Великі комбінатори, або Хто касир у лікарняній касі

Хоч би що казали про столичного мера, та особисто ми глибоко переконані: він справді любить киян. Їх просто не можна не любити! Що б не робила з ними міська влада, яке б ярмо не приготувала - вони мовчки підставляють шиї. Свого часу захотіли господарі міста побудувати «теплиці» на головній площі старовинного Києва - і, нічого, побудували, перевівши на голодний пайок інші об’єкти. При цьому не просто витратили мільйони казенних грошей, а й завдали нищівного удару по історичному образу міста. Сьогодні нас підводять до думки, що час оновити Майдан - знести все старе й спорудити нове. І перше, і друге - за гроші платників податків, звісно. Чи не для цього розпускаються чутки, що монумент Незалежності може впасти будь-якої хвилини?!

Схоже, ті, хто змушений добиратися в Київ на роботу з околиць - із Козина, наприклад, із Рудиків чи Межигір’я, не в курсі, що в нас є інші нагальні проблеми, що міське господарство давно застаріло, хоч куди тикни - аварійна ситуація?!

Киян примусили платити скрізь і за все - щоб влаштувати дитину в дитячий садок або записати в перший клас, за консультацію лікаря та обстеження в бюджетних лікарнях, за комунальні послуги, яких немає і близько, - опалення серед літа, миття вікон у парадних, поливання дворів тощо. Жителі столиці платять, не особливо заглиблюючись, скільки, за що і чому. Можливо, ця покірливість і підштовхує міську владу до нових прожектів, які, втім, приносять чималі вигоди тим, хто їх нав’язує міській громаді.

Наразі ж міська влада пропонує нам чергове нововведення - лікарняні каси. Хотілося б, звичайно, зрозуміти, що маємо, що буде і чим серце (тобто медицина) заспокоїться. Або ж упокоїться навіки - чого теж не можна виключати в наших умовах. Пригадуєте, скільки було ідей з приводу оновлення зоопарку, як усі носилися зі звісткою про те, що чиновники мерії взяли шефство над тваринами і птахами. Слону тоді заздрили не тільки звірі, а й багато киян: мер пообіцяв особисто про нього піклуватися, зробити все для того, аби він завжди був ситим та задоволеним. Кажуть, скелет слона скоро можна буде побачити в одному з музеїв.

Отже що є?

Покінчивши з братами нашими меншими, чиновники взялися за старших, тобто за нас із вами, - здоров’я киян вирішили зміцнити з допомогою доброчинних внесків. Негайно були підготовлені прайси: прийом терапевта - від 50 гривень, консультація уролога - від 120 і так далі по висхідній. І юристи, і медики стверджували, що це грубе порушення закону.

Такої ж думки й міська прокуратура, яка провела перевірки в шести районах і дійшла висновку, що «сьогодні жителі столиці не завжди можуть отримати медичну допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, не оплативши власним коштом ліки, харчування та необхідні видаткові матеріали». З початку нинішнього року, як повідомила прес-служба прокуратури, «за фактами незаконного вимагання плати за надання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров’я було порушено три кримінальні справи за статтею 184 (порушення права на безкоштовну медичну допомогу) Кримінального кодексу України». За таке правопорушення заплямованим білим халатам світить штраф або ув’язнення (до шести місяців), якщо, звісно, їхню вину буде доведено. Крім того, прокуратура вимагає від КМДА притягнути до дисциплінарної відповідальності головних лікарів тих комунальних закладів охорони здоров’я, в яких було виявлено факти незаконного вимагання плати за медпослуги.

Пікантність ситуації в тому, що саме від міського начальства керівники лікувальних установ отримували розпорядження про запровадження поборів. Проте - тільки усні! Правда, в таких висловах, що ні в кого не виникало бажання ослухатися. Хто не захотів брати гріх на душу й відмовився виконувати, був негайно звільнений. Інші змирилися. Днями довелося довго розмовляти з головним лікарем однієї з районних лікарень, котрий (на умовах анонімності) погодився пояснити, як працювала машина з викачування грошей.

- Надії покладали на те, що місто - велике, у лікарнях - черги, тож гроші потечуть рікою. Начальство й чути не хотіло, що на прийом у комунальні поліклініки приходять переважно пенсіонери та бюджетники, які не в змозі заплатити за прийом у лікаря, їм хоча б на ліки нашкребти. Така ситуація і в стаціонарах, адже платоспроможні пацієнти воліють звертатися у приватні клініки. На це ніхто не хотів зважати, вимога була жорстка - платити повинні всі!

- А гроші куди? Мабуть, на розвиток столичної медицини?

