ВАЛЕРІЙ БІДНИЙ: «МЕДИЦИНА НЕ ПОВИННА ЗАЛЕЖАТИ ВІД ВОЛІ ЧИНОВНИКІВ»

Поділитися
Говорити з заступником голови Київської міської державної адміністрації Валерієм БІДНИМ, медиком за фахом і досвідом роботи, про охорону здоров’я в Києві — все одно, що зазирати у Всесвіт...

Говорити з заступником голови Київської міської державної адміністрації Валерієм БІДНИМ, медиком за фахом і досвідом роботи, про охорону здоров’я в Києві — все одно, що зазирати у Всесвіт. Тому, щоб не охоплювати неосяжне, зупиняємося на тих темах, котрі нині найактивніше обговорюються киянами.

Маємо право мати право

— Валерію Григоровичу, стаття 49 Основного Закону держави, звичайно, гріє душу. Проте «безоплатність» наших медичних закладів загальновідома. Але все ж не може держава отак відверто нехтувати записаним у Конституції. Нагадайте, будь ласка, яку саме безплатну медичну допомогу може одержати пацієнт відповідно до статті 49 і реальних можливостей державного фінансування. Погодьтеся, люди повинні знати, на що вони мають право.

— На жаль (повірте, і як медик, і як керівник, і як громадянин я справді шкодую з цього приводу), мушу констатувати: сьогодні виконавча влада не може забезпечити на території Києва оту відповідність безоплатної медицини, яку гарантує стаття 49 Конституції. (Не може, навіть незважаючи на велику порівняно з іншими суму коштів, які виділяються з міського бюджету, — а на охорону здоров’я в бюджеті столиці закладено майже 475 млн. грн.) Оскільки це лише третина від того, що потребує галузь.

Знаю, часом кажуть про надмірну роздутість штатів у наших лікувально-профілактичних установах, зайві ліжка чи велику кількість самих цих установ. Аби не давати поживи для таких розмов, ми вивчили питання їхнього раціонального використання. І якщо говорити про практичну систему охорони здоров’я, то запевняю вас, що сьогодні вона збалансована до потреб населення. Тобто маємо стільки лікарів та установ, скільки потрібно для забезпечення доступності медичної допомоги, принаймні першочергової.

Другим магістральним напрямком нашої роботи є впровадження у столиці актуальних медичних програм. Стали доступнішими людям (маю на увазі й фінансовий бік проблеми) програми з трансплантації органів, операцій на серці, операцій і пересадки кісткового мозку. Ці програми цільові, тобто місто їх патронує, але поки стовідсотково ми ще не забезпечуємо ці медичні послуги.

Тепер конкретніше — що входить у перелік гарантованого надання безплатної медичної допомоги? При амбулаторному обслуговуванні (в поліклініці) людина має право за призначенням лікаря безкоштовно зробити в повному обсязі всі необхідні аналізи. У тому числі й такі недешеві, як ультразвукове обстеження, томографічне обстеження (комп’ютерна томографія), рентген-обстеження. Але наголошую — саме за призначенням. У стаціонарі ми гарантуємо стовідсотково безкоштовну швидку допомогу, невідкладну допомогу, однак не весь час, а в межах певного періоду, скажімо, протягом двох-трьох діб. Ті ж реанімаційні ліжка, післяопераційний період потребують багато витрат, особливо медикаментів, і це вже не вкладається в бюджет. Зважте: в середньому на одне ліжко на добу виділяється 4,5 гривні — уявіть, що можна забезпечити на цю суму. А в догляд стаціонарного пацієнта входить і проведення аналізу, й рентген-обстеження, й забезпечення медикаментами. Останні, як відомо, часто характеризуються просто захмарними цінами.

Багато що залежить і від позиції керівництва лікувально-профілактичних установ. Є таке поняття, як додаткові джерела фінансування. Повірте, вони можуть покрити витрати лікарні на надання безкоштовної необхідної допомоги принаймні соціально незахищеним верствам населення. Тобто треба вивчати соціальний паспорт пацієнта, адже дійсно буває, що у людини, яка звертається за допомогою, крім отих 140—150 грн. пенсії справді нічого немає. Ті ж учасники війни, інваліди: вони мають отримувати таку допомогу. В даному разі усе залежить від позиції й принциповості адміністрації конкретної лікувально-профілактичної установи. На жаль, виявляти високу громадянську свідомість мало хто поспішає.

До речі, не завжди можна провести чітку межу, що належить до гарантованого обсягу невідкладної чи швидкої допомоги, а яка послуга є плановою, тобто такою, до якої пацієнт заздалегідь готується й яку може оплатити. Адже будь-якої миті ситуація зі здоров’ям може змінитись — сьогодні це вважається плановою послугою, але завтра може виникнути загроза життю й буде потрібна невідкладна допомога.

