Видаляти чи не видаляти?

Часто лікарі-ларингологи, роздивляючись запалені мигдалини, розмірковують: чи то видалити пацієнту гланди, чи то ще полікувати. Російські дослідники мають намір полегшити вибір практикуючим лікарям.

У відділенні патологічної анатомії Інституту хірургії ім. О.Вишневського РАМН розробили метод, який дозволяє об’єктивно відповісти на актуальне запитання: коли піднебінні мигдалини з органа, що виконує корисні функції, перетворюються на осередок інфекції. Для вирішення цієї проблеми медики використали метод радіоавтографії.

Піднебінні мигдалини стають на шляху бактерій, які потрапляють у порожнину рота. Незваних прибульців на поверхні мигдалин заковтують лейкоцити, але в результаті цієї битви клітини епітелію часто руйнуються. У нормі вони відновляються, але за хронічного захворювання мигдалин їхні клітини поступово відмирають. Хронічний тонзиліт зустрічається в Росії у 22—40% населення. Практикуючі лікарі гостро потребують діагностичного теста, який дозволив би їм визначити, потрібно видаляти мигдалини чи є сенс їх полікувати.

Радіоавтографічне дослідження мигдалин російські медики провели вперше. Матеріалом для дослідження послужили тканини піднебінних мигдалин, видалених у двох дітей і чотирьох дорослих пацієнтів із діагнозами «гіпертрофія піднебінних мигдалин» і «хронічний тонзиліт». Зразки тканини витримували в поживному середовищі, котре містить уридин — попередник РНК, або тимідин — попередник ДНК, мічені радіактивними ізотопами. При вивченні у світловий мікроскоп із використанням спеціальної чутливої плівки видно клітини, в які включилися радіактивні ізотопи.

Тимідин включається до складу лише тих клітин, які готуються до поділу й у них іде синтез ДНК. В обстежених тканинах піднебінних мигдалин, як виявилося, до поділу готувалися клітини епітелію, сполучної тканини і капілярних стінок. Уридин помічає клітини, в яких іде білковий синтез, навіть якщо ці клітини не діляться. Включення уридину — ознака життєздатності клітини, причому уридинова мітка дозволяє розрізняти живі і мертві клітини точніше, ніж традиційна світлова мікроскопія.

Таким чином, аналіз тимідинової мітки дозволяє об’єктивно оцінити динаміку відновлення основних типів клітин у піднебінних мигдалинах за різних патологічних станів, а уридинова мітка свідчить про життєздатність клітин і показує, наскільки піднебінні мигдалини зачеплені руйнацією.

Можливо, незабаром лікарі-ларингологи відправлятимуть своїх пацієнтів на радіоавтографічний аналіз піднебінних мигдалин. Доведеться, звісно, відщипнути від них шматочок, але це краще, ніж видалити ще життєздатний орган.