Три чоботи — пара

Зміна влади в нашій країні щоразу посилює рух, а точніше - метушню чиновників і всіх тих, хто хоч якось причетний до бюджетних грошових потоків. Сфера охорони здоров’я дуже показова в цьому плані. Тільки не треба скептично хмикати: що, мовляв, узяти зі злиденної галузі? Хто знає, де взяти, - той бере. І ще й як бере. Погортайте файли в пам’яті - зовсім недавно, наприкінці року, саме охорона здоров’я отримала казкові суми на боротьбу чи то зі свинячим грипом, чи то з карантином, який, на відміну від пандемії, таки був. Згодом з’ясувалося (про це, до речі, була публікація в «ДТ»), що ніхто - ні Мінздоров’я, ні Кабмін - так і не взяв на себе відповідальність документально повідомити країні, що в нас справді епідемія. А гроші взяли. І хто тепер, у період зміни влади, згадає, куди вони поділися, чи суворо спитає з тих, хто їх «подів»?

Недавно вкотре спливла тема: хто в домі господар - Міністерство охорони здоров’я чи Академія медичних наук? Не в сенсі рятування нашого з вами здоров’я, а в тому плані, хто з них більше гідний грошовими потоками розпоряджатися. Не забудьте, що так-сяк, але на кожного громадянина України з держбюджету щорічно виділяються гроші. Нас, звісно, стає дедалі менше, але якщо «подушні» помножити на 45 із хвостиком мільйонів, то вийде солідна цифра.

Чимало коштів наша бідна держава виділяє й на державні цільові програми, одна з яких стосується проблем онкологічних хворих. Коли настав час змінювати владу, про хворих геть-чисто забули, зате згадали про Національний інститут раку, який до того ж займає солідну територію в затишному місці столиці. Відчувши, що хватка міністерства трохи ослабла, АМН атакувала Кабмін: поверніть наше «дитя» у сім’ю! Розрахували правильно - саме час урядові, який і сам висить на волосині, вирішувати таке заплутане питання. Міністр, який два роки тому, обійняв цю посаду, стверджував: двох міністерств у країні не буде, - відреагував дипломатично, у стилі Черномирдіна, коли неможливо відрізнити «так» від «ні».

Що характерно, профільний комітет ВР, який завжди запізнюється з реакцією, цього разу активно втрутився в бійку. Але, певно, поспішав, тому й приписав собі фразу міністра про те, що країна не витримає двох міністерств здоров’я. При цьому забули зазирнути в архів, де вичитали б, що рівно два роки тому їхній колега по партії озвучував абсолютно протилежну позицію: тоді віддано любили штаб академічної науки, передачу інституту з системи АМН під крило міністерства оцінювали як «відверте рейдерство», а нинішнього директора інституту оголошували мало не породженням пекла - і фахівець він ніякий, і роботу над програмою «Боротьба з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року» завалив. (І як тільки він встиг це завалити ще 2007 року?)

Тепер же для нагнітання пристрастей опоненти щоразу називають АМН громадською організацією. Ефектно звучать заяви про те, що бюджетними грішми, виділеними на програму «Онкологія», розпоряджатиметься якась громадська організація. Хіба можна таке допустити?!

Під час баталій жодне відомство з тих, які звалили на себе непосильну ношу - охорону здоров’я населення, - так і не згадало про потреби цього населення. Ніхто не провів моніторингу ситуації: чому в ХХI столітті онкологічне захворювання діагностується приблизно в кожного 270-го жителя планети, а в Україні цей діагноз має кожен 50-й?!

Можливо, тому, що нікому всерйоз за це взятися? Не тільки немає бажання, а й бракує знання ситуації та відповідної кваліфікації, а всю проблему розглядають лише через призму бюджетних потоків. Не секрет, що онкологія - одна з найбільш грошовитих сфер медицини, і фінансується вона не тільки державою, а й самими пацієнтами - тут віддають останнє. Перебування інституту раку в системі Мінздоров’я ще нічого не довело - як було кепсько з діагностикою і лікуванням, так і залишилося. Проте якщо раніше стверджували, що виліковуються 70-75% хворих, то тепер називають реальнішу цифру - 50%. Бо звертаються люди пізно, та й на лікування не мають коштів.

