Як діагностуємо, так і лікуємо...

Всі ми звикли до того, що візит до лікаря дуже часто закінчується направленням у лабораторію. Доктор, а тим більше пацієнт сподіваються, що результати аналізів допоможуть встановити точний діагноз, який у свою чергу дозволить правильно визначити метод лікування від недуги. Сьогодні важко переоцінити можливості клінічної лабораторної діагностики, яка, впроваджуючи досягнення фундаментальних досліджень і інформаційних технологій, значно впливає на розвиток клінічної медицини в цілому. Втішно, що Україна не залишається осторонь від світових тенденцій: Українське товариство клінічної лабораторної діагностики (УТКЛД) зовсім нещодавно стало дійсним членом IFCC — Міжнародної федерації клінічної хімії і лабораторної діагностики.

Ця довгоочікувана подія свідчить про те, що праці наших учених знають і цінують у світі. Але, на жаль, і для медиків, і для пацієнтів, це не скорочує розриву між наукою і практичною охороною здоров’я, що особливо помітно на рівні районних поліклінік, жіночих консультацій і стаціонарів, які надають первинну і вторинну медичну допомогу. Так вважає президент Українського товариства клінічної лабораторної діагностики, професор Любов Громашевська, чия багаторічна діяльність у свій час була відзначена Державною премією України в області науки і техніки «За внесок у становлення і розвиток клінічної біохімії як науки».

— Лабораторна діагностика досягла такого рівня, що багато важких патологій можуть бути діагностовані вже на ранньому етапі, що дуже важливо для успішного лікувального процесу. Але, на жаль, між технічними можливостями і їхньою реалізацією — величезна прогалина! З одного боку, є знання, методики, устаткування, а з іншого боку — сотні, а може, і тисяча лабораторій, які нічого цього не мають. З кожним роком все більше загострюється кадрове питання — система підготовки повинне бути така, щоб клініцисти в обов’язковому порядку навчалися лабораторній діагностиці, щоб знання, отримані в університетах у студентські роки, поповнювалися під час післядипломної підготовки в академіях, інакше лікар залишиться у вчорашньому дні.

Ви думаєте, що результати аналізів може легко розшифрувати будь-який лікар? Нічого подібного! Через різночитання трапляється дуже багато помилок, за які пацієнти розплачуються в кращому випадку своїм здоров’ям. А проблема в тому, що кожний апарат, який закуповується для наших лабораторій за кордоном, має свою програму і свої норми. Здавалося б, що може бути простіше, ніж визначити норму гемоглобіну в крові. Добре відомо, що для дитини, для жінки і чоловіка ці показники будуть різними. Але точно так само різними вони будуть і для людей, які виросли в екологічно чистому або екологічно неблагополучному районі, там, де траплялися хімічні або інші техногенні катастрофи. Якщо устаткування, скажімо, запрограмоване на норми жителів Альп, чи будуть показники достовірними для України, для Чорнобильської зони? І з чим їх порівнювати?

Лабораторія Інституту епідеміології й інфекційних хвороб, де я працювала, у свій час була головною в СРСР, ми розробляли різноманітні методи досліджень і пишалися тим, що багато з них були уніфіковані для усієї країни. Зараз цього немає, але ми дуже сподіваємося, що участь у роботі IFCC допоможе нам краще орієнтуватися в процесах, що відбуваються у світі, а також пристосуватися до нормативів, закладеним розроблювачами лабораторного устаткування. Наше наукове товариство вже 12 років видає часопис «Лабораторна діагностика», який дає можливість доносити всю нову інформацію і науковим співробітників, і практикуючим лікарям, — підкреслила Л.Громашевська.

Закордонна медицина давно використовує такі методи лабораторних досліджень як спектрофотометрія, нефелометрія, турбодиметрія, а також імуноферментний, флуоресцентний, хемілюмінісцентний та інші аналізи, про які багато наших лікарів і не чули. У той же час це означає, що наші пацієнти не мають можливості пройти повноцінне обстеження, вчасно встановити діагноз. Чи потрібно говорити, які можуть бути наслідки?