- Звісно. Виключно на поліпшення і зміцнення... Фінансування нам урізали, наростали борги з комунальних платежів, головлікарі дружно співали Лазаря, але нічого не допомогло. Нам постійно нагадували, хто скільки повинен здавати, виходячи з кількості жителів у районі та профілю лікувальної установи. Коли збирали данину в часи монголо-татарської навали, посилали ярлик, а мені натомість надіслали молоденьку бухгалтерку, вся діяльність якої зводилася до одного - відстежувати, скільки було зібрано так званих доброчинних внесків, і доповідати про це нагору. Щодня! Взимку, коли через ожеледицю кияни ламали руки-ноги, у наш травмпункт черга була, як свого часу в мавзолей, а фінансування ніякого. Але боронь боже узяти з доброчинної каси хоча б дещицю на найнеобхідніші медикаменти, бинти або видаткові матеріали для діагностичного обладнання. Це все повинні купити й принести хворі, я вже не кажу про шприци, а тим більше про харчування. Медицину остаточно перевели на кишеню хворого: є в ній гроші - отримає медичну допомогу, а коли кишеня порожня - нічого в лікарню йти, бо там теж порожньо - ліків немає, обладнання застаріле, діагностуємо навмання, наша лабораторія фінансується так, що вистачає тільки на оплату лампочки під стелею. Викручуюся як можу, але завжди пам’ятаю: ходжу під статтею...

Сьогодні, як ви розумієте, довести, що лікарні збирали гроші за вказівкою згори і передавали туди ж, не те що складно, а взагалі неможливо. А головне - нікому не потрібно, з погляду політичної доцільності. Проте керівниця міського управління охорони здоров’я потрапила в поле зору правоохоронних органів, була звільнена з роботи, з неї взяли підписку про невиїзд. Правда, обвинувачення зовсім не стосується доброчинних внесків, ідеться про скасування надбавок до зарплати медпрацівників, які передбачені відповідним наказом МОЗ і в інших областях, на відміну від Києва, виплачуються. А це, як ви розумієте, вже зовсім інша стаття.

Зараз мова не про те, чому головлікарі погодилися виконувати по суті злочинні вказівки, чому мовчали Міністерство охорони здоров’я та профільний комітет Верховної Ради, які чудово знали про все, що відбувається. Зараз важливо інше: у зв’язку з ідеєю міської влади запровадити лікарняні каси саме час озирнутися і спробувати зрозуміти, що ж отримують пацієнти за ті гроші, які вони здають буцімто добровільно.

Наш тижневик неодноразово писав про катастрофічний стан справ у столичній медицині. Незважаючи на те, що останнім часом із міського бюджету на охорону здоров’я виділялося більш ніж по 2,2 млрд. гривень щорічно, лікарні сиділи на голодному пайку. У прямому і в переносному сенсах. Навіть у 2008 році, задовго до настання кризи, лікувальні установи отримували мінімум - тільки на зарплату й частково на комунальні послуги. Тоді ж за борги почали відключати воду, електроенергію та телефонний зв’язок не тільки в дорослих, а й у дитячих лікарнях. Заморозили всі міські програми допомоги хворим: припинили закупівлю матеріалів і ліків для пацієнтів, котрі стоять у черзі на операції в кардіохірургії та в ортопедичних відділеннях, залишилися без ліків багато категорій хворих із тяжкими хронічними патологіями. У стаціонарах закривають кухні - все одно нічого, крім окропу, немає, а у відділеннях на полицях замість ліків - рекламні буклети. Чим допоможе хворому в такій ситуації доброчинний внесок?! А нічим. Бо планувалася ця афера виключно заради грошей, інтереси пацієнтів тут узагалі ні до чого. Це чергова спроба довести, що без 49-ї статті Конституції цілком можна обійтися, чиновники впевнені - медицина повинна бути платною, тому що в ринкових умовах це насамперед бізнес, а не соціальна програма держави, яка, до речі, фінансується за кошти платників податків.

Парадокс: ніколи раніше не виділялося стільки коштів на міську медицину, як в останні два-три роки, але саме в цей час вона опинилася на межі колапсу. Попри все бажання молодої команди мера зберегти хорошу міну при поганій грі, у звіт за минулий рік усе ж таки потрапили цифри, близькі до реальних. Забезпечення медикаментами профінансоване на 53% від плану, при цьому понад 50% - у борг. Фінансування ліжко-місця у 2008 році було на рівні 10,5 гривні, а торік скотилося до 6,2, та й то не факт, що лікарні отримали необхідні суми. Чи слід дивуватися, що рейтингова оцінка стану здоров’я населення Києва - 16-те місце з 27, а ще зовсім недавно столиця ходила в лідерах. Єдине, в чому досягла успіху мерія, - це турбота про бомжів: торік у лікарнях пролікували три тисячі бездомних, що вшестеро більше, ніж у попередні роки. На ремонт і підготовку корпусів до зими було виділено дуже мало коштів, по деяких об’єктах фінансування становило менше 1% від плану. Так, Центр ПЕТ-технологій, який обіцяли відкрити рік тому, отримав усього 23%, Центр інфекційних хвороб в Олександрівській лікарні - 0,6%, а Центр крові взагалі опинився за бортом.