Зрештою, держава працює в ринкових умовах. А медична послуга — той же товар, те ж саме виробництво, оскільки в неї вкладається праця людини, і є кінцевий продукт — здоров’я. А воно сьогодні коштує дуже недешево. Це й діагностичне обладнання, й медикаментозне забезпечення, інструментальне забезпечення, знову ж таки матеріали, не кажучи вже про самі види надання медичної допомоги. Тобто, коли ми говоримо про безоплатну медичну допомогу, то це зовсім не означає, що вона нічого не коштує. Насправді то дуже великі гроші.

Самостійно, відповідально, вигідно

— Виходить, саме злиденність бюджетного кошика спонукає столицю розробляти ідею обов’язкового соціального страхування? Чи є й інші мотиви?

— Головною метою впровадження обов’язкового медичного страхування є поліпшення фінансової ситуації в медицині. Сьогодні часто звучить інша теза — мовляв, якщо не вистачає бюджетних коштів для фінансування галузі, то давайте розширювати перелік платних послуг або розглядати зміну форми власності. Така думка не має нічого спільного з ідеєю соціальної справедливості.

Обов’язкове медичне страхування є розумною альтернативою як обмеженому бюджетові, так і пропозиції платити мало не за все. Суть цього виду страхування полягає в тому, що з заробітної плати кожного працюючого громадянина береться певний відсоток і перераховується цільовим призначенням на соціальне медичне страхування. І громадянин, маючи відповідний страховий поліс, без побоювань звертається до лікаря, знаючи, що одержить повноцінну допомогу й належний догляд. Такий досвід є у багатьох розвинених країн і держав колишнього соціалістичного табору, ми його вивчили і взяли те, що найбільше нам підходить.

Особливість медичного страхування — стовідсоткова незалежність лікаря від пацієнта (й навпаки) в економічних відносинах. Враховуючи, що держава не забезпечує повного обсягу «медичних» видатків, керівник лікувальної установи не може обійтись без додаткових джерел фінансування. Доводиться вигадувати різноманітні форми: фонди для благодійних внесків і подяк, співпраці з добровільними страховими компаніями. А обов’язкове медичне страхування стане гарантом наповнення бюджету і дотацій для формування фондів або так званих лікарняних кас. Зокрема, це дало б право керівникам лікувально-профілактичних установ бути самостійними як у забезпеченні необхідного обсягу надання медичної допомоги, так і в формуванні заробітної плати, утриманні лікувально-профілактичної установи, поліпшенні її матеріально-технічної бази. Сьогодні найнижчий рівень заробітної плати в місті — у медпрацівників.

Другий позитивний фактор впровадження обов’язкового медичного страхування — це сприяло б легалізації тіньових «медичних» грошей. Якщо ми говоримо про 475 млн. грн., виділених на медицину бюджетних коштів, то в тіні «крутиться» вдвічі більше. До речі, дехто з представників «елітної» медицини не вважає, що медичне страхування сьогодні потрібне. Їм і так добре працювати, бо інакше доведеться легалізувати всі видатки, які йдуть на хворого, вести їх чіткий облік. А «елітарникам» це аж ніяк не на руку.

Якщо припустити, що розмір відрахувань із зарплат становитиме від 5 до 7%, то ми прорахували: людей працездатного віку у нас близько 400 тисяч, значить, орієнтовно до 300 млн. грн. з’являється в муніципальному фонді для надання належної медичної допомоги. Та навіть коли вийдемо на суму 200 млн., це теж дасть помітний результат: людина не бігатиме по аптеках у пошуках медикаментів, марлі, крапельниць тощо.

Хочу заперечити тим, хто вимагає введення обов’язкового медичного страхування тотально, на всій території держави. Не секрет, що нині регіони мають надто різні можливості і бюджету, й соціального забезпечення населення, тому, звичайно, різниця буде відчутною. А наш експеримент дасть можливість відпрацювати всі механізми, виявити недоліки цього законопроекту. «Обкатка» має тривати не менше двох років, тільки тоді, проаналізувавши позитив і негатив, можна зробити поправки і прийняти ідеально «чистий» закон.

— А чому експеримент має реалізуватися саме в Києві?

— Медицина столиці готова до цього, як ніхто з інших регіонів. Київ уже має досвід формування нового господарського механізму. Свого часу, в період становлення незалежної України, медична громадськість і організатори охорони здоров’я міста вже працювали в ринкових відносинах, відчули на собі, що в цих умовах працювати набагато краще й вільніше, побачили стимул до праці. Я це добре пам’ятаю, бо Центральна клінічна лікарня, яку тоді очолював, працювала в цій системі. Колектив, навіть на рівні відділення, захищав свої права, відповідав за свою роботу й заробляв кошти. На жаль, тоді ця справа не розвинулась, а даремно. Тому відповідально кажу: Києву під силу стати першим.

