У пастці

Поділитися
Кіровоградщина — одна з небагатьох областей, де центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом перебуває не те що в жебрацьких — у катастрофічних умовах.

…Оксану розбудили дзенькіт скла і п’яні голоси. Кинулася до дітей - сплять. На щастя, цього разу п’яний гомін віддалявся від хати. Надворі вже світало. Мабуть, завсідники сільського бару, повертаючись додому, кинули у вікно грудкою. Знову доведеться склити. Вже вкотре. Кілька тижнів тому взагалі влаштували нічний дебош. Дітей перелякали. Довелося викликати дільничного. А все через те, що в селі дізналися: її аналіз крові, який здавала торік у районі (бо перехворіла на жовтуху), раптом показав, що вона ВІЛ-позитивна.

Жінка все життя жила в селі. В юності з навчанням не склалося, то влаштувалася на роботу на пошту, де й працює. Вийшла заміж, народила дітей. Чоловік ось уже кілька років як на заробітках - у селі немає роботи. Приїздив минулого літа, побув місяць і знову поїхав. Але він аналізів не здавав. Вважає себе здоровим. Як йому тепер про це сказати? Інші люди в селі розуміють її біду, співчувають. А сільські п’янички, як наберуться «по самісіньку зав’язку», б’ють їй вікна: розносить, мовляв, заразу...

Така дика, як на початок ХХІ століття, історія. І хоча останніми роками активно поширюється інформація про шляхи зараження ВІЛ-інфекцією та про те, що інфіковані вірусом імундодефіциту людини цілком безпечні в побуті, багато людей ставляться до них з неабиякою пересторогою. В тому числі й медичні працівники.

Власне, про все це, може, й не було б приводу говорити, якби не ставлення самої влади нашої області до ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Річ у тому, що Кіровоградщина - одна з небагатьох областей, де центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом перебуває не те що в жебрацьких - у катастрофічних умовах.

У 2000 році, коли цетр тільки засновувався і справа ця була ще порівняно нова (та й хворих незрівнянно менше), під нього виділили дві кімнатки в обласному шкірвендиспансері. В одній хворих приймали епідеміолог та інфекціоніст, в іншій - маніпуляційній - брали кров на аналіз. За кілька років умови трохи поліпшилися - надали ще кілька кімнат, зробили косметичний ремонт. Але вже майже десять років - жодних зрушень. А кількість пацієнтів постійно збільшується (за минулий рік - на 358 осіб, за перше півріччя 2012-го - на 233), завдання центру розширюються. Та волань його працівників про допомогу, схоже, ніхто не чує.

Розповідає виконувачка обов’язків головного лікаря Валентина Лазарєва:

- З обов’язкових для роботи центру лікарів ми не маємо фтизіатра, гінеколога, дерматолога, стоматолога, дитячого гінеколога. Педіатр працює на півставки, а треба, щоб він був у центрі повний день. Більше того, педіатр та інфекціоніст змушені приймати в одному кабінеті. Продезинфікувати його чи бодай провітрити немає ні часу, ні можливості. А немовлята ж, які народжуються від ВІЛ-інфікованих матерів і здоров’я яких ми певний час контролюємо, здебільшого здорові. Для них має бути взагалі окремий вхід.

А тим часом у центрі немає навіть свого туалету, а в деяких кімнатах така сирість, що слизняки іноді псують документи. В лабораторії працюють всього дві лаборантки, яким дуже важко впоратися з величезним обсягом роботи. Деякі аналізи, коли виникає сумнів, для встановлення остаточного ВІЛ-статусу доводиться возити в лабораторії Одеси та Києва. Знову ж таки - коштів на це не виділяють, передавати кров доводиться буквально попутним транспортом. Процес цей, ясна річ, нешвидкий. Можна тільки уявити, скільки нервів коштує людині дочекатися остаточних результатів! Усе можна було б робити на місці, аби площі дозволяли і працювала ще одна бригада лаборантів.