Офіційна статистика свідчить, що в нас із року в рік не зменшується, а навпаки, збільшується число хворих, у яких онкозахворювання вперше виявили на III і навіть IV стадії, дуже сумна картина і з вірусними гепатитами В і С — їх найчастіше діагностують тоді, коли допомогти вже неможливо. Ніхто краще за патологоанатомів не знає, як часто не збігаються діагнози, — остаточний і той, із яким пацієнт був госпіталізований і лікувався. Але чи варто звинувачувати в цьому тільки лікарів? Оксана Перцева, керівник Полтавського патологоанатомічного бюро, напевно, назавжди запам’ятала історію 30 — літнього пацієнта, який помер в стаціонарі від запалення легенів, незважаючи на всі зусилля медиків. А причина була в тому, що його лікували від бактеріальної пневмонії, а насправді в нього була вірусна. Але чи міг лікар, який лікує, або лікар-лаборант встановити точний діагноз, маючи результати аналізів, отримані на устаткуванні, яке можна віднести до раритетів?

— У нас величезна кількість лабораторій — біля восьми з половиною тисяч, але здебільшого вони оснащені застарілим обладнанням. На озброєнні є зразки, якими використовували в середині, а може, навіть на зорі минулого століття, — розповідає Валерій Деєв, віце-президент Українського товариства клінічної лабораторної діагностики, який завідує лабораторією Національного інституту хірургії і трансплантології імені А.Шалімова. Валерій Аркадійович знає ситуацію як ніхто інший, адже протягом 18 років він був головним позаштатним спеціалістом Мінздраву з клінічної діагностики. — У деяких медустановах дотепер експлуатують ФЕК – 56 — фотоелектрокалориметр, випущений ще в 1956 році, який давно час здати в музей і демонструвати його студентам. А він у нас значиться як бойова одиниця!

За останні роки техніка зробила колосальний крок уперед, правда, вона доступна тільки окремим лабораторіям. Слід зазначити, що в останні роки грошей із держбюджету на охорону здоров’я стали виділяти більше, але виникли нові проблеми: кошти на прилади знаходять, але при цьому не враховують витрати на їхню експлуатацію і на придбання реактивів. Тому часто виходить, що сучасне устаткування простоює тільки тому, що рішення було половинчатим. І хто від цього виграє?

У європейських країнах давно уже впроваджені цілком нові методики, там навіть у віддалених містечках працюють експрес-лабораторії, які буквально за 20 хвилин видають повну картину стану здоров’я пацієнта. У нас, на жаль, у більшості медичних установ використовуються лише звичні, рутинні дослідження, які не дають повної інформації, про нові підходи там і не чули.

— Коли пацієнт дізнається, що йому поставили неправильний діагноз, він, природно, в усьому звинувачує свого лікаря, який лікує. Проте основою для діагнозу слугують і результати аналізів. Як часто помиляються в лабораторіях?

— Отут свою негативну роль відіграє і застаріле обладнання, і неякісні реактиви, і горезвісний людський фактор, тому не варто дивуватися, коли відсоток помилок досягає 70, а іноді і вище. Якщо лікар досвідчений, він буде враховувати всі чинники в сукупності, перевірить ще раз, призначить інші методи діагностики, але багато і таких ескулапів, які орієнтуються в основному на лабораторні результати.

— Одна пацієнтська організація провела невеличкий експеримент — хворий цукровим діабетом протягом півгодини здав кров у шести лабораторіях. Результати приголомшили — показники глюкози відрізнялися в кілька разів. Як, спираючись на подібний документ із лабораторії, визначити стратегію лікування? Якщо таку «точність» продемонстрували столичні лабораторії, те що ж коїться в глибинці?

— Домогтися зменшення кількості помилок не так і складно — для початку потрібно звести до мінімуму людський фактор. Чому результат аналізу повинен залежати від того, чи ідеально була вимита пробірка чи в ній залишився миючий засіб? У багатьох країнах уже давно використовують не тільки одноразові шприци, але й одноразові системи для забору крові, наприклад. Я як головний позаштатний спеціаліст Мінздраву з клінічної діагностики 12 років підряд ставив це питання в міністерстві, але воно так і не вирішилося. Відповідь чиновників завжди був та сама — дорого, — журиться В.Деєв.