Кому стане краще від того, що в інститутських документах знову з’явиться шапка АМН? Запитання риторичне. Чи хтось ще вірить, що в інститут прийде велика наука і все зміниться? Зайдіть на офіційний сайт Академії медичних наук. Уже через дві-три хвилини кожен відвідувач забуде про проблеми інституту раку так само, як академіки забули про суєтність нашого буття. Підкреслюючи свою важливість у життєдіяльності держави і суспільства, академія нагадує, що «в ноябре 1992 г.
Верховная Рада Украины приняла Закон «Основы законодательства Украины об охране здоровья», в 20-ю статью которого было включено следующее: «Высшим научным медицинским учреждением Украины с уставом самоуправляющейся организации и независимой в проведении исследований и разработке направлений научного поиска есть Академия медицинских наук Украины». Незалежність підтримується окремим рядком у бюджеті країни й солідними пільгами для тих, хто очолює науку. Але при цьому незрозуміло, чому сайт, створений на гроші держбюджету, викладає всю інформацію не державною мовою? Навіть досвідчені хакери не впоралися із завданням - вони теж не знайшли варіанта сайта державною мовою.

Якщо хто захоче дізнатися про медичну науку щось новеньке, спочатку змахніть пил і павутиння, а заодно переконайтеся, що на календарі не 1 квітня. Інакше, прочитавши список світил нашої науки, подумаєте, що це розіграш. Цитуємо оригінал, не змінивши жодної букви: «Президиум Академии Медицинских Наук Украины. Президент - акад. НАН и АМН Украины О.Ф.Возіанов. Вице-президенты - акад. АМН и чл.-корр. НАН Украины Ю.П.Кукушка. Акад. НАН и АМН Украины Ю.І.Кундієв. Акад. АМН Украины Л.Г.Розенфельд. Главный ученый секретарь - чл .-корр. АМН Украины В.А.Міхньов. Члены Президиума - академик НАН и АМН Украины Є.Г.Гончарук…».

Хочете знати про нинішніх академіків більше? Будь ласка.
«Кукушка Юрий Афанасьевич - Директор института нейрохирургии им. акад.А.П.Ромоданова… Пирог Любомир Антонович - Заведующий кафедры нефрологии КМАПО им. П.Л.Шупикатупика, тупика, шипика, шпика, шулика, шупила, щупика… Шалімов Александр Алексеевич - Почетный директор института хирургии и трансплантології АМН Украины… Гончарук Евгений Игнатович - Ректор Национального медицинского университета им. О.О.Богомольця…».

Не вірите? Дивіться //amnu.gov.ua/ . Ще не те прочитаєте.

Як повідомляє офіційний сайт, «в состав АМН Украины сначала входило 13 научных учреждений. За 15 лет, которые прошли, было создано еще шесть научных учреждений. Кроме того, в 2000 г.

постановлением Кабинета министров Украины к подчинению Академии было передано еще 18 научно-исследовательских институтов». Є у списку й новенький - «Институт медицины РАБОТЫ Академии медицинских наук Украины». Проте дивно, що очолює його Ю.Кундієв, якого ми знаємо як директора Інституту медицини праці. (Власне, нічого дивного немає в тому, що зростає кількість академічних інститутів, - за цей час підросли не тільки діти, а й внуки академіків, треба ж їм десь реалізовувати свій потенціал.)