Наші джерела в мерії повідомляють, що підготовку лікувальних установ до зими і цього року провалено. Свого часу молода команда мера так прагнула прибрати грошові потоки до своїх рук, що, всупереч законодавству, ліквідувала районні відділи охорони здоров’я десяти районів столиці, створивши натомість три територіально-медичні об’єднання (ТМО). Перший заступник мера О.Попов виступив за ліквідацію ТМО. Чудове рішення. Та, на жаль, запізніле. Сьогодні, за нашою інформацією, цей процес щосили намагаються загальмувати керівники районів, розуміючи, що ця реформа остаточно їх поховає. По-перше, ТМО розрослися до неймовірних розмірів, - тепер треба вирішувати, куди прилаштувати близько 500 чиновників від медицини, яких звільнити не так просто. По-друге, ТМО загнали лікарні в борги, зірвали підготовку до опалювального сезону, до того ж, скасувавши надбавки до зарплати, спровокували загострення кадрових проблем. Одне слово, ситуація така, що жоден район не хоче брати на себе відповідальність за чужі прорахунки та помилки. Кому потрібен цей головний біль, коли точаться розмови, що райради скоро скасують, а керівників районів замінять на нових (очевидно, з іншою пропискою).

За останніми даними, у Києві бракує понад чотири тисячі лікарів і п’ять тисяч медичних сестер, особливо гостро це відчувається в службі швидкої допомоги, де не вистачає майже 150 медиків. Близько 30% тих, хто трудиться на дільницях, у туберкульозних, інфекційних, дитячих відділеннях, - пенсійного і глибоко пенсійного віку. Столична медицина сьогодні - це напівзруйнована система із застарілим, зношеним обладнанням, відсутністю лабораторій та діагностичних центрів, дефіцитом кадрів, корупційними схемами й поборами, що називаються доброчинними внесками. Первинна ланка, на яку лягають найбільші навантаження, перебуває в жалюгідному стані, медична допомога для більшості киян стала і недоступною, і неякісною. Але замість підготовлених, продуманих реформ нам знову пропонують напівзаходи. На який результат можна сподіватися, маючи такий обтяжений анамнез плюс повну відсутність мотивації працювати краще у пересічних медиків, які за рівнем зарплати посідають, здається,
29-те місце?!

А що ж буде?

Нас, як і багатьох, не полишає відчуття, що лікарняні каси - це просто перейменовані доброчинні внески, залишені у спадок молодою командою співучого мера. Громадські організації, до яких автори звернулися по коментарі, одностайно назвали це рудиментом, кроком назад, ще одним насосом для викачування грошей з кишень пацієнтів. Тим часом мас-медіа, близькі до міської влади, із захопленням розповідають про переваги лікарняних кас, бліц-інтерв’ю, записані на вулицях міста, тільки підтверджують: давно пора це зробити. Правда, «за» чомусь висловлюються виключно бабусі, котрі обіцяють «підтримати своєю гривнею державу, поки їй важко, поки вона на ноги не стане». Шляхетні наміри. Біда тільки в тому, що наша держава намагається не так на власні ноги сп’ястися, як на шию громадянам сісти. До підвищених тарифів у платіжках за квартиру скоро додадуться нові - на гарячу воду і тепло, днями подорожчають жетончики метро, вже озвучена ідея підвищити вартість проїзду наземним транспортом до чотирьох гривень. Що після цього віддавати в лікарняну касу? Рештки пенсії чи зарплати, яких, дай боже, щоб на хліб і макарони вистачило?!

Цікаво дізнатися, хто прорахував, як працюватимуть лікарняні каси у столиці. Міська влада запевняє, що добре. Спочатку планували поставити на лічильник усе місто, але потім вирішили ощасливити тільки один район, начебто вибрали Дарницький. Схема проста, як одноразовий шприц: спочатку наповнюєш касу щомісячними внесками, а коли знадобиться медична допомога - отримуєш фінансову ін’єкцію на оплату ліків, діагностики, лікування. Скільки треба заплатити, щоб у разі хвороби вистачило на якісну медичну допомогу? Це рівняння з багатьма невідомими. Невідомо, що раніше може прихопити - гіпертонія, стенокардія чи камінці в нирках. Невідомо, скільки коштуватимуть обстеження і діагностика. І тричі невідомо, в яку суму виллється лікування з урахуванням цін на ліки, вартості процедур або операції, розміру віддяки лікарям. У багатьох країнах давно вже придумали вихід - страховий поліс, а ми знову майструємо свій особливий, український велосипед.

