Трикутне колесо, або Як у Києві запроваджують столичний стандарт медицини

Якось по телевізору показували мешканця провінційного німецького містечка, який прославився тим, що винаходить колесо. Невідомо, чим йому не догодило коло, але почав він із трикутника. Коли експериментальний велосипед із трикутними колесами відбив йому все, що можна було відбити, дивак згадав про квадрат. Останній варіант - шестикутне колесо, яке, на думку винахідника, значно наблизилося до ідеальної форми.

Мимоволі згадали про цього дивака, коли в ЗМІ почалася піар-кампанія чергової ідеї КМДА - керівництво міста оголосило про створення та запровадження так званого столичного стандарту медицини. Знаєте, бюргер навіть викликає симпатію - експериментує за свої гроші, на собі ж випробовує. На відміну від українських чиновників.

Увесь минулий рік міська влада тільки те й робила, що розповідала, скільки нових амбулаторій сімейної медицини відкрили в Києві. Мета гуманна - наблизити медичну допомогу до жителів міста. Так старалися, що багато амбулаторій відкривали поруч із поліклініками, на відстані 5–10 хвилин ходи. Обіцяли створити сто амбулаторій, на що було виділено 100 млн. гривень. Кияни вже мріяли, що все буде, як у Європі: ніяких тобі черг, лікарі - чемні та люб’язні, адже за пацієнтом ходять гроші. Восени, коли грошей залишилося мало, кількість амбулаторій зменшили до 90. Скільки відкрили? Та хто його знає. За одними підрахунками - 70, за іншими - півсотні, на більше грошей забракло. Вся річ у тому, як рахувати - до списку новоселів «випадково» потрапляли й ті, що давним-давно працюють. (Наприклад, амбулаторія у Тверському тупику на Печерську веде прийом понад п’ять років. Є такі й в інших районах.)

За словами медиків, траплялося, що медичний заклад урочисто відкривали, а наступного дня вивозили обладнання, щоб прикрасити ним наступний об’єкт. Важко вгадати, куди пішов мільйон гривень, коли бачиш скромні приміщення амбулаторії, в якій з обладнання - тонометри, градусники, у кращому разі - ваги. Головні лікарі поліклінік скаржилися, що їм від серця довелося відривати столи, стільці й кушетки, які відвозили на новобудови. Витрачаючи мільйони, заощаджували на дрібницях, забуваючи, що скупий платить двічі. В одній з амбулаторій Шевченківського району, де вже підготували святкові кульки й стрічку з ножицями, вночі прорвало трубу з гарячою водою. Сталося це у вихідний. До понеділка сповзли зі стін шпалери, зіпсувалися підлога та меблі. Усе довелося викинути, а приміщення знову ремонтувати. На меблі не витрачалися - експропріювали в поліклініках. А причиною аварії став дешевий гумовий шланг, такого, за словами сантехників, нормальні люди собі додому не купують.

Неговіркі головні лікарі поліклінік і стаціонарів дозволяють собі певне вільнодумство лише в кулуарних розмовах - критикують реформи, зізнаються, що не розуміють, куди ті рухаються, вдаються до непарламентських висловів, коли мова заходить про амбулаторії сімейної медицини. Гроші, які можна було направити на переобладнання міських клінік, у яких діагностично-лікувальна база кульгає на обидві ноги, - пустили на унітази.

Рахуйте самі - для кожної амбулаторії потрібно було купити труби, крани, лічильники, плитку, встановити умивальники, обладнати туалети тощо. Навіть якщо це не 100, а 70 амбулаторій, сума виходить чимала. А чи не краще було б за ці гроші придбати потрібну апаратуру? Чому сімейних лікарів не можна розмістити у вільних кабінетах медзакладів, де бракує дільничних лікарів? Подивіться на графік прийому лікарів у будь-якій поліклініці - скільки клітинок там порожніх! Хто займає їхні кабінети? У багатьох із них затишно влаштувалися приватні лабораторії та медцентри, хоча утримують будівлі за рахунок міського бюджету.

Стандарт столичної медицини сьогодні - це діагностичне й лікувальне обладнання, яке служить 20 і навіть 30 років. Чи багато знайдеться охочих, їздити на автомобілі такого віку?! Понад десять років експлуатується більшість рентген-апаратів (91 із 151) та майже половина КТ і мамографів. Понад 50% операційних столів уже відпрацювали по 25–30 років, деякі вже розвалюються під час операцій. Непросте завдання для пацієнта - знайти в комунальній лікарні сучасний електрокардіограф, енцефалограф, апарат УЗД тощо. Хочеш отримати точний діагноз - шукай приватну або академічну клініку. І гроші, ясна річ.

Чиновники, які реформують медицину, стверджують, що скорочення стаціонарів неминуче - зайві ліжка з’їдають левову частку бюджету. Водночас у Києві завели ще одного «пожирателя» бюджетних грошей - амбулаторії, на утримання яких уже нинішнього року доведеться виділяти чималі кошти.