Таке відношення до проблем клінічної лабораторної діагностики не проходить задарма — воно, безумовно, впливає на якість усієї медичної допомоги — і первинної, і спеціалізованої. В Україні тривалість життя значно менша, ніж у багатьох країнах світу, у нас досить високий рівень дитячої смертності, багато пацієнтів втрачають здоров’я, а найчастіше і життя тільки тому, що діагноз був поставлений помилково або невчасно. Вчені підтверджують, що в нас з’явилося багато інфекційних хвороб, які завозяться з різних точок земної кулі, діагностувати і лікувати яких у наших лікарнях дуже проблематично. Підготовка до зустрічі гостей на євро-2012 включає дуже багато пунктів, але це питання так і залишається поза полем зору влади.

Цього року виповнився невеличкий «ювілей» — десять років тому був підписаний наказ Міністерства охорони здоров’я, який визначав табеля оснащення виробами медичного призначення. Цілий розділ був присвячений устаткуванню лабораторій, складений список обов’язкової апаратури та інструментарію. На жаль, багато чого з того переліку так і залишилося віртуальним.

Торік міністерство намагалося реанімувати це питання, підготувало відповідні документи. У свою чергу Кабінет міністрів прийняв постанову №815, відому як «Національний план розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року». Серед інших важливих справ на 2007 рік було заплановане придбання діагностичного устаткування для належної організації первинної медичної допомоги. Якби усе, що планували чиновники, збулося, то наші поліклініки і стаціонари ще вчора були б забезпечені повноцінними комплектами лабораторного устаткування. Боюся, обіцяного доведеться чекати в кращому випадку три роки.

— У нас у розрахунку на одного хворого припадає усього сім тестів, а це в три рази менше, ніж у європейських країнах, — коментує ситуацію Валентина Очеретенко, голова правління Спілки громадських організацій «Всеукраїнська асоціація захисту прав пацієнтів «Здоров’я нації». — Але навіть такий мінімальний обсяг обстежень не забезпечує ні точності, ні своєчасності. У той час, як європейські лабораторії можуть видати результати за 20—30 хвилин, наші, дай боже, щоб впорались за дві година. Причина проста — застаріле обладнання і ручні методи роботи! Якщо навіть у столиці багато лабораторій у районних лікарнях і навіть в інститутських клініках місяцями не працюють, тому що немає реактивів, те вже що говорити про віддалені міста і селища! Людський фактор — підготовка посуду та інструментарію, підрахунок показників вручну, який триває і годину, і дві, не просто впливають на результати досліджень, а найчастіше їх спотворюють. Часом лікар не може зрозуміти, чому хворий скаржиться на самопочуття, у той час як результати аналізів просто відмінні. Я на все життя запам’ятала трагічний випадок: пацієнтку було госпіталізовано з порушенням мозкового кровообігу, почали обстежити, зробили аналіз крові на цукор. Виходячи з результатів, стали збивати цукор, у той час як він і без того був низький. Все це призвело до страшного фіналу.

За статистикою, майже три чверті аналізів робиться під час первинного звернення до лікаря. Зрозуміло, що будь-яка неточність впливає на діагноз, на методи лікування. Трапляється, що пацієнт змушений здавати аналізи в різних лабораторіях, а коли він приносить усі результати лікарю, який лікує, той не може їх ні прочитати як слідує, ні порівняти, тому що кожний апарат має свої стандарти і норми.

Захищаючи інтереси пацієнтів, наша громадська організація підготувала і відправила звертання не тільки в Міністерство охорони здоров’я, але й у Кабінет міністрів, і президенту України. Ми вважаємо, що лабораторна діагностика, яка повинна починатися із сучасного устаткування і кваліфікованих кадрів, — це питання державної ваги. Давно назріла необхідність підготувати цільову державну програму з лабораторної діагностики — адже від цього дійсно залежить здоров’я нації.