Японські мамографи для дитячої лікарні

«Відкоти» від суми виграного тендеру або бюджетної субвенції, чемоданні інвестори — не наш винахід. Але саме в нас його довели до злодійського абсурду. Коли мінімальну суму «відкоту» (що зазвичай не опускається нижче планки в 20%) збільшують, багаторазово завищуючи ціни закуповуваного «чогось». Або повністю списують гроші на придбання... повітря. Тоді ділитися взагалі не треба.

Коли у Вінницьку дитячу лікарню завезли й вивантажили в коридорі контейнери з трьома японськими мамографами, лікарі здивувалися. Навіщо їм за нестачі профільного обладнання апарати для обстеження жіночих грудей? І чому ця поява дуже недешевої техніки відбулася тишком-нишком? Ніхто з можновладців, які ставлять собі в заслугу навіть кожну відремонтовану за бюджетний кошт палату, ніде й словом не прохопилися про японське придбання. А потім був шок, коли раптом примчали митники й відкрили ящики. А там замість імпортних апаратів — набори якихось запчастин вітчизняного машпрому...

Будівництво діагностичного («ракового») центру дитячої обласної лікарні закінчили лише торік. Фінансувала його вся область. І однаково не вистачило грошей на обладнання, тож відділення функціональної діагностики й операційні блоки з кабінетами доопераційного обстеження залишилися порожніми. Водночас, виявляється, через обласне управління капбудівництва, котре й фінансувало всі роботи, було сплачено 4,8 млн. гривень на придбання для лікарні вищезгаданих японських мамографів. Річ, безумовно, корисна, але кошторисом не передбачена, та й, погодьтеся, не для дитячої лікарні. Постачальниками були дві фірми, зареєстровані в прикордонному Могилеві-Подільському на приятелів одного з керівників області. Звідки вони привезли ящики з цим обладнанням — невідомо. Втім, найцікавіше було далі, після виявлення митниками відсутності задекларованих апаратів. А саме: скандал не мав жодних... наслідків. Про пригоду ніхто навіть не дізнався, крім правоохоронців, які розслідували цю справу, й персоналу лікарні. Але Верещагіни, котрим «за державу прикро», зустрічаються не тільки в кіно.

— Моїй доньці лікарі винесли вирок чотири роки тому, — зізнався міліціонер, причетний до розслідування, котрий із зрозумілих причин побажав залишитися невідомим. — Було відчуття, що піді мною розверзлася земля. Коли почалося лікування, вона просила нас: мамусю й татусю, не можу більше терпіти, нехай ліпше вмру... Були бескінечні ліки, уколи, рентгени. І запитання лікарів: «У вас одна дитина?» У нашій обласній лікарні прекрасні лікарі. Але в них майже немає обладнання, котре дозволяло б рятувати дітей. На всю область єдиний комп’ютерний томограф, та й той в іншій лікарні. В усій області немає цистоскопа — апарата для проведення операцій на сечовому міхурі. Останні закупки, кажуть лікарі, були ще за Союзу. А коли щось і надходило, то «б/у» по гуманітарці. Можете уявити, що я відчув, коли ми одержали в провадження цю справу...

«Японський» скандал пройшов транзитом від однієї силової структури до другої, третьої, аж до СБУ. Навіть виписали постанови на арешт деяких чиновників, які вкрали гроші «в особливо великих розмірах» у хворих дітей. Але чиновники виявилися не лише високими, а й із київським «дахом». Тож після чергового пояснення в стилі «Тобі погони жмуть?» справу без зайвого шуму прикрили. А злощасні ящики вночі вивезли з лікарні в невідомому напрямку.

Ні в обладміністрації, ні в правоохоронних структурах, ні в лікарні більше не вдалося почути жодного слова про злощасний брухт вартістю в кілька мільйонів. Прорив (може, збіг) стався лише після відставки губернатора Віктора Коцемира, котрий, як говорили, тримав під особистим контролем роботи в центрі. Новий глава обладміністрації Григорій Калетник звільнив начальника управління капітального будівництва (УКБ), котрий проплатив мамографи, й заступника губернатора, котрий лобіював виграш тендеру з їхньої поставки двома фірмами, зареєстрованими всього за десять днів до цього.

— Сьогодні цією справою вже займається прокуратура області, — повідомив Григорій Миколайович. — Поки не буде рішення суду, не можна називати якісь прізвища. Але я підтверджую: у лікарні дійсно опинилося не те обладнання, що замовляли й за яке заплатили гроші. Більше того, є підстави говорити про те, що спочатку привезли взагалі не мамографи, а ящики незрозуміло з чим. Їх ще тоді описали й сфотографували, але сьогодні це зовсім різні ящики. І вже з мамографами. Але й вони завезені на територію України за ціною в чотири рази дешевшою, ніж задекларовано в документації з їхнього придбання. Різниця десь приблизно в три мільйони гривень.

— Усі розрахунки з будівництва та закупівлі обладнання здійснювали прямо через замовника — Управління капітального будівництва обладміністрації, — розповів начальник облздоров’я Володимир Миронюк. — Управління охорони здоров’я в даному разі закупівлі не здійснювало, не брали ми участі й у тендерній комісії. Що й як, можуть сказати лише в УКБ, котре здійснювало всі операції. А щодо вмісту тих ящиків... Сьогодні порядок такий: відкрити ящик із будь-яким обладнанням — значить узяти його на баланс. А як бути, якщо на балансі ще не стоїть навіть будівля відділення, оскільки будівництво не завершено. І якби лікарня прийняла будь-яке обладнання, цим вона позбавила б себе можливості подальшого укомплектування за рахунок коштів, виділених на капітальне будівництво. Тому там багато що стоїть нерозкрите, на збереженні. А щось, можливо, й треба б відкрити, подивитися, що там. Адже є певні строки експлуатації, строки придатності реактивів...

До речі, це справді зняло б частину запитань сьогодні й уберегло від можливих розчарувань завтра. Адже, за словами губернатора Г.Калетника, ледь не в перший день прийому справ він виявив і загадкове зникнення 6 млн. грн. із так званого Фонду розвитку підприємництва. Що, як і вони порошаться десь на складах лікарні під виглядом якогось обладнання?.. Як завершуються такі афери, розповів знайомий лікар. На якусь райлікарню розписують обладнання або цільові гроші для його придбання. А оскільки воно їй непотрібне, то після того, як обладнання пролежить під пилом із рік, його списують або повертають постачальникові через «несправність» тощо. Всі свої «відкоти» вже одержали, і той запустить його по другому колу... Зрозуміло, мова не про лікарів, а про тих, хто розподіляє бюджетні кошти.

«Він крав... І йому було соромно. Але не красти він не міг...» — це класичний діагноз із «Дванадцяти стільців». Людина, котра хоч раз запустила руку в скарбницю, ніколи вже не зможе жити на зарплату. «Допомогти» такому індивідууму може лише суд. Сподіваюся, у цієї історії буде саме такий фінал.