Нещодавно відбулося засідання, на якому вкотре хвалилися успіхами реформування столичної медицини, - виявляється, керівники ГУОЗ цілком задоволені результатами 2011 року. У процесі реструктуризації було створено дев’ять центрів ПМСД і п’ять консультативно-діагностичних центрів. Лихоманка реформ із пілотних Дніпровського та Дарницького районів перекинулася також на Шевченківський і Подільський. Центри ПМСД у Дніпровському та Дарницькому районах іще як слід не почали працювати, а вже досягли результатів, якими дуже пишається міська влада, - кількість викликів швидкої допомоги й рівень госпіталізації хворих у стаціонари, за даними ГУОЗ, зменшилася на 16–17%. А найголовніше, як доповіли на нараді, кияни з ентузіазмом сприйняли реформу системи охорони здоров»я. Рівень охоплення сімейною медициною підскочив з п’яти до 21%, а кількість пацієнтів, задоволених медичним обслуговуванням, зросла аж на 7%.

Наша читачка Оксана П., напевне, не потрапила до когорти цих щасливчиків. Тридцятирічній жінці стало зле прямо на роботі, та так, що довелося викликати «швидку». З високим тиском жарти погані, тому наступного дня вона пішла до дільничного, точніше до лікаря загальної практики в амбулаторію сімейної медицини, яку відкрили неподалік від її дому. Молода лікарка пообіцяла виписати бюлетень після того, як пацієнтка проконсультується у вузьких спеціалістів у поліклініці - сама вона ще не навчилася ставити діагноз із допомогою тонометра й градусника, а іншого обладнання в амбулаторію сімейної медицини не дали. Оксана чесно проходила весь тиждень у поліклініку, яку тепер називають консультаційно-діагностичним центром. Будь-який лікар знає, що перепади тиску і головний біль можуть спровокувати десятки причин, правильний діагноз без обстеження поставити неможливо. Оксана теж це розуміє, тому й сиділа два дні по п’ять годин (!) під кабінетом невропатолога, але на прийом не потрапила - талончиків немає, а живу чергу, схоже, потрібно займати з ночі. Кардіолог і ендокринолог теж були недоступні - кабінети з табличками є, фахівців немає. Щоб потрапити до лікаря, який працює на половину або на чверть ставки, справді треба бути щасливчиком. Обстеження закінчилося швидко - кардіограму зробити не вдалося, бо апарат укотре зламався, рентген вона недавно проходила, а нічого іншого бюджетна медицина не змогла їй запропонувати.

Лікарка не здивувалася, почувши звіт пацієнтки, але порадила перевірити щитовидну залозу й судини головного мозку - може, це прояснить, чому так скаче тиск. Аналізи на гормони та обстеження судин доведеться зробити у приватних медзакладах, попередила вона.

- Я попросила написати, які ліки приймати, коли стан погіршується, - згадує Оксана. - Лікарка порадила: оскільки без діагнозу призначати складно, ви подивіться, що приймає ваша мама або бабуся в таких випадках. Якщо їм допомагає - і вам має допомогти. Це вже перевірено.

- Тепер я розумію, чому їх називають сімейними лікарями, - невесело жартує Оксана, розповідаючи історію свого лікування.

Дай Боже, щоб хоч такі були - дефіцит медиків у столиці сягає майже чотирьох тисяч, із них 500 - лікарів первинної ланки. У Дарницькому районі укомплектованість - 83%, у Шевченківському - 60%, у Святошинському - 56%. Вакантні посади є у 84 амбулаторіях. Хоча незрозуміло, чому медики не стають у чергу - за словами керівника ГУОЗ, торік столичні лікарі первинної ланки в середньому отримували 3206 гривень. Цього року їм доведеться купити ще більші гаманці - кажуть, зарплата буде 3974 гривні.

Але не заздріть. Експерти стверджують, що бюджет столичної медицини належить до економ-класу - в ньому урізали все, що можна й не можна. На зарплату медикам піде 56%, але щоб лікарі й медсестри отримували передбачені законодавством надбавки за інтенсивність і результативність праці, потрібно ще мінімум 240 млн. грн. Таких грошей у бюджеті немає, і навряд чи тут щось змінять майбутні вибори. Йдеться навіть не про стимули і мотивацію працювати краще, а про саму можливість виживати й годувати своїх дітей. Правда, міністр охорони здоров’я обіцяє, що нинішнього року зарплату медикам підвищать на 13%, президент гарантує - на 30%. А керівник КМДА, відкриваючи амбулаторії, обіцяв, що лікарям первинної ланки зарплату збільшать удвічі - із цього починаються столичні стандарти.

Скільки б сімейний лікар не брав собі дільниць і пацієнтів, йому всього життя не вистачить, щоб заробити на квартиру в Києві. Столичне керівництво обіцяє допомогти й у цьому питанні - у Києві побудують житло для медиків. О.Попов заявив, що під це вже виділено майданчик. І не де-небудь, а в Печерському районі.

