Центр радіонейрохірургії відкрили. І закрили

Урочисте відкриття радіонейрохірургічного центру в Інституті нейрохірургії імені О.Ромоданова Національної академії медичних наук стало помітною подією цього тижня. Ми всі його не просто чекали — «цей день ми наближали, як могли». Читачі «ДТ», напевно, пам’ятають, що наш тижневик активно підтримував усенародну акцію зі збирання грошей для купівлі гамма-ножа. Перша публікація на цю тему з’явилася ще в січні 2006 року — заступник директора Інституту нейрохірургії професор В.Цимбалюк пояснив переваги використання гамма-ножа при лікуванні пухлин головного мозку — це відбувається без трепанації черепа, безкровно й безболісно. Вперше ці операції професор побачив у празькій клініці багато років тому і відтоді не розставався з ідеєю придбати таке устаткування для України. Адже в нас за найскромнішими підрахунками подібного лікування потребують півтори-дві тисячі пацієнтів щорічно. Апаратура, звісно, дорога, грошей у бюджеті, як завжди, бракує. Але чому не повчитися у чехів, які в такій самій ситуації провели акцію під гаслом «Народ — собі!» і за рік усім миром зібрали потрібну суму. Невдовзі нове відділення однієї з празьких лікарень уже приймало пацієнтів, до речі, не лише своїх громадян, а й українців, — завдяки підтримці президента фонду «Хартія 77» професора Франтішека Яноуха там стали безплатно приймати на лікування десять наших дітей щорічно.

Нам знадобилося набагато більше часу, ніж чехам, щоб вирішити цю проблему. Раніше ініціатори акції вже робили дві спроби достукатися до держави. Здавалося, що й держчиновники, і парламентарі все розуміють і готові проголосувати за виділення грошей, але в останній момент змінювався уряд або називалася дата чергових виборів. Можна було тільки дивуватися оптимізму професора В.Цимбалюка, котрий вірив, що гамма-ніж рано чи пізно все одно з’явиться в Україні. Цією вірою і бажанням допомогти тим, хто страждає від важкого захворювання, він заразив дуже багатьох, у тому числі й журналістів. Після публікації в газеті «Факти» акцію підхопили і друковані видання, і телеканали, і радіостанції.

Ми дуже вдячні своїм читачам, які відгукнулися на публікації і електронною поштою надсилали нам... гнівні листи: чому досі не відкрито валютного рахунка?! На спеціальний рахунок Інституту нейрохірургії здебільшого надсилали, звісно, гривні, але співвітчизники, котрі працювали за кордоном, готові були переказати долари, євро, англійські фунти й іншу валюту. Дуже зворушувало, що гроші на добру справу надсилали не лише дорослі, а й діти, іноді цілими класами. Коли накопичилося майже 5 млн. грн., зібраних у ході всенародної акції (тоді це був мільйон доларів), то відгукнулася держава — виділили майже 55 млн., яких мало вистачити і на будівництво нового корпусу, і на придбання всього устаткування.

Акція закінчилася, але це зовсім не означало, що тема зникла зі шпальт «ДТ». Згадалося, як довелося апелювати до совісті чиновників будівельного головкому мерії, без підпису яких не могли почати рити котлован, — ті були настільки «зайняті», що директор академічного інституту не мав шансів потрапити на прийом («Метастазів бюрократизму не здолає навіть чудо-ніж», «ДТ», 22.09.07). Після публікації, хоч як дивно, нам зателефонували з приймальні мера: — «Дайте координати тих, з ким зв’язатися, за три дні питання буде вирішено!». І вирішили-таки.

Потім шквал обурення викликала новина про те, що в Україні не буде гамма-ножа. Довелося терміново з’ясовувати — що ж буде замість нього? Коли розібралися, поспішили заспокоїти читачів, що народні гроші не пропали — замість гамма-ножа придбають лінійний прискорювач Trilogy, який допоможе безкровно лікувати пухлини не тільки головного мозку, а й інших органів — спинного мозку, шиї, нирок, печінки.

І от напередодні Дня медика нарешті відбулося відкриття радіонейрохірургічного центру. Подія справді унікальна для України. Це перший випадок, коли вдалося зібрати такі великі гроші в ході всенародної акції, і найголовніше — вони нікуди не зникли, не розпорошилися, а були витрачені на створення центру. Здається, це надзвичайно важливо знати всім нам, а особливо тим, хто брав участь у благодійній акції і надсилав на зазначений рахунок свої гроші — хто тисячу, а хто тільки десять гривень, але від щирого серця.

Це важливо ще й тому, що переконує: ми самі здатні щось для себе зробити. А що далі? Коли тривало збирання грошей, було обіцяно, що лікування для тих, хто відправляв грошові перекази, обов’язково буде безплатним. Потім уточнили — всі громадяни України зможуть обстежитися і лікуватися безплатно, адже комплекс створювали за бюджетні кошти, а не на гроші приватних інвесторів. Але що чіткіше вимальовувалися поверхи нового відділення, то туманнішими ставали обіцянки. Директор інституту змінив чітке формулювання на розпливчасте — це залежатиме від багатьох чинників, у тому числі й від бюджетного фінансування. Тепер уже сума, зібрана всенародно, здається дуже скромною — адже уряд додав значно більше. (Начебто й немає різниці: виділити гроші з бюджету за рахунок платників податків чи викроїти, нехай небагато, але своїх, кровно зароблених.) Хто винен, що ці внески безвісти розчинилися в спільному казані. Можливо, варто було дослухатися думки лікарів, які пропонували купити за народні гроші конкретне устаткування — той-таки комп’ютерний томограф, МРТ чи що там іще можна купити за мільйон доларів для радіохірургічного центру?! Повісили б поруч табличку, що нагадує про всенародну акцію, і хоча б діагностику на цьому апараті проводили пацієнтам безплатно. Натяки на те, що в приватних онкологічних клініках високі ціни на обстеження та лікування, видаються в даній ситуації недоречними — ті ж створювали на кошти приватних інвесторів, а не бюджетні. Тоді вже треба порівнювати і час реалізації проекту: приватну клініку встигають створити всього за дев’ять-десять місяців, саме стільки часу минає від закладання першого каменя до першої операції. Інституту нейрохірургії та Академії меднаук на це знадобилося часу втричі більше.

Відкриття центру до болю нагадувало старі добрі часи: довго дякували всім керівникам — від уряду до Академії меднаук, котрих, природно, вважають найголовнішими винуватцями торжества. Ті, хто очікував, що на відкриття запросять людей, які брали участь у всенародній акції, звісно, були розчаровані і навіть ображені. Адже багато хто сподівався не тільки побачити, а й почути відомих співаків і артистів, котрі ділилися гонорарами, але на жаль, сценарій цього не передбачав — присутнім запропонували рекламний ролик на великому моніторі. У ньому, не жаліючи фарб, розхвалювали... генпідрядчика, фірму, яка багато разів переносила термін здавання об’єкта.

Цього дня відродили ще одну радянську традицію — пам’ятаєте, після перерізання стрічки й фуршету об’єкт обов’язково зачиняли для усунення недоліків? Центр радіонейрохірургії урочисто відкрили, але хворих прийматимуть іще нескоро. Коли точно — ніхто не каже. Не знайдеш цієї інформації ні на сайті інституту, ні на сайті Національної академії меднаук. Тож хворим іще рано збиратися в дорогу — вранці об’єкт урочисто відкрили, а ввечері тихо зачинили. Здається, правий відомий академік, котрий зауважив: «Вважати, що медичний центр відкрито, можна тільки після того, як буде зроблено першу операцію».