ТЯЖКІ НАСЛІДКИ «ЛЕГКОГО» ДІАБЕТУ ЗАПОБІГТИ НЕ МОЖНА/МОЖНА. НЕПОТРІБНЕ ЗАКРЕСЛИТИ

Цукровий діабет щорічно «забирає» 4 мільйони життів. 2000 року ВООЗ повідомляла про 177 млн. його жертв, кількість яких із кожним роком збільшується більш ніж на п’ять мільйонів. Дві третини всіх хворих на цукровий діабет живе у країнах, що розвиваються. В Україні зареєстровано близько мільйона таких хворих, причому епідеміологічними дослідженнями доведено, що насправді їх удвічі-втричі більше.

Настільки широке поширення захворювання дійсно пов’язане зі способом життя сучасної людини. Гіподинамія, нераціональне харчування (особливо в ресторанах швидкого обслуговування, де їжа містить невиправдано велику кількість жирів і простих вуглеводів), постійні стреси та забруднене навколишнє середовище — ці чинники призводять до багатьох захворювань, та найчастіше до цукрового діабету другого типу. І хоча доведено, що в розвитку недуги велику роль відіграє спадковість, проте реалізація того, що призначено, відбувається після 40 років саме за наявності «обтяжуючих обставин»: переїдання, що призводить до збільшення маси тіла та ожиріння, і зниження фізичної активності (гіподинамії).

На жаль, тривалий час цукровий діабет другого типу вважався «легкою» недугою. Тому ні лікарі, ні самі пацієнти не приділяли належної уваги його профілактиці та лікуванню. Тим часом практично від самісінького початку захворювання, коли людину ще нічого не турбує (або симптоми, що виникли, як, наприклад, постійна спрага, підвищена стомлюваність тощо, «списуються» на вік), починають розвиватися ускладнення. Найчастіше йдеться про порушення з боку нервової та серцево-судинної системи, нирок і очей. У результаті до моменту встановлення діагнозу в людини цілий «букет» хвороб: офтальмопатія, нефропатія, гіпертензія, гіперліпідемія й ангіопатія. Цукровий діабет другого типу стає найчастішою причиною сліпоти та розвитку ниркової недостатності.

При цьому захворюванню цілком реально можна запобігти, і необхідні для цього засоби є ні дорогими, ні хоча б трохи складними. Йдеться про зміну способу життя, особливо збільшення фізичної активності, забезпечення нормальної ваги тіла й правильного харчування з переваженням у раціоні складних вуглеводів і великої кількості клітковини. Все це досить ефективне на початкових стадіях захворювання чи в профілактичних цілях: коли, приміром, людина має обтяжену спадковість, але сама не хвора. Якщо ж хвороба все-таки розпочала розвиватися, то до здорового способу життя додається інтенсивна терапія, головна мета якої — не допустити виникнення тяжких ускладнень.

Основним показником ефективності терапії тривалий час вважалося визначення рівня глюкози в крові. У реальному житті значення цього показника часто виявлялися малоінформативними: напередодні аналізу крові хворому досить протягом доби дотримуватися жорсткої дієти, і рівень цукру в крові був «хорошим». Деякі хворі роблять це свідомо: скоригувавши в такий спосіб результат аналізу, вони не бояться отримати «догану» від лікаря за неправильне харчування та малорухомий спосіб життя. Та організм у такий спосіб не обдуриш: подібні безневинні «пустощі» призводять лише до того, що захворювання прогресує.

— Необхідний метод контролю, який максимально об’єктивно відбивав би стан хворого і ступінь компенсації цукрового діабету, — переконана завідуюча відділом клінічної ендокринології Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії Олена Савран. — Без чіткого контролю попередити розвиток важких ускладнень захворювання неможливо. В усьому світі з цією метою вже давно користуються методом визначення рівня глікозильованого гемоглобіну. Цей показник відбиває рівень глюкози в крові протягом останніх трьох місяців і, відповідно, якість компенсації цукрового діабету та лікування його протягом цього періоду. На жаль, про такий метод не знають не лише хворі на діабет, а й деякі лікарі. До того ж у нас є серйозні проблеми фінансового плану. Роблять цей аналіз у небагатьох діагностичних центрах, причому не безплатно. Пільгами користуються діти, які страждають на діабет першого типу, вагітні та інваліди ВОВ, та й то лише в окремих лікувальних установах деяких регіонів.

