Чи багато ми знаємо про кімнатну пилюку? Уявлення про цю речовину як про одне з джерел алергії далеко не повне. Це довели вчені, розглянувши деякі зразки через потужний мікроскоп. Побачене вразило: у грудочці пилюки вирувало життя! Мікроскопічні паукоподібні, які живуть на частинках пилюки, завдають чимало прикростей.
— Концентрація пилюки в нашій квартирі вп’ятеро вища, ніж на вулиці, — розповідає завідуючий лабораторією Інституту гігієни та медичної екології АМН України доктор медичних наук професор Володимир Акименко. — Тому найкращий спосіб зменшити запиленість квартири — створити протяг. Допомогти також можуть кімнатні рослини, які «збирають» пилюку своїми листками.
Найбільше пилюки в квартирі містить задня стінка холодильника, вздовж якої постійно вгору рухається потік повітря, викликаний нагріванням цієї стінки. Відомо, що електростатистичне поле також притягає пилюку. Тому її чимало накопичується на моніторі комп’ютера, телевізорі та інших електроприладах.
Потужним джерелом сажі, чадного газу й формальдегіду в приміщенні є газова плита. Причому цей вид пилюки дуже шкідливий. Він збільшує можливість виникнення раку легень. Про вентиляцію приміщень говорити взагалі не доводиться: вона майже не дотримується. Становище можна трохи поліпшити, поставивши над плитою витяжку або замінивши газову плиту більш «чистою» електричною.
Маса частинок пилюки настільки мала, що осідають вони дуже повільно. Приміром, порошина в три мікрометри в нерухомому повітрі знижується зі швидкістю десять сантиметрів на хвилину. Частка в один мікрометр долає цю відстань за двадцять хвилин. Аерозольній частці у чверть мікрометра на це треба понад три години. Та часточки ці далеко не безневинні. А піднімає їх у повітря наш домашній пилосос. Здавалася б, його функція зовсім інша — прибирати пилюку (що він і робить, затримуючи її дев’яносто вісім відсотків), але два відсотки аерозольних частинок можуть «проскакувати» в повітря. Цим грішать не лише старі пилососи, а й деякі нові. Вплив цих частинок на організм людини може виявитися дуже серйозним, особливо якщо людина страждає на алергію чи астму.
Ще одна прикрість — пиловий кліщ.
— Це один із півсотні відомих у світі видів кліщів, які живуть у домашніх умовах, — розповідає Володимир Якович. — Ці істоти живуть у наших матрацах, постільній білизні, м’яких меблях, скупченнях пилюки на підлозі. Неозброєним оком роздивитися їх дуже важко. (Середній розмір домашнього пилового кліща — 0,2 мм.) Харчуються лусочками шкіри. З квартири в квартиру мікроскопічні істоти переносяться протягами, заносяться на одязі.
Підраховано: у двоспальному ліжку середніх розмірів живе приблизно два мільйони домашніх пилових кліщів. Тривалість життя цих членистоногих — близько чотирьох місяців. Упродовж цього часу кліщ виробляє екскрементів у двісті разів більше за власну вагу. І відкладає до трьохсот яєць. Тому за короткий час концентрація алергенів у приміщенні швидко збільшується. Домашні пилові кліщі й продукти їхньої життєдіяльності є причиною 25% випадків алергії та 50% астматичних захворювань.
Щоб позбутися пилових кліщів, слід частіше провітрювати, проморожувати або прогрівати постільну білизну, подушки, матраци, ковдри. Смертельно небезпечно для кліщів і прямі сонячні промені. Причому під впливом ультрафіолетового випромінювання за дві години відбувається розкладання алергенів, що містяться в їхніх екскрементах. Проте при сильній зараженості доводиться міняти всі подушки й матраци. Бажано мити підлогу 10—20-відсотковим розчином кухонної солі.
Крім мікроскопічного бруду земного походження, до наших будинків і квартир потрапляють частки... метеоритів.
— Щорічно маса Землі збільшується на десять тонн завдяки космічному пилу, — стверджує Володимир Акименко. — Також під час спалахів на Сонці до Землі прямує потік корпускулярних та інших частинок випромінювання. При зіткненні їх з атмосферою відбувається процес утворення окислів азоту. Один із них являє собою тверду речовину — пил.
Пилюки неможливо позбутися назавжди. Навіть у квартирі, де ніхто не живе, вона згодом товстим шаром осідає на підлогу. Попри щільно замкнені двері й склопакети. За два тижні там може набратися близько дванадцяти тисяч пилових часточок на квадратний сантиметр. Аналізи показують: третину від загальної кількості пилюки становлять мінеральні частинки, 10% — це текстильні й паперові волокна, 30% — шкірна луска, квітковий пилок, сажа та дим. Походження інших понад 20% визначити не вдається.