Боюся, що ця обіцянка із серії «ми незабаром переможемо туберкульоз». Програма реформування медицини містить у собі розділ «Індикатори успіху». Один з них - зниження смертності від туберкульозу на 30%. До речі, до 2014 року повинні також знизити передчасну смертність на 25% і скоротити частку тіньових платежів у системі охорони здоров’я з 10–15% до 5–7%. Відчайдушно, правда ж?

Наші джерела в ГУОЗ стверджують, що при формуванні бюджету повністю проігнорували стандарти діагностування та лікування пацієнтів. На медикаменти й перев’язувальні матеріали заплановано всього 183 млн. грн., а якщо виходити з нормативів, затверджених Мінздоров’я, Києву потрібно у вісім разів більше. Знаєте, скільки коштуватиме міській казні один візит пацієнта до сімейного лікаря? У бюджеті на це закладено аж 50 копійок! Скільки хворих повинен прийняти лікар у сімейній амбулаторії, щоб отримати зарплату, яку називали чиновники?!

На допомогу пацієнтові у травмпункті закладено 2 гривні. Індикатори життя в стаціонарі показують 7 гривень на добу на одне ліжко-місце, при тому що мінімальний набір ліків і витратних матеріалів коштує не менше сотні. У реанімаційному відділенні пацієнтові потрібно в середньому півтори тисячі гривень на добу, бюджет обіцяє всього 58. У кілька разів менше від потреби отримають на медикаменти міська лікарня швидкої допомоги, відділення невідкладної медицини, служба швидкої допомоги і т.д. Це і є реальні стандарти столичної медицини.

Кияни зобов’язані сплатити податки, а потім іще раз дістати гаманця, щоб розрахуватися за ліки та діагностику, а також подбати про своє меню - у стаціонарі на харчування передбачено 11 гривень на добу. Це вже з урахуванням інфляції. Туберкульозні хворі, при нормі 46,5 гривень на добу, у кращому разі отримують їжі аж на 10. За підрахунками експертів, щоб дотримуватися норм харчування, необхідно додатково виділити 120 млн. грн., гостра потреба - 13 млн. грн.

Та якщо з харчуванням пацієнтам допоможе рідня, то з капітальним ремонтом - ніхто не підсобить. На це виділено 21 млн. грн., а потрібно у 20 разів більше. Тому й триває капітальний ремонт інфекційного відділення Олександрівської міської лікарні понад сім років. Чиновники обіцяли відкрити його ще в грудні, потім перенесли на січень, але знову не склалося. Власне, навіть якщо й переріжуть стрічечку,
не факт, що там відразу ж почнуть приймати пацієнтів. Таке столичні стандарти допускають. Згадайте хоча б центр ПЕТ-технологій у міській онкологічній лікарні. Колега з Москви нам навіть позаздрив: «Вічно нарікаєте, що в бюджеті немає грошей, а ваш прем’єр-міністр за два роки уже третій центр ПЕТ-технологій у Києві відкриває!». Довелося пояснювати, що не третій центр, а третій раз. Держчиновників, які люблять різати стрічки перед телекамерами, в нашій країні багато, а об’єктів - мало, тому й повторюють на біс. Їм байдуже, що дороге обладнання два роки простояло без діла, хоча могло б рятувати людей. Попри обіцянки, так і не змогли вчасно відкрити перинатальний центр, хоча із фінансуванням проблем начебто не було.

До речі, чиновники неодноразово обіцяли закладати в бюджет гроші на повірку і калібрування складної медичної техніки, але далі слів діло не пішло - навіть на запчастини й паливно-мастильні матеріали для карет швидкої допомоги і то не знайшлося достатньо коштів. Столиці, для забезпечення безперебійної роботи швидкої та невідкладної допомоги, потрібно додатково виділити близько 35 млн. грн. Автори реформи постійно повторюють, що швидка допомога в місті приїжджатиме на виклик за 10 хвилин. А без пального чи зимової гуми за скільки добереться?!

Останнім часом медицина перебуває в центрі уваги керівників усіх рангів. Мало хто втримується від спокуси пропіаритися на важливій соціальній темі. Та, власне, більше й немає на чому - з двох десятків реформ, які запустили, жодна не показала результатів, вартих уваги й схвалення громади. Я вже не кажу про розуміння й підтримку. Чого варті кулуарні рішення, коли в рамках економічних реформ в систему Міносвіти передали сотню навчальних закладів із різних відомств, зокрема всі університети та академії медичного профілю. Прем’єр-міністр, міністр охорони здоров’я, профільний комітет ВР - ніхто не засумнівався в необхідності цього кроку. Усі були «за!» таку реформу. Аж доти, доки президент не розкритикував цю ідею:

«Знайшлися люди, які запропонували систему освіти в галузі охорони здоров’я відключити від медичних університетів, інститутів, від медичної бази. У нас вистачає людей, які, як то кажуть, не дружать із головою. Ми відмінили цю дурницю. Я дав доручення уряду, і вже прийнято рішення припинити цей дурний експеримент».

Шкода, що конкретних прізвищ винахідників чергового колеса президент не назвав. Може, тому, що список занадто довгий?