— Ситуація з визначенням у хворих на діабет рівня глюкози в крові дуже сумна, — підтверджує і доцент кафедри ендокринології Національного медичного університету ім. О.Богомольця, завідуюча діабетологічним відділенням Київського міського центру ендокринології та обміну речовин Галина Михальчишина. — Відповідно до результатів проведеного маркетингового дослідження, 15% лікарів-ендокринологів у семи великих містах України (Києві, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові та Одесі) практично не використовують цей метод контролю захворювання. Половина опитаних фахівців дають хворим направлення на цей аналіз у середньому раз на рік, і лише 25% лікарів регулярно, тобто чотири рази на рік, направляють своїх пацієнтів на визначення вмісту глюкози в крові. При цьому середній рівень показника в таких хворих перевищує 10%. Тим часом Американська діабетична асоціація як оптимальний рівень контролю цукрового діабету рекомендує підтримувати вміст глюкози в крові менше за 7%: навіть незначне підвищення цього показника збільшує ризик розвитку серйозних ускладнень.

Сьогодні, продовжує Галина Петрівна, у пресі широко обговорюється так звана «інсулінова проблема»: який інсулін чистіший, кращий, які заводи працюють за більш досконалою технологією тощо. Проте найважливіший критерій для вибору цукрожнижувальної терапії (як і виду інсуліну) дуже простий — це можливість досягнення оптимального рівня глюкози в крові та постійної його підтримки, підтвердженого регулярним — щоквартальним — моніторингом. І якби сьогодні в нас інсулін вибирали, як і в усьому світі, насамперед на підставі його можливості досягати й підтримувати рівень глікозильованого гемоглобіну, то тривалі дискусії на тему «Який інсулін кращий?» швидко припинилися б.

Проте складність полягає у тому, що грошей на вирішення проблем цукрового діабету виділяється дуже мало. Особливо гостро стоїть питання з діагностичним і лабораторним устаткуванням. Власне, в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.Комісаренка розробили стандарти скринінгу ускладнень цукрового діабету для їх ранньої діагностики з допомогою нескладних і доступних методик, приміром, за характером перебігу найпоширеніших захворювань — ішемічної хвороби серця, змін у суглобах тощо. Проте користуватися розробками можна далеко не завжди, і тому в будь-якому випадку необхідні більш точні та об’єктивні методи, у тому числі й експрес-діагностики (глікометри і тест-смужки), не кажучи вже про інформативніші. Першими мають бути оснащені бригади швидкої допомоги, реанімації, ендокринологічні відділення та кабінети. Реальна ж картина далека від ідилічної.

Термінового вирішення вимагає питання про безплатне забезпечення хворих на цукровий діабет другого типу сучасними цукрознижувальними засобами: сьогодні їх одержують від 30 до 80% нужденних. Проблеми й зі спеціалізованим харчуванням. У звичайних продовольчих магазинах асортимент таких товарів дуже вузький: найчастіше, це — хлібці чи печиво, причому, переважно імпортного виробництва. Зрозуміло, що випускати продукцію нехай і для численної, але все-таки частини населення країни, причому, здебільшого малозабезпеченої, справа не особливо вигідна.

Адже продукти зі зниженим вмістом калорій, що не містять цукру, із задоволенням купували б і ті, хто просто піклується про своє здоров’я — зрозуміло, якби вони були не тільки корисними, а й смачними. З наукового боку в нас для цього практично все є. Розроблені та апробовані харчові добавки і цукрозамінники рослинного походження (глюкорн, концентрат соку та порошок топінамбура, екстракт стевії), дієти, різноманітні продукти для дієтичного харчування тощо. Є й інші проблеми діабету, також пов’язані з фінансами.

— У рамках програми «Цукровий діабет» фінансується лише забезпечення хворих інсуліном, — коментує директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.Комісаренка АМН України професор Микола Тронько. — Хоча й це значний крок уперед. Ще кілька років тому ми забезпечували лише 15—20% хворих. Сьогодні ж на ці цілі виділяється 132 млн. грн., і Україна ввійшла в дуже нечисленний список країн, що повністю забезпечують своїх громадян якісними інсулінами. Однак, крім безпосередньо інсулінової проблеми, у програму входять і інші пункти, зокрема, забезпечення лікувальних установ засобами діагностики, профілактики цукрового діабету та його ускладнень. На це сьогодні грошей немає, і лікарям нерідко доводиться самостійно закуповувати імпортні діагностичні набори.

Зрозуміло, що покрити всі потреби в засобах діагностики в такий спосіб неможливо. У результаті, рівень визначення глікозильованого гемоглобіну в країні становить 5—6%. А без належного контролю захворювання неможлива профілактика всіх тих важких ускладнень, що неминуче виникають при діабеті. Водночас кошти, вкладені в раннє виявлення цукрового діабету і якісний контроль його перебігу, дозволяють одержати реальну економічну вигоду через п’ять-десять років. З приводу належного фінансування лабораторної бази ми неодноразово зверталися до Кабінету міністрів, але відповіді наразі не отримали.