З пенсіонерів обіцяють брати найменше - всього по 50 гривень щомісяця. За рік набіжить 600, майже мінімальна пенсія. Що пацієнт отримає в обмін на свої гроші? Важко сказати, так само, як і пояснити суму внеску. Звіди, якщо не зі стелі, взялася ця цифра? Головний аргумент у вустах чиновників: страхові каси добре себе зарекомендували в місті Комсомольську Полтавської області, чий екс-мер тепер керує Києвом.

Але чи можна з такою легкістю переносити досвід напівреформ із 50-тисячного містечка на мегаполіс?! Коли О.Попова зненацька пересадили з крісла міністра ЖКГ у крісло першого заступника столичного градоначальника, навряд чи він був готовий надати програму розвитку міста, надто вже стрімко розвивалися події. Проте ситуація вимагала нових ідей, ось і з’явилася як нова трохи призабута стара - лікарняні каси. Свого часу їх запроваджували не тільки в Комсомольську, а й в інших містечках. Кажуть, що в Україні близько 300 тисяч людей сплачують внески й усім задоволені. Але де гарантія, що це буде ефективно в багатомільйонному Києві? Звісно, тут грошові потоки обіцяють бути значно повноводішими. Ініціатори це розуміють. Перше, що скорегували, - суму внесків: у Комсомольську платять по 15 гривень, а кияни стартують із 50. Там, перерахувавши внески, пацієнт може розраховувати, що його забезпечать медикаментами. А якщо складна операція, реанімація, тривала реабілітація - хто платитиме? Внески жодним чином не перекриють усіх витрат.

У Києві навряд чи хтось зможе точно сказати, скільки коштує хірургічне або консервативне лікування найпоширеніших патологій, не кажучи вже про травми чи складні випадки. У Комсомольську, наприклад, порахували, що пологи (не кесарів розтин) коштують 123 гривні. Та в Києві за такі гроші у бік породіллі ніхто й не гляне!

Навряд чи реформатори вірять, що лікарняні каси допоможуть вирішити проблеми охорони здоров’я, які нагромаджувалися роками. Для чого тоді затівають?

Експерти кажуть, що ключове слово у цій програмі - забезпечити пацієнтів ліками. Їх обіцяють закуповувати за оптовими цінами, які будуть на 20-30% нижчими, ніж в аптеках. Який чиновник у нашій країні не мріє долучитися до проведення закупівель? Не має значення, за бюджетні кошти чи за гроші, зібрані через лікарняні каси, головне - обсяги партій.

Аудитори КРУ і Рахункової палати можуть багато цікавого розповісти про те, хто і як проводив і проводить тендери в МОЗ, навіть якщо взяти тільки ліки - вже детектив вийде. У рамках держпрограм чиновники діяли так, що на складах одних ліків накопичувався запас на три-п’ять років наперед, зате інші були в дефіциті. Усе залежало не від заявок, а виключно від інтересів фірм-постачальників, які виграли тендер. Аудитори зазначають, що ліки надходили на склади через шість-дев’ять, а інколи - і через 12 місяців після того, як було перераховано кошти. Це називається кредитуванням фірм за рахунок держбюджету.

Ревізори впевнені: ці схеми легко перекочують і в лікарняні каси.

Юристи стверджують, що для запровадження лікарняних кас немає відповідної нормативно-правової бази.

А правозахисники вважають це грубим порушенням прав людини. Чому? Охорона здоров’я киянина нинішнього року обійдеться скарбниці у 750 гривень. Тим часом Кабмін виділив тільки Державному управлінню справами 14 млн. 613 тис. гривень на стаціонарне медобслуговування депутатів та керівного складу органів державної влади плюс 4,5 млн. грн. на поліклінічно-амбулаторне обслуговування. Оскільки ці люди теж вважаються киянами і лікарні розміщені в столиці, - цікаво, чи платитимуть вони внески в лікарняні каси нарівні з рештою жителів міста?.. І скромний бюджетник, і високопоставлений держчиновник, і нардеп - усі платять однаковий відсоток прибуткового податку. Чому ж у такому разі наша демократична держава так вибірково фінансує охорону здоров’я своїх громадян?! - цікавляться правозахисники.

Але найближчим до істини виявився студент-медик, який згадав незабутнього Остапа Бендера: Великий комбінатор знав чотириста порівняно чесних способів відбирання грошей, але до лікарняних кас навіть він не додумався.