Більше того, лабораторія повинна проходити акредитацію. Минулого року отримали її тільки на рік, бо немає кондиціонерів, не вистачає холодильників для зберігання тест-систем. Якщо не буде подальшої акредитації, за правилами, роботу лабораторії припинять. Виходить замкнене коло, пастка, виходу з якої ні працівники центру, ні тим більше його пацієнти, не бачать. А ще ж обладнання треба регулярно перевіряти, а коштів на це не виділяється.

Кілька місяців тому профільна комісія обласної ради, розуміючи катастрофічне становище центру, запропонувала розмістити його в обласному наркодиспансері, звісно, потіснивши господарів. Відразу було наведено багато аргументів, чому цього робити не можна. Деякі з них справді вагомі. І влада їх почула. Але чому вона вперто не чує волань про допомогу пацієнтів центру, які написали в різні інстанції десятки скарг, виходили пікетувати обласне управління охорони здоров’я? Потрапити на прийом до перших осіб області вони не можуть, їх відфутболюють - мовляв, проблеми ваші відомі, нема чого забирати час у зайнятих людей. Голова ж облдержадміністрації Сергій Ларін в інтерв’ю місцевим ЗМІ не перестає хвалитися, як він турбується про розвиток медицини в краї. Тим часом за останній рік двічі змінювали начальника обласного управління охорони здоров’я. Нинішня керівниця - виконувачка обов’язків начальника Наталя Горбенко обіцяла ще до кінця травня розв’язати проблеми центру.

За всі роки його роботи центр жодного разу не отримував фінансування в повному обсязі. А з того, що виділялося, відсотків 80 ішло на зарплату та комунальні послуги. Центр не має права надавати платні послуги чи збирати благодійні внески, як це робиться в інших лікувальних закладах. Для відвідувачів тут усе безплатно. Ще з 2009 року діє обласна програма, розрахована на п’ять років, яка передбачає надання центру понад трьох мільйонів гривень. Але фінансується вона не за окремим кодом - кошти надходять на загальний рахунок. Тож замість стати додатковою підмогою центру, вони йдуть як основне фінансування, та й у сумах, далеких від реальних потреб.

А тим часом центр, крім обслуговування свого контингенту, зобов’язаний обстежувати мінімум п’ять відсотків населення із профілактичною метою. І тільки на це необхідно 450 тисяч гривень. А вагітні? За дев’ять місяців їхню кров обов’язково слід двічі перевірити на наявність ВІЛ-інфекції. Торік не провели вчасно тендерів на обслуговування цієї програми, і все «лягло» на ті нещасні крихти, які виділяли обласному центру профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом.

Крім того, центр уже рік як без головного лікаря. Валентину Лазарєву, котра працює в центрі з дня його створення і котра за ці роки багато чого навчилася, не призначають головним лікарем. Втім, на сайті ОДА промайнула інформація, що на цю посаду планується інша людина - лікар-дерматолог, який зовсім не має відповідного досвіду роботи. Зате має впливового у медичній галузі області татуся, котрий, очевидно, не проти влаштувати сина на керівну посаду. Взагалі, керівні сини й дочки в медицині Кіровоградщини - окрема тема. Не скажу, що вона має суто негативний відтінок. Швидше навпаки. Але не у випадку із центром профілактики та боротьби з
ВІЛ/СНІДом, коли його пацієнти потребують нагальної допомоги, аби вирватися з пастки, в якій опинилися.

P.S. Коли матеріал був готовий до друку, стало відомо, що в обласному управлінні охорони здоров’я - новий виконувач обов’язків начальника, Олег Рибальченко. Він констатує: «…кількість виявлених та зареєстрованих інфікованих і хворих на ВІЛ/СНІД щороку зростає», але наразі про якісь кроки, аби змінити ситуацію на краще, не йдеться. Щоправда, вже оголошено конкурс на заміщення вакантної посади головного лікаря.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі