ТЯЖКІ ПОЛОГИ ЖИТОМИРСЬКОЇ ІМПЛАНТОЛОГІЇ

Система охорони здоров’я Житомирщини уже кілька років «вагітна» чудовою ідеєю — відкрити на госпрозрахункових засадах свій обласний ортопедично-імплантологічний центр. Він міг би забезпечити жителів краю, а також усіх охочих, найсучаснішими видами стоматологічної допомоги, у тому числі надзвичайно ефективним і популярним зараз в усьому світі протезуванням на імплантатах. Для втілення ідеї в життя є все необхідне: чудові, знані далеко за межами області спеціалісти, відповідні рішення владних структур, приміщення, матеріали, а головне — тисячі людей, які вкрай потребують такої допомоги. Але «пологи» ніяк не відбудуться — дехто з керівників місцевої стоматологічної служби кровно зацікавлений, щоб дитя (госпрозрахунковий центр) якомога довше не з’являлося на світ, а то й взагалі задихнулося б на рівні емпіричного задуму.

Хоч як дивно, того ж, схоже, хочуть і перші особи житомирської владної ієрархії — від голови облдержадміністрації до начальника управління охорони здоров’я. Однією рукою вони б’ють себе в груди, проголошуючи високі слова про нагальну необхідність реформування медицини. Другою — по-фарисейськи благословляють, підтримують, а то й самі ж чинять усілякі перепони, які не дозволяють реалізуватися прогресивному і потрібному всім починанню.

Причина такої, на перший погляд, абсурдної поведінки житомирських управлінців банальна і, на жаль, цілком природна для нашого сьогодення, коли особисті меркантильні інтереси купки наділених владою осіб беруть гору над інтересами сотень тисяч простих людей. Нове державне комунальне підприємство, де всі, кому треба, навіть громадяни з невеликими статками могли б отримувати кваліфіковану допомогу досвідчених спеціалістів-стоматологів — ортопедів, хірургів, імплантологів, — безумовно, одразу фінансово вдарить по аналогічних підприємствах приватної форми господарювання. Зубне протезування з використанням імплантатів — надто ласий кусень для «приватників», щоб його взяти і так просто віддати державним госпрозрахунковим закладам. Особливо ж коли фінансові потоки в приватній українській стоматології, та й у медицині загалом, мають одну цікаву національну властивість — розгалужуватись на офіційні й «тіньові» і через налагоджену систему хабарів, через підставних осіб, родичів усіляких начальників та держслужбовців, які є засновниками чи працівниками приватних стоматологічних кабінетів і клінік, поповнювати не лише підприємницький банковий рахунок, а й кишеню чиновників — від міністерських до районних. Саме таким чиновникам і невигідні державні госпрозрахункові комунальні підприємства в медицині, зокрема в ортопедичній стоматології, — їх важче «доїти». Одне слово, багаторічна житомирська епопея з відкриттям госпрозрахункового ортопедично-імплантологічного центру стала своєрідним віддзеркаленням усіх сумних реалій нашої медицини, насамперед — недолугої політики тих, хто нею керує. Втім, про все по черзі.

«Циганська пошта» (а це сьогодні чи не єдине надійне джерело правдивої інформації на вітчизняному ринку медичних послуг) давно і далеко рознесла добру славу про житомирського лікаря-стоматолога Олександра Воєводу. До нього приїздять звідусіль — з Чернівців і Донецька, Києва і Ялти — із серйозними зубними проблемами, а їдуть назад з блискучими голлівудськими усмішками і перспективою на спокійне радісне життя без колишніх комплексів, набридлих і незручних зйомних протезів й усіляких інших штучних конструкцій, від яких багато клопоту і мало втіхи. Річ у тім, що Олександр Павлович спільно зі своїми колегами-однодумцями з ортопедичного відділення житомирської обласної стоматологічної поліклініки (цим відділенням пан Воєвода завідує вже 25 років) розробив і успішно впровадив у практику власний унікальний метод зубного протезування з допомогою найновіших суверіостальних імплантатів вітчизняного виробництва — ефективних і дуже дешевих, порівняно з імпортними. Винахід житомирських лікарів дозволив вирішити одразу дві болючі проблеми ортопедичної стоматології — проводити імплантування пацієнтам, яким воно вважалося протипоказаним, приміром, з огляду на незадовільний стан щелепної кістки, і тим, хто досі не міг собі дозволити цієї дорогої медичної послуги.

Трохи історії. Ідея вживлювати (по-науковому імплантувати) на місце втраченого зуба штучну опору, на яку потім можна було б чіпляти незнімний зубний протез, витала в стоматології, певно, з давніх-давен. Але ортодокси від медицини вважали цю ідею абсолютно безперспективною і говорили про імплантат як про біологічну скалку, яку організм неодмінно відторгне. Але зусилля лікарів, вчених та практиків таки увінчалися успіхом — нарешті було винайдено матеріал, біологічно сумісний з тканинами людського організму. Імплантологія почала широко входити в практику реабілітаційного лікування стоматологічних хворих. У колишньому СРСР, де все прогресивне обов’язково гальмувалося, вона з’явилася лише у 1985 році завдяки неймовірним зусиллям видатного лікаря з Каунаса професора Олега Сурова.

Перші імплантати були, зрозуміло, іноземного виробництва і вправлялись у кістку, як гвинт у дерево. Лише порівняно недавно було винайдено супербіостальні імплантати, які не порушують цілісності кісткової тканини. Житомирські стоматологи Олександр Воєвода, Всеволод Солдатов, Валерій Дем’янчук одними з перших у країні провели субперіостальну імплантацію, вдосконаливши цей метод кількома власними винаходами і рацпропозиціями, що враз розширило можливості й ефективність сучасного зубопротезування.

— Приміром, донедавна імплантування було протипоказане людям похилого віку, існував віковий ценз для пацієнтів до 60 років, — розповідає Олександр Воєвода. — Запропонована нами методика дозволила поставити незнімний зубний протез 73-річній жінці. У неї тепер не просто гарна усмішка і хороша дикція, що важливо в будь-якому віці, а, як вона сама ж запевняє, зовсім інше життя. Принаймні жінка вперше за багато років знову відчула смак житнього хліба, їй стали непотрібними штучні знімні щелепи. Такі протези мають цілу низку значних вад, і той, хто змушений ними користуватися, підтвердить мої слова. Мало того, що до них дуже важко звикнути, — з ними важко їсти і говорити. Пластмасові протези часто спричинюють серйозні захворювання ротової порожнини — слизова оболонка під ними наче в парильній, від чого розвивається стоматит. Погіршується прикус, перекошуються щелепи, аж до вивихів суглобів, можливі проблеми із системою травлення. Я вже не кажу про емоційні страждання, а то й про зумовлені зубними протезами психічні розлади. Нещодавно у мене була якраз така пацієнтка — зовсім молода пані, у якої стався тяжкий нервовий зрив від того, що вставна щелепа постійно випадала. З допомогою імплантатів ми зробили їй стабільний протез — жінка ніби заново народилася.

Недарма у деяких розвинених країнах знімні протези сьогодні взагалі заборонено. Навіть за відсутності одного зуба пацієнтові обов’язково запропонують імплантат як прогресивну альтернативу звичному лікуванню, аби не псувати обпилюванням здорових зубів.

— А як щодо відторгнення імплантатів, про яке досить часто говорять?

— За багаторічну практику у нас такого, дякувати Богу, не було. Але від невдач, зрозуміло, не застрахований жоден лікар. Щоб цього не сталося, треба кваліфіковано, якісно виконувати свою роботу. Імплантологія — великий комплекс знань і практичних навичок з багатьох дисциплін — хірургії, ортопедії, а не просто механічна установка імплантата, як дехто вважає. Лікар, який проводить імплантацію, обов’язково повинен бути хорошим діагностом, правильно визначити анатомо-фізіологічні особливості кісткової структури щелеп пацієнта і лише потім обрати оптимальний метод імплантації.

Переконаний: такий високоспеціалізований і складний вид стоматологічної допомоги, як імплантація, має надаватися у відповідних лікувальних закладах — ортопедично-імплантологічних центрах, де працюють кваліфіковані спеціалісти різних профілів. На мою думку, сьогодні, коли охорона здоров’я переживає великі фінансові труднощі, отримуючи з держбюджету жалюгідні крихти, найкраще, щоб такі центри з імплантології мали право юридичної особи і працювали на госпрозрахункових засадах у системі державної комунальної власності. Це дозволить, по-перше, надавати якісну стоматологічну допомогу широким верствам населення. Адже протезування верхньої щелепи найсучаснішим методом суперіостальної імплантації обходиться нашим пацієнтам лише у 500 гривень. Це найнижчі ціни в Україні. Причому протезування проходить у дуже короткий термін — усього за місяць, тоді як внутрішньокісткова імплантація може тривати до півроку і коштує в 10—20 разів більше.

По-друге, що також дуже важливо, — державні медичні госпрозрахункові центри значно легше контролювати щодо якості й ефективності їхньої роботи, ніж, приміром, приватні заклади. Імплантування — велика і моральна, і юридична відповідальність перед пацієнтом. Це, на жаль, як свідчить сумний досвід, не завжди усвідомлюють приватні стоматологи, котрі беруться заради великих грошей робити те, чого ще не вміють, свідомо вводячи пацієнтів в оману. Ну, і по-третє, госпрозрахункові центри безпосередньо працюють на поповнення державного бюджету охорони здоров’я, а право юридичної особи, яке їм надається, дозволяє накопичувати на підприємницьких рахунках необхідні для діяльності гроші, залучати спонсорську допомогу, проводити централізовану закупівлю обладнання, тих-таки імплантатів, що значно здешевлює вартість медичних послуг. Жаль тільки, що відкриття такого потрібного всім ортопедично-імплантологічного центру в нашому місті зволікається з абсолютно незрозумілих причин.

Розпорядження про створення обласного державного комунального підприємства «Госпрозрахунковий ортопедично-імплантологічний центр» було підготовлене облдержадміністрацією ще у липні 1999 року. Тоді ж за підписом житомирського губернатора Володимира Лушкіна вийшло ще одне розпорядження — про поліпшення зубопротезної допомоги жителям області згідно з яким управління охорони здоров’я мало перевести на госпрозрахунок зубопротезне відділення облстоматоб’єднання.

Начальнику управління Зіновію Парамонову знадобився аж рік, аби, виконуючи розпорядження глави облдержадміністрації, видати нарешті відомчий наказ, який безпосередньо обумовлював механізм створення і принципи діяльності госпрозрахункового ортопедично-імплантологічного центру. Сталася ця, без перебільшення, епохальна подія у грудні 2000 року.

Ось уже майже два роки житомирські чиновники запевняють громадськість області, що центр ось-ось буде відкрито. Бракує, мовляв, трохи грошей, аби закупити потрібне обладнання, хоча всім зрозуміло, що за ці два роки зволікань імплантологічний центр уже давно заробив би необхідну суму — і собі, й іншим. Вже не кажучи про те, скільком пацієнтам за цей час можна було б надати потрібну медичну допомогу. Адже, попри всі розпорядження і накази місцевої влади, справи зі стоматологічним лікуванням у державних медичних закладах області дедалі погіршуються. Державні поліклініки ледве зводять кінці з кінцями, працюючи на давно застарілому обладнанні дешевими неякісними матеріалами, втрачаючи золотий фонд своїх кадрів (досвідчені лікарі вимушені кидати роботу через низькі зарплати). Щодо зубопротезних відділень, то вони взагалі закриваються одне за одним через брак бюджетного фінансування. Здавалося б, при такій критичній ситуації відкриття госпрозрахункового ортопедично-імплантантологічного центру було б ідеальним вирішенням багатьох проблем — і бюджет поповнюється, і медична допомога хворим надається. А якщо взяти до уваги ту істотну обставину, що сьогодні Житомир — провідне місто в країні з імплантології, — а це визнають світила вітчизняної стоматології Києва, Запоріжжя, Львова, — то взагалі видається, м’яко кажучи, нелогічним гальмування житомирськими управлінцями прогресивного починання, яким є майбутній імплантологічний центр.

Втім, нелогічним воно є хіба що з погляду пересічного громадянина. Усі дії житомирських чиновників підпорядковані одній меті — перевести необхідну багатьом медичну послугу в приватний сектор, залишивши на бюджетному утриманні лише допомогу пільговикам. Про це відверто заявляють в обласному управлінні охорони здоров’я.

Особливо в цьому плані старається, хоч як це дивно, головний лікар Житомирського обласного стоматологічного об’єднання Віктор Журба. Він, навіть, ігноруючи розпорядження облдержадміністрації і накази управління охорони здоров’я, видав свій власний наказ, яким заборонив створення в Житомирі госпрозрахункового комунального ортопедично-іплантологічного центру. Позиція пана Журби цілком зрозуміла — він захищає свої особисті інтереси, а конкретно — інтереси свого сімейного бізнесу. Адже під дахом очолюваного ним державного обласного стоматологічного об’єднання досить зручно прилаштувалося приватне стоматологічне підприємство, серед засновників якого — близькі родичі Віктора Андрійовича. (Між іншим, співзасновником ще одного аналогічного приватного стоматологічного закладу є його дружина). Отож, ці приватні структури активно, хоча й безуспішно (не той професійний рівень) намагаються запровадити у себе імплантацію. Зрозуміло, що в цій вельми вигідній справі конкуренти їм абсолютно непотрібні.