Нинішнього року багато академічних інститутів відзначатимуть ювілеї. Про що говоритимуть? Чим хвалитимуться? Перший бенкет, даруйте - звіт перед громадськістю вже відбувся. Традиційно згадали наукові досягнення тих, кого вже немає серед нас, пообіцяли розвивати, поглиблювати й поліпшувати. Попросили грошей. За такою ж самою схемою відбуватимуться й інші ювілеї. Судячи з наповнення сайта, наукових відкриттів упродовж останнього десятиліття зафіксовано не було. На оперативні ситуації академія не реагує - не царське це діло пояснювати, чим і як лікувати простих людей під час карантину. Нові лікарняні корпуси і дослідні лабораторії? Півтора року керівник інституту нейрохірургії (правда, з іншим прізвищем, ніж у президії АМН) обіцяє, що ось-ось почне працювати радіохірургічний комплекс. Уже всі терміни минули, а на сайті АМН про це ані слова. Чи це не новина в академічних масштабах? У країні як не було, так і немає банку крові, немає контролю за донорською кров’ю, без якої не може нормально працювати жодна медустанова, кому б вона не належала - АМН чи Мінздоров’я. І ті, й інші цю проблему ігнорують, тоді як обіцяний Центр крові в Києві перетворюється на довгобуд, який скоро знесуть, аби спорудити там висотки. Маючи науковий і лікувально-профілактичний потенціал, Україна, як та зозуля, прилаштовує своїх хворих дітей по всьому світу - у нас пересадки кісткового мозку так і не роблять. А Білорусь рятує не тільки своїх малюків, а й українських громадян. Правда, наших - за гроші батьків, а своїх - за казенний кошт.

Це все стосується не тільки АМН, а й Мінздоров’я, і профільного комітету Верховної Ради, який намагається спочатку вгадати, звідки вітер віє, а вже потім виступає, правда, найчастіше навздогін подіям. Кияни - і пацієнти, і медики - неодноразово писали заяви, просили комітет вплинути на ситуацію в столиці, де запровадили незаконні побори, де через тривале недофінансування медицини почалися незворотні процеси, медустанови на межі закриття. Парламентарії обурилися - чого ви чіпляєтеся з дрібницями, не заважайте працювати!

Чи краще буде хворим, якщо інститут раку залишиться у віданні Мінздоров’я? А якщо це відомство приєднає до себе й іншу власність АМН? Ефективний менеджмент у медицині, як відомо, у природі трапляється - переважно в розвинених країнах, а в нас він маячить тільки у передвиборних обіцянках. За вісім місяців циркуляції чуток і самого вірусу каліфорнійського грипу на планеті померло менше 14 тисяч чоловік. Із них близько тисячі - громадяни України (!). Згадайте осінню паніку, шокуючі зведення про небачену пневмонію, порожні полиці аптек і божевільний ажіотаж навколо марлевих пов’язок. А міністр оцінив минулий рік як переможний - ми всі разом, сказав він, подолали страшну пандемію. Ми - мабуть, це міністерство і його менеджери. У спокійний від епідемії час у лікарнях горять кювези з немовлятами й вибухають балони, забираючи життя пацієнтів та медиків. До речі, у тому ж таки Луганську функціонує скандально відомий онкологічний диспансер, де при попередньому керівництві торгували ліками, які надходили за бюджетні гроші, і кожного третього пацієнта оперували й призначали хіміотерапію, знаючи, що в нього немає онкології. Чи не все одно для цих людей, якому відомству належить диспансер - міністерству, академії, місцевій владі?

До речі, на сайті АМН делікатно замовчують про метушню навколо інституту раку. Сайт Мінздоров’я, звісно, відрізняється від академічного у кращий бік. Хоча багато міністрів, навіть за короткий час перебування у керівному кріслі, встигають підготувати й захистити докторські дисертації, які «роблять величезний внесок у медичну науку», чомусь на сайті наукою ніхто «не заморочується». Скільки не шукай, але не дізнаєшся, які «пріоритети» наразі в Мінздоров’я, чим переймаються «колегія міністерства» і «вчена рада».

За оцінками експертів, у сфері охорони здоров’я циркулюють від 300 до 500 млрд. гривень казенних і майже скільки ж вийнятих із кишень пацієнтів та їхніх родичів. Останнім часом уже не соромляться казати, що медицина - це бізнес, і дуже прибутковий бізнес. Про порятунок життя, лікарський обов’язок і милосердя згадують раз на рік - в офіційному привітанні до Дня медика. Пацієнтів же давно сприймають виключно як клієнтів - оцінюючи не стан здоров’я, а платоспроможність. Чи не все одно в такому разі, у чиєму відомстві буде інститут раку? Втім, як і всі інші...