалося, що США за 5 років витратили 100 млрд. дол. на «війну з наркотиками» і не досягли успіху.

Яка ж альтернатива? Невже легалізація? Можливо, це було б виходом, проте... не нині та не в нас. У Голландії, де, як відомо, чимало видів наркотиків легалізовано, суспільство ледь оговталося від шоку після спалаху наркоманії, спровокованої таким кроком. За сучасних же ціннісних орієнтирів нашого суспільства легалізація наркотиків неминуче спричинила б за собою розгул наркоманії.

Сьогодні в Україні на обліку стоять 70 тисяч наркоманів. Насправді досвідчені наркологи вважають: цю цифру слід помножити на 10—12. Державі лікування одного «середнього» наркомана обходиться, як мінімум, у 35 грн. добових. Однак більшість заможних пацієнтів вважають за краще лікуватися в приватних клініках, де методики сучасніші, та й догляд кращий. Один день такого лікування полегшує їхні кишені на 180—200 грн. Проте жодне лікування не гарантує, що хворий назавжди убезпечить себе від наркозалежності. Адже психологічна залежність, бажання пережити якісь надвідчуття, залишається назавжди.

Одним із чинників, що сприяє розвитку наркоманії, ризикну назвати глобальний тиск культу розваг (рок-фестивалі, різноманітні масові вуличні видовища, дискотеки, перегляд трилерів у кінотеатрах і по ТV тощо). Це не просто розваги молоді, й не такі вже вони наївні. Під час подібних заходів у кров людини викидається така кількість стресових гормонів, що організм не може ними правильно розпорядитися і, по суті, отруюється. Надалі в людини виробляється потреба, звичка постійно відчувати потрясіння, тобто вона «підсаджується» на свій власний адреналін. Звідси й пошуки нових «допінгів»: якщо звукових подразників уже не досить, годяться сварка, бійка, «прогулянки» висотними конструкціями мостів, тобто все, що пов’язано з ризиком і викидом у кров адреналіну. Щорічно сотні підлітків гинуть, зірвавшись із дахів, балконів, вишок, мостів, тонуть у каналізаційних лабіринтах і задихаються у вентиляційних люках, куди вони забралися, щоб розім’ятися чи просто попустувати. І це не має нічого спільного з суїцидами.

Крім того, самі по собі вищезгадані заходи вимагають «підтримки». Не останнє місце в ряду цих стимуляторів займають і наркотики — від таблеток екстазі й «травки» до найважчих. Це, з одного боку, ризик: спробувати заборонене, опинитися «на рівні» у системі цінностей нинішньої субкультури, а з іншого боку — нові відчуття. Причому втомлений від постійних стресів організм часто відповідає на приймання наркотиків приємним розслабленням. Таким чином напруга, страхи, оголені до межі емоції, заміняються умовним відпочинком, перепочинком, притупленням почуттів, що й підштовхує людину до наркотиків. Не випадково в тенета наркоманії потрапляють творчі особистості, бійці, що беруть участь у військових діях, і люди з високим рівнем психоемоційної нестабільності.

Що ж до «безневинних» тонізуючих напоїв, то мене як медика завжди насторожувала неймовірна кількість кока-коли, яку вливають у себе діти й підлітки. Мене завжди дивувало безконтрольне споживання цих напоїв дітьми, як і всюдисуща їхня реклама. Адже дуже сумнівно, що якась із кол містить хоч щось корисне для організму, що формується. Швидше навпаки.

Засобами масової інформації у свідомість підлітків вбивається ідея: відпочивати потрібно саме так — «відриваючись», тобто гучно, гамірливо і з ризиком (нехай хоча б умовним). Різноманітні телевізійні шоу й більшість рекламних роликів і музичних відеокліпів теж в основному зводяться до цього — провокують чинити ризиковано, нахабно, ні з ким не рахуючись. З’явилася і нова фішка — психотренінги «лідерства».

Відпочивати культурно нині не модно. І те, що це стає традицією, — уже небезпечно.

Говорячи про проблему наркотиків, необхідно згадати ще один дуже важливий медичний аспект. Річ у тім, що під спільну гребінку за назвою «наркотики» потрапило чимало психотропних речовин, які наркотиками зовсім не є, приміром, триптаміни й той самий ЛСД. Адже є розробки, що дозволяють за допомогою таких психотропних речовин успішно виліковувати або принаймні полегшувати деякі психічні розлади, навіть окремі форми шизофренії, знімати абстиненцію і боротися з наркотичною залежністю. Це підтверджено практикою відомого психіатра Станіслава Грофа, який працював спочатку в Празі, а потім (1967 р.) переїхав до США. За 17 років він провів понад три тисячі сеансів ЛСД-терапії, зібрав і узагальнив колосальну кількість клінічного та експериментального матеріалу, унікального за своєю цінністю, але через багато причин він практично не використовується сучасною медициною.

Відомо також, що деякі речовини, які містяться в коноплях, у малих дозах прекрасно розслаблюють м’язи та є ледь чи не єдиним ефективним засобом для хворих, що страждають на судоми, гіперкінези й хворобливу спастику м’язів, що з’являються внаслідок поразки головного чи спинного мозку. Інші — альтернативні синтетичні засоби — не такі ефективні. Про їхню зависоку ціну взагалі вже не йдеться. Таким чином, заручниками жорсткої заборони на наркотики стають тяжкохворі й люди, які нестерпно страждають. Адже природні наркотики багатьом із них могли б допомогти або хоч якось поліпшити якість життя.

Отже, в третє тисячоліття ми ввійшли з чорною пов’язкою на очах, попередньо написавши на ній слово «наркотики» всіма можливими мовами.

З кінця 80-х років минулого століття ті, кому справді хотілося б позбутися нарколиха, дедалі більше схиляються до висновку, що вживання наркотиків і наркозалежність не зникнуть завдяки системі закріплених у кримінальному законодавстві заборон. Не можна навчити людину вести здоровий спосіб життя під загрозою покарання. Є стратегія, однією із тез якої проголошений толерантний підхід до профілактики вживання наркотиків і догляд за наркозалежними.

Від себе додам: без відчуття затребуваності людини, пробудження глибокого інтересу до життя і найповнішого розкриття її талантів не допоможуть ні боротьба, ні найгуманніша стратегія. Проте все-таки радує те, що значна частина світового співтовариства еволюціонує від «війни з наркотиками» (War on Drugs) до «мирного співіснування», «зменшення шкоди» (Harm reduction).