Приватне не завжди синонім кращого

— Чи можуть брати участь у системі медстрахування недержавні лікувально-профілактичні заклади?

— Звичайно. Обов’язкове медичне страхування дає рівні права для участі в ньому закладам усіх форм власності, які мають ліцензію й акредитацію. Тобто це може бути як конкурс — заклад подає документи на право брати участь в обслуговуванні пацієнтів на засадах обов’язкового медичного страхування. Як приклад наведу Німеччину. Там є обов’язкове медичне страхування, система контролюється державою, але медицина приватна. У клініці Дюссельдорфа мене зустрічала бургомістр, я навіть дещо здивувався. Виявилося, ця приватна клініка на 500 ліжок є ЗАТ, контрольний пакет акцій належить мерії Дюссельдорфа, решта — мерії Кельна. Система передбачає наглядову раду, а очолює її саме бургомістр. Тобто відповідає за якість роботи приватної клініки представник виконавчої влади.

На жаль, роботою наших приватних структур особисто я поки що не задоволений. Часом їхня діяльність перетворюється на викачування коштів із багатих людей. Зрештою, наша муніципальна медицина дуже часто змушена виправляти їхні помилки.

Звичайно, є причини на те, що люди обирають «приватників». Скажімо, зараз легше викликати приватну швидку допомогу, вона швидше приїжджає. Але ціни там високі, їх ніхто не контролює і незрозуміло з чого вони формуються.

Нам треба особливо ретельно продумати, яка саме інституція буде створена для акумулювання коштів. Неприпустимо повторити досвід сумнозвісних трастів та пірамід. Ми пропонували створити спеціальний фонд, є приклади, коли утворюють банки. Суть одна — це повинна бути незалежна структура, яка має одного кредиторозпорядника сформованих коштів. Діяльність такого фонду (банку) повинна бути прозорою й зрозумілою для кожного учасника експерименту.

Отож, як перший етап, на сесії Київради в 2004 році ми хочемо провести рішення створити муніципальну страхову компанію. Бо, якщо мова йде про накопичення коштів з ініціативи виконавчої влади, сама вона й повинна відповідати за ці накопичення й їхнє раціональне витрачання. Подібний досвід є де запозичити — у Києві вже діють 15 приватних страхових медичних компаній. Конкретний приклад, який працює дуже непогано, — добровільна медична страхова компанія, яка об’єднала всіх працівників «Київенерго». Ідея народилася спонтанно, внаслідок того, що чимало працівників об’єднання зверталися до адміністрації з проханнями про матеріальну допомогу на лікування. Тож колективом вирішили: краще утворити компанію добровільного медичного страхування. Підписали угоду з Центральною міською клінічною лікарнею. І нині обидві сторони задоволені. Було навіть таке, що компанія заявила про свої претензії до лікарняного закладу, останньому довелось вибачатись і виправляти помилку.

— Кажуть, певні організації хочуть навіть виділити грант, аби тільки цей експеримент у Києві почався. Це дійсно так?

— Давайте одразу розвіємо всі чутки — немає такого. Гарантом цього виду страхування може бути єдина система — бюджет. Грант же — одноразова акція. Причому на впроваждення системи медстрахування потрібна величезна сума, котру навіть багата країна навряд чи може дозволити собі «інвестувати» в якусь іншу. Зрозумійте, започаткування обов’язкового медичного страхування обійдеться не в один-два мільйони доларів. Якщо брати в гривнях, то, на мою думку, мінімально потрібно 150—200 млн. З іншого боку, мета будь-якого гранту є — повернути вкладену суму. Але в медицині цього навряд чи варто очікувати. Надто вже це витратна й масштабна галузь.

— Чи можна обов’язкове медичне страхування вважати панацеєю для нашої медицини?

— Остаточну відповідь на це запитання має дати тільки життя. Але весь світ іде цим шляхом, навіть англійці, які були консерваторами в даному питанні вже переходять на цю систему. Канадці довго працювали на бюджетному забезпеченні, а тепер впроваджують обов’язкове медичне страхування. Та й, зрештою, чому медицина повинна щороку залежати від волі чиновників? Чекати, що сьогодні одному уряду захочеться стільки-то виділити на охорону здоров’я, завтра іншому — більше чи менше? У той час при обов’язковому медичному страхуванні хто б не був біля керма, людина знає: оподаткування на потреби медицини йде стабільно, завжди там будуть гроші, аби пацієнт отримав необхідну послугу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі